| Сторінки (8/764): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
[i][b]Слова - Романа БОЙЧУКА,
Музика - Михайла ГЕРЦА,
Виконує - Олександр ДУЛІШКОВИЧ.[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2014
Обганяючи світанки,
Зустрічаємо ми ранки,
Відпустивши наші руки,
Розчиняємось у днях.
Та щовечора нам знову
Шал приносять кольоровий
Пальців дотики шовкові
У сплетіннях «Ін» із «Янь».
Перехрещені зап‘ястя;
У зіницях іскри щастя…
Одяг, мов осіннє листя –
Вітер пристрасті зрива.
Обганяючи світанки
Випивають ночі ранки…
Тануть сни у філіжанках
Й знов розлуки поміж нас.
Дні усі стають зимою,
Як не бачуся з тобою…
Переповнений весною
Кожен з наших вечорів.
Мов спекотно-літні ночі:
Твій торкаю стан дівочий;
Ейфорію бачать очі –
До останньої зорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530675
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.10.2014
[i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i]
І.
А, знаєш, слова -
Можуть ранити, навіть убити...
Між нами зима,
Наші фрази цілує мороз.
Вони, як вода:
В них так легко любов утопити;
І "нас" вже нема,
Та іще залишається щось...
Приспів:
А, знаєш, слова -
Нам тепер вже й не надто потрібні,
Бо кожна зима
Зацілована буде теплом:
В зіницях весна...
Наші погляди надто подібні,
Щоб квітла й росла
Без найменшого слова любов.
ІІ.
А, знаєш, слова -
Нас обох научали любити...
Кохання жнива
Вже свої пожинають плоди...
Напевно дарма
Нас навчили колись говорити:
Мовчання - димар,
Все між нас перетворює в дим.
Приспів:
А, знаєш, слова -
Нам тепер вже й не надто потрібні,
Бо кожна зима
Зацілована буде теплом:
В зіницях весна...
Наші погляди надто подібні,
Щоб квітла й росла
Без найменшого слова любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014
Узяв і уявив собі: я – осінь.
І що ж я бачу на своїй дорозі?
Поезія у всьому, навіть в прозі.
Та знаю, дуже скоро, вже невдовзі,
Листи мої пожухлі, у знемозі –
Опиняться на білому морозі.
Та годі про сумне! Чого я? Досить!
Насправді ж бо дощі – то щастя сльози;
А днів холодний вітер – стоголосся
Мрійливих дум, скуйовджує волосся;
Спохмуріла ясного неба просинь –
То стан душі «сьогодні»… Я – це осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2014
Я завжди асоціював себе із весною. Не знаю навіть чому? Може тому що я народився на самому початку її екватора: 30 березня… Може тому що я просто люблю її – весну і все, що із нею пов‘язано…
Та цієї осені я раптом зрозумів, що я – осінь. Напевно саме тому я і люблю весну. Себе осіннім я усвідомив, коли раптово, одного вересневого дня, повернувшись з роботи додому, виявив дивні листи у своїй сумці: два зелено-жовті листи клена. Так, вони скоріш за все потрапили туди, коли я зупинився у сквері, де стоїть пам‘ятник Адаму Міцкевичу. Мені заримувалося кілька рядочків у голові, (до речі про осінь), от я і присів на вільну лавку, щоби їх записати. Дивно, як я ці листки не помітив, коли ставив назад у сумку свої записник та ручку? Вдома я їх вручив своїм діткам, а їх у мене двійко: старший синочок та меншенька донечка. Вони завжди, коли я повертаюся з роботи додому, зустрічають мене ясними допитливими поглядами і запитаннями: «А що ти нам приніс?..» Того разу були не звичні подарунки. Дружина назвала мене «вереснем», побачивши в моїх руках листя. Я посміхнувся і у відповідь сказав, що то – перші дари осені.
Того ж вечора, зрештою як і кожного вечора, дітки вимагали від мене перед сном нової казочки. Сам не знаю звідки у мене беруться все нові та нові казкові історії. Та те, що я їм розповів того разу, чомусь закарбувалося не лише у їхній пам‘яті, але і в моїй також. Можливо цю казку підсилювали оті кленові листочки, з якими малюки так і заснули, поклавши їх собі під подушки. А розповідав я їм, звісно ж вигадану мною, легенду про осінь…
[i]«Колись, дуже давно: коли у свiтi панували мир i гармонiя, а замiсть людей Землю заселяли Боги, зароджувалося чимало цiкавих легенд... Як ось, наприклад, ця: загадкова, барвиста, як i сама її героїня, легенда про Осiнь.
В одному чудовому мальовничому куточку Землi, який в тi часи вважався центром всього всесвiту, зустрiлися Богиня достатку i Бог дощу. Молодi, ще зовсiм юнi Боги закохалися один в одного, i, отримавши дозвiл вiд Головного Бога Зевса, з’єднали своє кохання i поселилися на Золотiй Горi. i народилася у них чарiвна, золотоволоса дiвчинка, яку вони назвали — Осiнь.
З кожним роком дiвчинка робилася все гарнiшою i гарнiшою. Добре серце Осенi та її неймовiрна врода зачаровувала усiх Богiв-юнакiв. Проте, настав одного разу у всесвiтi переворот, який змусив Головного Бога Зевса переселити всiх Богiв із Землi на єдину гору Олiмп, у зв’язку з тим, що Землю почали заселяти простi смертнi люди.
Поселивши своїх Богiв на Олiмпі, Зевс змушений був також створити зручнi умови для життя смертних, i призначив для кожного зi своїх пiдопiчних Богiв вiдповiдальне завдання. Так Боговi сонця — дарувати людям тепло, зiгрiвати Землю; Посейдону — панувати над усiма океанами й морями... Кожен Бог мав своє чiтке призначення на Землі. І батьки красунi Осенi також: тато, будичи Богом дощу — мав поливати дощами Землю i цим самим допомагати своїй дружинi, мамі Осені, яка була Богинею достатку – збiльшувати врожайнiсть усього рослинного свiту, який необхiдний для нормального iснування смертних людей.
Все було добре: люди жили своїм життям, як i Боги, народжували i ростили своїх дiтей, а самi Боги допомагали їм у цьому. Ще зовсiм молодим та юним Богам, Зевс також доручив невеличкi завдання. Так, молодiй красунi Осенi було доручено у вiдведений в роцi перiод, а ми його сьогоднi називаємо “Осiнньою порою”, зафарбовувати у жовто-гарячий колiр листочки на деревах та кущах. В свою чергу одному з молодих Богiв-юнакiв — Вiтерцю, доручив зривати цi, наче золотi, листочки i кружляти їх у ритмi “осiннього вальсу”.
Бог Зевс строго-настрого заборонив своїм Богам эближуватися iз звичайними смертними людьми. Проте, неймовiрною вродою юної Богинi Осенi зачаровувалися як юнаки з гори Олімп, так і молоді хлопці із Землі.
Осiнь i гадки не мала, що Бог Вiтерець, син Бога Посейдона та Богинi Вiхоли, був таємно закоханий в неї. Можливо, якби вона знала про це, то мабуть i не сталося б того найстрашнiшого, що чекало попереду ще зовсiм юну красуню Богиню. А сталося те, що в неї закохався смертний!
Простий хлопчина зі звичайної селянської сiм’ї, був до нестями закоханий в Осiнь. І своїм гарячим серцем, молодий юнак все ж зумiв завоювати взаемнiсть її почуттів. Вона переступила закон Головного Бога i покохала смертного всiм своїм добрим золотим серцем.
Юнак зробив те, чого не встиг зробити молодий Бог Вiтерець: вiн зiзнався у своїх щирих та гарячих почуттях до Богинi, i цим самим отримав у винагороду її любов. Вiтерець же дуже ревнував та виношував у свой вiтрянiй головi страшний намiр — згубити життя смертного юнака. Проте, Вiтерець ще був надто юний та слабкий, щоб це зробити.
Осiнь так сильно любила, що готова була зректися звання Богинi... І з цим проханням попрямувала на саму вершину Олiмпу до Головного Бога Зевса. Той уважно вислухав Осiнь, i вирiшив задовiльнити прохання закоханої дівчини. Вiдiбравши у неї титул Богинi, Зевс зiслав її з гори Олiмп на Землю, прирiвняши до звичайних смертних. Осiнь стала такою ж людиною, як і її коханий.
Закоханi Осiнь та юнак зажили щасливим, мирним, земним життям пiд покровительством олiмпiйських Богiв. Лише ревнiсть i злi намiри одного Бога Вiтерця, створювали, на перших порах, незначнi та все ж перешкоди у нормальному життi молодого хлопця. Невгамовний Вiтерець жбурляв у чоловiка своєї коханої Осенi рiзного роду речi, якi тiльки були йому пiд силу. А поскiльки сили його ще були надто малi, то i шкоди як такої вiн йому завдати не мiг.
Йшли роки. Осiнь народила своєму чоловiковi трьох гарненьких та здоровеньких синочкiв, яких вони назвали Вереснем, Жовтнем та Листопадом. Усi вони були дуже схожими на свою люблячу маму: такi ж красивi. А ще хлопчики були відважними та сильними, як їх тато.
Проте за цi роки i Вiтерець набрався бiльшої сили i вже давно не був тим Вiтерцем, що лише зривав з дерев листочки. Вiн став зовсiм могутнiм буревiєм, пiд силу якому було викорiнення з землi дерев. Разом iз силою вiтерця виросла i його ненависть та ревнiсть до чоловiка красунi Осенi. І ось одного разу, коли той пiшов у лiс за дровами, сердитий на нього за своє втрачене кохання Вiтерець, своєю потужною силою буревiя – вирвав iз корiнням з землi велетня дуба i, пiднявши його високо у повiтрi, з неймовiрною силою своєї ненавистi кинув на чоловiка “своєї” Осенi, забивши його до смертi.
Вiтерець своїм жахливим вчинком зрадив довiру Зевса i за це був жорстоко покараний: роззлючений Бог ув’язнив Вітерця у пiдземеллi на вiки. Саме тому ми сьогоднi чуємо не раз про такi страхiтливi стихiйнi лиха, як землетруси. Це розгнiваний на весь свiт i на весь Олiмп Вiтерець, замiсть листочкiв та дерев змушений тепер штовхати пiдземнi плити, завдаючи цим самим руйнiвних збиткiв на Землi.
Красуня Осiнъ, дiзнавшись про страшну смерть свого коханого, день i нiч лила гiркi сльози, якi для її батька, Бога дощу, здавалися нескiнченним проливним дощем. І лише її рiднi синочки: Вересень, Жовтень та Листопад допомагали їй жити на цьому свiтi.
Зевс не мiг спокiйно дивитися , як страждає молода мати без свого чоловiка i вiн вирiшив повернути їй титул Богинi i разом з синами забрати назад на Гору всiх Богiв — Олiмп.
З того часу Осiнь знову почала фарбувати у жовто-гарячий колiр листочки дерев та кущiв, а її сини: Вересень, Жовтень i Листопад, - перетворилися у окремi мiсяцi, якi стали невiд’ємними часточками цієї казкової пори осенi.
Осiнь разом із синами перейняли вiд своїх рiдних Богів: Богинi достатку – обдаровувати своїми щедротами землю, цим самим даруючи людям життя вiд вирощених пiд золотим сонцем та регулярно пiдлитих дощами фруктів та овочів.
З тих пір Осінь, завжди залишається найказковішою та найщедрішою порою року для всього земного людства. Кінець.» [/i]
Дітки звісно ж дуже швиденько заснули. Поправивши їхні подушки та укривши їх краще, я попрямував на кухню до коханої. Там я їй прочитав зі свого записника те, що мені заримувалося на лавці у сквері. А ще несподіваним для себе я виявив третій кленовий зелено-жовтий листок, котрий випав просто із записника. І дружина вкотре назвала мене своїм «вереснем».
[i]«…Пропускаю крізь себе осінь:
Невгамовну таку, шалену.
Я такої не бачив досі...
Став у книзі листком із клену…»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529002
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2014
Чому ти говориш про мене у третій особі?
Я ж поряд, хіба ти не бачиш, не чуєш мене?
І сльози чому проливаєш при кожному слові?
Раніше раділа, а зараз обличчя сумне...
Зажди, ти про мене говориш в минулому часі?!
Я тут!.. Я у небі очей твоїх! Ти ж бо - мій рай...
Даровані мною троянди засохли у вазі.
Чому їх не викинеш? Ну ж бо, давай, викидай?!
Стривай, що ти робиш: мої перечитуєш вірші?
Ти ж їх не любила раніш, особливо ось ці:
Про тебе, про наше кохання, річниці всі наші...
Чому розглядаєш обручку свою на руці?..
Здається мені, починаю усе розуміти:
Я завжди з тобою, та поряд не буде мене...
Без мене, кохана, ти мусиш навчитися жити.
Я житиму в небі очей твоїх, щастя моє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2014
[b][i]Слова – Романа БОЙЧУКА
Переклад англійською – Ольга БРЕСЛАВСЬКА
Музика – Михайла ГЕРЦА[/i][/b]
І.
Ми прагнемо завжди
Успішними бути
Та варто прикласти
Для цього зусиль.
Високу мету щоб
Свою досягнути,
Потрібно навчитися
Ставити ціль.
Приспів:
І доки жива земля,
Даноші горить зоря.
Довіра й повага єднають завжди.
Даноші зоря, світи!
Тут чесна й прозора гра
Й підтверджені діями наші слова.
ІІ.
Стандарти обрали
Найвищі у світі,
Цінуємо працю
Ми розуму й рук.
Ми щирі й веселі,
Рішучі й відкриті...
В команді єдиній –
Сильнішає дух.
Приспів:
І доки жива земля,
Даноші горить зоря.
Довіра й повага єднають завжди.
Даноші зоря, світи!
Тут чесна й прозора гра
Й підтверджені діями наші слова.
ІІІ.
І стимулом нашим
Є все, що найкраще,
Шукаємо правду
Й знаходим її.
Ми знаємо й вірим,
Життя є прекрасним,
А цінності наші –
Одвічно святі.
Приспів:
І доки жива земля,
Даноші горить зоря.
Довіра й повага єднають завжди.
Даноші зоря, світи!
Тут чесна й прозора гра
Й підтверджені діями наші слова.
Приспів:
І доки жива земля,
Даноші горить зоря.
Довіра й повага єднають завжди.
Даноші зоря, світи!
Тут чесна й прозора гра
Й підтверджені діями наші слова.
1.
We have to be always successful and busy
It costs to attach for this purpose efforts
We have to be always high-tempered, not lazy
We go to the goal as though in sport.
Refrain
And while the living earth
Danosha is coming first
The trust and response always unite
Danosha has shining star
There are rules and fairy play
For everyone, for every day.
2.
We chose very humane standards in the world
And want to be generous and honest for all
We value the mind and the labour of workers
We plan our future today as before.
Refrain
And while the living earth
Danosha is coming first
The trust and response always unite
Danosha has shining star
There are rules and fairy play
For everyone, for every day.
3.
High-quality product is our incentive.
We claim to be honest we are always in act
We “re looking for status of favourite business
For everyone worker - support and respect.
Refrain
And while the living earth
Danosha is coming first
The trust and response always unite
Danosha has shining star
There are rules and fairy play
For everyone, for every day.
Refrain
And while the living earth
Danosha is coming first
The trust and response always unite
Danosha has shining star
There are rules and fairy play
For everyone, for every day.
http://www.danosha.com.ua/ua/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Твоя мене чарує світанковість
В зіницях гордих левів і левиць;
Цілує кави смак мою свідомість,
Торкають погляд книги із полиць
Приспів:
...А львівські ночі магією повні
При світлі ліхтарів і талих свіч,
До дна спиваю лінії їх плавні,
Що так чарують погляд моїх віч.
ІІ.
І напувають спраглий розум Словом:
Поезія до кави, мов десерт.
Твоя буденність завжди є святкова;
Гурман в літературі і естет...
Приспів:
...А львівські ночі магією повні
При світлі ліхтарів і талих свіч,
До дна спиваю лінії їх плавні,
Що так чарують погляд моїх віч.
ІІІ.
Я метушливих днів твоїх коханець,
Твого єства одвічний пілігрим:
Принад вузеньких вулиць вічний бранець,
Поет-блукач між образів і рим.
Приспів:
...А львівські ночі магією повні
При світлі ліхтарів і талих свіч,
До дна спиваю лінії їх плавні,
Що так чарують погляд моїх віч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2014
Затисну акорди і вдарю по струнах гітари,
Та так, щоб душа розгорнулась й торкнулася вуст.
Чом, Осінь, мені ти наносиш печалі удари?
Заплаканий клен я, а сльози мої - падолист.
І плаче гітара, душа виливається в пісню...
На вітрі твоїм я стою, мов оголений нерв.
Назад озиратися в літо тепер надто пізно...
Чом, Осінь, обрала мене ти з між інших дерев?
Скажи, ну навіщо холодиш ти поглядом душу,
На струни мого серця лиєш безжально іржу?..
Зітхаючим холодом чую у відповідь: "Мушу
Між літом й зимою свою я прокласти межу..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2014
А, знаєш, слова -
Можуть ранити, навіть убити...
Між нами зима,
Наші фрази цілує мороз.
Вони, як вода:
В них так легко любов утопити;
І "нас" вже нема,
Та іще залишається щось...
А, знаєш, слова -
Нас обох научали любити...
Кохання жнива
Вже свої пожинають плоди...
Напевно дарма
Нас навчили колись говорити:
Мовчання - димар,
Все між нас перетворює в дим.
А, знаєш, слова -
Нам тепер вже й не надто потрібні,
Бо кожна зима
Зацілована буде теплом:
В зіницях весна...
Наші погляди надто подібні,
Щоб квітла й росла
Без найменшого слова любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2014
Від Вересня сукню з багряним жабо
На с́обі кружляєш у танці...
Дозволь королем бути балу твого
В казковім Жовтневім палаці.
Нехай мідь оркестру нам грає свій вальс;
Ми легші за шовк павутини.
Такий неймовірно-осінній прованс;
В парфумах твоїх лейтмотиви
Так трепетно-ніжно лоскочуть мій глузд
І всі наші "па" надчуттєві.
Листом полум"яним торкаєшся вуст...
Яка ж бо ти, Осінь, - миттєва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2014
Я так люблю.., любив колись –
Чекати сонця схід:
Дивитись, як палає контур неба…
Тепер ковтаю біль гіркий…
Мій погляд ледь сухий…
Роса – землі; сльоза – душі потреба.
Я бачу промені-ножі,
Їх омиває кров!
Вуста самі шепочуться в молитві
За душі всіх братів моїх
Тепер вже без оков
Тілесних мук, понесених у битві.
Небесна сотня не одна..,
Ви – наші хмари й грім,
Згасіть, сховайте сонця схід кривавий.
Гірким дощем, – грозою сліз,
Лукавий змийте грим
З обличь всіх тих, де Схід, «братів» так званих!
Я так ненавиджу тепер
Чекати сонця схід:
Дивитись, як палає контур неба…
Зоря життя віщує смерть
І дихає у слід…
Так мало бути… Сталося.. Так треба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Неймовірно красиві ті очі
Зазирають у душу мою
І до серця торкнутися хочуть.
Їхній погляд своїм я ловлю
І тримаю на відстані миті:
Дві безодні ті, повнії чар
Й пурпурові вуста соковиті,
Що промовисто й палко мовчать.
Приспів:
У прекрасні закохуюсь очі
І впускаю у серце своє,
Повний ніжності, погляд дівочий
Й розумію, - це щастя моє.
Все коротшає подиху відстань
І кохання затьмарює глузд
І знаходять вуста свою пристань
В поцілунку її ніжних вуст.
ІІ.
Її очі, мов ніжнії квіти,
А вуста - то любові пурпур...
Найпрекрасніше в цілому світі,
Коли в серце стріляє Амур.
І вже слів непотрібно ніяких,
А достатньо лиш помаху вій,
Її губ ніжних кольору маків, -
Щоб любові вогонь нам горів.
Приспів:
У прекрасні закохуюсь очі
І впускаю у серце своє,
Повний ніжності, погляд дівочий
Й розумію, - це щастя моє.
Все коротшає подиху відстань
І кохання затьмарює глузд
І знаходять вуста свою пристань
В поцілунку її ніжних вуст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2014
Неначе тиждень промайнуло вже сім років,
Бо кожен рік, немов один щасливий день.
Нога у ногу незлічима кількість кроків;
Рука в руці... Уже сім років ми ідем,
Щасливі йд́емо р́азом у своїй любові.
Життя дорога - то веселка наших днів.
А ночі? Ночі всі - то лагідно-шовкові,
То колискові, а то пристрасно-палкі.
І як у музиці сім нот, сім наших років -
Переплелися у гармонію буття.
Хай незлічима буде кількість наших кроків,
Як нескінченним є кохання почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Ти в серці моїм, Україно,
На двох в нас єдина душа,
І мова своя солов"їна -
У цілому світі одна.
Торкаюся поглядом неба -
Далеку, безкраю блакить,
Поля де колосяться хлібом -
То прапор життя майорить.
Приспів:
Чарівна моя і єдина,
Свята українська земля,
До тебе із вирію лину,
Змахнувши крилом журавля.
Ти пісня моя солов"їна,
Душі стоголоса струна...
Ти в серці моїм, Україно,
У цілому світі одна.
ІІ.
І віриться щиро у мрію -
У світле твоє майбуття...
У серці так ніжно лелію
До тебе свої почуття.
І вірність моя лебедина
До рідної серцю землі,
Як мати чекає на сина,
Вклонюсь, Україно, тобі.
Приспів:
Чарівна моя і єдина,
Свята українська земля,
До тебе із вирію лину,
Змахнувши крилом журавля.
Ти пісня моя солов"їна,
Душі стоголоса струна...
Ти в серці моїм, Україно,
У цілому світі одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2014
Я твій загадковий світанок -
Прокрався крізь вікон шибки́
І в них таємниче розтанув,
Торкнувшись твоєї щоки.
І дня я твого пильний погляд:
Такий же ясний... Ну, а ти -
Лиш тінню безликою поряд
Мені дозволяєш іти.
Запалюєш місяць і зорі
І ніччю торкаєшся стін...
В зіницях твоїх неозорих -
Моя розчиняється тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2014
Законів незнання нас не звільняє -
Написану нести відповідальність...
Хто Бога не боїться й гріх не знає,
Для того райські дні - земні, останні...
Нам душі дані Небом не для того,
Щоб ми їх зодягали в нечистоти...
Немає серед нас живих святого;
Де будеш там - залежить тут є хто ти!
То ж кожен обира свою дорогу:
Потрапити до пекла чи Едему;
Іти до чорта чи в обійми Бога.
Людина в плоті - Ангел є і демон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014
Твоя мене чарує світанковість
В зіницях гордих левів і левиць;
Цілує кави смак мою свідомість,
Торкають погляд книги із полиць
І напувають спраглий розум Словом:
Поезія до кави, мов десерт.
Твоя буденність завжди є святкова;
Гурман в літературі і естет...
Я метушливих днів твоїх коханець,
Твого єства одвічний пілігрим:
Принад вузеньких вулиць вічний бранець,
Поет-блукач між образів і рим.
...А львівські ночі магією повні
При світлі ліхтарів і талих свіч,
До дна спиваю лінії їх плавні,
Що так чарують погляд моїх віч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Намалюй мені, Доле, шовковими пензлями мрію
На полотнищі неба блакитнім у барвах весни.
Нею подумки днями живу собі й божевол́ію
І щоночі, як диво, приходить вона в мої сни.
Приспів:
Ти веди мене, Доле,
Дорогою мрій веселкових,
Хай акордами щастя
Cтруна мого серця бринить,
Намалюй мені, Доле,
Життя кольорово-казкове,
Подаруй мені, Доле,
Дорогу в дитинство на мить...
ІІ.
Намалюй мені, Доле, синицю в руках, щоби в серці
Обізвався відлунням ключа журавлиного клич,
Як у музиці щоби в житті була кожна із терцій
Лиш мажорна на кожнім з таких моїх різних облич.
Приспів:
Ти веди мене, Доле,
Дорогою мрій веселкових,
Хай акордами щастя
Cтруна мого серця бринить,
Намалюй мені, Доле,
Життя кольорово-казкове,
Подаруй мені, Доле,
Дорогу в дитинство на мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Натягнули свої струни жита колосочки,
Грає вітер на тих струнах і дзвенять дзвіночки.
Одягну свою найкращу вишиту сорочку
Й затанцюю в зелен травах у своїм садочку.
Приспів:
Затанцюю й заспіваю пісню про Вкраїну,
Хай летить на крилах вітру мова солов‘їна;
В три ряди зроблю намисто із ягід калини…
Свого краю я дитина й донька України.
ІІ.
В серці тьохкає: над морем ластівка в гніздечку…
На мізинчика надіну із Криму колечко
І зведу над головою, наче в арку, руки…
Схід і Захід – завжди разом, як слова і звуки.
Приспів:
Затанцюю й заспіваю пісню про Вкраїну,
Хай летить на крилах вітру мова солов‘їна;
В три ряди зроблю намисто із ягід калини…
Свого краю я дитина й донька України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014
Уповні місяць, наче лебідь плесом неба,
Мов озером, пливе і завмирає.
Я, ніби та на дні, німа людина-риба...
На березі, десь там за небокраєм,
Пірнаю думкою в густі зелені трави
І розум гублю в кучерях волосся
Красуні мавки з поглядом лукавим.
...Наснилося мені, а чи здалося,
Чи я в ту мить зумів пізнати справжнє небо,
Де я́сний місяць, зорі до безкраю?..
І я вже птах дзвінкоголосий, а не риба!
...Людина з крильми лебедя - йду раєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2014
Намалюй мені, Доле, шовковими пензлями мрію
На блакитнім полотнищі неба у барвах весни.
Нею подумки днями живу собі й божевол́ію
І щоночі, як диво, приходить вона в мої сни.
Намалюй мені, Доле, синицю в руках, щоби в серці
Обізвався відлунням ключа журавлиного клич,
Як у музиці щоби в житті була кожна із терцій
Лиш мажорна на кожнім з таких моїх різних облич.
Намалюй мені... Ні! Подаруй мені, Доле, підказку,
Хоча б натяк на те, коли має урватися нить.
Не у тім я вже віці, щоб вірити нині у казку...
Подаруй мені, Доле, дорогу в дитинство на мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2014
Бреши кремлівський цербере до скону,
Та ПРАВДА - істина, а не твоя брехня.
Від тебе відвернулися ікони...
Асоціюю триколор з ПТН Х...
Бреши х*йло кремлівське до кончини,
Її до тебе тягнеться рука
І твій же на́рід самосуд учинить:
Голосить триколор - "ПТН Х..."
Ти проклятий вже не одним народом.
До пекла газопроводу рукав
Ми протягли, бо скоро стане домом
Твоїм казан там. ПТН ти - Х...
ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
В твоїх зіницях ніч
І невловима даль.
У мерехтінні свіч
Сльоза, немов кришталь.
Приспів:
Малинові вуста…
Трояндове вино…
Тендітно-ніжний стан
І ночі полотно.
З троянди пелюсток –
Вино, немов нектар,
Постелі білий шовк –
То рай для наших чар.
ІІ.
Сповзає талий віск,
Мов мегдалева шаль.
Рукою із повік
Зітру твою печаль.
Приспів:
Малинові вуста…
Трояндове вино…
Тендітно-ніжний стан
І ночі полотно.
З троянди пелюсток –
Вино, немов нектар,
Постелі білий шовк –
То рай для наших чар.
ІІІ.
В півмороці свічей
Любові наш причал.
У відблиску очей
Хмільний кохання шал.
Приспів:
Малинові вуста…
Трояндове вино…
Тендітно-ніжний стан
І ночі полотно.
З троянди пелюсток –
Вино, немов нектар,
Постелі білий шовк –
То рай для наших чар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520227
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.08.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Де єднає небо й землю горизонт,
Є країна там неписаних казок,
На кораблику хмаринкою пливе,
Все чарівне там завжди і все нове.
Приспів:
У країні тій живуть казкові сни,
Веселкові всі і з подихом весни.
Не будіть мене, ще трішки хай посплю,
Додивлюся гарну казочку свою.
ІІ.
І туди щовечір линуть казкарі –
Там запалюють лампади й ліхтарі,
Набирають повні кошики казок
І розвішують їх безліччю зірок.
Приспів:
У країні тій живуть казкові сни,
Веселкові всі і з подихом весни.
Не будіть мене, ще трішки хай посплю,
Додивлюся гарну казочку свою.
ІІІ.
Але казочкам також потрібно спать.
Годі, друже, у вісні тобі літать.
Вже немає в небі жодної зорі…
Розкажи-но, що наснилося тобі?
Приспів:
У країні тій живуть казкові сни,
Веселкові всі і з подихом весни.
Не будіть мене, ще трішки хай посплю,
Додивлюся гарну казочку свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2014
Ніжніша за підсніжника пел́юстки
Зімною ти надранньою весною.
Пухнаста кицька вербної галузки -
З тобою кожна рима над рікою...
П́ишу про все на світі і про тебе...
Об аркуш-берег б"ються строфи-хвилі:
Римую "літо" й "квіти" просто неба...
Твої цілунки-квіти - маки в полі.
На долі берег наш приходить осінь.
Ти, як вона - ошатна, в позолоті.
В ріці верба руді полоще коси;
Листок стає закладкою в блокноті.
Переді мною сніжною габою
Біліє аркуш, прагне римування...
Моя ти Музо, будь завжд́и зі мною,
Твої сліди - то строфи віршування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Ніжно дзвонить у дзвіночки вітер-вітерець,
У траві на скрипці грає коник-стрибунець,
В лісі дятел барабанить: «тук-тук-тук-тук-тук»,
Б»є в цимбали-павутину лапками павук.
Приспів:
І доноситься із гаю солов»їний спів,
Та ніяк не пригадаю пісні тої слів,
Мови їхньої не знаю, та співать люблю,
Тож мугикаю із ними пісеньку свою.
Ля-ля-ля-ля, - ля, ля, ля, ля, ля,
Ля-ля-ля-ля, - ля, ля, ля, ля, ля.
Мови їхньої не знаю, та співать люблю,
Тож мугикаю із ними пісеньку свою.
ІІ.
І співають разом з нами жабки: «ква-ква-ква»,
Підтанцьовує на вітрі й шелестить трава.
Раптом струни обірвались дощиком із хмар…
Вдома наَ ніч колискову знає мій комар.
Приспів:
І доноситься із гаю солов»їний спів,
Та ніяк не пригадаю пісні тої слів,
Мови їхньої не знаю, та співать люблю,
Тож мугикаю із ними пісеньку свою.
Ля-ля-ля-ля, - ля, ля, ля, ля, ля,
Ля-ля-ля-ля, - ля, ля, ля, ля, ля.
Мови їхньої не знаю, та співать люблю,
Тож мугикаю із ними пісеньку свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
- Скажіть мені, мамо, чом небо криваве,
Як сонечко рано встає,
Чом довго так татка немає із нами?..
Тривожиться серце моє.
- На Сході війна, моя люба дитино,
Людська проливається кров –
Того й таке небо… А татко – приїде,
Як тільки здолає там зло.
Приспів:
- О, Україно, рідна матінко, не плач,
Бо у твоїх очах відбився захід сонця…
А у моїх палає Схід… Прошу, пробач,
Якщо зупиняться удари мого серця.
Прости, кохана і кровиночко, прости,
Якщо не вернуся живим із того бою.
У ріднім саді буду маком я цвісти…
Боровся, рідні, я за вашу світлу долю.
ІІ.
- Дивіться, матусю, як зелено в саді,
Схід сонця цілує росу…
Шкода, що наш татко не бачить насправді
Усю цю предивну красу.
- Він бачить, дитинко, і чує, і знає
Бо сам є частина її:
Он, бач, із трави маків цвіт виглядає,
Всміхнувшись тобі і мені.
Приспів:
- О, Україно, рідна матінко, не плач,
Бо у твоїх очах відбився захід сонця…
А у моїх палає Схід… Прошу, пробач,
Якщо зупиняться удари мого серця.
Прости, кохана і кровиночко, прости,
Якщо не вернуся живим із того бою.
У ріднім саді буду маком я цвісти…
Боровся, рідні, я за вашу світлу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Подивись довкола –
Світ такий чудовий
Ми у ньому пара,
Пара журавлина.
Ніби ще учора
Діти підростали,
А сьогодні зовсім
Вже дорослі стали
Приспів:
Виросли пір»їни
На маленьких крилах…
Діти України –
Наші правда й сила…
Хай летить над світом
Пісня журавлина,
України діти
Розправляють крила.
ІІ.
Виросли лелеки,
Крилами змахнули
І у світ широкий
Впевнено гайнули.
Наче осінь пізня
В пам»яті озветься –
Журавлина пісня
Серденька торкнеться.
Приспів:
Виросли пір»їни
На маленьких крилах…
Діти України –
Наші правда й сила…
Хай летить над світом
Пісня журавлина,
України діти
Розправляють крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2014
В обличчя дме північно-східний вітер:
Холодний запах пороху і крові…
Невже в тім краї більш не буде квітів?
Невже в тім краї більш не буде мови?!
А може це випробування долі?
Чи що не є з усіх найбільша кара?
Тризубець – наш одвічний символ волі,
А Трійця – символ віри і розрада…
Спустися, Боже, голубом над світом,
Чи скинь хоча б однісіньку пір»їну.
Несе південно-західний хай вітер
Її у всі куточки України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
На цім світі не знайти куточка,
Прекраснішого рідної землі,
Де гріє душу вишита сорочка,
Вертаються додому журавлі…
Приспів:
Вирій дитинства мого,
Мрій веселкових розмай,
Серця й душі джерело –
Рідний мій бойківський край.
ІІ.
Нема мені милішої країни,
Де люба серцю бойківська земля.
Коріння тут і крона України,
Долини, гори, ріки і поля…
Приспів:
Вирій дитинства мого,
Мрій веселкових розмай,
Серця й душі джерело –
Рідний мій бойківський край.
ІІІ.
Куди б не завела мене дорога,
Яка б не стала домом сторона,
Вертатимусь до рідного порога,
Туди, де вічна юності весна…
Приспів:
Вирій дитинства мого,
Мрій веселкових розмай,
Серця й душі джерело –
Рідний мій бойківський край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2014
Звідки взялося це слово,
Хто його придумав?
Вам нікому не відомо,
Знаєм лиш ми з кумом...
То було в шинку одному, -
Ми там пили пиво.
Й не відчули, як потому
Сталося нам диво…
Так за кухлем десь четвертим..,
Не встигли й допити,
Як до нас підходить бармен,
Щоб му заплатити.
Поки ми збагнули толком,
Що, куди й до чого,
Нас немов тим «русским током»:
В гаманцях – НІЧОГО!
Ми здивовані, нервуєм
«Що маєм робити?»,
Та й барменові толкуєм:
- Дайте нам допити!».
І уже не хлепчим пиво,
Цідим через зуби,
Тягнем час як можна довше…
- Куме, щось придумав?
Кум у відповідь знітився,
Затискав плечима,
Аж тут, дивлюсь,
Сидить муха куму між очима.
Я до нього й промовляю
Тихо й обережно:
- Замри, куме, не ворушся.
Постараюсь ніжно...
Й одним махом, однов лівов -
Муху збив до кухля...
- Ото маєш тобі пиво!
Та тут муха здохла!!!
Кричу гучно – деверсую,
Кум мене спиняє:
- Зажди, - каже, - отакої!...
Бармен підбігає:
- Я вас прошу, не скандуйте...
- Вибачте, тут муха...
Й заплатити Вам, даруйте,
Нам не хватить духу.
Тож або ми замовкаєм
Й не робим „реклами”,
Йдемо звідси, не плативши,
Своїми ногами.
Або ж зараз, начувайтесь:
Втратите клієнтів...?
- Ні, ні, що Ви, не хвилюйтесь,
Вибачте, бувайте...
Отак ось то нас із кумом
Муха врятувала.
Вийшли з шинку ситі пивом
Ще й пожартували!
2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2014
Ніч по небу розсипала зорі,
Наче сріблом – ім’я твоє «Оля»
Мерехтить у небеснім просторі.
І як тільки б лише моя воля,
Я б ці зорі зібрав у намисто,
Припідніс би тобі як дарунок.
Цей феномен чарує все місто,
Мене ж вуст твоїх ніжний цілунок.
Мрію я соколиним польотом,
Не вночі, не в небесні світила, -
З квітів тих, що цвітуть лише літом,
Прочитати ім’я твоє, мила.
Чи в зірках я, чи йду чистим полем, -
Прошу дихати завжди у Долі
Цим квітковим і зоряним пилом,
Бо прекрасне ім’я твоє «Оля»!
24 липня 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Йде стежкою місяця ніч у Івано-Франківськ,
Міська стометрівка ввімкнула свої ліхтарі,
В одній із кав'ярень зі свіч тихо скрапує віск,
Вальсує під скрипку романс на бруківці старій.
Приспів:
Відлунням летить у даль
Прекрасний душі романс,
Виводить смичком скрипаль
Івано-Франківський вальс.
ІІ.
Заслухані всі перехожі сповільнюють хід,
Закохані пари беруться за руки в танок,
Маестро й собі їх повторює рухи у слід:
Вальсує зі скрипкою в парі по струнах смичок.
Приспів:
Відлунням летить у даль
Прекрасний душі романс,
Виводить смичком скрипаль
Івано-Франківський вальс.
ІІІ.
Вже зоряна нічка занурила місто у сон
І згаснувших свіч у кав'ярні застиг талий віск.
Вальсує невтомно смичок вздовж натягнутих струн;
Продовжує стиха співати Івано-Франківськ.
Приспів:
Відлунням летить у даль
Прекрасний душі романс,
Виводить смичком скрипаль
Івано-Франківський вальс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
На краю зими,
На березі весни,
Я проліском торкнувсь до ніг твоїх.
Поглядом ясним
Проникла ти у сни,
Гуцулко-мавко дивної краси.
Приспів:
Наче неба синь,
Приснилися мені
Ті проліски в очах незнаної краси.
Ти чаруй, неси
Крізь веселкові сни
Мене, моя гуцулко-мавко – до весни.
ІІ.
Влітку й восени,
Я дощиком рясним
І краплями роси впаду до ніг.
Волошкові сни
Ти принесеш мені,
Гуцулко-мавко дивної краси.
Приспів:
Наче неба синь,
Приснилися мені
Волошки у очах незнаної краси.
Ти чаруй, неси
Крізь веселкові сни
Мене, моя гуцулко-мавко – до весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Тато мій кораблика
Змайстрував гарненького,
Я на нього равлика
Посадив маленького.
Приспів:
Равлик на кораблику
Мчить у дальнє плавання
Капітану равлику
Сонячно і радісно.
ІІ.
Мій кораблик з равликом
Хвильками гойдається,
Бабка із метеликом
На щоглі катаються
Приспів:
Равлик на кораблику
Мчить у дальнє плавання
Капітану равлику
Сонячно і радісно.
ІІІ.
От би кожен татко вмів
Змайструвать кораблика,
Стали б «грозами морів»
Всі на світі равлики.
Приспів:
Равлик на кораблику
Мчить у дальнє плавання
Капітану равлику
Сонячно і радісно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512570
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.07.2014
О, музо, музико моя, богине серця,
Торкаю трепетно душі твоєї струн.
Твій лицар вірш я, ти – гармонія-фортеця;
Я у мелодії для рим своїх чаклун.
Уся розшита в ноти, наче намистини
Розкішна сукня, а на ній скрипковий ключ
Блистить окрасою в п‘ять ліній, а між ними –
Акордів-крил пір‘їнні помахи з-за пліч.
Твою мелодію цілую кожним словом;
Хмеліють образи у ній і теж п‘янять…
Сім різних нот, немов палітра веселкова,
Слова в суцвітті їхнім піснею летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2014
І.
Я поставив на серці паролі,
Закував у кайдани любов
І потроху собі божеволів
У безкриллі кохання свого.
Приспів:
Божеволію на волі я, на волі,
Наче птах із клітки, що позбувся крил
Шрами болю нанесла на серце доля –
Корабель з душею порваних вітрил.
ІІ.
Розтинаю обличчям повітря
У рутинній своїй суєті,
Стала сірою світу палітра
У безбарвній моїй самоті.
Приспів:
Божеволію на волі я, на волі,
Наче птах із клітки, що позбувся крил
Шрами болю нанесла на серце доля –
Корабель з душею порваних вітрил.
ІІІ.
Де є та, хто мене розпаролить
Крила виростить, звільнить від ков?
Рвані рани вітрильні загоїть
Корабля пурпурова любов.
Приспів:
Божеволію на волі я, на волі,
Наче птах із клітки, що позбувся крил
Шрами болю нанесла на серце доля –
Корабель з душею порваних вітрил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2014
Остання осінь...
Дав би Бог Різдва
Діждатися - останнього Різдва..?!
Не вірю й досі..!
Наче та трава,
Життя якої викреслить зима...
Ледь сиві коси:
Надто молода...
Приречені спинитися літа.
Зі стоголоссям
Молиться душа!
Надія..! Віра..! Ось вона - межа.
Вже сніг невдовзі,
А в думках вона:
Весни трава зелена в вічних снах.
[i] (листопад 2013 р.)[/i]
Минула осінь,
Дав Господь Різдва
Діждатися – останнього Різдва.
Весна в знемозі
Й ось вона – межа…
Та пам‘ять вічна, світла і жива.
Останньою була минула осінь. (
[i] (липень 2014 р.)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
Тіло перетнуло рубікон,
А Душа собі мандрує манівцями.
Все життя,..поставлене на кон,
Мов написана картина - олівцями...
Вічності квиток в один кінець,
Та зв"язок не буде втраченим ніколи:
Вічна пам"ять люблячих сердець;
По собі свіча лишає слід восковий...
Кілька днів й мандрівка (навмання
Поміж тут живих) знайде свою дорогу:
Зодягнувшись в ангельське вбрання,
Полетить Душа в обійми Батька Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2014
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Доторкнись мого пера
Білим аркушем, зимовим.
Вирушати нам пора –
У весняний цвіт бузковий:
Приспів:
Де слова римують строфи,
Де бринить душі струна,
Там на березі любові
Рідна серцю сторона.
Там слова римують строфи,
І бринить душі струна,
Там на березі любові
Рідна серцю сторона.
Там, тримаючись за руки,
Люба Музо, я і ти –
Вірш покладений на звуки,
Пісня вічної весни.
ІІ.
На перетині віків
Лине пісня на простори.
У сплетінні нот і слів –
Цвіт кохання веселковий…
Приспів:
Де слова римують строфи,
Де бринить душі струна,
Там на березі любові
Рідна серцю сторона.
Там слова римують строфи,
І бринить душі струна,
Там на березі любові
Рідна серцю сторона.
Там, тримаючись за руки,
Люба Музо, я і ти –
Вірш покладений на звуки,
Пісня вічної весни.
Там, тримаючись за руки,
Люба Музо, я і ти –
Вірш покладений на звуки,
Пісня вічної весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2014
[i][b]
Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Зазирає срібний місяць у вікно,
Зорі ніжним передзвоном гомонять,
Землю нічка вкрила темним полотном,
Кольорові сни принесла для малят.
Приспів:
Буде снитися казкова карусель -
У солодких снах кружлятиме усіх;
Найсолодший в світі, наче карамель,
На світанку сон розтане, ніби сніг.
ІІ.
Засинать усім уже давно пора,
Карусель гойдає мрії вгору й вниз,
Срібний місяць у віконце зазира
І зірки співають пошепки: "Засни".
Приспів:
Буде снитися казкова карусель -
У солодких снах кружлятиме усіх;
Найсолодший в світі, наче карамель,
На світанку сон розтане, ніби сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2014
[i][b]
Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Мені всміхнулась вранішня зоря
І запалав світанком небокрай.
Тій зіроньці я дав твоє ім‘я.
Щоранку прошу: «Мила, не згасай!..
Приспів:
Побудь зі мною ти,
Світи мені, світи,
О найпрекрасніша з усіх світил.
Дозволь нам поруч йти
І зводити мости,
Де будемо удвох щасливі завжди.
Побудь зі мною ти,
Світи мені, світи,
О найпрекрасніша серед усіх світил.
Дозволь нам поруч йти
І зводити мости
Де будемо щасливі назавжди я і ти.
ІІ.
Я в небі стану місяцем ясним,
Світитиму з тобою в унісон.
Одні на двох дивитимося сни,
Горіти будем й гаснути разом…
Приспів:
Побудь зі мною ти,
Світи мені, світи,
О найпрекрасніша з усіх світил.
Дозволь нам поруч йти
І зводити мости,
Де будемо удвох щасливі завжди.
Побудь зі мною ти,
Світи мені, світи,
О найпрекрасніша серед усіх світил.
Дозволь нам поруч йти
І зводити мости
Де будемо щасливі назавжди я і ти.
Побудь зі мною ти,
Світи мені, світи,
О найпрекрасніша серед усіх світил.
Дозволь нам поруч йти
І зводити мости
Де будемо щасливі назавжди я і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2014
[img]http://slavmmc.at.ua/_nw/4/32666578.png[/img]
[i][b]
Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Там, де гори зовуться Карпатами,
Широчіє рікою Дніпро,
Білим цвітом калина під хатою
І в гнізді журавлине перо.
Там, де неньки пісні перевеслами,
Рути цвіт, де шумить водограй,
Там, де зими стрічаються з веснами
І де рідний мій батьківський край.
Приспів:
Тут завжди повертаються з вирію,
І колосяться рясно поля… –
Це усе є моєю країною,
Це і є– Україна моя.
Рідну мову тут звуть солов‘їною,
Тут і правда і воля своя –
Це усе є моєю країною,
Це і є– Україна моя.
ІІ.
Рушники й сорочки вишиванками
Тут на щастя й на долю з добром,
На Різдво тут колядки під хатами
І родина за спільним столом…
І так любо йти кроками босими
По землі, де живий наш Кобзар.
За Вкраїну свою в Бога просимо
У молитві святій вище хмар.
Приспів:
Тут завжди повертаються з вирію,
І колосяться рясно поля… –
Це усе є моєю країною,
Це і є– Україна моя.
Рідну мову тут звуть солов‘їною,
Тут і правда і воля своя –
Це усе є моєю країною,
Це і є– Україна моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507661
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.06.2014
Ми спілкуємось мовою тіл: кожен рух, наче слово.
Ти пластична, чуттєва, а погляд – солодкая згуба.
На єдиному нотному стані любові ми знову
І кружляє у танці кохання нас ніжная румба.
І які там слова?.. Нам достатньо дивитись у вічі,
Відчуваючи ритм в унісон почуття, що навпроти;
Пізнавати танцюючим серцем на дотики вічність
І вливатись у звуки, в собі розчиняючи ноти.
Ми торкаєм незримого, ставши із ним одним цілим.
Наші руки в сплетінні й на відстані подиху губи.
Навкруги все стає в цій гармонії чистим і світлим
І кохання витає у вихорі ніжної румби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507216
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.06.2014
[i][b]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Ніч на скрипці грає музику свою
Аж дзвенять склепіння в піднебессі.
В ритмі танго шлях молочний, стежка-в’юн,
Мов смичка розчесане волосся.
Приспів:
В сяйві місяця срібліють небеса:
Кожна зірка – кришталевий ангел.
По дитячому так віриться в дива;
Мрії з ангелами в кришталевім танго...
ІІ.
Зорепадом обірвалася струна,
Розлетілись ангели намистом,
Залишилася від танго лиш луна,
Мрії ж залишилися на місці.
Приспів:
В сяйві місяця срібліють небеса:
Кожна зірка – кришталевий ангел.
По дитячому так віриться в дива;
Мрії з ангелами в кришталевім танго...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2014
Твоїм я стану вранішнім туманом,
Світанком я запалю обрій твій:
Розпроменюся сонцем поміж вій
Твоїх, моя кохана Земле-панно.
Твоїм я стану днем ясним і гожим,
Шукатиму, мов родимку я тінь
На твому тілі в мареві цвітінь,
І Вечором твого торкнуся ложа.
В імлі твоєї ночі буду сріблом -
І ніжним і жагучим водночас;
Співатиму свій місячний романс,
В пітьму́ твою вливатимуся світлом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2014
І.
Ділила на пальцях
Побачення на «після» і «до».
Просила: - «Зостанься,
Побудемо ще трохи удвох…»
Та ми самі звели стіну між нами
І вже не чутно слів.
Давай облишим ці самообмани
Серед забутих снів.
П-в:
І ця стіна прозора та глуха і німа:
Я тут один і ти там одна;
Терпіння чашу спито до дна
І «нас» вже нема.
Знаєш, я – готовий відпустити тебе,
Не буде вже ніяких «але».
Невдовзі, знаю, біль цей мине.
Прости й забудь мене.
ІІ.
Відбитком помади,
Мов кров»ю написала «прощай».
Лихого не згадуй,
Як добре нам було пам»ятай.
І мов зімкнулись наших рук долоні
Через холодне скло.
Стіни прощальний дотик – скронь до скроні
І в грудях запекло.
П-в:
І ця стіна прозора та глуха і німа:
Я тут один і ти там одна;
Терпіння чашу спито до дна
І «нас» вже нема.
Знаєш, я – готовий відпустити тебе,
Не буде вже ніяких «але».
Невдовзі, знаю, біль цей мине.
Прости й забудь мене.
П-в:
І ця стіна прозора та глуха і німа:
Я тут один і ти там одна;
Терпіння чашу спито до дна
І «нас» вже нема.
Знаєш, я – готовий відпустити тебе,
Не буде вже ніяких «але».
Невдовзі, знаю, біль цей мине.
Прости й забудь мене.
Ділила на пальцях
Побачення на «після» і «до».
Просила: - «Зостанься,
Побудемо ще трохи удвох…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014
Окуляри?! Хм… А може й справді, взяти оті свої, які що не є найрожевіші окуляри і… – хай увесь світ зачекає? Хоча, якщо добре подумати, то світ залишиться не змінним. А я, прагнучи сховати від світу за рожевими скельцями окуляр свій погляд, цим самим змушуючи себе думати про нього інакше, насправді ж по суті нічого змінити не зможу. На жаль… А добре було б отак взяти і все змінити навколо себе на так, як хочеться.
Цей крилатий вислів «рожеві окуляри» вже давно вкоренився у суспільстві. Людина часто його вживає, намагаючись дивитися на речі, які її турбують, крізь оці «скельця безтурботності», хоча й прекрасно розуміє, що це всього лиш самонавіювання. Але ж.., вірити у щось треба, щоб не з‘їхати з глузду.
Усвідомлюючи абсолютну безглуздість, я все ж одіну оті рожеві окуляри…
Не раз намагався носити їх так, щоби ніхто не помічав. Я їм навіть назву дав: мої «Віртуальні рожеві окуляри». Але тоді мене стали називати «пофігістом». Ха-ха! Мені звісно ж це було не дуже приємно. І тоді я знайшов цьому пояснення, водночас виправдовуючись тим, що це ніякий не пофігізм, а звичайнісіньке абстрагування від негативу. Я й справді так вважав і продовжую вважати. Ну от уявити тільки: якби я дійсно пропускав крізь свою свідомість усі негаразди, котрі певна річ (бо я ж себе знаю) накопичувалися б камінь за каменем на серці, то я б точно пішов на дно свого божевілля. А тут, ось вони – мої справжні, які що не є найрожевіші окуляри. Тепер є на що сперти всю оту візуалізацію пофігізму. Тепер, віртуально відгородившись від поганого, мені, як зазвичай я це роблю, все ж вдасться налаштуватись на вирішення тих чи інших проблем. Бачачи у всьому позтив, депресія і близько не підійде до дверей моєї свідомості, хоч вони і скляні, хоч вони і прозорі, бо вони які що не є найрожевіші. І... – хай весь світ зачекає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505894
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.06.2014
[i][b]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Нашій мишці сіроманці
Вуса білі у сметанці.
Навтьоки вона прудка
Від домашнього кота.
Приспів:
Мишка-мишка, шкряботушка -
Хвостик дротиком, два вушка,
Чорні очка, наче цятки.
Любить мишка в нірці спатки.
ІІ.
Заховала у куточок
Сиру ласого шматочок.
Нишком з‘їла свій обід,
Щоб не бачив кіт-воркіт.
Приспів:
Мишка-мишка, шкряботушка -
Хвостик дротиком, два вушка,
Чорні очка, наче цятки.
Любить мишка в нірці спатки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505841
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.06.2014
Я бачу між рядків твого листа:
Ясних очей зелених літній погляд,
Твої такі трояндові вуста...
Читаю їх і опиняюсь поряд.
Відбиток губ цілую у кінці,
Собі тебе нашіптую і знову
Цілую... - кожну літеру... В руці
Лелію, грію кожне твоє слово.
Паперу аркуш із твоїм письмом -
Ввібрав у себе подих й аромати...
Читаю й ніби дихаєм разо́м,
На відстані уміючи кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2014
Коли між нами день
Буденністю..,
В рутину
Роботи поринаю з головою,
То й час летить скоріш, немов стрілою,
Єднає знову вечір із тобою,
Малюючи свої
На Заході
Картини.
Коли між нами ніч
І ми - її
Сновиди,
Мандруючі просторами над світом:
Тримаючись за руки ми, мов діти,
Збираємо у травах неба квіти,
Свою в безодні мрій
Шукаєм
"Атлантиду".
Коли між нас війна,
Коли між на-
Ми зради...
Стоїть на місці час в протистоянні;
Картин полотна в кро́ві на світанні
І кожна ніч безсонна, мов остання...
А як же квіти мрій?..
Скажи,
За чо́го ради?!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
Легкого вітру ніжно-лагідні цілунки,
Жагучий червень місяць пристрасного літа,
Крізь навстіж вікна в спальні ніч, немов чаклунка,
Торкалась ложа срібним сяйвом - Афродіта.
Вздовж тіла спраглого гойдала прохолоду,
Мене прив"язувала зоряним намистом,
Вливала дотиками в жили насолоду,
В той час, як тихий місяць плив собі над містом.
Хмелів мій глузд від чар і пестощів богині,
Котра коханням квітла у клітині кожній.
Прикутий нею, з нею ж я сягнув вершини,
Де у блаженстві став слабким й непереможним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504259
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.06.2014
Я твій рояль, моя ти піаністка:
Піано й форте тілом - дотик рук.
Єство моє наповнюється твістом,
Жагою в жилах струменіє звук.
Я твій скрипаль, а ти, неначе скрипка:
Шовковим дотиком смичка торкаю струн.
І тане звук, мов шоколаду плитка;
Біжить по тілу насолода, наче струм.
Сплелись Інь-Ян в суцвіття ніжних звуків:
Двох тіл гармонія – зі скрипкою рояль.
Щоразу трепетно тримаються за руки -
Дует кохання: піаністка і скрипаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502925
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.06.2014
Не всі іще написані слова,
Іще не всі життя розкриті теми.
Не раз бува не знаєм хто ми й де ми,
Коли й куди іти, куди ідемо?..
Снуємо з ночі в день, зі світла в темінь...
Жива вода й отрута - сон-трава.
Несказо-недосказані слова
Навіщо поневолені у серці?!
Свідомості забув закрити дверці
І крик душі застиг у мегагерці
У погляді. Відбилось у люстерці
Те кожне слово - по щоці сльоза...
Життя без слів, немов у шахи гра:
Німі фігури кліток чорно-білих...
Пече вогнем у серці наболіле,
На аркушах трикрапками... В пробілах,
Поміж рядків і строф, немов на крилах -
Слова зринають криком з-під пера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502811
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.06.2014
Нежность лепестков твоей души
Чувствительно косала мое сердце,
В него ты распахнула настежь дверцу
И внесла своей любви кувшин.
Тех цветов пьянящий аромат
Рассудок мой пленил и сладко ранил.
Открылись мне совсем иные грани;
Пламя стрел сжигало циферблат.
В сумрачном сиянии луны
Моя тебе горит любви лампада.
Сплетенье света с нежным цветопадом -
Любовь со вкусом магии весны.
За цим посиланням цей же вірш - українською мовою:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502042
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502043
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.05.2014
Пелюстками тендітними душі
Чуттєво так торкнулась мого серця,
І крізь відкриті в ньому навстіж дверці
Внесла любові глечик свій мені.
П»янкий тих квітів диво аромат
Так солодко в полоні глузд мій ранив.
Нових відкрив для себе безліч граней;
Поглинув стрілки часу циферблат…
Срібліє місяць маревом ясним,
Мойого почуття горить лампада.
Сплетіння світла з ніжним цвітопадом –
Любові чари з присмаком весни.
За цим посиланням цей же вірш - російською мовою:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502043
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2014
Солодке тістечко
У формі місяця,
Давай розділимо на двох - тобі й мені
Вже скоро літечко
До нас попроситься,
Для себе випросим у нього тридцять днів.
Цей місяць твій і мій -
Медовим зробимо
І зачекає хай усенький білий світ.
Жне травня надворі
Сріблястик зоряний...
Це навпіл тістечко - фантазій, мрій політ.
Солодке тістечко
У формі місяця -
Ми не забудемо його медовий смак...
Так тепло й сонячно
Лунає пісня ця;
Шасі розкриті вже, - сідає наш літак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2014
Згорала ніч: свої гасила зорі
І пломенів світанком горизонт.
По сонця стежці плив у синім морі
Предивовижний Фенікс із казок.
Рожденний сонцем плив назустріч долі,
Котра ждала на березі його:
Жар-птиця походжала там поволі,
Вертав укотре Фенікса їй Бог.
Проте щоразу, як ступав на берег,
В палких обіймах їх огненних крил,
Здіймався Фенікс попелом у небо...
Він прийде знову вранці і... - згорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2014
Питавсь у темної півтіні:
- "О, невагомосте, за що
Уклав господар твій зі злом,
На перехресті довгих ліній,
Угоду скріплену тавром -
Штрихкодом на своєму тілі?!"
Мені у відповідь крилом
Змахнула чорним й полетіла...
Звертавсь до світлої півтіні,
Що була янголом немов:
- "Скажи, чи правда, що любов -
Частинка віри і надії,
Як складова в людині, кров;
Подібна заповітній мрії;
Того штрихкоду білий фон?"
Злетіла лебедем у вирій...
Такі дві різних ті півтіні...
Господар їх і ворог й друг...
Життя із чорно-білих смуг,
Немов штрихкод, на віях іній...
У лінію розкритий круг,
Кінець якого тлінний нині
Від сили зла і від недуг.
І доказ цьому - темні тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501593
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2014
[i][b]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/b][/i]
І.
Спини цю мить на мить:
У погляді очей
Хай іскра ця горить;
Ріка життя тече.
Почуй мій серця стук
Теплом своїх долонь;
Мій ніжний трепет рук
Твоїх торкнувся скронь.
Приспів:
Спинилось все навкруг…
Лиш тільки я і ти;
Вуста торкнулись губ
І цілий світ затих.
Два серця в унісон
Тріпочуть в почуттях –
Кохання камертон,
Любові білий птах.
ІІ.
Спинилась мить і ми
Злетіли в синь небес,
Руками, мов крильми,
Торкались мрій, чудес.
Немов із неба дар:
Одна на двох зоря
В склепінні вище хмар,
Кохання їй ім»я.
Приспів:
Спинилось все навкруг…
Лиш тільки я і ти;
Вуста торкнулись губ
І цілий світ затих.
Два серця в унісон
Тріпочуть в почуттях –
Кохання камертон,
Любові білий птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2014
Лопоче крильми зранена любов
І сльозоточить соком полиновим -
Кохання лебідь зраджений був знову,
І лебедина пісня стихла знов.
Глибока зради рана на душі,
Розради просить кров»ю вмите серце,
Кричать у Небо думи в мегагерцах,
Упавшим пір»ям квітнуть спориші.
Не зміг лебідку більш таку знайти
І стала міфом «вірнісь лебедина».
Тим і різниться лебідь від людини:
Кохає раз, втрачає назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2014
За мить до зими
Я до тебе снігами прийшов:
Сукню весільну приніс, білосніжну фату.
Ніжним підсніжником я у тобі потонув
За мить до весни…
Своє щастя з тобою знайшов.
А тої весни
Ти веснянки співала мені.
Потім, згадай, ми як діти стрічали весну.
Схоже за мить до світанку тоді я заснув
І снилися сни:
В них горіли купальські вогні.
І снилися сни,
Як в житах ми гуляли удвох.
Потім, згадай, на яву в тих житах я і ти…
Мріяли, вірили і досягали мети…
Кохана, прости
За листопад осінніх тривог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2014
Ні, народ, це ніякий не «фейк»,
А реалії з офісних стін:
Починається день з «кофі-брейк»,
Чашок-ложок звучить передзвін.
Далі мишка біжить до руки;
Електронних читання листів…
Гігабайтами стали думки,
Портативним робочий мій стіл.
У єдинім вікні цілий світ,
Без початку свого і без меж –
Монітор-Інтернет-безліміт
З роздоріжжями в безліч мереж.
Відскановані тисячі слів –
В кілька кліків знаходять людей;
Файлів стос – в сегрегатор-архів,
За реєстрами там їх знайдем…
Тільки зрідка, забувшись бува,
Мимоволі погляну за скло:
Там весна… І зринають слова:
«Я – не робот і навіть не клон…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
Розправити подумки крила
І ними змахнувши здійнятись у сонячну вись;
Зібравши думки у чорнила -
На аркуш пролити й забутись між строфами десь.
Щоразу той аркуш, мов сито,
Мов навстіж відчинене вранці з кімнати вікно...
Так звично вже стало просити
У нього спасіння... Він аркуш, йому все одно.
Відкритий, безмежний той простір
Для пострілів дум і чорнильних моїх кровотеч.
І легко стає так і просто
Дивитись на все з потойбіччя написаних втеч.
Як небо безкрає той аркуш.
Питання - чи вистачить в крилах тих пер за життя?
Тут варто зробити ремарку:
В цім світі баланс є у всьому, було б відчуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500409
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2014
Дійові особи:
1. ПОЕТ;
2. Стихія повітря;
3. Стихія землі;
4. Стихія води;
5. Стихія вогню;
6. Доля;
7. Лицар Щастя, Друг-поет;
8. Дівчина-художниця;
9. Хронос-час;
10. Дівчина (Вікторія);
11. Мітингувальники (7 чоловік).
ПОЕТ стоїть посеред сцени (ноги на ширині плечей). Його очі закриті долонями (пальцями вгору, ліктями вперед). Спогади – видіння не дають йому спокою. Він одягнутий у джинси, сірий гольф і звичайну осінню балонову куртку чорного кольору.
Дівчата-стихії одягнені у відповідний кожній стихії одяг, по черзі із темряви, роблячи крок під прожектори світла, говорять свої фрази і зникають кроками назад у пітьмі – вони ж і є тими його спогадами-видіннями:
1. СТИХІЯ ПОВІТРЯ (її одяг, волосся розвіює сильний потік повітря із-за лаштунків):
Мене охрестив ти стихією вітру,
Прекрасною музою сині небес.
Я вдячна тобі за поезій палітру…
До тебе порив мій помер (пауза) й не воскрес.
2. СТИХІЯ ЗЕМЛІ (промовляючи свої слова, вона повільно висипає землю із зімкнутих перед собою пригорщей):
Для тебе була на землі неземною,
Стихією, музою сили землі.
З-під ніг я пішла твоїх, ставши собою.
Лиш другом готова я бути тобі.
3. СТИХІЯ ВОДИ (говорить, потроху проливаючи із керамічного глека воду собі під ноги):
Стихія води, твоя ще одна муза,
Від тебе рікою помчалась у даль.
Я – хвиля, я – цикл, поезії доза…
За мною не плач. Сльози – також вода.
4. СТИХІЯ ВОГНЮ (у її руках запалена лампада, яку вона дістає із-за спини і знову ховає, коли зникає у темряві):
П'янила тебе я своєю жагою:
Тепло дарувала – стихія вогню.
Згоріли мости між тобою і мною.
Спалила! Для іншого нині горю.
ПОЕТ (іронічно) – Друзі! Друзі! Мабуть таке моє призначення в житті – бути усім хорошим другом. Чому все так?! Чому, як тільки моє серце відкривається дівчині для кохання, у відповідь… Дружба? Розчарування! Так, бути другом це все ж краще…Хоча ні! Це гірше… Це боляче… Бо ж кожного разу мені доводиться боротися із цим болем, гасити його чимось.., а потім знову наступати на ті ж самі граблі.
Знову по черзі з'являються дівчата-стихії під прожекторами світла зі словами:
СТИХІЯ ПОВІТРЯ – Ми друзі!
СТИХІЯ ЗЕМЛІ – Ми друзі!
СТИХІЯ ВОДИ – Ми друзі!
СТИХІЯ ВОГНЮ – Ми друзі!
ПОЕТ затуляє вуха руками. Після слів останньої стихії всі вони рухаються в центр сцени до нього і, оточивши його з усіх сторін, дивляться йому просто у вічі, а потім різко і синхронно повертаються до нього спинами і, взявшись між собою за руки, починають рухатись довкола поета.
ПОЕТ – Годі! Не треба! Не хочу!
Він присідає, ховаючись у їхньому колі та одразу ж різко підводиться, роблячи в сторони рухи руками над своєю головою, відганяючи від себе дівчат-стихій, наче примар.
ПОЕТ – Згиньте!
Дівчата стихії біжать кожна під свій прожектор світла, завмирають на якусь мить на місці обличчям до залу і синхронним кроком назад зникають у темряві.
ПОЕТ падає на коліна і, ніби кланяючись, нахиляється всім тілом вперед, чолом до сцени, обхопивши потилицю руками. Він поринає у сон. В цей час позаду нього з'являються дві стіни із прозорого скла, утворюючи собою дві бічні сторони трапеції, в центрі якої опиняється наш герой. Він продовжує залишатися нерухомим. До нього із задніх кутів сцени повільно наближається двоє чоловіків. Вони між собою схожі, навіть одинакові. Їх відрізняє тільки одяг. Той, що ліворуч – у звичайному темно-синьому костюмі з білою сорочкою та краваткою кольору морської хвилі. Натомість той, що справа зодягнений у лицарські обладунки та зі списом у правій руці, на вістрі якого нанизаний аркуш паперу із текстом. Ці двоє – насправді ж одна людина: друг нашого головного героя. Він так само, як і ПОЕТ– поет. І зараз наш герой опиняється на межі між снами та реальністю, де відповідно ліва сторона, за скляною стіною – це реальний світ, а права – світ снів нашого героя. Реальний друг та він же, як Лицар щастя – синхронно наближаються до сплячого поета і в один голос промовляють до нього:
ЛИЦАР ЩАСТЯ, ДРУГ-ПОЕТ:
Довірся Долі, любий друже,хай там як,
Твоє призначення – писати про любов.
Повір, настане день і буде з Неба знак:
Зустрінеш ту, котра візьме під свій покров.
Від пут минулого звільнися і вперед…
Всі ті Стихії просто Музами були
І ти на них дивився просто як поет –
Тебе достойні вони бути не змогли.
(Схиляє спис із нанизаним аркушем із текстом перед очима Невиправного романтика, а реальний друг-поет знімає цього листа і вручає в руки поета, не перестаючи говорити до кінця свій текст разом із Лицарем щастя).
На вістрі мого спису є слова.
Ти їх собі за правило візьми.
Ця істина відома і проста:
Усе, що б не ставалося з людьми –
Усе на краще й ти це пам‘ятай!
Бо сон, то є життя, життя, як сон:
Межа тонка й прозора, мов кришталь…
Потрапив просто ти між них в полон.
ПОЕТ повертає голову то на реального друга-поета, то на Лицаря щастя. Прийнявши від них писану істину, він розвертається спиною до залу і повільно іде в глиб сцени між скляними стінами, а Лицар щастя і друг-поет розходяться в сторони і зникають за лаштунками. Невиправний романтик, дійшовши до звужених країв скляних стін в глибині сцени, розвертається обличчям до залу і читає вголос з аркуша писану істину:
ПОЕТ– «Усе, що б не ставалося з людьми – усе на краще…» Як же це добре мати друга, вірного, доброго друга, друга-наставника. Саме так – його поради є дуже вагомими для мене. Тоді, коли я опускаю руки, втрачаючи віру у власні сили, з'являється він, наче й направду той Лицар щастя, що завжди підтримує мене своїм добрим, напутнім словом. Він повертає мені мене самого, він підтримує мої опущені крила і я знову злітаю, і я знову бачу світ у всіх його барвах. Так!..
Мені наснився Лицар щастя – це мій друг:
У обладунках, сяючих добром,
Зі списом успіху в руці і все навкруг
Барвистим стало під моїм пером…
Мені сказав він уві сні і наяву:
«Твоя поезія прекрасна, ти – поет…»
Зі сну прокинувся, а потім знов заснув…
Побачив інший свій у дзеркалі портрет.
Зненацька світлові прожектори освітили ліву сторону, ту, що за скляною стіною – реальний світ нашого героя. Там лавка у парку, під деревом, а поряд стоїть молода, вродлива дівчина-художниця. Перед нею розкладений мольберт і вона щось малює. ПОЕТ підходить до лавки і сідає скраю, не зводячи з дівчини свого погляду. Потім він виймає із внутрішньої кишені своєї куртки записник і ручку і береться щось записувати. Він пише вірш. Це видно по натхненному та задумливому виразу його обличчя. Він поет. За якусь мить наш герой звертає до художниці свій наступний погляд і несміливо промовляє:
ПОЕТ– Можна поглянути Вашу картину?
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Так, звісно ж! Проте, якщо тільки можна буде почитати те, що Ви там написали?
ПОЕТ– Так! Я сам Вам прочитаю… Це вірш. Він іще не дописаний, але початок є… Він підвівся і наблизився до мольберта, ставши за спиною у дівчини та із захопленням продовжив: А Ви талановита художниця! Дуже гарно…
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Дякую. Тут іще багато роботи. Ця картина буде подарунком для однієї дуже дорогої мені людини.
ПОЕТ(трохи з осторогою) – І для кого ж?..
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Е, ні! Так не чесно! На картину Ви мою поглянули… А де ж обіцяний вірш?
ПОЕТ– Гаразд. Ось, що написалося мені буквально щойно:
«Весни пташиним співом
Прилину в твоє небо
І розіллюсь луною…
Мене ти лиш поклич.
Я стану літнім дивом,
Дощем рясним для тебе
І ми удвох з тобою
Знайдем веселки ключ…»
Дівчина слухала захоплено і сказала:
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Браво! Так гарно… Ви теж не менш талановитий! Тільки от…
ПОЕТ– Що? Вам не сподобалось?
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Ні-ні! Все гарно! Дуже гарно. Просто якось дивно чути посеред осені про весну і літо. Хоча мушу визнати, мені і справді повіяло теплом від Ваших слів.
ПОЕТ– Ви праві. Трохи не по сезону. Але так хочеться тепла. (Трохи в сторону) Якби Ви тільки знали, як сильно мені хочеться тепла?..
Він повільно повертається і прямує у свій скляний коридор між снами і реальністю, і вже через скляну стіну продовжує спостерігати за тим, як дівчина закінчує свою роботу і збирається іти. Її зупиняє дзвінок мобільника. Вона усміхається і відповідає на дзвінок.
ДІВЧИНА-ХУДОЖНИЦЯ – Так, любий? Скоро буду. Де я? Я у міському парку – працюю над твоїм подарунком. Тобі сподобається. Так, я вже збираюся. Скоро буду, коханий. Цілую. (Збирає речі і зникає за лаштунками).
ПОЕТ(сумно):
Весни пташиним співом
Прилину в твоє небо
І розіллюсь луною…
Мене ти лиш поклич.
Я стану літнім дивом,
Дощем рясним для тебе
І ми удвох з тобою
Знайдем веселки ключ…
Чому так сипле снігом?!
Ще ж осінь! Ще не треба!..
Яка ти, де?! Шукаю
Із тисячі обличь.
«Управо йти чи вліво?»,
Запитую у себе.
Почути щоб «кохаю»?..
І знов самотня ніч.
Мені наснися, діво,
Кохання королево!
До пекла чи до раю –
З тобою пліч-о-пліч…
Наш герой знову припадає до сцени і занурюється в сон.
Праворуч за склом з'являється жінка в чорному. Вона наближається до поета. За її правою рукою тягнеться довга біла, схожа на тонку мотузку, нитка. Це нитка долі, а ця жінка – Доля ПОЕТА. Наш герой підводиться на ноги і промовляє, наче в небо, в той час, коли Доля ходить довкола нього, обмотуючи його тіло, аж до шиї, своєю ниткою.
ПОЕТ:
Забери мене, Боже, страждань цих позбав.
Або ж знак дай нікчемній людині.
Вкотре в цьому житті, ледь злетівши, упав,
Мов метелик у сіть павутини,
Котру Доля із нитки своєї сплела
Все кругами, кругами, кругами!
І, спинившись на шиї петлею, втекла… (Доля зникає за лаштунками зі сторони снів, звідкіль і прийшла, залишивши поета у своїх путах)
Опинивсь між реальністю й снами.
ПОЕТ розвертається і, весь обмотаний ниткою Долі, повільно рухається в глиб сцени вздовж скляного коридору зі словами:
Сную межею я між снами і реальністю,
Мов коридором, мов чистилищем душі.
Шукаю двері скляних стін сентиментальності.
Вони із мрій моїх, фантазій-вітражів.
Та чи насправді є ті двері, чи примарилось,
Чи все ж наснилося, намріялось мені?
Чом затягнулися грозою так захмарились –
Ці безкінечні лабіринти моїх днів?
Зникнувши у темряві, наш герой звільняється від пут. За правою скляною стіною з'являється Хронос-час. Він весь обвішаний циферблатами та стрілками, що показують різні години.
ПОЕТ вибігає на середину сцени, а потім помітивши Хроноса-часу, прислонившись до скляної перестінки з острахом і подивом голосно промовляє:
ПОЕТ– Хто ти?! Хто?!
За стіною реальності (зліва) з'являється поет-друг, так само як позаду Невиправного романтика з'являється той же поет-друг, тільки в обладунках – Лицар щастя. Він обіймає Невиправного романтика лівою рукою за плече, а реальний поет-друг, синхронно кладе свою ліву руку на скляну стіну, точно так само, як Лицар щастя. Вони ж бо одне ціле: реальний друг і друг снів – Лицар щастя. Вони промовляють спокійним голосом підтримки до Невиправного романтика, даючи відповідь на його запитання:
ЛИЦАР ЩАСТЯ, ДРУГ-ПОЕТ – Це Хронос-час. Він лікар, він твій друг, так само, як і я. Довірся часу – час покаже. Він відійде у небуття і далі поведе тебе життям.
ПОЕТ, звільнившись від обіймів Лицаря щастя, важким, зболілим голосом промовляє слова, повертаючись то до Лицаря щастя, то до реального друга, що по той бік стіни реальності.
ПОЕТ:
Душу розп'ято і серце надвоє –
Сни і реальність знову за склом:
Взятий в полон без найменшого бою…
Хронос – не лікар! Хронос – це зло! (Ніби доказує своєму реальному другу через прозору скляну стіну. Проте у спину чує звернення до себе Хроноса-часу, котрий змушує його різко повернутися і пильно дивитися на себе.
ХРОНОС-ЧАС:
Ей ти, невиправний романтику,
Що чарам піддався стихій,
Вертайсь у свою ти галактику
Орбітами зімкнутих мрій.
Стихія повітря окрилена
Твоїми ж, поете, крильми,
Розріджена в висях, розпилена…
Її життєдайність прийми.
Стихія землі переміряна:
Її обійшов навкруги,
Засіявши правдами й вірами:
Колосяться істин луги.
А водна стихія гойдається,
Цілунками рве береги,
Об скелі дощем розбивається,
Малює в калюжах круги…
Огненна стихія (жар пристрасті) –
Себе спопелила з нутра,
Жевріє на згарищі слабкості
Від дії п'янких горе-трав.
Фортуна тобі усміхається,
Як п'ята стихія світів,
З-за хмар на пегасі спускається,
Щоб з нею ти верхи летів.
ПОЕТ– Втомився! Втомився кохання чекати! Втомився! Втомився! Втомився страждати.
ХРОНОС-ЧАС:
Годі, кажу, чуєш, плакатись долі!
Ти ж мене сам в ланцюги закував!
Корчусь від болю в твоїй я неволі,
Я ж бо мірило усіх твої справ.
Викарбуй сам собі краще майбутнє.
В тебе перо із пегасових крил.
Я то є ти! Я – твій вічний супутник,
Для корабля твого подих вітрил.
ЛИЦАР ЩАСТЯ, ДРУГ-ПОЕТ – А ти й не чекай! А ти просто живи! (Лицар щастя і Хронос-час зникають за лаштунками. ПОЕТ знову упав на коліна і прийняв сплячу позу. Реальний друг-поет сильно стукає рукою у скляну стіну, наче у двері із вигуками:
ДРУГ-ПОЕТ – «Друже, ти вдома?!» (ПОЕТ підхопившись, вибігає до друга).
ПОЕТ– Що трапилось, друже?
ДРУГ-ПОЕТ – Майдан наповнюється людьми! Всі за євроінтеграцію України! Ходімо, мерщій. Це наша революція. (Трохи замислившись) Це твоя революція, друже. Повір мені. (Вони розвертаються обличчям до лівого закулісся, як перед їх очима під прожекторами світла з'являється група людей (мітингувальників (7 чоловік), кілька наметів із прапорами: України та Європейського Союзу. Вони гуртом вигукують гасло:
МІТИНГУВАЛЬНИКИ – «Ми – за ЄС!» (тричі). (До них долучаються друзі поети і, піднявши вгору прапори, всі вони по черзі виголошують слова):
1. Сила віри, волі, духу –
Згуртувала нас, горить!
2. Гріє душу і потроху
Гоїть рану, що болить.
3. За майбутнє за Вкраїну,
Браття, сестри, стоїмо:
4. За ЄС – мету єдину,
Щирим серцем горимо.
5. Щоби прадіди пишались,
Нашим дітям на добро –
6. Тут і зараз об'єднались
Просто неба… З нами Бог!
ПОЕТ– Революція у серці:
ПОЕТ-ДРУГ – Чиним уряду протест.
7. Силу слова в мегагерцах,
Ми несемо, наче хрест.
ПОЕТ– Не страшні ні холод лютий,
ПОЕТ-ДРУГ – Антиєвропейський прес…
ДІВЧИНА (ВІКТОРІЯ) – За майбутнє краще, люди!
ВСІ РАЗОМ – За Вкраїну у ЄС!
«Ми – за ЄС!», «Ми – за ЄС!» - з цими словами всі вони гуртом зникають за лаштунками, залишивши на сцені одні лиш намети.
Сцену поглинає суцільна темрява. За мить з'являється світло. Поряд з наметами стоять два прапори: України і Європейського Союзу. Світанок. Мітингувальники сплять: хто в наметах, хто поряд чатує біля бочки із вогнем, що в холодну пору допомагало зігріватися учасникам мітингу. З-поза намету виходить Невиправний романтик. Він тримає за руку дівчину (Вікторію). Вони підходять до стійки із прапорами. Дівчина стає поряд з прапором України, а наш герой поряд із прапором Європейського Союзу. Він розглядається довкола і промовляє:
ПОЕТ:
Прокинувся, чи може й досі сплю?
Стихії, музи, добрий Лицар щастя?..
Серцебиття, пульсації в зап'ястях…
Ти поряд?.. Поряд та, кого люблю?!
Не муза ти і жодна зі стихій.
Ти – доля, хто ти, ким для тебе я є?!(він виймає зі стійки прапор ЄС)
Фантазії ти витвір, моїх мрій,
Примара може? Чом ти не зникаєш?..
Намети, прапори, Євромайдан?!
То це не сон був? Я і ти – ми справжні?
ДІВЧИНА (ВІКТОРІЯ), (виймаючи зі стійки прапор України) –
Звільнилося від самоти кайдан
Поета серце. Дав би Бог – назавжди.
ПОЕТ:
Моя ти, революціє, моя!
ДІВЧИНА (ВІКТОРІЯ) –
Європа й Україна – одне ціле!
Вікторія ім'я моє і я…
ПОЕТ:
Моя ти перемога, моя сила. (Вони схрещують між собою прапори, міцно тримаючи їх обома руками і йдуть до центру авансцени. Слідом за ними підводяться всі мітингувальники, а також із-за лаштунків виходять і всі інші учасники. Вони вишиковуються в один ряд і низько кланяються залу.
КІНЕЦЬ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500214
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.05.2014
Не написані вірші шукають розгублених образів,
Та думки, наче ртуть – не зібрати слова у строфу.
Звідусіль віє холодом й рима у мокрому одязі…
Небо плаче безжально і з тіла змиває парфум.
Фрази мокрі, холодні, голодні, вітрами розхристані,
Кожне слово в них, мов швидкотлінний отой ефимер.
Ну а автор, як човен, позбавлений прихистку-пристані.
Де ж подівся у ньому той світлий «поет-парфумер»?
І не пишуться вірші і рвуться на клаптики аркуші…
Муза осторонь десь всіх отих хаотичних думок.
І чомусь зупинився центральний годинник на Ратуші;
Лиш на мить під дощем зупинивсь ритм натхненний і змок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014
Запалав світанком небокрай,
Сонце-промені цілують верховіття
І верхи дахів також, немов би світять...
А стожари, наче сходи в рай...
Ти - мій рай на небі й на землі,
Я ж - світанок твій і ранок, день і вечір;
Чорним шовком ночі падаю на плечі,
І туманом тану у імлі.
Сліз твоїх я теплий літній дощ,
Водограй у хвилях-кучерях волосся,
Гомін гір, зела я шепіт, стоголосся
Неземних площин, наземних площ.
Все моє - твоє між "там" і "тут":
Поміж раєм на землі й Едемом неба.
Весь я твій в усьому, лиш для тебе -
Простір вічних радостей і смут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2014
І.
Не вірю я твоїм словам,
Посперечатись навіть ладен,
Не дамся я спокусі зради
І жодній з меж себе не дам!
П Р И С П І В:
Втішайтеся простим речам
І дихайте на повні груди,
Не вірте в жодні рамки, люди,
А вірте серцю і очам.
ІІ.
Для мене не існує меж.
Безмежний світ, а значить вічний.
Таким для мене стало звичним
Життя спивати, наче фреш.
П Р И С П І В:
Втішайтеся простим речам
І дихайте на повні груди,
Не вірте в жодні рамки, люди,
А вірте серцю і очам.
ІІІ.
Сумнівна мить – тавро зневір.
Нема межі ніде й нівчому.
Відкинь, прошу, всіляку втому,
У власні сили ти повір.
П Р И С П І В:
Втішайтеся простим речам
І дихайте на повні груди,
Не вірте в жодні рамки, люди,
А вірте серцю і очам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496809
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.05.2014
[img]http://mannton.com.ua/wp-content/uploads/2013/02/first.jpg[/img]
Скільки раз говорив собі -
"Не твоя вона, не твоя!"
Серце й розум вели двобій,
А сьогодні ми вже сім"я.
І тепер вже не бракне слів,
Нас любові несе ріка...
Не побачених скільки снів
Написала моя рука.
[i]І тепер вже не бракне слів,
Нас любові несе ріка...
Не побачених скільки снів
Написала моя рука.[/i]
Я торкався пером небес,
Там знаходив твою зорю.
Із потрібних мені словес
Вірш закінчувавсь: "...Я люблю".
Не підвладний коханню час,
Нині ділим його на двох.
Небо все ж поєднало нас -
Дана Богом на двох любов.
[i]Не підвладний коханню час,
Нині ділим його на двох.
Небо все ж поєднало нас -
Дана Богом на двох любов.[/i]
Цвітопадом летять роки:
Наші весни всі, мов одна.
Із поверхні життя ріки
Ми торкаєм безодню дна.
І здіймаються в неба синь
Почуттів наших два крила
Бо в коханні черпання сил
Із єдиного джерела.
[i]І здіймаються в неба синь
Почуттів наших два крила
Бо в коханні черпання сил
Із єдиного джерела. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495997
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 30.04.2014
Наче свічі - каштановий цвіт на Майдані для воїнів Сотні...
Гілля - руки немов, ну а листя, мов пальці зімкнуті в молитві.
То не вітру між віт шепотіння, а їх відголосся сьогодні.
Вічна пам"ять і слава тим воїнам світла, полеглим у битві.
Небо грозами плаче - то плачуть батьки у скорботі за дітьми.
То не роси, а осад печалі в чеканні прийдешнього світла.
Віра в серці іскриться, міць духу горить, нас виводячи з п́ітьми.
То не цвітом, а пір"ям крил Ангелів Сотні каштани розквітли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495832
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2014
"Окупантка"
автор: kulbabka (Наталія Данилюк)
[i]Тримайся за небо,
за нитку ворсистої пряжі,
за промені перші -
тонкі наконечники стріл!
Крадеться весна,
синьооке дівча в камуфляжі,
і душу твою
привідкриту бере під приціл.
А зброя у неї -
то світлом налиті гранати,
то кулі посріблені
свіжих ранкових дощів,
любовний полон
і жадані невидимі ґрати,
отрута солодка
духмяного цвіту й кущів.
Тримайся за небо,
розширюй межу горизонту,
і дихай вільніше,
із вітром п'янким в унісон!
Краденься весна,
окупантка з південного фронту,
дивись, не проспи!
І не здайся в солодкий полон.[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477791
"Оккупантка" на русском языке:
Держи это небо
За нити той тоненькой пряжи,
За первенцы, струны-лучи,
Наконечники стрел!
Крадется весна синеглазая,
Вся в камуфляже,
И взглядом открытую душу
Берет под прицел.
В ее боевом арсенале:
Гранаты со светом,
Дожди, словно пуль серебро
Рассекают простор,
И жажды любовного плена
Невидимы сети,
И яд слаще меда
Душистых цветов и кустов.
За небо держись,
Расширяя границ горизонты,
Свободнее с ветром пьянящим
Дыши в унисон!
Крадется весна,
Оккупантка из южного фронта,
Смотри не проспи!..
Это сладкая явь, а не сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495620
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.04.2014
Клубочок маленький пухнастого сірого щастя,
Білесенька шийка і літера "еМ" на чолі,
Таке іще крихітне, з крісла боїться упасти,
Знайомтеся - Муся, мов третє дитя у сім"ї.
Родилась десятого березня року ось ць́ого.
Та-так, наша киця ну зовсім іще немовля.
Цікавиться всім, що нове і боїться усього,
І зве мене "татком", по-свому щоправда: "мур-мяу".
Мабуть ми з тобою усе ж таки будем ладнати,
Хай змушений буду по-н́овій вселяти шнурки...
Усе я тобі вибачатиму, диво мохнате,
І навіть прогризлі тобою на шт́анях дірки...
Заснула в куточку, в корзинці, маленька потіха;
Вслухавсь у мурчання й собі провалився у сон.
І снились м"якенькі ті лапки, що бігають тихо...
Прокинувсь від дихання поряд, ніс в ніс, в унісон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
За Великоднім кошиком лозовим
Зібратися чомусь так важко всім.
Свої на кожній писанці узори,
Розсипана між них біліє сіль.
Гірчать слова в думках пекучим хроном,
Повіки сльозоточить прикрий жаль.
Так як вино назад не влити в грона,
Терпінням переповнений ґрааль -
До дна не спити, на вустах судоми;
Самообман лишається на дні...
Ковбаска, шинка, масло, сир, як вдома,
Чому ж родзинки в пасочці сумні?
Бо надто різні писанок узори
І крашанок різняться кольори...
З верби одної кошик той лозовий,
Самі ж галузки - різної пори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493494
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2014
Сонцепадом народжена спека,
Зігріває поверхню землі,
Прохолода ховається в тінь;
Звуки ліри відлунюють "ехом".
То прекрасная німфа у травах
Так чуттєво торкається струн.
Дуб кримезний, немов той чаклун,
Причаїв горду постать кентавра.
Його струни душі заспівали,
І торкнулась поезія вуст;
Почуття в серці плавили глузд...
Вірш і музика піснею стали.
Чи кентавровий спів, а чи спека -
Завели німфу в дерева тінь.
І напівчоловік-напівкінь
Про кохання співав їй там стиха...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2014
Приголубила.....і.....пригубила...
У тобі розчинявся.....вином...
І безоднею повнилось дно...
Пурпурові несли мене крила...
Ти вустами по спраглому тілу -
Поклітинно спивала жагу...
Покраплинно стікав за межу...
Ну, а потім, - на постіль, на білу...
Перламутр і пурпурні пір"їни...
Я твоїм був, провино, вином...
Розігрітим повітрям теплом
Наших тіл - й досі дихають стіни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492818
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.04.2014
Набубнявілі віти весни,
Наче сита просіюють ранок;
Сонця дотик багряно-ясний -
Розпромінює в небі серпанок.
В світанковому мареві тім
Я бубнявію, мила, тобою.
Цю пожежу з середини тіл
Ми своєю назвали весною.
Розпускаюся ніжно зелом,
Наливаюсь березовим соком,
І стаю у тобі джерелом,
І злітаю за обрій.., високо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491242
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2014
Простими словами, без жодного натяку фальші -
Шепочу на вушко тобі про кохання своє,
А серце тріпоче, кричить якомога найдальше:
Між зорями ритмом карбуючи ймення твоє.
В зріднілім повітрі частішають дихання наші,
В палкім поцілунку вустами зливаємось ми.
По вінця наповнені нашої пристрасті чаші,
Спиваєм до дна і ураз обростаєм крильми.
Злітаєм у вись і витаємо десь поза часом,
Себе пізнаєм у блаженному мареві тіл,
І там, вище хмар, вище зір, забуваємось разом -
Незриме торкаємо крильми у мареві тім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491234
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2014
[i]Наголос у слові "КАТАРСИС" навмисне зміщено з першого на останній склад, задля римування.[/i]
Була з моїх фантазій ти табу,
Став бранцем я очей твоїх краси
І схоже геть на світі все забув...
Тебе назвав міледі-Катарс́ис*.
З тобою я прозорий, як вода,
І виконаю кожен твій каприз.
Довірся і себе мені віддай -
Зануримось єствами в катарс́ис.
Змінилися цілунками слова:
Вздовж тіла поповзли із верху вниз.
Із мене насолоду добувай...
О, дивовижна жінко-Катарс́ис!
Несе на крилах пристрасті порив;
Торкаю ніжно променем роси;
В п"янкому шалі свій тримаю ритм...
Ось-ось і нас поглине катарс́ис.
І рубікон жаги сягнув вершин:
В тобі розквітло вибухнув нарцис,
І помутнів очей аквамарин,
Моя ти Ейфоріє-Катарс́ис.
* КАТАРСИС(грец. κάθαρσις, букв. – очищення)
За Платоном, Ка́тарсис – звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490781
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2014
Я на долю секунди твій погляд впіймав на собі,
Не такий як завжди - надчутливий і пристрасті повен...
У сузір"ї Тельця враз розтанув мій зоряний Овен:
Талим воском свічі я в ту мить розчинивсь у тобі.
Огорнула нас ніч у розшите зірками рядно
І два наших сузір"я світились на нім найясніше,
І щоразу вночі небо зорями долі нам пише,
Я в безодні очей твоїх прагну побачити дно.
У горнилі весни ми в склепінні однім двох сузір
І всі ночі цієї пори нас народжують знову...
Ти - прекрасне сузір"я Тельця, я - закоханий Овен;
На собі я назавжди затримав твій погляд з тих пір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2014
В світлі зоряних чар
Цей пульсуючий жар
Талим воском зі свіч –
Ніжно тане у ніч.
Прошу зостанься
Іще не йди,
Одне для одного ще стукаєм серцями…
Сховало сонце
Свої сліди;
Вітрами руки у волоссі… - донестями…
Мов цілющий нектар,
П»ю із уст п»янку жагу
І пульсуючий жар
Прагне перетнуть межу
Твою…
В світлі зоряних чар
Цей пульсуючий жар…
Прошу зостанься
Іще на мить,
Затьмарюй глузд медово-спраглими вустами.
Зоря остання
Іще горить
І я в тобі також не докінця розтанув.
Срібний місяць-ліхтар
Нам світився уночі;
Проливався нектар
Воском талої свічі
В тобі…
В світлі зоряних чар
Цей пульсуючий жар
Талим воском зі свіч –
Ніжно тане у ніч.
Єства
Горять
Пломеніє жага і догорає наша ніч.
Стривай,
Зоря, -
Хоч на мить залишись, не дай торкнути сонцю віч.
Мов цілющий нектар,
П»ю із уст п»янку жагу
І пульсуючий жар
Прагне перетнуть межу
Твою…
В світлі зоряних чар
Цей пульсуючий жар…
Єства
Горять
Пломеніє жага і догорає наша ніч.
Стривай,
Зоря, -
Хоч на мить залишись, не дай торкнути сонцю віч.
В світлі зоряних чар
Цей пульсуючий жар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489947
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.04.2014
[img]http://www.pvldfriends.org/wp-content/uploads/2014/02/book-heart-1.jpg[/img]
Мене ти зчитуєш, досліджуєш, скануєш:
Черпаєш з мене для роману матеріал.
Та я не твій герой! Почуй мене?! Не чуєш.
Пером закохано так образ мій малюєш...
Роман приречений на успіх і провал.
Ні, я не проти буть написаним тобою.
Як автор автора ціную, та проте,
Я талим снігом був, а ти була зимою...
У травні Березень (я) квітчаний весною,
Моє зерно в тобі зелом не проросте.
Пір"їну щастя зронить з неба птаха синя,
Її закладкою у книжці не роби.
Літератури ти рабиня і богиня,
Та не моїх рядків лірична героїня.
Розтиражуй мене для нової доби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2014
За вікнами ніч опускає завіси
І тиша крадеться у дім;
Задивлені в дзеркало-небо нарциси -
Відбитками зір у воді.
Із тінню немає вже більше розмови,
Поглинула ніч мою тінь.
Гадав, перекинусь із тишею словом,
Та з нею розмови пусті.
Полину у висі я думкою п"яно
Позбавленим скрипки смичком.
Між небом й землею розтану і стану
Нарцисових зір маячком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
Своїм пером торкаю гладь твоєї шкіри,
Я про любов шепочу помахом руки.
І ніжні строфи всі, немовби струни ліри,
Весни моєї на твоїх снігах струмки.
Виводжу літери чуттєві і солодкі:
Вливаюсь відтиском пера у білий світ:
Стаю катреном, віршем і на мить коротку
Хмільним нектаром напуваю ніжний цвіт.
Зап"ястям правої руки веду, пульсую:
Твоєму диханню я ритму задаю...
В тобі зачатий і народжений весною,
І у тобі своє майбутнє затаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487975
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.03.2014
Мої будні усі починаються в п"ть сорок п"ять -
Позивними будильника, що на моїм телефоні;
В центрі стелі на кухні вмикається світло в плафоні
В час, коли у квартирі всі решта світильники сплять.
Приготовлені з вечора речі вдягають мене
І заварює камфорка першу, нового дня, каву...
Ось і сон мій уже остаточно в тій каві розтанув...
Знаю точно, незчуюсь, як день непомітно мине.
Я крізь ранок іду, а назустріч мені ліхтарі
У задумі стоять світлоликі залізні світила.
І останню зорю ніч у сонце-бокалі втопила...
Починаються будні мої у досвітній порі. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2014
Слова твої полинною отрутою
Нехай:
Із уст медових, голосом-дзвіночком...
Твоя напіврозстібнута сорочка
Шепоче голосніш мені - "Торкнись її,
Кохай".
Сльоза твоя полинною отрутою
Нехай
Рум"янця вздовж униз тече струмочком:
Туди, де ще застібнута сорочка
Кричить мені у вічі - "Роздягай її,
Кохай!"
Розлиюся солодкою отрутою...
І хай
Слова-полин мовчать-гірчать віночком,
І стане надто зайвою сорочка..,
Коли зімкнеться простір двох
Зітхань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486037
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2014
[img]http://colxoz.com/wp-content/uploads/2011/06/mantry.jpg[/img]
Подібно, як ранок
Торкається зір
(Їх гасячи), гояться рани.
Світанку серпанок
Пронизує бір -
Душа снить у стані нірвани.
Розчісують віти
Прозорі думки -
У Небо розгорнуті мантри...
Там листя і вітер
Поблизу ріки -
Вишіптують сонячні кванти.
І линуть у висі
Надій молитви,
Сповиті ув ранішні барви.
Вінками сплетіння
Гіркі, мов полин,
Суцвіття поганої карми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2014
Журавкою, голубкою, лебідкою
В моєму серці завше тріпотіла,
У мені зимувала і весніла,
Була мені і волею і кліткою.
З душі моєї кобзи лилась піснею
І думами пером торкала аркуш;
Було нам поруч холодно і жарко;
Радів з тобою і вмивався слізьми я.
Любив, люблю, любитиму я віршами:
Цілунками-обіймами-словами...
Весна твоєї вроди йде садами
І в білім цвіті розквітає вишнями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
[i] "...Пишу цей лист бо відчуваю зараз
Твою потребу у моїх словах..." [/i]
"Сьогодні мені б виповнилось двісті...
Душа моя в словах-сльозах... Прости...
Цього листа пишу в твоєму віці:
Тобі у серпні буде двадцять три.
Потрапив лист, я знаю, в рідні руки:
Вже зараз відчуваю їх тепло,
Твого серцебиття я чую стуки,
Дивлюсь крізь призми літер, мов крізь скло...
Пишу цей лист бо відчуваю зараз
Твою потребу у моїх словах...
В очах пра-пра-бабусі бачу образ -
Ви дуже схожі, тільки ти - жива!
В своєму часі, люба Україно,
В гордині непохитній крізь віки,
Минулого ти воскресиш руїни
І зорі уплітатимеш в вінки...
09.03.1837 р.
Т. Г. Шевченко"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
[img]http://johnson.lviv.ua/wp-content/uploads/2012/07/Sweet-November.jpg[/img]
Місяць солодкий, мов пряник,
Листя опале сріблить…
Кажуть, що час гоїть рани?
Рани ж твої він ятрить.
Тільки навчився любити..,
Осінь твоя у снігах.
Я ж бо приречений жити
Листям у наших слідах.
Спомини днів найясніших –
Те, чого прагнула... Ти,
Знаєш, не схожа на інших...
Жити! Любити! Цвісти!..
Знов листопад, а на серці -
Гірко-солодкий двобій...
Ти відшукала безсмертя
В пам’яті вічно живій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480287
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.02.2014
Вже тепер лиш собі не належу,
Клонуватись на всіх
Бракне сил.
Мов той равлик у бік
Шлях свій лижу...
В спину лають свої,
Наче пси.
Під прямим я кутом
Від усього -
В третій вимір сную
Навпростець
За повітря ковтком,
Хай чужого...
Перед ціллю стою,
Мов стрілець.
І щораз випробовую Долю,
Натягаючи нить-
-Тятиву...
І буває завдам не раз болю...
Мені також болить!..
Я - живу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2014
Кругами пульсація кави...
Він робив це з нею не раз
В динаміці звуків яскравих...
Джаз і кава, кава і джаз...
Акордами, ніби руками,
На пар́і вив́одив пейзаж,
Спивав непомітно і канув...
Джаз і кава, кава і джаз...
Звучанням, немовби вершками,
Він у ній завжд́и розчинявсь.
Вона ж його пила ковтками...
Джаз і кава, кава і джаз...
Напевно так склалось віками:
Наче цукор, ноти щораз –
У ніч її сипле зірками...
Джаз і кава, кава і джаз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480058
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.02.2014
[b]С[/b]вято кохання!
[b]В[/b]ечір запалює свічі;
[b]Я[/b]нголи крила віддали свої купідонам.
[b]Т[/b]анець бажання...
[b]О[/b]чі говорять про вічність;
[b]К[/b]вітка жаги розквітає пелюстям червоним.
[b]О[/b]стрів блаженства...
[b]Х[/b]роносу жоден зі звуків,
[b]А[/b]ні думки, ані дотики - вже непідвладні.
[b]Н[/b]іжно в безумстві
[b]Н[/b]оги сплелися і руки...
[b]Я[/b]года спіла з вершками в устах мармеладних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479447
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.02.2014
[img]http://hq-wallpapers.ru/wallpapers/2/hq-wallpapers_ru_city_9422_1280x1024.jpg[/img]
В верх і вниз, по колу,
Наче стрілки часу,
Карусель...
Клон я, а чи клоун;
Маска чи гримаса?..
Паралель...
Завтра буде завтра,
Нині стане вчора,
А тепер -
Втрата, а чи страта;
Біле стало чорним...
Ефемер*?!..
Закрутилась вічність
(Шлях змії кругами) -
У спіраль.
Всесвіту циклічність
Крутить Бог руками...
Я - деталь...
*Ефемери — однорічні рослини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479142
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2014
Шепчи, п"яни мій глузд, чарівна Афродіто,
Скупай у шовко-хвилях кучерів своїх
Мойого тіла хміль палкий, в жагу зодітий...
Переступи межу дозволень, мов поріг.
Твій шепіт - моря шум, а ніжність - його піна -
Пестливо так мене торкають... Я - пісок...
Мов хвилі - рухи тіл... Ми - чайки... Ми - пір"їни...
Зашепочи мене, богине, ще разок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478886
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.02.2014
[img]http://expres.ua/gfx/recept/lyubov-foto.jpg[/img]
Кожнісінька клітина мого тіла тремтіла мікро-релаксами, котрі розливаючись, доводили мене до відчуття мега-трансу. Кров ніби кипіла в усьому моєму єстві. Обличчя, долоні та стопи – палали від внутрішніх опіків задоволення. Я лежав, випромінюючи незриму енергію насолоди, еро-ауру, що зігрівала повітря, не говорячи вже про мій подих… Дихання було настільки ритмічним та гарячим, наче то саме серце видихало і своїм виразним биттям сколихувало інтимну атмосферу, що витала над нами. Це стан повної Ейфорії.
А починалося все – з невинного погляду. Настільки невинного, що якби це було з будь-ким іншим, то скоріш за все так би і залишилось – на рівні невинного погляду і, можливо, за більш яскравого темпераменту, – обмежилося б навіть спонтанним поцілунком... Та не з нами! Я одразу помітив у її очах іскру здатну запалити… І хоч погляд був сором’язливим, жевріючий в нім вогник блискавично полонив мене всього. Наші два гарячих темпераменти вабили назустріч одне одному: спершу погляди, за якусь мить подихи і невдовзі дотики. Магнетизм зваби був надто потужним, щоб залишитися лише на рівні погляду. Наші тіла вже тоді виділяли незримі, проте такі відчутні, флюїди потягу один до одного. Ніби під впливом невидимої сили, ми ставали все ближчими до злиття воєдино.
Не відриваючи з очей одне одного своїх спокусливих поглядів, котрі на той момент слугували чи не найсильнішої дії інструментом зваби, ми крок за кроком йшли до єдиної і, вже вочевидь, жаданої та неминучої мети. І коли наші долоні зімкнулися, а пальці сплелися; коли два зустрічних подихи змішалися в просторі, котрий вже, буквально з наступними вдихами, розітнувся дотиками спраглих поцілунку вуст , - тоді ми обоє незчулися, як опинилися під владою власних лібідо, що оволодівали нашими тілами. Мій затьмарений пристрастю розум в унісон того, що підказувало серце, гучно шепотів в голові: «Яка ж вона палка, яка ж розкішна… Гаряча… Так! Хочу…!» І цього було досить для того, щоб нашу Прелюдію плавно перетворити у справжній вир шалених емоцій, котрі за лічені секунди виразились у наготі двох палаючих плотськими бажаннями тіл. Ми були впевнені один в одному, довіряли і знали наперед, що далі буде і прагнули цього «далі» все глибше і глибше… Без жодного слова, керуючись лише своїми темпераментами, ми наче розмовляли імпульсами, біо-токами наших тіл, розчиняючись одне в одному, утворюючи єдиний енергетичний потік - думок, чуттів, феромонів. Таке суцвіття у поривах двох пристрастей завжди набуває свого максимального розквіту, свого довершеного стану, піку насолод. І вся ця незримість була на той момент такою яскраво виразною феєрією надчутливого солодкого болю, прагнучого вибухнути і розлитися океаном задоволень. Наші рухи назустріч, ніби переливання з однієї посудини в іншу і навпаки, і багато раз - наших же бажань максимально задовільнити і бути задоволеними. Уже одна на двох інерція із терпко-солодким присмаком, наближала наші палкі та спітнілі єства до саме того, безповоротного процесу, неодмінно здатного відправити нас на «сьоме небо», вище хмар, де живе Блаженство. О, так! «Сьомого чуття» досягнуто!
Тремтіння кожної клітини тіла від резонансу як внутрішніх так і зовнішніх плотських конвульсій; детонація двох екстазів і спільний оргазм… – ось те, що є найвищою нагородою даного акту. А далі? Далі – Ейфорія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478722
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2014
***
Сон коснулся моих ресниц…
Словно бисером, серебром –
Ночь в созвездиях за окном…
Погружаюсь у бездны дно…
Небу звездному нет границ.
***
Ночь сгорает в свете звезд,
Звезда ж любви святой сияет вечно.
Судьбы, словно струны муз:
Мелодия чувств нежных бесконечна.
***
Там пряничный город, молочные реки текут
И гор мармеладных вершины у сахарной пудре,
Там время бежит песчинками сладких секунд…
Как жаль, что все это растает, когда придет утро.
***
Я верю в планету, куда мы летим к своим снам:
Сны плавно летают орбитами там в подсознании,
И с миром реальным, как будто ведут состязание
И таят, как снег, ранним утром, что будто весна.
***
Моя Зима, в тебя войду я нежно снегом;
Для крыльев птиц твоей весны я - выси неба;
Для жажды летних дней твоих я – ливень страстный…
Листвой коснусь тебя я, Осень, - желто-красной.
***
Нет таких красок, тем более нет и оттенков,
Способных сравнится с окраской моих сновидений.
Разве что цвет твоих глаз, твоих губ… - цвет свиданий…
Мысленно образ рисую твой нежный на стенке.
***
Жизнь-река, как будто млечный путь,
Луну несущий, словно тот корабль;
Созвездия (на дне небес кораллы) –
Приснятся, только стоит лишь уснуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478400
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.02.2014
http://probapera.org/publication/13/21740/konkurs-virsh-do-dnya-zakohanyh.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478144
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 08.02.2014
[img]http://1.bp.blogspot.com/-mS4JYHTuAiI/Twb0ncsuxaI/AAAAAAAAB38/hVt8dqH5MSQ/s1600/%25D1%2581%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25B4%25D1%2586%25D0%25B5+%25D0%25B7%25D0%25B2%25D0%25B5%25D0%25B7%25D0%25B4%25D0%25B0.jpg[/img]
І.
Сон доторкнувся моїх повік,
Зоріє ніч тиха за вікном
І між сузір я пливу в човні
На хвилях мрій,
Там де любов.
Веде до тебе ріка життя,
Сузір’я нашого вже бачу берег:
Там пристань серця мого,
Пливу туди, де любов
Нам намалює казку в акварелях.
ПРИСПІВ І.
Ніч
Мине,
Сон згасне, мов зоря,
А ми
Пливем
На хвилях днів ріки життя,
Любов
Свою несемо ми крізь терни
Щоб во вік світила
Між зірок.
ПРИСПІВ ІІ
Ніч згорає в світлі зір,
Зоря ж любові світить вічно.
Долі, наче струни лір –
Кохання творять музику величну.
ІІ.
Ріка життя, мов молочний шлях
У світлі місяця несе наш човен.
На хвилях мрій і надій,
Там у любові святій -
Немов зірками, щастям Всесвіт повен.
ПРИСПІВ І
Ніч
Мине,
Сон згасне, мов зоря,
А ми
Пливем
На хвилях днів ріки життя,
Любов
Свою несемо ми крізь терни
Щоб во вік світила
Між зірок.
ПРИСПІВ ІІ
Ніч згорає в світлі зір,
Зоря ж любові світить вічно.
Долі, наче струни лір –
Кохання творять музику величну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2014
***
Всем травам под снегом снится весна:
Солнца пленительный луч…
С-под снежного крова зимнего сна –
Грезы весенние в ночь.
***
Очарованный взглядом луны
Я растаял, как будто туман.
В свете звезд мои яркие сны –
Растворялись во мне до утра.
***
Останься со мной до утра,
Сладострастно тревожь мою сущность,
Подари-ка мне всю свою нежность,
Мой сон, в свете звезд серебра.
***
Лунным светом серебрятся небеса:
Каждая звезда – хрустальный ангел.
Будто в детстве греют мысли чудеса;
Грезы вместе с ангелами в танго…
***
Мелодия коснулась струн души,
А серп луны, как будто колыбель,
Где звезды тихо спят и видят сны
Цветные – с ярко-сладких нот коктейль.
***
Книга уснула, страницу к странице сомкнув,
Воском остывшим, свеча погрузилась в свой сон,
В мыслях своих, в след за ними, я также уснул,
Только не спал в ночь серебряных звезд перезвон.
***
«Спокойной ночи» - ты прошепчешь мне, а я,
Целуя нежно, пожелаю сладких снов.
Даже во сне приснится мне твоя любовь…
Разбудишь сладким поцелуем ты меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477218
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2014