| Сторінки (14/1317): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Бабине літо промайнуло, немов тінь, яку залишило наостанок літо. А тіні завжди зникають непомітно, ніби не хочуть докучати чи чимось заважати. Остання ніч бабиного літа була тепла, лагідна, затишна. Розлита навколо тиша, обгортала сонне місто дбайливо і ніжно. Повний місяць дивився замислено на землю,дивуючись казці, яку намалювало бабине літо. Фарби були золотаво-багряних відтінків. На городах із попелищ, в яких палили бадилля, тягнувся вверх ледве помітний, майже прозорий димок. Його запах був особливий, ексклюзивний, він змішувався з іншими запахами осені і придавав їм ледь помітної гіркоти. Цей запах Григорівна любила з дитинства, впродовж всього довгого, різнокольорового життя.
Вона сиділа біля відчиненого вікна, вдивляючись в ніч, ніби хотіла видивитися щось давно загублене в минулому чи втрачене в сьогоденні. Цього літа Григорівні виповнилось вісімдесят один рік. Безсоння давно прижилося в її хаті. А з тієї хвилини, коли несподівано, десять років тому, помер її чоловік, воно стало надто надокучливим і болісним. Хата була велика, простора, але здавалася пусткою. Вдень Григорівна була ввесь час чимось зайнята, відволікаючись від самотності та важких, надоїдливих роздумів. Ось і сьогодні, зайшовши в хату пізно ввечері, вона й не лягала в ліжко, а відчинила вікно і… поринула в минуле, хвилі якого то підіймалися, то затихали.
Дитячі, довоєнні, роки хоча й були нелегкими, але завжди згадувалися, як найщасливіші і найяскравіші. Війна приходила в спогадах і снах в сльозах, з незабутими почуттями страху і відчаю. Батько і старший брат Василь так і не діждалися Перемоги, їхні могили загубилися назавжди на далекій чужині. І, щоб не відбувалося в житті, все одно до людини приходить перше кохання, перша гірка зрада, перше болісне розчарування. Кохання прийшло до Валі, Григорівни, не раптово, а якось тихо, без зайвих емоцій. Івана вона знала давно, з дитинства і, коли він освідчився їй в коханні, прийняла це спокійно. І заміж пішла за нього, бо й не могла подумати, що може бути інакше. Прожили вони недовго, трошечки більше року, а потім без зайвих слів розішлися, ніби між ними ніколи й не було нічого схожого на кохання. Через три роки Валя закохалася без тями, як нерозумне дівчисько, хоча їй було вже двадцять чотири роки. Олексій їй сподобався зразу. Вони працювали на одній шахті, але зустрічалися рідко, бо працювали в різних змінах. Коротких зустрічей Валі було достатньо, щоб закохатися. Пройшло півроку і тільки тоді Олексій запросив Валю на перше поба-чення. З Олексієм життя склалося добре, через рік народилася донечка Тетянка. Більше дітей Бог їм не дав. Донечку вони виховували в безмежній любові, виконували всілякі забаганки і примхи. Тільки одна подія в їхньому житті затьмарювала спогади про її дитинство. Коли Тетянці виповнилося три місяці, Валя вимушена була виходити на роботу. Для донечки прийшлося шукати няньку. Знайшли швиденько, вона вміло поводилася з дівчинкою, виконувала ретельно свої обов’язки. Але так вона вела себе тільки один тиждень. Так вийшло, що одного разу Валя прийшла з роботи додому раніше і була не здивована, а шокована побаченим. В хаті був гармидер, донечка криком кричала, а нянька – п’яна, з цигаркою в роті сиділа за столом з незнайомим чоловіком. Валя взяла Тетянку на руки, замінила мокрі пелюшки, погодувала, приспала і положила в колисочку. А няня навіть не помітила господині, так була зайнята своїм товаришем по чарці. На другий день Валя пішла на роботу з донечкою і написала заяву про звільнення. З того часу їхня родина жила без особливих змін, чи неприємностей. Коли Тетянці виповнився рік, Валя пішла на нову роботу. Через деякий час був побудований високий, просторий будинок.
Все було добре, але ніхто не знав, якими були справжні відносини між чоловіком і жінкою. Валя з кожним днем більше і більше змінювалася, їй в Олексійові щось та й не подобалося: не так зробив, не так сказав, не так одягнувся і таке інше. Їй хотілося, щоб чоловік під-чинявся і робив тільки так, як скаже вона. Але найбільш нерозумілими були її ревнощі до відношень Олексія і донечки. А вони дійсно були дуже довірливі і теплі. Тетянка татові розповідала все, навіть те, що повинна знати тільки мама. Вона підсвідомо відчувала мамині ревнощі і сама все далі від неї віддалялася. Валя, як і завжди, діставала, бо було дуже в той час з цим скрутно, для донечки найкращі іграшки, одяг, золоті прикраси. Але вона це робила більше для себе, щоб родичі і знайомі бачили, як вона любить свою дитину, робить для неї все. Вона збирала для Тетянки багате придане: килими, білизну, рушники, посуд. Збирала гроші на майбутній будинок для донечки. Коли Тетянці виповнилося чотирнадцять, вона вже ні від кого не ховала свого зневаження до матері. Батько їй робив зауваження, але вона на них не звертала уваги. Обіймала батька, цілувала і шепотіла: « Вона на це заслужила».
Весілля Тетянці справили багате,широке, гучне. Приданого хватило б на три нареченої. Здавалося, що Григорівна віддала донечці все до останньої копійчини, рушника, ложки-тарілки. Весілля гуляли майже тиждень. Тетянка з чоловіком, Миколою, поїхали жити до Харкова. В них народилося два хлопчика. Григорівна чи Леонід кожної неділі везли до Харкова непідйомні сумки з продуктами. А донечка так й не змогла ні на крок приблизитися до матері. І в один з приїздів, Григорівна, не витримала й запитала: «Тетянко, доня, чому ти так відносишся до мене?». Відповідь вразила, як раптовий удар блискавки: «Це ти залишила мене на п’яну няньку і пішла спокійно на роботу. Мені давно, дванадцять років тому, розказала про це бабуся Варя, твоя мама». Григорівна, мов заніміла, дивилася на дочку і плакала. Через де-який час вона змогла їй прошепотіти: «Я ж не знала, що вона така. Нічого ж не трапилося, донечко. Нічого…». Тетяна тільки всміхнулася, махнула рукою і вийшла з кімнати. Григорівна вслід тихо-тихо, майже нечутно, сказала: «Донечко, тебе колись Бог покарає». Пройшло небагато часу і Тетяна втратила роботу, а потім і її чоловік. Вони переїхали жити в рідне місто Тетяни. Її батьки подарували великий, затишний будинок. Тепер Григорівна жила на одній вулиці з донькою, тільки в різних кінцях. Бачились вони дуже рідко, рідше чим тоді, коли дончина сім’я жила в Харкові. Зять приходив з онуками часто, допомогав чи просто так, провідати. А Тетяна раптом почала важко хворіти. Все частіше вона лежала в лікарні, ніякі ліки їй не допомагали. Григорівна жила все бідніше, бо майже вся пенсія йшла на ліки для Тетянки або онукам, які дуже любили бабусю Валю.
Десять років тому не стало Леоніда. Раптовий серцевий напад, швидка не встигла з допомогою. Тетяна прийшла на рідне і майже чуже подвір’я, щоб попрощатися з батьком. Нахилившись до труни, кивнувши в сторону матері, крізь сльози промовила : « А до неї - не прийду». Ці слова хтось з «добрих» сусідів переказав Григорівні. Залишившись, після поминального обіду сама, вона ходила пустими кімнатами з однією думкою в голові: «Невже й правда донечка не прийде на мої похорони?» Тетяна приходила за десять років до матері три рази, на помини батька: дев’ять і сорок днів, і через рік.
На сході небо почало світлішати, по небокраю світанок розливав ніжне рожеве світло ранкової зорі. Григорівна так і не знайшла відповіді на своє запитання: «Чому так склалося?». А ще раз-по- раз з’являлася думка про те, що це вона наврочила страшну хворобу до-нечці, бо не можна було матері бажати кари рідній дитині. Материнське прокляття виявилося сильнішим від материнської любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2016
Розплакалось, ніби дитина,
В останній серпневий день літо.
На те є, звичайно, причина:
Навколо легкий сум розлито,
Бо завтра почнеться осінь -
Про це календар нагадає.
А літечко красне ще в змозі
Тепло дарувати останнє.
Розтрачені ще не всі сили -
Нас бабине літо здивує.
Та тільки на жаль воно, милий,
Надії дарує нам всує.
Не можна весь час жить минулим -
Закреслять його дні майбутні.
Ми марно весну в снах малюєм,
Шепочем слова не забуті.
В останній серпневий день літо
Розплакалось, ніби дитина.
Навколо легкий сум розлито -
На те є, звичайно, причина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688692
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.09.2016
Я к тебе прикоснулась лишь взглядом,
Чтоб никто не заметил... и ты.
Мы так близко с тобой были, рядом,
В суете безразличной толпы.
А безоблачно-яркое утро
Разливало хмельной аромат...
Говорила подружка мне: "Мудро
Поступай, оглянувшись назад".
Ты спешишь и уже даже взглядом
Дотянуться к тебе не смогу.
Я сто раз повторяю: "И ладно..." -
Так нелепо самой себе лгу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688691
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.09.2016
Углем наметил на левом боку
Место, куда стрелять,
Чтоб выпустить птицу - мою тоску
В пустынную ночь опять.
Милый! не дрогнет твоя рука,
И мне недолго терпеть.
Вылетит птица - моя тоска,
Сядет на ветку и станет петь.
Чтоб тот, кто спокоен в своем дому,
Раскрывши окно, сказал:
"Голос знакомый, а слов не пойму", -
И опустил глаза.
_ * _
Пам'ять про сонце в серці слабіє -
Місце куди стрілять.
Пташку, щоб випустить, - тугу мою,
В пустельную ніч літать.
Милий! Рука не здригнеться твоя
Й терпіти не довго мені.
Вилетить пташка - туга моя,
На гілочку сяде співати пісні.
Щоб той, хто спокійний у домі своїм,
Сказав і вікно відчинив:
"Голос взнаю, та не значення слів", -
Й очі униз опустив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016
З СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ У МЕНЕ НОВИЙ ЧИН,
ЗАСЛУЖЕНО ОТРИМАЛА ЙОГО ВІД ДОЛІ.
Я – ПРАБАБУСЯ, БО В ОНУКА Є ВЖЕ СИН,
А СЛЬОЗИ ВИСТУПИЛИ МИМОВОЛІ.
БО ВАЖКО ПОЯСНИТИ ГАМУ ПОЧУТТІВ:
І РАДІСТЬ, Й НІЖНІСТЬ ВІДЧУВАЮТЬСЯ ІНАКШЕ.
ТА, МАБУТЬ, НЕ ПРИДУМАЛИ ТАКИХ ЩЕ СЛІВ,
ЩОБ ЦІ ХВИЛИНИ ОПИСАТИ ЯКНАЙКРАЩЕ.
АЖ ПОДИХ ПЕРЕХОПЛЮЄ В ТОЙ ЧАС.КОЛИ
СОПИТЬ ВСМІХАЮЧИСЬ, МАЛЕНЬКЕ ДИВО.
І ТІЛЬКИ Б МИ, ДОРОСЛІ, ВСЕ ЗРОБИТЬ МОГЛИ,
ЩОБ ПРАВНУЧОК ВСМІХАВСЬ ЖИТТЮ ЗАВЖДИ ЩАСЛИВО.
Я ВДЯЧНА ДОЛІ, ЩО ДАЛА ВІДЧУТИ ЗНОВ
БЕЗМЕЖНІСТЬ ПОЧУТТІВ: І РАДОСТІ, І ЩАСТЯ.
ВІДДАМ АРТЕМЦІ ПРАБАБУСИНУ ЛЮБОВ,
В ЯКІЙ НІКОЛИ ВІН НЕ БУДЕ СУМНІВАТЬСЯ.
У СВІТ КАЗОК ЙОГО З СОБОЮ ПОВЕДУ,
У СВІТ МОГО ДАВНО МИНУЛОГО ДИТИНСТВА.
З ЦІЄЇ МИТІ ЩЕ УПЕВНЕНІШ ЖИТТЯМ ПІДУ –
ЯК ДОБРЕ, ЩО МЕНІ ДАНО НАЩАДКАМИ ГОРДИТЬСЯ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2016
Колись мені здавалися далекими
Теперішні і мрії, і роки...
Весну стрічала я завжди з лелеками,
Коли зима тікала навтьоки.
І вірила бажанням я загаданим
В серпневий предосінній зорепад.
Затамувавши подих, літом бабиним
Я йшла крізь золотавий листопад.
Зимовій казці завжди дивувалася,
Красі холодній, ніжній, чарівній.
Звичайно, не завжди всміхалася -
Душа сльозила у печалі крижаній.
Мої літа, як пори року різними
Були і будуть, впевнена я в тім.
Я долі дякую, що поряд з рідними
Пройду колись життєву заметіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2016
Невловимий запах осені
Вітер звідкілясь приніс.
Прохолодні ранки, росяні,
В трави пада жовтий лист.
Павутиння, мов мереживо,
Зачепилось за гілки.
Спалахнуть ось-ось "пожежою"
Ліс далекий і садки.
Осінь листя позолотою
Вкриє і багрянцем теж,
Зачарує ніжним сполохом
І красі не буде меж.
Невловимий запах осені
Ми відчути вже змогли,
А в копицях трави скошені
Запах літа зберегли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685647
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.08.2016
На раскрытых ладонях любви
Нашей нежности хрупкой уютно,
Словно не были зимние дни
И длинны, и морозны. Так трудно
Принималась нелепость обид
И разлук безрассудная смелость.
И почувствовать вдруг, как знобит
Неожиданных встреч неумелость.
Шёпот сбивчивых слов так нелеп!
Взгляды встретятся - что есть важнее?
И растает зимы долгой след -
Утру вечера быть мудренее.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685366
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.08.2016
В омут цветущего сада
Я с головой окунусь...
Много ли, мало ли надо,
Чтоб не тревожила грусть;
Чтоб не печалилось сердце
Памятью прошлых дней;
Чтобы душе отогреться
Лаской слепых дождей.
Чтоб не казалось напрасной
Жизнь. То, что в прошлом сбылось,
Гостьей пусть будет нечастой
В сердце обида иль злость.
Вечер обнимет за плечи,
Яблони в белом цвету...
И на душе станет легче -
Лёгкой походкой уйду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685177
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.08.2016
Жизнь, как миг коротка
И, как миг бесконечна.
Украдёт облака
Фиолетовый вечер
И прикроет окно
Покосившимся ставнем,
Переступит порог
Молчаливым, печальным.
Тени сумерек дом
Постепенно наполнят.
Жизнь, как миг... Вот о чём
Вечер снова напомнит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684946
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2016
Ещё одна зима осталась позади -
На зиму старше мы с тобою стали.
И всё острее чувство грусти и дожди
Наполнены мелодией печали.
А прошлое всё чаще нас к себе зовёт,
И с каждым днём мгновенья встреч желанней.
Но в снах всё реже совершаем мы полёт
И всё сильней земля к себе нас тянет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684943
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2016
Лета золотая середина,
Пахнет свежим сеном на лугах.
Гроздья пожелтели на рябинах,
Спелых вишен горсть в твоих руках.
Небо голубое-голубое
Отражается в твоих глазах.
Сладким был, я этого не скрою,
Сок вишнёвый на твоих губах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684405
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.08.2016
Вот и лето собралось в дорогу,
Неожиданно как-то и вдруг.
Обернётся на миг на пороге -
Так однажды уходит твой друг.
Чтоб прощание не затянулось,
Лишних не было слов или слёз,
Лето нежно, светло улыбнулось -
Не считайте разлуку всерьёз.
И махнуло рукой чуть небрежно -
Не грусти, ухожу без обид.
Извини, что и вдруг, и поспешно -
Видишь, - ключ журавлиный летит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684397
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 18.08.2016
Від нас не йде минуле просто так,
Не залишаючи слідів чи тіні.
Воно дарує дежавю чи дивні
І незнайомі почуття. Однак
Нам дуже важко зрозуміти їх,
Відчути, роздивитись всі відтінки.
Минулого гортаючи сторінки,
Ми до подій вертаємось сумних
Чи радісних, яскравих і барвистих,
Які відображаються у снах,
Повторюючи пройдений вже шлях,
Блукаючи між буднів й дат врочистих.
І легко забуваючи минуле,
Нам буде важче йти у майбуття,
Яке непам'яттю ми відштовхнули
І пізні сльози марні й каяття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2016
Наши ночи сотканы из нежности,
Чуть хмельного шёпота любви,
Из мгновений безоглядных,вечности -
Прошлое забудь и не зови.
И смешными кажутся сомнения,
Словно вздох, объятия легки
И сердец, и взглядов откровения:
Разуму и слухам вопреки.
Эти ночи нам послали небеса,
Подарили нам любовь Амуры.
Неземного чувства на щеке слеза -
Ночи пишут счастья партитуры.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683182
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.08.2016
Так обманчиво тепло
На исходе лета.
Листья, словно обожгло, -
Осени примета.
Всё печальней вечера -
Осень на пороге.
Лето, не спеша, вчера
Собралось в дорогу.
Говорим ему: "Прощай,
Не таи обиды.
Только нас не забывай -
Встретить тебя выйдем".
Так обманчиво тепло...
Лето в платье броском
Босиком идёт легко
По покосам росным.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682876
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 10.08.2016
Август зябнет по утрам,
Хмурится, печалится.
Над рекой плывёт туман,
Трав крылом касается.
И желанье звездопад
Мне помог загадывать.
Спелых яблок аромат -
Вкус легко угадывать.
В тёплый край собрались птицы,
Пусть с собой уносят грусть.
Лето в осень превратится
Незаметно. Ну и пусть.
И пошлёпают по лужам
Дни осенние с зонтом...
Бабье лето вдруг закружит
В листопаде золотом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682848
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 10.08.2016
День напролёт дочка с куклой играла
И незаметно под вечер устала.
Тёплым комочком прижалась ко мне,
Мишку любимого держит в руке.
Солнышком волосы пахнут у дочки,
Рыжих веснушек рассыпаны точки.
Сладко уснула, реснички дрожат,
Сказку не слушает про медвежат.
Тихо пою колыбельную ей,
Сказочный сон пусть приходит скорей.
Вот улыбнулась чему-то во сне...
Счастье быть мамой даровано мне.
1986г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680492
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.07.2016
Терпения наивность -
Пустое торжество,
Нелепая ранимость...
И густо снег в окно...
Слабеет ожиданье
И ветра долгий стон.
Терпения молчанье,
Несбывшийся вновь сон.
Снежинки сбились в стаю,
Образовав сугроб.
И шёпот: "Я не знаю"...
На фото профиль строг.
И глупое "прощаю",
И на прощанье... взгляд.
Терпеньем выживаю,
Разлуки выпив яд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680411
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.07.2016
В давке, в толпе, где чужие всё лица,
Не затеряться бы, не раствориться
В бешеном ритме веков быстротечных,
Не заблудиться бы в истинах вечных.
И оглянувшись, увидеть там, рядом,
Синее небо любимого взгляда.
Верить и знать: никогда не случится -
В давке, в толпе без следа раствориться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680404
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.07.2016
Знаешь, а во мне живут сто тысяч прошлых дней
И картинки снов моих как будто бы живые,
И мгновенья прошлого всё четче и светлей -
Помню, как цветы любила мама полевые.
Нет, я не оглядываюсь вновь и вновь назад,
Просто память ни на шаг меня не отпускает.
Дом родительский приснился и вишнёвый сад,
К дому с каждым годом он всё ближе подступает.
Я теперь потери по-иному понимаю,
Вместо грусти в сердце - благодарности тепло.
Сны-воспоминанья, как подарки, принимаю,
Потому и на душе спокойно и светло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680263
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.07.2016
Прохолодою ночі напоєний ранок,
Усміхаючись сонячно, йде по землі.
Небокрай одягнувся в рожевий серпанок,
Сон доказує казку поспішно мені.
Я вже майже прокинулась, вранішній промінь
Крізь фіранку ажурну в кімнату забіг:
Ось ковзнув по плечу, по щоці й губи сонні
Цілував... На підлогу спочити він ліг.
Не розплющую очі, нехай ще хвилинку
Сон казковий побуде в уяві моїй.
Знов і знов роздивляюсь знайому картинку:
Мама всміхнена й тато такий молодий!
А по вулиці швидко біжить брат мій,Вовка,
Щось кричить, та не можу я слів розібрать...
Тиха музика пам'яті раптом замовкла,
Сон картинки свої починає збирать.
Небокрай заховав в скриньку ніжний серпанок,
Синім небом пливуть каравани хмарок.
Усміхається тепло і сонячно ранок,
Непомітно минуле летить до зірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2016
В затишок рук твоїх кутаю плечі,
Ніжність мовчання мене колиса.
Я залишаю полон порожнечі,
Вечір, як свічка, повільно згаса.
І крізь опущені вії, обличчя
Я роздивляюсь, як вперше, твоє.
Спогади тихо пливуть... й протиріччя
Геть непомітно і легко іде.
І почуттів ледь п'янка невагомість
Хвилею теплою нас накрива.
Що там шепоче в цю мить підсвідомість?
Та чи почуємо ми ті слова?
І не було ні років, ні розлуки:
Нам по сімнадцять й нема сивини.
Тільки шкода: знімеш з плеч моїх руки -
Зміниться затишок смутком вини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2016
Так навязчиво пахнет жасмин!
Акварель голубая - по небу.
Как-то встретился мне пилигрим,
"Никогда, -он сказал - я здесь не был.
А когда-то приснился мне сон:
Встреча наша, жасмин вдоль забора.
Я закрыл ставни сонных окон,
Засмотрелся на своды собора.
Что-то было таинственно в нём
И нельзя оторвать взгляд уставший.
Вот сейчас мы с тобою вдвоём...
Очень многое я повидавший.
Просто линии судеб внахлёст,
А тебе наша встреча не снилась?
Хочешь я подарю звёздный холст,
Наша встреча - судьбы Божья милость.
Есть в ней что-то от мистики: ты
Так похожа на женщину Осень.
Жизнь была так скупа на мечты,
А на чёлку легла ярко проседь.
Синий вечер укрыл купола,
Можно видеть вдали очертания.
И теперь не нужны нам слова,
Не нужны нам теперь оправдания".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676405
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.07.2016
Що з цього вийде – не знаю. Про що буду розповідати? Про себе. Про свої мрії і думки, сумління і впевненість, біль втрати і розпачу, про кохання і розчарування. Буду писа-ти про життя, поле якого пройти не так то і просто, а головне – навчитися йти стежкою долі не шкопиртаючи, не падаючи, бо підійматися завжди важче, чим впасти. Писатиму про родину, про минуле, теперішнє і майбутнє. Точно знаю, що останні рядки буду писати не я, а мої діти, онуки і правнуки.
Життя зовсім недавно подарувало мені шістдесят першу весну. А я згадую минулий рік, той день, коли мені виповнилося шістдесят. З самого ранку я відчувала несподіване й незнайоме занепокоєння, відчай, розпач і розгубленість. Свята не відчувала зовсім, хотілося заховатися від усіх і від усього, виплакатися, посидіти в німій, стривоженій тиші з заплющеними очима … і все. Заховатися не було можливості, а ось плакала я мовчки, кусаючи губи, не хотіла, щоб Саша почув моє хлипання. Здавалося, що Вовка, брат, був поруч і так само, як і я, не розумів, що зі мною відбувається.Він дивився на мене великими,сумними очима і посміхався. Від його усмішки серцю ставало ще важче, а відчай все відчутніше огортав мене з голови до ніг. Вовка ніколи не відчує того, що відчуваю зараз я,бо ніколи вже не доживе до шістдесяти, як, ймовірно, не дожив до п’ятидесяти років. В пам’яті прокручувалися кадрами фільму дитинство,юність, зрілі роки. Кадри повторювалися і повторювалися, ніби минуле хотіло засвідчити, що нічого не забулося, не загубилося в вирії років і миттєвостей. Знову і знову в спогадах я поверталася в той день, коли ми відзначали мамині шістдесят і я її запитала: «Невже це зима твого життя, мамо?». Вона усміхалася: це тільки шістдесят років, шість десятків, донечко».Тепер я сама в себе запитую: «Невже це зима мого життя?».
Життя прожити – не поле перейти. І справді поле довжиною в шістдесят один рік пройти було нелегко і водночас цікаво. На моєму шляху зустрічалися люди, які підтримували чи не розуміли мене, яким я довіряла чи просто залишала їх на обочині свого життя і йшла далі без них, не шкодуючи, але пам’ятаючи все чому вони мене навчили:не довірятися, не бути надто відвертою і не розкривати душу всім підряд, віддаючи на чужий розсуд свої почуття. За це їм щиро дякую.
З чоловіком мені пощастило. Але це я можу сказати зараз, а колись… було важко від непорозумінь, від надокучливого побуту, який заглушував почуття, як бур’ян городину. У кожного із нас була алергія на повсякчасні, не завжди радісні і за короткий час остогидлі сімейні обов’язки, до яких ми звикали важко й виходило не завжди добре. Робота, перша донечка Оленка, заочне навчання,будівництво - це навалилося якось несподівано важко і надоїдливо. Іноді від розпачу і відчаю кохання забивалося в найтемніший куточок душі і терпляче чекало свого часу, боячись навіть обізватися і нагадати про себе. А ми ще не розуміли, бо не мали якогось життєвого досвіду, що й найтерплячіші почуття, можуть втомитися терпіти і чекати,борса лися в життєвому вирії і тонули все глибше і глибше в образах, сварках і непорозуміннях. Коли народилася друга донечка Наталка, ми вже дечому навчилися:терпінню, менше ображати і ображатися, розуміти один одного, але ще втече немало води до того часу, коли ми зрозуміємо, що інакше жити, без побуту з його вічними проблемами, просто неможливо, бо побут – головна складова життя. Час біг, річка мого життя глибшала,наповнювалася різними подіями: значущими і майже непомітними. Щось відкарбувалося в пам’яті назавжди,а щось - губилося в минулому, як камінці на дні гли-бокої річки. Дівчатка росли, прийшов час і вони одна за одною,через два місяці, вийшли заміж. Невдовзі стали мамами, а ми – дідом і бабою, онуки Аня і Андрійко внесли в наше життя приємні і цікаві зміни. Деякий час в нашій оселі було гамірно і весело, водночас важко, бо три сім’ї під одним дахом – це випробування і надзвичайно непросте. В цей період так неочікувано пішли в вічність мої батьки. Пройшло більше п’ятнадцяти років, а я й досі не можу звикнути до цієї втрати.Часто, надто часто, я згадую останні хвилини їхнього життя. Донечки і чоловік підтримували і розуміли мене,але поступово я навчилася все менше показувати свої почуття, бо й рідних треба берегти, вони так,як і я, дуже важко переносили цю втрату.Потім дітвора роз’їхалися вже по своїм домівкам, а ми залишилися вдвох.Звикали довго до незвичної тиші в хаті і до того, що діти до нас приходять в гості. Погостювавши, вони йшли до себе додому, де жили своїм життям, в якому з’явилися нові традиції, звички, особисті свята. З зятями Юрієм і Арсеном в нас рівні, досить теплі,без зайвих обов’язків, стосунки.
Коли старшим онучатам було по дев’ять з половиною років, менша донечка подарувала нам ще одного онучка – Віктора. Ми знову з головою пірнули в світ прекрасних почуттів, переповнених ніжністю і радістю. Вітя народився взимку, 2 січня, зима була сніжною, морозною, але ми кожної неділі чи суботи спішили в гості до молодшої донечки, щоб побавитися з меншеньким, потримати його на руках, поколисати, притулити малесеньке диво до себе і знову відчути таку безмежну ніжність і радість, що аж дихання перехоплює. А через одинадцять місяців сталася ще одна важка і раптова втрата – не стало чоловікового батька, мого свекра, якого я вважала своїм другим татом, бо він, справді, відносився до мене, як до дочки.На сьогодні жива моя свекруха, їй вісімдесят вісім років, останні чотири – прикута до ліжка.Я її називаю мамою - це й не могло бути інакше, бо вона відноситься до мене, як до рідної дитини.
Час йшов, ми стали пенсіонерами. Живемо в злагоді, бо вже й справді навчилися даремно не ображати і ображатися, терпіти і розуміти один одного. Через декілька днів старшим онучатам, Ані і Андрію, виповниться по двадцять років. Аня навчається, в особистому житті все складається добре. Андрій закінчив технікум, вже працює, створив свою сім’ю, чекає на первістка.А ми чекаємо на правнуча. І так хочеться, щоб поля життів наших дітей, онуків і правнуків були довгими, широкими, щедрими на кохання, радість і щастя, а випробування життям вони пройшли без сумнівів, сліз і болю. Пройшли впевнено і достойно.
Я дуже вдячна донечкам за те, що вони майже ніколи не тривожать мене своїми проблемами, сімейними чи побутовими. Вони будують самі свої стосунки в сім’ї, виховують по-своєму дітей.І якщо вони бережуть моє серце,не розказуючи про свої проблеми – це не значить,що вони мені не довіряють чи не поважають. Зовсім ні. Вони люблять, цінують і поважають мене, прислухаються до моїх порад, а я прислухаюся до їхнього бачення, як треба йти полем життя, бо як же може бути інакше? Я – не знаю.
Майже всі мої мрії збулися, окрім однієї: я так і не купила теплої махерової кофтини мамі зі своєї першої зарплати – це була моя найперша доросла мрія.Не здійснилася, так вишло. Я все життя картаю себе за те, що не змогла піти проти волі батька, бо він вважав, що гроші повинні були йти в загальний бюджет сім'ї і не інакше.Вже після того, як я вийшла заміж були різні подарунки, але ж... Надіюся, що моїм дітям, онукам і правнукам буде не соромно за мене. Я отримала вищу освіту, про це дуже мріяли мої батьки; я навчилася перетворювати свої думки, спогади, сумління в вірші і прозу, про це дуже мріяла і вірила в мене мама. Я люблю свою сім’ю, не вимагаючи чогось зайвого від дітей і онуків. Я вірю, що вони навчилися пам’ятати тих, хто вже пішов від нас в вічність. Я вдячна своїй долі і Янголу-охоронцю за все що сталося і ще станеться в моєму житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2016
Ще вчора по-іншому сходило сонце
Й "кохаю" по-іншому ти промовляв,
А вітер приніс жовтий лист на долонці,
Який ненароком на вишні зірвав.
І в душу чомусь сум гадюкою вкрався,
Такий же холодний й такий же слизький.
А ти так замріяно й ніжно всміхався,
Але не мені, вже чужий й ще близький.
Кого ти в думках своїх бачиш, не знаю.
Що сталося з нашим коханням, скажи?
Я в спогадах знову з безсонням блукаю,
Лишаючи там наших мрій міражі.
Та й ти серед ночі виходиш на ганок,
Безсоння украло й твої, любий, сни?
Знов зайде до хати насуплений ранок...
Й затихне далеке відлуння весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2016
Літній вечір за вікном
І вже зовсім-зовсім скоро
Тихо ніч торкне смичком -
Ноти скрипка ллє просторо.
І мелодія легка,
Й неймовірно ніжна-ніжна
Вічна, звідкись здалека,
Елегантна, ексцентрична
Чарами наповнить ніч
І в полон візьме до ранку.
Річка тихо потойбіч
Засина під колисанку.
А мені ти шепотів:
"В ніч таку не спиться, мила.
І нехай вже сад відцвів,
Коси снігом притрусило.
Нам дарує доля знов
Оцю ніч, сердець любов,
Ми ще молоді немов".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671313
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.06.2016
Я розлуку на смак пам'ятаю -
Гіркувато-солоний, до сліз.
Запах теж її не забуваю -
Він зі мною, прилипливий, скрізь.
Відкараскатись хочу та марно -
В той же час забуття ще боюсь.
Може, це і не дуже то й гарно -
А в житті, як без них обійдусь?
Каву п'ю... Пам'ятаєш кав'ярню,
Де зустрілися ми в перший раз?
Усміхався лукаво нам бармен,
Розглядаючи потайки нас.
Йду по парку...Ось тут три троянди
Біло-жовті для мене зірвав
І сухі пелюстки в фоліанті
Моїх спогадів ти заховав.
Все минуло...Але кожний ранок
Ритуал свій повторюю я:
Ставлю пару на стіл філіжанок -
Знов чека тебе кава твоя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2016
Я б за тобой на край света...
Только не знаю, а смог бы
Ты на край света пойти.
Запахи нашего лета
Помнишь? И нас, босоногих, -
Тропку пытались найти.
Словно дойдя на край света,
Взявшись за руки, как дети,
Мы окунулись в закат...
Знаешь, а нашего лета
Снятся мгновения эти
Мне ночь за ночью подряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670869
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.06.2016
Щастя має всілякі відтінки,
Та не всі нам побачить дано.
Ми радієм яскравим краплинкам,
Сумно нам, як тьмяніє воно.
Ми до щастя звикаємо швидко,
Ніби вічне його джерело.
Забуваєм - обірветься нитка
І залишиться щастя в "було".
Розповзеться липкий сум навколо,
В темний колір фарбуючи все.
Й раптом зімкнеться відчаю коло
І ніхто, і ніяк не спасе.
Та не знаємо ми - наше щастя
Вірить в нас і чекає, коли
Ми оговтаємось і нам вдасться
З кола відчаю геть утекти.
І до щастя знов звикнути швидко,
І яскравим краплинкам радіть.
Й не забути - обірветься нитка
Й коло відчаю зімкнеться вмить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670832
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.06.2016
Мабуть, вчора липень прочитав мого вірша,
Бо сьогодні ранок сонячно всміхнувся.
І безхмарне небо синню лагідно втіша,
Й непомітно край фіранки колихнувся:
Зайчик сонячний веселий і такий прудкий
З підвіконня на підлогу зскочив легко.
Ллється запах квітів і солодкий, і терпкий,
Ніби липень вилива його із глека,
Що стояв прихований від всіх в густій траві,
А сьогодні вранці дуже знадобився.
Ось і закінчились дні холодні, дощові
Й літній ранок із теплом не забарився.
Огортає лагідно і землю, й річку, й ліс
І вчорашній смуток без слідів зникає.
Ранок літній, сонячний, для нас, немов сюрприз -
Ось таке в природі іноді буває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669847
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.06.2016
В мої сни ти приходиш... Навіщо?
Не запрошувала я тебе.
Вже не буде ні краще, ні гірше -
Хай життя мого річка тече
Тих-тихо, без зайвого клопоту
Й не виходить вже більш з берегів.
Я не хочу, щоб навпіл розколоту
"Чашку" склеїти ти захотів,
Бо вона на друзки розкололася,
Їх засипав минулого пил.
І забулося, й перемололося,
Й на стежках наших виріс ковил.
І не треба мені докоряти
Рідним поглядом і мовчазним...
Пам'ятаєш хмільний запах м'яти?
Ти любив, коли чай пахне ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2016
Перший літній ранок
Плаче сумно, тихо.
Він зайшов на ганок
Як дитина хлипа.
Доторкнувсь до клямки -
Цокнула ледь чутно.
В темно-сірі хмарки
Вітер небо кута.
Може, це вже осінь?
Так тоді ж, де літо?
Чи не прийде зовсім,
Щоб теплом зігріти?
Ти всміхнувсь лукаво:
"Та хіба це вперше?
Літо заблукало
Й дощ про осінь бреше".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669701
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2016
Не знаю я, кому нужны мои стихи,
Непонимание моих сомнений,
В которых видятся нечёткие штрихи
Моих смешных и грустных размышлений.
Не знаю я,дано иль нет моим словам
Перечеркнуть обид тоску слепую,
Улыбку подарить и сердцу, и глазам,
И объяснить печаль снегов седую.
Смогу ль о бабьем лете сказку рассказать,
А, может быть, напомнить сон забытый
И научить не сожалеть и не сжигать
Мосты – не зря когда-то дни прожиты.
В стихах рассказывая о своей любви,
Ещё раз понимаю , что такое счастье.
Не знаю я, кому нужны мои стихи,
Меня спасая от душевного ненастья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668858
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2016
У розпалі весна, садки вже відцвілися,
А на Донбасі щедро врожаї збирає смерть.
Кружля над ним війна, як чорна хижа птиця,
Яка свого часу чекала зовсім близько десь.
Розстріляні безжалісно міста і села,
Поля розорані снарядами, у бур’янах.
Але надія й віра ще живі, не вмерли
Та і вони не в силі геть прогнати відчай й страх,
Й полегшити не можуть горе й біль утрати –
Вже скільки привезли з АТО додому домовин!
Й погодитися з цим не можуть батько й мати,
Що на подвір’я рідне вже не зайде більше син.
І чорні хусточки дружини пов’язали,
Війна зробила сиротами тисячі дітей.
Страшну війну політики АТО назвали,
Але хіба себе вони обдурять і людей?
Війна й не думає позиції здавати –
Збирає кожний день і ніч смертельні врожаї.
І не в одній оселі ще заплаче гірко мати,
Брехні АТОшної в історії лишаться лишаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668829
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.05.2016
Травневі дні такі мінливі,
Раз-по-раз змінюється щось.
А, бачиш, хмарочки ліниві
Вже раді здивувать когось.
На теплу землю тихо-тихо
Експромтом дощ сліпий впаде.
Весінній сад озоном диха
І вітер вишень цвіт краде.
Дивись, вже райдуга яскрава
Над містом спину вигинає
І дощ сліпий геть виганяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668713
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.05.2016
Ворожит весна и колдует,
Зима - это было вчера.
Она красотой нас чарует -
Не зря это всё, нет, не зря.
И мы с тобой стали добрее -
Весенним согрелись теплом.
И любим, как прежде, и верим,
Сегодня живём, без "потом".
И годы, что ношей нелёгкою
На плечи легли невзначай,
Сложила сегодня в котомку я,
Шепнула тебе: "Не скучай.
Давай мы с тобой, как когда-то,
Пойдём, где луга у реки
И встретим рожденье заката,
Забыв вкус февральской тоски.
И выпьём коктейли из запахов -
Жасмин и сирень зацвели.
Пусть трель соловья звонко ахает,
Напомнив о первой любви".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668701
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2016
[b]Высокие своды костела[/b]
Высокие своды костела
Синей, чем небесная твердь...
Прости меня, мальчик весёлый,
Что я принесла тебе смерть. -
За розы с площадки круглой,
За глупые письма твои,
За то, что, дерзкий и смуглый,
Мутно бледнел от любви.
Я думала: ты нарочно -
Как взрослые хочешь быть.
Я думала: томно-порочных
Нельзя, как невест, любить.
Но всё оказалось напрасно.
Когда пришли холода,
Следил ты уже бесстрастно
За мной везде и всегда,
Как будто копил приметы
Моей нелюбви. Прости!
Зачем ты принял обеты
Страдальческого пути?
И смерть к тебе руки простерла...
Скажи, что было потом?
Я не знала, как хрупко горло
Под синим воротником.
Прости меня, мальчик весёлый,
Совёнок замученный мой!
Сегодня мне из костёла
Так трудно уйти домой.
[b]Високії зводи костелу[/b]
Високії зводи костелу
Синіші, чим неба є твердь...
Пробач мене, хлопчик веселий,
Що я принесла тобі смерть.
За квіти, троянди із клумби,
Й безглузді твої листи.
Зухвалим й смаглявим був ти,
Але від кохання зблід.
Я думала - ти нарочито
Хотів, як дорослі, стать
І, що наречену відкрито
Порочну не можна кохать.
Та я зрозуміла: все марно,
Коли прийшли холоди.
Ти стежив безстрасно, бездарно
За мною і скрізь, і завжди.
Як ніби збирав приміти
Байдужості. Що ж, пробач!
Навіщо дав слово жити
В стражданні і болю невдач?
І смерть простягла тобі, хлопчику,руки...
Скажи, а що потім з тобою було?
Не знала я - горло слабіло від муки,
Під комір синенький ховав ти його.
Пробач мене, хлопчик веселий,
Замучене ти совеня!
Сьогодні додому з костелу
Виходжу так важко я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2016
Уже й не потрібні дощі -
Земля напилася сповна.
Й затихли в садках хрущі,
І пісня дощу сумна
Пливе над землею й пливе,
ЇЇ не спинити нічим.
Весна без усмішки живе,
Неначе життям чужим.
А вітер не в силі ніяк
Хмарини прогнать дощові.
Чорніє старий вітряк,
Стоїть по коліно в траві.
А сонце, як бажаний гість,
Загляне.., та тільки на мить:
Між хмарами - райдуги міст
І пісня дощу знов бринить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2016
Нам з Вовкою було вже по 12 років. Ми відчували себе дорослими, але мама тільки посміхалася,дивлячись на нас. Для неї ми були ще малими і купатися на річку самих вона не відпускала, навіть з дорослішими дітьми.Сьогодні,поливаючи городину разом з мамою, ми знову почали її вговорювати, щоб завтра ми пішли на річку самі, без її супроводу. Мама не зразу, але ж все таки погодилася Ввечері, розстеляючи ліжко, я знайшла під подушкою невеликий пакуночок. Розгорнула сірий папір і побачила новий ситцевий костюм: спідниця сонце-кльош і кофтинка з рукавчиками-фонариками. На світло-бежевому фоні ситцю були розсипані малесенькі різнокольорові букетики квітів. Я була в захваті і дуже здивована. Приміряла обновку і побігла до мами. Мама усміхнулася, пригорнула мене до себе і запитала: «Сподобався? Завтра підеш в ньому на річку». Я рано лягла спати, щоб скоріше прийшов завтрашній день і всі мене побачили в обновці.
На річку ми пішли зразу ж після обіду. Йшли галасуючи,
штовхаючи один одного. Восьмеро хлопців і я. Я йшла позаду всіх, весь час поправляючи спідницю,боячись зачепитися за колючки будяку та терну.На річці було багато дорослих і дітлахів, ми знайшли місце й розстелили стареньку ковдру. Хлопці роздяглися і побігли на купальню. Я ж плавати не вміла й тому стояла на березі, дивлячись, як барложаться біля берега малюки чи перепливають широку річку дорослі і старші діти. Раптом до мене підбігли Юрко і Сергій, найстарші з нашої компанії, схопили за руки і ноги й понесли до води. Я щось кричала, хотіла вирватися, але вони тільки сміялися, а Вовка, стоячи по шию в воді, кричав:«Оля, не бійся». А хлопці все несли і несли мене по воді, а потім розімкнули руки і я, як важка камінюка, шубовснула в річку. Хлопці допомогли встати мені на ноги і зразу ж почали підштовхувати в спину далі і далі в воду. Через декілька кроків я раптом не відчула під ногами дна і провалилася в річку з головою. Отямилася я вже на ковдрі, навколо стояли хлопці і перелякано дивилися на мене.Побачивши,що я отямилася, вони знову побігли купатися, залишивши мене одну. Плакала я навзрид і не тому, що було страшно, а тому, що букетики на костюмі несподівано втратили свою яскравість, ніби їх взяли й просто розмазали по тканині.Зі спідниці по ногах стікали брудні цівки води. Вовка через деякий час знову прибіг до мене, порився в кармані сорочки, дістав цукерку і простягнув мені. Навіть ця братерська щедрість не заспокоїла мене, сльози лилися без зупинки. Як я задрімала, не відчула. Хлопці розбудили мене й ми пішли додому. Йшли мовчки, ніби сталося щось непоправиме.
Прийшовши додому, я шмигнула в спальню, перевдяглася і сіла на ліжко, ніби боялася зустрітися з мамою. Ось і мама зайшла в хату, покликала мене, а я раптом голосно розплакалась, та так, що мама не на жарт перелякалася. Вона сіла поруч зі мною, пригорула до себе і запитала: «Що ж трапилося, донечко?». Я мовчки показала костюм і прошепотіла:« Я ще не встигла роздягнутися і впала в воду…». Мама усміхнулася: «Олю,ти ж була на річці. Як же ти могла не намокнути? Ну, полиняв костюм, так хіба ж це горе? Знаєш, я тобі пошию новий, кращий, зі штапелю». А ввечері Вовка несподівано підійшов до мене, міцно обняв і урочисто сказав: «Ти – справжній друг.Завтра заспокою всіх хлопців. Вони дуже боялися, що ти розкажеш мамі, як вони невдало пожартували з тобою». А потім висипав мені на ліжко цілу жменю цукерок, які ховав в своїй схованці.
Вранці Сергій і Юрко принесли мені цукерок і печива. А потім Юрко, усміхаючись сказав: «А плавать ми тебе все одно навчимо, тільки по-іншому». Не навчили, бо води я боялася більше, чим хотілося навчитися плавати. А через декілька днів ввечері під подушкою я знайшла пакунок, в якому лежав новий, набагато красивіший,костюм: на білому фоні були розсипані різного розміру червоні горошини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2016
Яка невгамовна погода:
То дощ ллє, то град торохтить.
Сміється над нами природа:"
Що хочу, те й буду робить.
Узимку - капіж! Так це ж легко!
У березні холод й сніги,
А влітку,будь ласка, вам - спека
Й придумаю щось восени.
І, якби вам всім не хотілось,
Щоб все було геть навпаки,
Такою я ось уродилась
Й живу на землі залюбки.
Але не завжди дощ чи спека,
І холод, й мороз по весні.
Цвітіння пора хмільно-терпка
Й краса золота восени.
Не марно слова має пісня:
"Погода люба - благодать".
Пора ж бо в природі є різна
Й не треба на мене бурчать".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665955
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.05.2016
И всё больше в нашей жизни "было",
И всё реже говорим мы:"Будет".
С каждым днём слабеют наши крылья
И всё тише ветер наших судеб.
Вспоминаем прошлое всё чаще,
С каждым днём оно для нас дороже.
Что-то ищем в дне уже вчерашнем,
Возвращаясь в "было" осторожно.
И альбомы старые не так, как раньше,
Мы листаем долго вечерами,
Отзовётся в нас тоской звенящей
Боль потерь, оплакана свечами.
Смотрят нам в глаза родные лица
С фотографий пожелтевших, старых
И всё глубже памяти криница
В отблесках рассветов и закатов алых.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665887
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.05.2016
В кущах бузку прижився соловейко,
В час сутінок розпочинається концерт.
Він арію співа, аж, серце тенька,
Бо справжній майстер й почуттів людських експерт.
Звучать веселі і дзвінкі рулади,
А потім змінюються сміхом і плачем.
І слухають їх заворожено левади,
І повний місяць ходить манівцем.
То затихає тьохкання, то знову
Рве тишу навпіл, розлива безмежний щем.
Я відчуваю гаму незнайому
Незвичних почуттів, що пахнуть чебрецем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016
Не співпадають наші траєкторії -
Йдуть паралельно все життя.
Ми особисті пишемо історії,
В яких чимсь схоже майбуття.
І ти, і я усе ще пам'ятаємо
І бачимо у схожих снах
Дитинство, і самі себе питаємо:
Чом заблукали в тих літах,
Де ми не зрозуміли, що закохані,
Де по-сусідству живемо.
Можливо, у майбутньому десь сховані
Ті зустрічі, яких ждемо?
Для чого? І самі, мабуть, не знаємо -
Смішні дитячі почуття.
Зустрінемось і раптом...не впізнаємо
Чужих і незнайомих. Ти і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016
Ти все частіше крадькома
На мене дивишся, неначе
Побачить хочеш те, чого нема...
Мабуть, для тебе це багато значить?
У погляді і в посмішці моїй
Тобі знайти так хочеться, до болю,
Уламки нездійсненних мрій...
Немов, ти вирвешся на волю,
Коли побачиш. Так навіщо
В мені шукаєш? Пошукай у снах,
В яких вона приходить знов і ліпше
У неї запитай і страх
Закресли, бо минуле лиш минуле
Й кохання перше відпусти.
Колись було.., як тінь майнуло.
Так, що ж в мені шукаєш ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016
По-кошачьи неслышно
Бродит ночь за окном,
Месяц ходит по крыше -
Сторожит старый дом.
Лишь не спится деревьям,
Ночь тепла и ясна.
Спит родная деревня
После долгого дня.
Где-то в тёмном хлеву
Сонно шлёпнув губами,
Ест корова траву
Вперемешку с цветами.
На лугах за селом
Выпасаются кони,
Пахнет каша костром,
Что в ночном варит конюх.
И скатился тайком
Месяц с крыши, как с горки.
По траве босиком
Ночь уйдёт на задворки.
Летом ночь коротка -
Вот уже и светает.
И прохлада легка -
Ночь туман расстилает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663610
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 03.05.2016
Ей в глаза из зеркала смотрела незнакомка:
Взгляд уставший и увядшая капризность губ,
И изломана усталостью улыбки кромка,
Отпечаток прошлого - морщинки, слишком груб.
Женщина, которой прошлого не жаль ни капли,
Да и в будущем её не ждёт уже ничто.
Ангел потерял её, найти сумеет вряд ли
И подставить ей давненько некому плечо.
Незнакомка ей в глаза из зеркала смотрела...
Господи, как больно знать, что зеркало не лжёт!
Отраженье в зеркале стереть она хотела -
Только кто тогда её усталость заберёт?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.05.2016
Опаздывает полночь и часы,
Дыханье затаив, остановились.
Оконных рам распятые кресты
Под шторами привычно затаились.
Так неожиданно, но яркий сон
Не у моей кровати задержался,
А мыслей шёпот, лёгкий полутон,
Смелся надо мной. Всю ночь смеялся.
Я так старалась мысли оборвать,
Чтоб не запутаться в их паутине,
А полночь не спешила опоздать,
Укутав плечи шалью тёмно-синей.
Я в памяти, прости, не сберегу
Какого цвета были нити мыслей
И объяснить тебе я не смогу
Переплетение чужих двух жизней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663431
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.05.2016
Весна- капризная девчонка,
Так изначально в мире повелось:
То плачет горько, то смеётся звонко
И все её капризы как-то не всерьёз.
Шутя, и слёзы, и улыбка -
Как грустный снег средь солнечного дня.
А, может быть, и наши все ошибки
Нелепы и капризны так же, как весна.
Исправить их не так уж трудно:
Улыбке глаз и губ моих поверь.
И будет вечера мудрее утро.
Не веришь? Улыбнись, словам моим поверь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662910
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2016
Стогнуть чорнобильські дзвони,
Плачуть полинно свічки,
Дивляться сумно ікони,
Чорні на квітах стрічки.
Губи шепочуть молитви -
Слухають їх небеса.
Тихо хлюпочеться Припять -
Велич віків не згаса.
Скільки життів не дожито,
Зламаних доль і калік!
Визріло тридцять раз жито,
Пам'ять біль наскрізь пропік.
Дзвони Чорнобиля гірко
Плачуть й горять свічечки...
Ще не одна згасне зірка
Й втрат проростуть колючки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2016
Ганна жила на батьківськім хуторі. Вона з 13-ти років була сиротою, сестер і братів не мала. Їй виповнилося вже 23 роки, а вона ще навіть ні з ким не зустрічалася, ніхто до неї не сватався. Жила тихо, самотньо, мала невеличке господарство, чималенький шматок землі недалеко від хутора. Біля хати вона вирощувала городину і квіти, які з ранньої весни й до пізньої осені заквітчували подвір’я. Ось і сьогодні, Ганна, впоравшись по господарству, вирішила побілити з вулиці хату, підмазати призьбу і навести лад в кімнатах. Літній день, як завжди, довгий, але час летів так швидко, що вона й не помітила, як сонце низько скотилося до річки і здавалося, що воно відпочиває на темно-синіх хвилях, колихаючись на них, як в колисці. Їй залишилося вимити сходинки на ганку… і тут вона почула: «Господине, а води напитися можна? Мені і коням». Ганна навіть не розігнулася, продовжуючи мити сходинки. З-під високо підіткнутої спідниці виднілися стрункі, білі ноги. Не повертаючись, промовила: «Криниця он біля клуні, там цеберка і черпак». Через декілька хвилин вона вже вмивалася прямо в діжці, в якій збиралася дощова вода. Обсмикала спідницю, взяла дійницю й пішла в хлів, де вже голосно обзивалися Квітка й Чорнушка. Чоловік стояв серед подвір’я і дивився на дівчину, яка йшла легко, ледве торкаючись споришу босими ногами. Через декілька хвилин він вже відїджав від Ганниної садиби. Ганна навіть і не розгледіла дядька, а через якийсь час й зовсім про нього забула. А він зупинив коней біля першої хати край села і все розпитав про Ганну.
Вже на другий день, надвечір, до її садиби під'їхало декілька колясок. Упряж на конях була багата, з дзвіночками і різнокольоровими атласними стрічками.Відчувалося, що господар був заможним. Люди в колясках були одягнені по-святковому. Невеличка, вродлива жіночка тримала коровай, який лежав на колінах, вкритих вишиваним рушником. Поряд з нею сидів парубок. Він весь час мовчав і дивився собі під ноги, ніби не розуміючи, що зараз відбувається. Ганна якраз йшла з поля, спокійно підійшла до хвіртки, штовхнула її і, не зупиняючись, пішла стежиною, протоптаною в спориші, через подвір’я. Чоловік, який вчора тут пив воду й напував коней, тихо сказав: «Пішли…». Попереду дріботіла жіночка з короваєм. Ганна стояла на ганку. Висока, струнка,на обличчі не ворухнулась жодна рисочка. Вчорашній дядько визирнув з-за жіночки, зняв капелюха, витер долонею спітніле чоло й промовив: « Я тут... зі сватами. Тихона, наймолодшого, хочу оженити», - й виштовхнув сина наперед. Тихон був невисоким, коренастим, світле, хвилясте волосся пасувало до його блакитних, як восени, в бабине літо, небо, очей. Він з-під лоба дивився на Ганну,а по-дитячому пухлі губи були завітрені,ніби попечені.Він весь час закусював нижню губу, ніби боявся сказати щось недоречне чи образливе. Ганна зітхнула й мовчки пішла в хату. Сватання пройшло якось поспіхом, коровай залишився нерозрізаним, батько, ніби боячись забути потрібні слова,якось недолуго благословив молодих і, виходячи з хати, промовив, не дивлячись на дітей: «Весілля - завтра. Ганно, одяг я тобі привіз. Он, на лаві».
Ганна просиділа біля вікна, вдивляючись в місячну ніч( ясну, зоряну, теплу) аж до світання. Вона згадувала Тихона, який був на голову нижчий від неї та ще й молодший на чотири роки. Матері він не знав, бо її останній подих злився з його першим подихом: подарувавши йому життя, вона тихо відійшла в вічність. Вдягнувши весільний одяг,Ганна стала на коліна перед іконою, перехрестилася і прошепотіла: "Може, так буде краще...". Весілля було тихим, без зайвого галасу, за дві години впоралися. Після обіду Ганна зі свекром поїхали на хутір забрати придане. Молоді почали зразу жити окремо, в новій хаті. Тихон в першу ж шлюбну ніч пішов геть, залишивши молоду дружину одну. Через рік Ганна народила синочка, який був викапаний Тихон. Ось саме в цей день Тихон, тримаючи на руках Валентина, тихо промовив: « Ти не ображайся…Я кохаю Марійку…Давно… Батькові вона не сподобалася, а піти проти його волі у мене забракло сил. Дітей буду любити. А тебе…». І … замовк. Свекор Ганні був справжнім батьком: люблячим, терплячим, розуміючим. Він її жалів, не дозволяв робити важку роботу. Коли їздив до міста, завжди привозив чи то хустинку, чи черевички, чи якісь прикраси. Ніхто не здогадувався, що він боляче відчував свою провину, як перед сином, так і перед Ганною. Він розумів, що тільки він винуватий в тому, що невістка була одиначкою при живому чоловікові.
Вісімнадцять років Ганна жила надією, чекала, що Тихон все-таки побачить в ній жінку, а не просто матір своїх дев’ятьох дітей. Не сталося, не судилося. В 1939 році помер свекор, який перед смертю взяв Тихона і Ганну за руки, й прошелестів мертвими губами: «Про…бач..те…». Через дев’ять днів Тихон мовчки зібрав речі й пішов до Марійки, яка носила під серцем свою першу й останню дитину Тихона. На війну Тихона забрали влітку 1941 року, а вже через півроку Марійці прийшло повідомлення, що Тихон Єршов пропав безвісти. Ганна в той же день забрала Марійку з донечкою до себе, щоб легше їм разом було пережити війну.
Шостою дитиною Тихона і Ганни був Василько. Єршов Василь Тихонович, мій батько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016
Змінити нічого не можна,
Тому й сльозоточить душа.
Дрібничка згадається кожна,
В якій моя пам'ять шука,
То погляду рідного ніжність,
То усмішки тиху печаль,
Твоєї душі дивовижність,
Яка шепотіла:"Прощай".
Та як же не вірилось, мамо!
Як боляче серцю було!
Бо дива так довго чекало
І тільки чеканням жило.
Здавалось - відступить хвороба,
Але...лиш здавалося так.
Змішались в душі біль і злоба,
І відчаю страх, мов хробак,
Вгризався і в серце, і в мозок
Й кричати не мала я сил.
І зникли кудись усі сльози,
Й не можна розпрямити крил.
А дні, що зібралися в зграю,
В минуле, як в вирій, летять,
З якого назад не вертають -
Лиш згадок вітри шелестять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2016
Мальчик сказал мне: "Как это больно!"
И мальчика очень жаль.
Еще так недавно он был довольным
И только слыхал про печаль.
А теперь он знает все не хуже
Мудрых и старых вас.
Потускнели и, кажется, стали уже
Зрачки ослепительных глаз.
Я знаю: он с болью своей не сладит,
С горькой болью первой любви.
Как беспомощно, жадно и жарко гладит
Холодные руки мои.
_ " _
Хлопчик сказав мені:"Боляче як же!"
І хлопчика дуже жаль.
Вдоволений був він ще вчора неначе,
Бо тільки лиш чув про печаль.
Знає тепер він усе і не гірше
Мудрих вас і старих.
Й здається, що стали і вужчі, й тьмяніші
Зіниці очей тих палких.
Я знаю, він болю не зможе дать ладу -
Перше кохання із болем гірким.
Як безпорадно він й гаряче гладить
Холоднії руки мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2016
Жовто-сонячного кольору кульбаби
У смарагдовій траві розсипані.
Це казкова і чарівна ніжність зваби -
Квітня почуття такі нестримані.
Легко лагідними пальчиками вітер
Доторкнеться то трави, то квіточки.
Усміхнеться щиро і яскраво квітень:
Ой, які красиві жовті зірочки.
Й ми з тобою усміхнулись ненароком,
Бо згадалась знов далека вже весна.
Від якої до сьогодні, крок за кроком,
По життю йдемо й хода іще міцна.
Невибагливі квітки дарують ніжність,
Бо у чомусь дуже схожі на людей:
Відцвітуться й раптом... сива білосніжність
Їхні голови укриє в той же день.
Ну, а зараз жовто-сонячні краплинки,
Що розсипав квітень у смарагдовій траві,
Мов коштовні і небачені перлинки,
Усміхаючись даруєш знову ти мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2016
Столько просьб у любимой всегда!
У разлюбленной просьб не бывает.
Как я рада, что нынче вода
Под бесцветным ледком замирает.
И я стану - Христос помоги! -
На покров этот, светлый и ломкий,
А ты письма мои береги,
Чтобы нас рассудили потомки,
Чтоб отчетливей и ясней
Ты был виден им, мудрый и смелый.
В биографии славной твой
Разве можно оставить пробелы?
Слишком сладко земное питье,
Слишком плотны любовные сети.
Пусть когда-нибудь имя мое
Прочитают в учебнике дети,
И, печальную повесть узнав,
Пусть они улыбнутся лукаво…
Мне любви и покоя не дав,
Подари меня горькою славой.
_ "_
Стільки прохань у коханої завжди!
Тільки в розлюблених їх не бува.
Я така рада - вода вже насправжки
Стихла під льодом безбарвним. Зима.
Стану і я, поможи мені, Боже,
На оцей пОкрив і світлий, й ламкий.
Ти ж всі листи збережи й тоді, може,
Нас розсудити нащадки змогли б.
Щоб виразніше вони і ясніше
Бачили хто ти: і мудрий і смілий.
В славній твоїй біографії лише б
Не залишались прогалини білі.
Надто солодке питво це земнеє,
Щільні тенета любовні занадто.
Хай у підручниках діти імення
Будуть читати моє, може, й завтра.
Повість кохання печальну дізнавшись,
Хай посміхнуться нащадки лукаво.
Спокій й кохання мені, ти, не давши,
Так подаруй же гірку мені славу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2016
Дверь полуоткрыта,
Веют липы сладко…
На столе забыты
Хлыстик и перчатка.
Круг от лампы желтый…
Шорохам внимаю.
Отчего ушел ты?
Я не понимаю…
Радостно и ясно
Завтра будет утро.
Эта жизнь прекрасна,
Сердце, будь же мудро.
Ты совсем устало,
Бьешься тише, глуше…
Знаешь, я читала,
Что бессмертны души.
_ *_
Двері ще напіввідчинені,
Запах лип можна відчути...
Пальчатка і хлистик кинені
На столик і там забуті.
Коло під лампою жовте...
Вслухаюся в шерхіт тихий.
Не знаю чому пішов ти,
Як мені це зрозуміти?
Радісно ранок і ясно
Завтра до нас завітає.
Життя це - таке прекрасне,
Мудрим будь серце, благаю.
Зовсім втомилось, я знала,
І глухо, й тихіше б'ється...
Знаєш, я десь прочитала -
Душам безсмерття дається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
Я знаю яким бува пекло,
Коли жах в дитячих очах
І гради уцілюють вперто
По ще не розбитих хатах.
Коли заміноване поле
І нікому більш жнивувать,
АТО,ніби замкнене коло
Й не можна його розірвать.
Коли в шпиталях наші діти
Безрукі, безногі й сліпі,
Коли неможливо змінити
Безглуздя в країні й в собі.
Коли батько й мати діждались
Синочка додому... в труні
І навпіл серця розірвались,
Й життя: до і в пеклі війни.
Коли ні води, ані хліба -
Можливо, колись підвезуть...
І вибух за вибухом хлипа,
Й чекаєш коли тебе вб'ють.
Я знаю яким бува пекло
У нас, на донбаській землі,
І скільки вже сіл з неї стерто,
Й рокИ не чорніти ріллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
Бывают же встречи случайные:
Короткие, без продолжения,
Ни радостные, ни печальные -
Ещё одно в жизни мгновение.
Попутчику, ты, незнакомому
Расскажешь вдруг всё сокровенное,
Увидишь свою жизнь по-новому,
Душе станет легче, наверное.
Растает, как лёд, груз отчаянья,
Исчезнут пустые сомнения.
А встреча, она не случайная -
Твоё в ней живёт откровение.
Хранители душ наших, Ангелы,
Нам дарят такие случайности,
Спасти нас пытаясь, а главное,
Чтоб мы не узнали ад крайности.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.03.2016
Заховалася зима
У старому соннім лісі
Й вороття їй більш нема -
Рання весно, веселися.
Сонце хлюпає теплом -
Землю щедро зігріває,
Сніг з землі зійшов бігом,
Пташка радісно співає.
Гадки вже ніхто й не мав,
Що зима пожартувала.
Вітер хмар важких нагнав,
З лісу зимонька вертала.
Снігом сипала зі жмень-
Це вам буде наостанок:
Ще один зимовий день
Й завірюхи білий танок,
А вночі ще й морозець
Прибіжить на допомогу,
Швидко біга, молодець,
З лісу не забув дорогу.
Усміхнулась їй весна:
Подивися, сніг вже тане.
Знаєш, зимонько, й сама:
Час твій ще й не раз настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2016
Самой любимой игрушкой
Детство тебе вновь приснится.
Девочка, щёки в веснушках,
В танце своём закружится.
Платьице в яркий горошек,
Розочкой беленький бантик
И стебельки тонких ножек,
А в кулачке смятый фантик.
И, затаивши дыханье,
Взгляд отвести невозможно.
Словно, коснувшись вдруг тайны -
Мир чувств понять очень сложно.
Солнечный зайчик улыбки -
Разве забудешь такое!?
Прошлое - домик улитки,
В нём тайн хранится былое.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652562
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.03.2016
Ничего не скажу, ничего не открою.
Буду молча смотреть, наклонившись, в окно.
Как-то раз и меня повели к аналою,
С кем - не знаю. Но помню - давно...
Из она моего вижу красные трубы,
А над трубами лёгкий клубящийся дым.
Но глаза я закрою. И нежные губы
Прикоснулись к ресницам моим.
То не сон, утешитель тревоги влюблённой,
И не тихий привет ветерка...
Это - ранивший душу взглянул напряжённо,
Так ли рана, как прежде, ярка.
_ " _
Промовчу й не здивую тепер новинОю.
Нахилившись, дивитимусь мовчки в вікно.
Повели якось раз й мене до аналою,
З ким - не знаю. Було це давно...
А з вікна мого бачу червонії труби,
І над ними легкий клубочиться там дим.
Але очі закрию. До вій ніжні губи
Доторкнулись цілунком легким.
Це не сон, що розрадник тривоги закоханій,
І не тихого вітру привіт...
Той, що душу поранив, дивився сполохано
Чи і досі ще рана ятрить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016
Якась розгубленність в душі
Незрозуміла, незнайома,
Важка, як камінь непідйомна,
Немов ховалася в глуші
Моїх емоцій й почуттів.
Сліпа, глуха і здичавіла,
Яка, здавалось, оніміла
З минулого прийшла... А в тім
Не здивувалась їй. Можливо,
Завжди чекала, що прийде,
Минуле раптом приведе.
Й думки так боляче, мінливо
В істериці розреготались
І бились в скроні, мов птахи,
Ховаючи свої страхи,
На волю спішно розлітались...
Навіщо зустрічі раптовість
Нам доля дарувала знов?
Смішна дитяча та любов,
Якій дана позачасовість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2016
Розмежувала північ вчора і сьогодні,
Дві половинки цілого: було і є.
Ще ночі довгі й по-зимовому холодні
І тиша світло місячне на землю ллє.
Землі ледь-ледь підшерхлої м"яка скоринка,
На ній так чітко залишаються сліди!
А на долоні вічності лежить краплинка,
В якій збираються прожиті мною дні.
Якого кольору краплинка, я не знаю,
А хочеться, щоб чорного в ній майже не було.
Бо колір щастя золотистим уявляю
І колір негараздів не затьмарює його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
Не чекайте свят чи влучної години,
Щоб сказати мамі: "Дякую за все:
За безсонні ночі і тепло родини,
За твоє терпіння й серце золоте.
За любов безмежну, усмішку і ніжність,
За твої молитви, сльози і печаль,
Простоту й буденність, і твою величність,
Й душу твою, мамо, чисту, мов кришталь".
Мамі важливіші подарунків й квітів
Щирі і звичайні, від душі, слова.
Навіть посивілі ми для мами - діти,
Кваптеся, щоб встигла їх почуть вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2016
Ти оглядався назад
І все шукав в чому схибив,
Був у житті зорепад
Й смутку доволі ти випив.
Та шкопиртав раз у раз
І несподівано падав,
Сльози ховав, а підчас
Ще й доганяла зрада
Й боляче била під дих,
І реготала відверто.
Біль поступово затих
Й в серці безсоннями стерто
Розпачу плями й образ,
Рани в душі безупинно
Час лікував -напоказ
Жив якось наполовинно,
Бо загубився в житті
І заблукав в нім, як в лісі.
Жив у якімсь забутті -
Не на своєму жив місці.
Біг в нікуди, мов би знав -
Мало часу залишилось
Й сили добігти не мав:
Серце об відчай розбилось.
Втомлено й важко душа
В небо, щоб зірочкой стати,
Землю навік залиша...
Царство небеснеє, брате...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Я скоро стану бабушкой,
Быть может, и пора.
Но сделаю поправочку -
Впервые стану "ПРА".
А жизнь, она по-своему
Решает иногда:
И человечку новому
Родиться шанс дала.
Не каждому ребёночка
Судьба приносит в дом.
Зажжётся в небе звёздочка -
Тебя мы очень ждём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645763
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2016
То всміхається, то злиться лютий,
Сам на себе сердиться. Дивак!
Чи забув: повинно все минути
І не треба перейматись так,
Що все менше залишилось сили
І мороз втомився лютувать.
Снігом землю з вітром притрусили
Й колискову почали співать:
"Спи, не поспішай. Ще рано, весно!
Набирайся сили і краси.
Прийде час й на річці крига скресне,
Зашумлять, прокинувшись, ліси.
Проліски заголубіють рясно,
Вітер й сонце висушать стежки.
Спи, не поспішай ще, весно красна,
Дітлахам пограти дай в сніжки"
"Спи, веснянко, - усміхнувся лютий -
Знаю - все минає на землі.
Із "було" у "буде" не майнути -
Дай часу ще трішечки мені".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Ласкає погляд посивілі скроні.
Застигла - ласкає погляд посивілі скроні,
Згорнув, мов оберемок, сховав у замок рук.
Теплом напоєні тіла і жар, дрож у лоні,
Двоє сердець злилися в єдиний перестук.
Й спивала насолода біль довгої розлуки,
Падали з неба зорі - стелилися до ніг.
А ніч підхоплювала гортанні тихі звуки
І бережно несла в світанок, котрий надбіг.
-Твоя я, коханий мій, твоя, - відлунням в ранок,
Сп’яніло промовляла шепотом вуст душа.
-Я так щаслива, що поруч ти, - ловив серпанок,
-Богів то воля, мила, - єдиная моя.
В.Ланевич
Повернення додому (акро)
[b]П[/b]исало кохання вірші,
[b]О[/b]дна лиш надія в душі -
[b]В[/b]она не згасала й на мить.
[b]Е[/b]легія смутку бринить,
[b]Р[/b]оз'ятрені рани думок
[b]Н[/b]е в силі загоїти час,
[b]Е[/b]кзема болючих чуток
[b]Н[/b]ахабно в мізках розповзлась.
[b]Н[/b]е вірило долі лихій:
[b]Я[/b]к тільки розтануть сніги
[b]Д[/b]одому коханий, живий,
[b]О[/b]сь, трішечки ще потерпи,
[b]Д[/b]о тебе прийде, так і знай,
[b]О[/b]крилений мріями знов.
[b]М[/b]иленького ти зустрічай -
[b]У[/b]двох зберегли ви любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
З тієї самої миті, коли Тетяна вранці, в п'ятницю, зайшла в маршрутку і зустрілася поглядом з незнайомцем, легка тривога і водночас якесь здивування поселилися в її душі і серці. Впродовж цілого дня вони то затихали, то знов озивалися незрозумілими почуттями.Тетяна знов і знов згадувала, як вона нишком роздивлялася інтелегентного чоловіка в білій сорочці і світлих брюках. Ледь помітна сивина личила йому, хвилясте, густе волосся було коротко підстрижене. Він замислено дивився в вікно і здавалося, що він нікого не помічає, ніби він був один в цій маршрутці. Виходячи на своїй зупинці, він взявся рукою за поручень і Тетяна помітила, що його руки були доглянуті, пещені.На лівій руці виблискував масивний годинник, дорогий, який мав підтверджувати статус чоловіка в суспільстві, на безіменному пальці -золотий перстень з чорним камнем. На правій руці Тетяна помітила обручку, дорогу, незвичайну, мабуть, зроблену на замовлення. Чоловік впевненою ходою зійшов на своїй зупинці і пішов стежкою через старий парк.Й сама не знаючи чому, Тетяна провела незнайомця довгим поглядом, зітхнула, усміхнулася сама собі іподумки запитала себе: “Навіщо я підглядувала за ним?”.
День випав метушливим і здавалося, що йому не буде кінця. Коли Тетяна по закінченню робочого дня вийшла на вулицю, сутінки вже ви-повзли з своїх нишпорок і наповнювали собою місто. Вона любила саме ці хвилини, між днем і вечором, коли хочеться зрозуміти, що їй залишив майже минулий день, чим він колись згадається їй, чи просто загубиться в минулому, не залишаючи в пам”яті й малесенького сліда. Ось і знову згадалися очі незнайомця...
Весна в цьому році була ранньою й вишні відцвілися вже
всередині квітня, бузок цвів так пишно, як ніколи, в повітрі плив п'янкий густий запах бузку. У Тетяни злегка запоморочилася голова , вона йшла повільно вулицею, чомусь спогади повели її в далеке дитинство, в шкільні роки — вона й там шукала очі незнайомого чоловіка, бо їй здавалося, що саме так зрозуміє ранкову несподівану тривогу і здивування . Вона, мов перелистувала стару читану-перечитану книжку, відкривала сторінки спогадів як заманеться: ось їй всього п'ять рочків, а через мить вже баче себе п'ятнадцятирічною. Вже й прийшовши додому, роблячи повсякденні домашні справи, Тетяна блукала в спогадах, але все було марно.
Пройшло два тижні. І Тетяні вже здавалося, що зустріч в маршрутці їй примарилася, а може це була забаганка ранньої весни — чимось її здивувати, відволікти від повсякденності. Ось і сьогодні вона, йдучи з роботи, дійшла до старого парку, де знаходилася зупинка і... раптом побачила чоловіка, очі якого вона ніяк не могла забути.Тетяна поспіхом відвела свій погляд, але вже через мить знову подивилися і зустрілася з ним очима. Він їй усміхнувся і вона несподівано відповіла усмішкою. Декілька разів вони зустрічалися поглядами, аж поки не під'їхала маршрутка. Тетяна вже сердилася сама на себе за свою розгубленність і збентеженність. Ось і їхня зупинка, бо і незнайомець виходив попереду Тетяни. Він йшов швидко, поспішаючи. Ось він пройшов повз Тетянин будинок і чомусь на мить зупинився, подивився на вікна, ніби хотів там когось побачити і пішов далі. Тетяна, не очікуючи й сама, раптом
голосно закричала: “Олександре, Саня!!!” Мабуть, він не почув, бо навіть не озирнувся. Тетяна зайшла в двір, позаду неї хлипнула хвіртка і почулося :"Таня, Тетянко, це — ти?". Зупинилася, поллегшено зітхнула й вийшла на вулицю, де побачила Сашка, однокласника.Він дивився на неї такими знайомими очима, радісно і здивовано усміхаючись їй назустріч. Вони стояли і дивилися один на одного, повертаючись спогадами в дитинство і шкільні роки. Сашко тихо запитав: “Скільки ж років ми з тобою не бачилися, Таня?".
“ Двадцять п”ять... всього-на-всього...”,- прошепотіла Тетяна. “Ти, як погукала мене, я тільки тоді зрозумів, чому я побачивши тебе в маршрутці, не міг забути твої очі. Мені все хотілося згадати щось із минулого, а я все не міг. Непомітно роздивлявся тебе, але мене зупиняла твоя сивина. А голос і очі зовсім не змінилися“.
А потім був довгий вечір, наповнений веселими і сумними спогадами. Здавалося, що їм не вистачить часу і вони перебиваючи один одного, весь час запитували: А пам”ятаєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
Ещё зима полна отваги,
Задора молодого, крепких сил.
Деревья дремлют чёрно наги,
Асфальт проталинками зарябил.
Скукожились сугробы у дороги,
Всё будничнее платье у зимы
И кажутся нелепыми тревоги,
Совсем не зимние мне снятся сны.
И сердце обмануться даже радо,
И чувства в кулаке не удержать
Случайно встретившись с тобою взглядом,
Шепну: "Бежим весну вдвоём встречать".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642291
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2016
Скрипели ставни, плакали калитки
И небо целовало сонные снега,
Сосулек бело-матовые слитки
Подтаяли и стали тусклыми слегка.
И вьюга закружила в белом танце,
На плечи ветру руки нежно положив,
И вышивал мороз на окнах-пяльцах
И крестиком, и гладью лики чудных див,
Цветы ажурные и веточки мимозы,
Забытые давно любимые глаза,
И на ресницах длинных льдинки-слёзы,
Которые когда-то были просто зря.
Не возвратить ушедшее словами -
Любовь ещё не выдумала слов таких.
Не вымолить ушедшее слезами -
Ведь станут льдинками всего лишь через миг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641712
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2016
Снежный, тихий, зимний вечер,
Памяти смотрю кино.
А сюжет? Сюжет извечен,
Помню наизусть давно.
Только каждый раз, как странно!,
Замечаю новый кадр:
Словно нежной грусти тайна
Или молнии разряд.
Неожиданно и ярко,
Вызвав слёзы или смех -
Мне от памяти подарка
Нет важней подарков всех.
В зимний вечер, как спасенье,
Пусть знаком сюжет, но вдруг... -
Новый кадр, судьбы мгновенье,
Прошлого сомкнулся круг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641522
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2016
Спасибо, мамуля, родная
За то, что я дочка твоя.
Прости мне, моя дорогая,
Что я огорчала тебя.
Ты нежная и бесконечно
Умеющая всё прощать.
О детях молитвами вечер
Встречала, чтоб день завершать.
Прости меня, знаю, как мало
Сказала тебе нежных слов.
Но слово бесценное «мама»,
Я вновь повторяю и вновь.
Спасибо! Спасибо, родная!
Ты, жизнь подарившая мне.
Учила меня, всё прощая,
Как правильно жить на земле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2016
Так хочется тебе, родная, позвонить,
Услышать голос твой немножко сонный
И прошептать: я не хотела разбудить,
Послушай, мама, черновик мой новый.
Так хочется, как прежде, в полуночный час
Услышать твой «вердикт», добро стиху давая.
Как жаль, что не могу услышать я сейчас:
Вот видишь, получилось, спать ложись, родная.
Ну, а теперь привычный номер стал чужим,
Тебя так неожиданно забрала вечность.
В душе моей остался голос твой живым,
И взгляд родной, и понимающая нежность.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640921
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 03.02.2016
Ще додивляється сни
Сонце, бо вчора втомилося.
Важко йому в дні зими -
Хмари так щільно стулилися,
Що промінцям геть тонким
Сили нема розштовхати
Ватяну товщу хмарин,
Щоб по землі погуляти.
Снігом пробігтись, щоб слід
Всипали рясно іскриночки.
Нишком лизнувши скло-лід,
Ніжні залишить скориночки.
Сонечко ясно всміхаючись,
В хмарах знайде враз прогалинку
І промінці не вагаючись
В ліс побіжать на галявинку.
З вітром полями широкими
Навперегін: хто скоріше?,
Бігти снігами глибокими
В синій морозяній тиші.
Сонечку днями зимовими
Мало часу випадає.
Сниться йому - веснянковими
Днями воно знов гуляє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
Всё, что было иль не было...пусть
Зачеркну я улыбкой сомнения.
От печали и грусти спасусь,
Спрячусь я за чужими мне тенями.
И второе нелепое "Я"
Пусть уходит. Зачем мне пророчества?
Но запомню чужие слова:
Не прощай ты любви одиночества
Даже, если тебя проклянёт
И осудит безжалостно прошлое -
Ветер памяти грусть украдёт
И обид чувство глупое, ложное.
1997г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640564
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2016
Туман обиды и тоски
Руками липкими обнимет.
У прошлого шаги легки -
Я это понимаю ныне.
Но оглянуться побоюсь
И страх не выдам даже взглядом.
Зачем мне память, боль и грусть -
Тебя не ощущаю рядом.
1996г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640562
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2016
Как странно! Почему
Во всех меня всё время узнаёте.
Как странно! Не пойму,
Вы без меня как-будто не живёте.
Вы даже в сны мои
Приходите уж слишком осторожно
И думать о любви
Как-будто бы боитесь, но возможно
При встрече взять и мне,
Глазами встретившись, вдруг улыбнуться.
Прийти опять во сне,
К моим губам губами прикоснуться.
Не узнавать во всех,
А просто взять меня за руку крепко
И не большой в том грех -
Узнать, что у любви вкус сладко-терпкий.
1994г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640442
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2016
Подо льдом стынет в речке вода,
Замерзают и сердце, и руки.
Знаю - эта зима, как беда,
Будут долгими наши разлуки.
Закружит за окном снегопад
И метель заметёт все дорожки.
Улыбаюсь тебе невпопад... -
Рассыпается счастье на крошки.
И глаза твои так холодны! -
Незнакомые мне и чужие.
И живёт во мне чувство вины,
Но глаза почему-то сухие...
2004г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640340
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2016
Словно тяжким огромным молотом
Раздробили слабую грудь.
Откупиться бы ярким золотом, -
Только раз, только раз вдохнуть!
Приподняться бы над подушками,
Снова видеть широкий пруд,
Снова видеть, как над верхушками
Сизых елей тучи плывут.
Всё приму я: боль и отчаянье,
Даже жалости остриё.
Только пыльный свой плащ раскаянья
Не клади на лицо моё!
_ * _
Мов важким і великим молотом
Роздробили слабіючу грудь.
Відкупиться б яскравим золотом, -
Тільки раз, тільки раз вдихнуть!
Над подушками б підвестися -
Бачить ставу широкий клин
І, як хмари пливуть, дивиться,
Понад кронами сизих ялин.
Все прийму: біль і відчай невимовний,
Навіть вістря твого жалю.
Тільки плащ каяття свій запилений
Не клади на обличчя, молю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2016
Баба Притулиха і баба Шевченчиха були найстаршими на нашій вулиці. Вулиця раніше була зовсім іншою. З одного боку стояли хати, а з іншого – були городи, які належали людям з паралельної вулиці. Посередині лежала доволі широка грунтова дорога. В кінці п'ятидесятих років ми-нулого сторіччя нашу вулицю почали ділити на ділянки, які згідно черги давали під забудови. Нам теж дісталася ділянка на колишньому городові. Вулиця почала обростати новими будинками.На про-тилежному боці вулиці, де жили старожили, теж врізали городи, бо треба було будувати будинки для вчителів. Притулиха і Шевченчиха вже тоді були запеклими ворогами, на межі між їхніми городами була високо нагорнута земля, щоб не дай Боже хтось із бабів носкои черевика не торкнувся чужої землі. На вулиці, там де щільно один до одного сходилися їхні паркани, були насаджені кущі агрусу, щоб не ходили баби одна в одної біля паркану. Всі так звикли до такого дивацтва сусідок, що не звертали уваги на їхню ворожнечу. Незважаючи на пору року, один раз в місяць, 23 числа, вся вулиця спостерігала «виставу», в якій було два актора: Притулиха і Шевченчиха. Після обіду в один і той же час вони виходили на вулицю і не поспішаючи, пильно дивлячись одна одній в очі, зходилися до кущів агрусу.Набір образливих слів, кидався в бік ворога, як каміння, важко, влучно, в саме серце. Вистава закінчувалася хвилин через двадцять, баби різко оберталися одна до одної спинами, зади-рали спідниці, а їх було не менше чотирьох у кожної, показували одна одній голі сідниці, а потім, розігнувшись, через плече показували одна одній дулі, смачно спльовуючи на землю. І скільки б разів ми не дивилися це дійство, все одно знову і знову кликали сусід сусіда на чергову виставу.
Притулиха і Шевченчиха були майже одного віку. Колись Притулиха була високою, стрункою, завжди засмаглою, волосся довге, чорне, густе, яке величною короною лежало на її голові. І вже посивіла Притулиха не змінила свою звичку щоранку туго заплітати помітно поріділу косу. В 1943 році вона стала солдатською вдовою, чим завжди пишалася, показуючи інколи пожовклі світлини свого Євмена. Синові, Іванкові, на той час виповнилося п'ятнадцять і він вже працював на олійниці. Сама ж Притулиха завжди була домогосподаркою. Іван оженився, але чомусь через декілька років розійшовся з дружиною, надовго забувши, що в нього є донечка Лариса. Притулиха до самої смерті працювала на городі, поралася в хаті і вчила Івана, як треба правильно жити.
Доля Шевченчихи не надто відрізнялася від долі Притулихи.Вона була середнього зросту, білолиця, русокоса і синьоока. Про неї завжди казали: фігуриста жіночка. Шевченчиха теж овдовіла в 1943 році, у неї було два сина Семен і Степан. А ось світлин її Івана ніколи у Шевченчихи не було, та й сини навіть не знали, яким був їхній батько, бо він залишив їх, коли Степанко тільки-но народився. З матір'ю залишився жити старший, Семен,у якого було троє синів. Невістка Віра прийшлася свекрусі до душі, жили вони в злагоді, розуміючи один одного, як мама з донечкою.Тільки відносини між бабами затьмарювали час від часу їхнє життя. І ніхто не намагався дізнатися причину чи помирити бабів, бо знали – марно.
Коли Притулисі виповнилося 75 років, вона якось несподівано зігнулася, стала ходити з ціпком, почала говорити тихо і майже нічого не чула. Шевченчиха ж в свої 73 роки була ще достатньо жвавою, але все частіше прилежувала чи сідала відпочивати на улюблений ослінчик, бо дуже боліли ноги.Одного разу декілька сусідів, які зібралися літнього вечора відпочити на лавочці під чиїмсь парканом, в розмові згадали Притулиху і Шевченчиху. А привід для цього був: вже закінчувалося літо, а остання «вистава» бабів була ще в травні. Це було якось незвично і чомусь визивало хвилювання. А через тиждень потому тихо, ві сні, померла Притулиха.Допомогали Іванові всі сусіди. Хоча він і був якийсь відлюдкуватий, ні з ким не спілкувався, допомозі був радий. Він якось злякано і винувато посміхався і весь час шепотів: «Ось бачите… Щоб я робив без вас…». Після обіду на подвір'я Притулихи важкою ходою, вся в чорному, зайшла, вперше за п'ятдесят років,Шевченчиха. Підійшла до труни, торкнулася руки, лоба небіжчиці, низько нахилилася до Притулихи і прошепотіла: «Сестричко, ось бачиш, як воно склалося… Не простила ти мене, не простила… Пробач мене, рідна…». Ввечері, коли всі розійшлися, Іван підійшов до Шевченчихи і пошепки запитав: « А чому Ви назвали маму сестричкою?». Вона, затуливши долонями обличчя, заплакала навзрид: «Ой, Іванку, та Мотря
мені рідна сестра, старша від мене на 2 роки. Нас всього двоє і було у батьків. Коли вона виходила заміж, я вже давно була закохана в Євмена, твого батька, але нікому про це не казала, навіть Мотрі. Не знаю як воно вийшло, але так трапилося, що ввечері після весілля, Іван зайшов до сараю, де я доїла корів. Що трапилося, те й трапилося: завагітніли ми з Мотрею в один день. Але одне я не бачила, як Мотря, шукаючи свого Євмена, побачила нас разом. Йому нічого про це не сказала, а ось зі мною перестала розмовляти. Не помічала, немов мене і не було на світі.Та й Степан, меншенький мій, теж твій брат по батькові. Всього дві зустрічі і двійко дітей, і все життя сама-самісінька. А хату Євмен з Мотрею побудували на батьківському подвір'ї, яке згодом розділили парканом. І вдовою я стала в той же день, що й твоя мама,але тільки я знала про це.Не змогла я знову покохати, нікого не впустила в своє серце, в якому й досі живе кохання, якому не судилося збутися. Ні дідусь, ні бабуся твої не взнали від кого в мене діти, ось за це я вдячна сестричці. Не знаю, що вона казала про мене мамі, але мама прийняла мою долю такою, як вона склалася. Тільки одне нас пов'язувало в житті – наші щомісячні «вистави», як нашу розмову називали сусіди. Кожного місяця, в день, коли було весілля Євмена і Мотрі, ми виходили на вулицю, щоб одна одній в обличчя вихлюпнути з душі образу, біль, ненависть і непорозуміння, гордість і відчай.І з кожним разом це було робити все важче і болючіше». Вона замовкла, перехристилася і просиділа біля Мотрі до ранку. Тільки зараз Мелашка зрозуміла, що вона зламала своє і сестриччине життя, і нічого не можна повернути назад. Навіть запізніле пробачення було зайвим і недоречним у ці хвилини. Іван був приголомшений, у нього не було слів, не було ніяких почуттів, тільки пустота в душі і серці. Він мовчки сидів біля тітки Мелашки, рідної і такої чужої маминої сестри.Тільки в голові крутилася одна й та ж думка: а справді, дідусь і бабуся були ж Шевченками. А ще Шевченчиха попрохала його нічого до її смерті не розповідати Семену і Степанові.
На дев'ятий день по смерті Притулихи, біля неї була похована Шевченчиха, яка так, як і сестра, відійшла в вічність тихо, ві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
Вечер, скользящий взглядом по окнам,
Шёл по колено в снегу, наугад.
Станет снежинкой он в прошлом далёком
И никогда не вернётся назад.
Вечер как вечер: морозный, январский,
Но почему расставаться с ним жаль?
Что-то в нём есть не от жизни, от сказки,
Неуловима снежинок печаль.
Что-то от детства: восторг, удивленье -
Смех колокольчиков ветер принёс.
Как дежавю... и всего лишь мгновенье,
И не сдержать уже нежности слёз.
Память поспешно ведёт меня в детство -
Мама улыбкой встречает меня.
Вот и дано мне душой отогреться
В вечер морозный в конце января.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638738
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.01.2016
Мабуть, не дарма нам в житті випадають в дорозі зустрічі, бо зовсім незнайомій людині можна розповісти те, що й згадувати важко, а іноді і не варто. Але, ховаючи в собі такі спогади і сумніви, все одно від них не зможеш ні заховатись, ні втекти і самі по собі вони не зникнуть, не загубляться в минулому. А ось в дорозі, майже незнайомій людині розповів, вислухав пораду і не важливо, того ти чекав чи ні, на душі стає легше. І відповідь на докучливі спогади і сумніви проростає в зболілому серці раптово, як пролісок ранньої весни в лісі, пробиваючись до сонця крізь холодну землю і залишки снігу.
Потяг, в якому я їхала додому після зданої в технікумі сесії, повільно спинився, зупинка була короткою, всього п'ять хвилин. На пероні стояла жіночка, яка швидко підійшла до потягу, піднялася до вагону і пішла шукати собі місце. Я сиділа біля вікна, поруч зі мною – бабуся років 60-65. Напроти нас лавка була порожньою, ось на неї і сіла нова пасажир-ка. Невелику валізу і пакет з мандаринами поставила біля ніг і задивилася в вікно. Невеличке місто швидко загубилося в далечині, навіть його вогнів вже не було видно. В вікна потягу заглядувала темна ніч, накрапав дрібний, метушливий дощ. Поступово в вагоні почали затихати розмови, а нова пасажирка, Катя, як з'ясувалося пізніше, так і сиділа, як закам'яніла, дивлячись кудись далеко-далеко крізь ніч і дощ. Я нишком роздивлялася її обличчя. Не красуня, але на неї хотілося дивитися і дивитися. Немолода, років під п'ятдесят, але це можна було зрозуміти згодом, а зараз я бачила перед собою закохану і нещасливу жіночку. Коротка завивка, волосся кольору стиглої пшениці, очі сині, як волошки, на щоках розсипалося ледь помітне ластовиння, губи підкрашені світло-рожевою помадою. На обличчі вже з'явилися зморшки, але це було так природньо, що вони їй личили і не додавали зайвих років. На її обличчі відображалися всі почуття, які зараз захопили її в полон. Міміка обличчя весь час змінювалася: очі і губи, то всміхалися, то здавалось, що вони ось-ось заплачуть.
Карпівна, моя сусідка, дрімала, але незабаром з'ясувалося, що це так тільки здавалося. Пройшло хвилин сорок нашого мовчання. Раптом Карпівна відкрила очі, довгим поглядом подивилася на Катю і запитала: «Додому… чи з дому?». Катя, , не повертаючи голови тихо прошелестіла сухими губами: «Додому…». В її голосі звучала музика кохання і відчаю така тиха, ледве вловима і зрозуміла не всім. Дощ вперто стукав в вікна, заколисуючи пасажирів. До кінечної зупинки залишилось їхати майже годину. Карпівна, почекавши декілька хвилин, якось несподівано сказала: «Розказуй». Колеса потягу зразу ж почали повторювати: роз-ка-зуй, роз-ка-зуй, роз-ка-зуй… Катя повільно повернула голову, подивилася на Карпівну, зітхнула і почала розповідати.
Все своє життя вона прожила в малесенькому селі, там виросла, вийшла заміж, народила діточок і стала чотири рази бабусею. З десяти років вона допомогала мамі на фермі, а потім, після закінчення семиріч-ки, в п'ятнадцять років, і сама стала дояркою. Закінчила заочно сільгосптехнікум, а після війни – інститут, отримала професію зоотехніка. Заміж вийшла рано, їй ще не виповнилося і сімнадцяти років. Весілля відгуляли за день до початку війни. Михайло, чоловік, був старшим на десять років, але вона цієї різниці не помічала, бо їхнє кохання було взаємним. Михайло був ніжним, терплячим, підтримував і допомогав Катрусі і вдома, і на фермі. Він пішов на війну в сорок третьому, влітку, а в грудні сорок четвертого прийшов додому на одній нозі. Син і донечка народилися через рік після війни.Сергійго був старшим від Тетянки рівно на одинадцять місяців. Після закінчення вишу Катю поставили керувати фермою. Багато часу забирала робота, але чоловік не давав їй впадати в відчай. Майже всі домашні справи лягли на його руки і плечі. Час біг, діти виросли, вивчилися. Син став інженером, оженився і поїхав жити до Києва, там проживали батьки його Настусі. Дідусеві і бабусі через три роки після одруження вони подарували близнюків: Дмитрика і Славка. Тетянка, дитячий лікар, теж не повернулася в село, а поїхала до Дніпропетровська, де зустріла свого Миколу. І дочка з зятем порадували батьків близнюками: Соіфйкою і Соломійкою.
Катя, а тепер вже Олексіївна, в позаминулому , 1974 році, відзначила свій солідний ювілей – своє 50-річчя. Голова колгоспу урочисто вручив їй подарунок - путівку до санаторія в Ялту. Для Каті це була така несподівка, що вона й подякувати не змогла, а чомусь раптом розплакалася.Їхати треба було через три дні. Вперше за своє життя Олексіївна їхала відпочивати в справжній санаторій. Збирали її усім селом: хто приніс нову спідницю чи сукню, хто – шматочок сала чи варення. А були й такі, що приносили на дорогу грошей, які ніколи зайвими не бувають. Михайло був радий за дружину, допомогав збиратися, заспокоював її і обіцяв, що він з усіма домашніми справами впорається.
В Ялті Катя пробула всього вісім днів, на дев'ятий день почала поспіхом збиратися додому, бо від куми прийшла телеграма, в якій було написано: Михайло важкохворий приїзжай. Їхала з важким серцем і передчуттям чогось непоправного. Добралася до села пізно ввечері попуткою. Хатні двері були зачинені на ніч зсередини, довелося довго стукати і в вікно, і в двері. Нарешті двері відчинилися й на порозі стала двоюрідна сестра Валентина. Зніяковіла, відступилася в сіни, пропускаючи Катю в хату. Катя зразу й не розгледіла, що Валя була одягнена в її халат, з- під якого виглядала довга шовкова нічна сорочка. Михайло сидів за столом, тримаючи в руці чашку з молоком. Він був розгублений і збентежений раптовим приїздом дружини з курорту. Катя поставила валізу і мовчки вибігла з хати, до куми. Кума вже її чекала біля своєї хвіртки. «Ти ж написала, що Михайло важкохворий», -сказала Катя. « А що? Ні? – відповіла Лариса – Валька приїхала в той же вечір, як тебе випровадили в Ялту. Відчувала себе господинею, нікого не соромилася, не ховалася. І Михайло вів себе так, ніби нічого не сталося». Ночувала Катя в куми. Заснути так і не змогла, а вранці прийшов Михайло. З порогу зразу ж, поспішаючи, сказав: «Катя, набридло нам ховатися. У нас з Валею підростають два сини, одному – дванадцять, другому – десять Валіза з твоїми речами стоїть в сінях». Обернувся і швидко, ніби тікаючи, вискочив з хати. Катя дивилися з вікна чоловікові вслід і не могла зрозуміти, як це сталося, що вона навіть нічого не помічала. Катя пішла жити в стару батьківську хатину. Через рік вона знову поїхала відпочивати в той же санаторій, де познайомилася з Василем, вдівцем. Вона йому сподобалася з першого погляду, та й Катя несподівано для себе самої потягнулася серцем до нього. Він був такий передбачливий, ніжний, надійний. Вони вечорами довго гуляли, ходили в кінотеатр, їздили на екскурсії. Більш серйозних відношень у них не сталося, бо Катя не була готова так швидко змінювати своє життя. Проводжаючи Катю на потяг, Василь сказав: «Виходь за мене заміж, буду чекати твого листа».
Катя їхала додому, а в душі вирували почуття і сумніви. Вона весь час порівнювала Василя з Михайлом : а раптом Василь тільки здається таким лагідним і надійним? Михайло ж всі тридцять три роки їхнього подружнього життя теж був таким, можливо, ще й кращим. А вийшло таке… І як я скажу Михайлу про розлучення?
Катя важко зітхнула і замовкла. Карпівна, потягнулася до неї, взяла її руки в свої і запитала: «А що ти втрачаєш?» «Михайлика» -
прошепотіла Катя. «Оце так, та ти ж і так його втратила» , - здивовано прошепотіла бабуся . «Та ні, Карпівна, це він себе втратив» - тихо сказала Катя і, відвернувшись від нас, знову почала дивитися в вікно.
Я була здивована, а в чомусь і обурена, не розуміючи Олексіївну. Але ж мені було тільки дев'ятнадцять і я ще не знала життя, не знала, що кохання буває різним і навіть ось таким: терплячим, безоглядним і одне на все життя. Я знову дивилася на закохану і таку нещасливу жіночку, яка їхала додому з надією в те, що її Михайлик одного дня знайде сам себе.
Ось і остання зупинка. Потяг зупинився. Катя всміхнулася Карпівні і легко, дівочою ходою,пішла по вагону. Карпівна перехристила її в спину і прошепотіла: « Доля… Шляхи господні несповідимі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2016
Відлига на Хрещення - до урожаю,
В цей денья я добра усім людям бажаю
І мирної тиші, а не перемир"я,
Хай щастя заходить у кожне подвір"я.
Так хочеться щиро, щоб все уладналось,
Щоб тільки хороше в житті відбувалось.
Хай душі заблудші й серця схаменуться
Й живими сини і батьки повернуться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2016
В комнате моей живет красивая
Медленная черная змея;
Как и я, такая же ленивая
И холодная, как я.
Вечером слагаю сказки чудные
На ковре у красного огня,
А она глазами изумрудными
Равнодушно смотрит на меня.
Ночью слышат стонущие жалобы
Мертвые, немые образа...
Я иного, верно, пожелала бы,
Если б не змеиные глаза.
Только утром снова я, покорная,
Таю, словно тонкая свеча...
И тогда сползает лента черная
С низко обнаженного плеча.
_ * _
У моїй кімнаточці живе красива
Чорна непоспішлива змія.
Як і я, вона така ж лінива
І холодна, як і я.
Ввечері казки складаю повні дива
Я на кИлимі біля червоного вогню,
А вона в мій бік, немов смарагд, очима
Дивиться, байдужість в них ловлю.
Слухають вночі, як стогнуть нарікання,
Образи і мертві, і німі.
Іншими, мабуть, були б бажання,
Як би не зміїні очі ті.
Тільки вранці я покірна, як і вчора,
Тану, як тонесенька свіча...
І тоді сповзає стрічка чорна
З майже голого мого плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016
Любовь покоряет обманно,
Напевом простым, неискусным.
Ещё так недавно - странно
Ты не был седым и грустным.
И когда она улыбалась,
В садах твоих, в доме, в поле,
Повсюду тебе казалось,
Что вольный ты и на воле.
Был светел ты, взятый ею
И пивший её отравы.
Ведь звёзды были крупнее,
Ведь пахли иначе травы
Осенние травы.
_ * _
Любов підкоря ілюзійно,
Наспівом простим, неумілим.
Ще зовсім недавно - дивно
Не був ти сумним і сивим.
Й коли вона знов усміхалась
В садках твоїх, хаті й полі,
Тобі скрізь чомусь здавалось,
Що вільний ти і на волі.
Ти, нею взятий, світлішав,
Отрути її пив радше.
Були ж бо зірки крупніші
І трави пахли інакше,
Як осінню завше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
І ніби нічого не сталося:
Он, сонце за гору тіка
І небо у річці купається,
Та й ниточка стежки тонка
В траві заховалась нескошеній,
Мабуть, утомилась за день?
В полон мене візьмуть непрошені
Думки, які сипе із жмень
Життя, що не може без сумнівів
Прожити й мені не дає -
І в душу вже хмари насунули,
Й на серці так важко стає.
Та де ж воно те перемирення?
А в відповідь - відчай: війна...
Допоки ж пусті слухать скімлення,
В яких правди й краплі нема?
Дивлюсь на онука дорослого -
Та тільки б було все гаразд.
В молитвах до неба високого
Звертаюсь за день я не раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016
І вже душа біжить новій весні назустріч,
Бо зранку сніг так стрімко-стрімко розтає.
Зника зимова надоїдлива байдужість
Й думок хода напрОчуд легшою стає.
Дзюрчать струмки, замети тихо осідають
І неба простір синню нас дивує знов.
Звичайно, в січні дні чомусь такі бувають...
А може до Зими приходить так любов?
І, забуваючи на мить свою холодність,
Зима прогонить і мороз, і вітер злий.
Закреслить усмішкою смуток і самотність,
Промовить тихо Січню:" Ти, коханий мій".
Але не втримаються ні мороз, ні вітер -
Повернуться, щоб навести в природі лад:
Мороз на вікнах знову намалює квіти
І піде тихий і лапатий снігопад.
Один одному Січень і Зима всміхнуться:
Хіба кохання спинять вітер й холоди?
Коли два серця, як одне, щасливо б"ються,
Вони життя, як поле, зможуть перейти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016
[b]С[/b]ніжинки, мов срібляста мішура,
[b]Р[/b]ясніш й рясніш на землю падають.
[b]І[/b] раді і дорослі, й дітвора,
[b]Б[/b]о скучили за снігопадами.
[b]Л[/b]етять сніжинки і довкола все,
[b]Я[/b]к ніби в казці, зачароване.
[b]С[/b]ьогодні у зими нове лице -
[b]Т[/b]аке ж бо ніжне й ледь схвильоване.
[b]А[/b] ми з тобою згадуємо знов
[b]М[/b]инуле і таке далеке вже
[b]І[/b] дякуємо долі, що любов
[b]Ш[/b]епоче тихо щось й в серцях живе.
[b]У[/b]же, мов сніг на скронях сивина,
[b]Р[/b]оки свій слід уже залишили.
[b]А[/b] ми колись були з тобою іншими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633744
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.01.2016
Читаю «Записки причетника» Марко Вовчок. Дивні почуття наповнюють душу і думки квапляться одна за одною так, що іноді втрачаю ниточку думок, і стає пусто-пусто в душі, як після раптової непоправної втрати. Повертаюся знову і знову до глави сьомої, а саме до діалогу Грицька і старенької жіночки на сходинках ганку церкви. Бабуся почала Грицькові розповідати про свої засмучення з приводу дорогої ціни, яку правлять зараз за поминки померлих душ. Говорила про те, що у неї грошей на сіль немає, а тут ще й попадя якось зайшла до неї на подвір'я і побачила її курчат. П''ятеро залишилося, а попадя впіймала одне, бо їй потрібніше – дочку вчора просватали, скоро весілля.Старенька витирала сльози і важко зітхала: «І життя гірке., і їжа без солі…». Грицько слухав і його обличчя спотворювалося обуренням, презирством і злобою. Він тихо промовив: «Піп прийшов мене причащати та так жінку й матір залякав, що вони йому останні гроші віддали.Адже він не просив нічого собі, тільки радив молитися, в церкву ходити. Смокче він нашу кров нишком, немов черв'як всіх нас під'їдає». Це було в кінці 19 століття , але й сьогодні нічого не змінилося.
Тітка Валя кожного ранку біжить в церкву. Маленька, в короткому пальті з чужого плеча, в старій, побитій міллю хустині, довгій спідниці, з-під якої виглядували старі, латані-перелатані чоботи, теж з чужої ноги. В руках вона тримає стару облізлу сумку, яка завжди чимось набита. Тітці було майже вісімдесят. Років з тридцять тому, вона почала ходити до церкви, хоча раніше не знала жодної молитви і в Бога не вірила. Що трапилося в її житті, так ніхто і не знав, бо вона завжди жила відчужено, ніби боялася, що не втримається і розповість щось далеко заховане в душі. Іноді бувало, що вона побачивши когось із сусідів, зупинялася і її запитували: « Як життя, тітко?». «Слава, Богу, все добре, - і хрестилася так щиро, з такою вірою, що вже і не хотілося задавати зайві в цю хвилину питання.
А тітчине життя було непростим, мабуть, саме про таких, як вона кажуть: життя прожити - не поле перйти. Дитинство випало на важкі воєнні роки, юність була голодною і злиденною . Закінчила сім класів школи і пішла працювати в лікарню санітаркою. Зарплатня була мізерна, але можна було в лікарні пообідати, бо завжди залишалася якась каша і компот. Молодість була малорадісною, заміж вийшла в 27 років. В спадок їй дісталася малесенька хатинка, яку побудував її прадід.Туди й привела свого чоловіка – Івана. Народила сина, та коли Толику виповнилося два рочки, чоловік зібрав свої речі і пішов до іншої. Через деякий час тітка дізналася, що у нього там підростає донечка, старша від її сина на п'ять років. Більше тітка Валя не намагалася влаштувати особисте життя. Ростила Толика, як могла «балувала» його якоюсь обновкою чи цукерками. Син вивчився на агронома і за направленням поїхав працювати в село. Незабаром оженився, подарував чотирьох онучат. А тітка так все життя і пропрацювала в лікарні, віддаючи частинку серця і душі хворим. Була небайдужою до людського болю і горя. Коли пішла на пенсію, її душа з ще більшою вірою потяглася до Бога, довіряючи йому свої печалі і малесенькі радості. Всі дні, з ранку й до вечора, тітка була в храмі, там їй знайшлася робота: готувати їжу для батюшки та його сім'ї, прибирати на подвір'ї чи де скажуть. Там вона і поїсть, та й хтось з прихожан принесе якусь одежинку.Пенсію заробила таку, що хватало на хліб та комунальні послуги. Правда, з кожної пенсії, відкладала трошечки грошенят для онучат. Роки бігли невпинно, син вже став сивим, онуки повиростали. Старша, Оксанка, стала вчителькою англійської мови. Тітка дуже цим пишаласяі завжди говорила: «Слава, Богу, Оксанку не обійшла доля».
Але доля у Оксанки була складною, заміж вийшла в 26 років, народила донечку і через деякий час відчула якісь зміни в собі. Не хворіла, але ставала слабшою з кожним днем. Нікому не жалілася, працювала. Була таланливим педагогом, терплячою, люблячою жінкою і мамою. Друга онучка, Наталка, стала продавчинею. Вийшла заміж, народила сина. Її життя було тихим, без зайвої радості, звичайна буденність. Рома – єдиний хлопчик в сім'ї Толика. Вчився як небудь, після закінчення школи перебивався непевними заробітками, почав пиячити. Через деякий час втік з дому до баби Валі, в місто. Але і від неї втік, бо жити в бабусі було скрутно, часто з їжі був тільки хліб. Інколи навідувався ввечері, якщо повезе – поїсть, і піде мовчки, ніби й не приходив зовсім. Найменшенька, Ангеліна, народилася, коли невістці було 43.
Коли Оксанчиній донечці виповнилося п'ять рочків, Оксана дізналася на медогляді, що в неї надто запущена онкологія. Вся сім'я з жахом розуміла безвихідь, в якій опинилася Оксанка. Бабуся всіми силами своєї втомленої душі молилася, клала поклони і вірила: Бог все баче, чує, розуміє. Тітка підійшла до отця Михаїла, розповіла йому про своє горе. Про те, що потрібні великі гроші, щоб допомогти онучечці. Батюшка вислухав її, перехристив і сказав: « Молися, раба божа. Молися». Вийшов з храму, сів в новенький мерседес, ледве впхнувши свої тілеса в машину і поїхав в справах. Тітка довго дивилася йому вслід і така недоречна, смілива думка промайнула в голові: а кажуть, що машина отця коштує 165 тис. грн., а в синів ще дорожчі машини. А Оксаночці потрібно всього 30 тис. Але це такі великі гроші, вона ж більше тисячі не тримала ніколи в руках. Перелякалася своїх думок, пе-рехристилася і пішла додому. Старша онучечка померла влітку, на руках у батька. А тітка Валя в цей час стояла на колінах в храмі перед образамиі і крізь сльози шепотіла молитви. Так було і чотири роки тому, коли помирав її улюблений племінник, якому тільки-но виповнилося 35. Після Оксанчиногопохорону тітка не ходила в храм два тижні, бо душа була переповнена сумнівами, болем, відчаєм, непорозумінням. Замість молитов шепотіла одні й ті ж слова: « Бог посилає нам тільки ті випробування, які ми можемо пройти. Таку біль, яку ми можемо витримати». Вона стала ще більш замкненою, ходила , завжди дивлячись на землю, ніби боялась побачити небо, на якому десь знайшли притулок душі улюбленого племінника і Оксаночки.
Ось і зараз, попід моїми вікнами, по вулиці, пробігла малесенька постать, одягнена в те ж саме картатеньке пальто, старі латані-перелатані чоботи. Я їй дивлюся вслід і думаю: яка ж сильна віра живе в маленькому, зболілому серці. Можливо, тітка Валя має рацію, коли говорить: « Бог посилає нам тільки ті випробування, які ми можемо пройти. Таку біль, яку ми можемо витримати».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2015
Я тобі повірила і вже ніколи
Розчарованою не була ні в чим.
Серед чорно-білих днів дні кольорові
Райдугою сяють над життям моїм.
Ми такі з тобою неймовірно різні
Й неймовірно схожі. Що за дивина?
В нашому саду вже хризантеми пізні
Розцвіли і зовсім близько вже зима.
Тільки що нам лютий вітер і морози -
Все життя в весні з тобою живемо.
Як взялись колись за руки на порозі,
По життю, яке одне на двох, йдемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2015
З кожним роком новорічна метушня
Не така хаплива. Спокійніша.
І здається, що вона така ж, як я -
З кожним роком робиться старіша.
Вже не хочеться не спати усю ніч -
Можна й вранці Новий рік зустріти.
Може, не в роках, що за плечима, річ -
Просто хочеться, щоб засніжити
Грудень встиг іще до новорічних свят
Й морозець пройшовся пензликом по вікнах.
Вкрасимо ялинку низкою гірлянд,
Заіскряться іграшки й "сніжок" на вітах.
Настрій зміниться, сум кане в небуття,
Зустрічаю легко свято метушнею.
Й помолодшаю рокІв на десять я,
Не лицем, звичайно, - мріями й душею.
І не буду спати в новорічну ніч -
Та хіба стрічають новий рік уранці?
Закружляє сніг і настрій, дивна річ,
Радий буде саме цій ось забаганці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2015
Йшов травень 1966 року. Ми з Вовкою закінчували четвертий клас. Навчатись ходили в другу зміну. Одного вечора, коли батько прийшов з роботи без затримки, що бувало дуже рідко,ми всією сім'єю сіли вечеряти за великим круглим столом. Так було не завжди. Батько часто іздив у відрядження, а ось сьогодні – він був вдома. Мама весь час була усміхнена, їй так подобалися такі затишні, тихі домашні вечори. Вечеряли довго, бо обговорювали все, що сталося за день чи трошечки раніше.Сміялися, жартували, про щось згадували. Хоча мама весь час усміхалася, але її очі дивилися насторожено, ніби очікували чогось несподіваного, непоправного, страшного. А причина на те була: батько і Вовка чомусь недолюблювали один одного, часто сварилися. Можливо це було тому, що в них були одинакові характери? За вікном почало сутеніти, здавалося, що було вже все обговорено і розказано, та раптом батько запитав: «Вовка, а що там в школі?».Нашим навчанням він цікавився дуже рідко, але краще б він зовсім ним не цікавився, бо з цього нічого гарного і корисного не виходило.Тривога і розпач в маминих очах миттєво зітерли усмішку з обличчя, Мама захвилювалася і поспіхом сказала: « Все добре. Все добре, Вася.». Батько не звертаючи уваги на мамини слова, подивився на Вовку довгим, холодним поглядом і різко сказав: «Вовка, неси щоденник!». Болюча тиша заповнювала хату, придавлюючи нас з мамою до стільців, ми боялися навіть поворухнутися, не те, щоб подати голос. Вовка зсунувся зі стільця і, човгикаючи ногами, низько опустивши голову, пішов в спальню. Щоденник мама забрала у нього з руки і віддала батькові. Коли батько розкрив щоденник, ми з Вовкою враз заплющили очі, а мама мовчки витирала сльози, які рясно котилися по її блідих щоках. На кожній сторінці в щоденнику було написано червоним чорнилом великими каліграфічними літерами: прошу прийти до школи батька. Під надписом стояв мамин підпис, вона розписувалася замість батька. Мама працювала вчителем в тій же школі, де ми навчалися з Вовкою. Вона знала, що Вовка був непосидючим, завжди щось вигадував, щоб відволікти увагу однокласників під час уроку, зривав уроки, затівав бійки. Вчитися не любив, але схвачував все на льоту, якщо його цікавила якась тема.
Мама дуже його любила і постійно захищала, виправдовувала його поведінку і вчинки. Закривши щоденник, батько піднявся, витягнув тоненький ремінь з брюк і тихо, чітко сказав:»Роздягайся». Боже,
як я боялася цієї миті. Я шепотіла, як молитву: «Тато, не треба. Будь ласка, не треба», але він мене не чув, та, мабуть, і не хотів чути. Вовка роздягнувся, залишився в одних трусах, а мама підбігла до нього і затулила собою. Батько різко відштовхнув маму і розмахнувся рукою з ременякою… Ми з мамою плакали, обнімаючи одна одну. Вовка тільки зойкав, розмазуючи сльози і живим клубком качався по підлозі, ховаючись від ударів.Через 10 хвилин батько мовчки вийшов з хати – виховання на сьогодні закінчилося. Вовка лежав скрючений, по всьому тілу червоніли тонкі попруги від ремня. Мама підвела Вовку і повела в спальню. Всю ніч ми не спали, а батько, закрившись в залі, спокійно, голосно похропуючи, спав з почуттям виконаного батьківського обов'язку.
Ранок в хаті був похмурим, гнітючим, переляканим і мовчазним, а на вулиці було сонячно і тепло. Мама і батько пішли на роботу.А ми почали придумувати план втечі з дому. В торбинку склали шматочок сала, хліба і декілька цукерок. Вийшли на ганок, постояли, а потім вирішили, що треба взяти з собою теплий одяг, бо хтозна де нам прийдеться ночувати.Одягли теплі пальта, шапки, взяли валянки і пішли з дому. Сусіди, які бачили нас, дивувалися і проводжали, посміхаючись, довгими поглядами. Йти було важко і незручно. Йшли мовчки, через 15 хвилин дійшли до автобусної зупинки, яка була біля дитячого садка. Грошей у нас було аж 50 копійок. Чекаючи автобус, ми побачили неве-личку пересувну смоловарню й пішли подивитися, як вариться смола.А в цей час з вікна дитсадка нас побачила вихователька, яка зразу ж впізнала нас і подзвонила мамі в школу. Автобуса не було і не було. У прохожих людей ми дізналися, що вже о пів на дванадцяту. Уроки починалися через 40 хвилин. Сумніви і незрозумілі почуття чи то провини, чи то страху з'явилися якось несподівано і ми подивилися один одному в очі, взялись за руки і побігли назад, додому. В головах крутилася одна думка: « А що було б з мамою, якщо б ми не поверулися додому?». А назустріч нам бігла заплакана, перелякана мама. Побачивши нас, вона усміхнулась , розкрила назустріч нам руки і ми впали в її теплі, ніжні, надійні обійми.Ми ревіли і щось хотіли сказати, але мама поцілувала нас, взяла за руки і повела додому. До школи ми не пішли. Мама довго нам розказувала і пояснювала, що ми повинні думати не тільки про себе, але й про неї. Ввечері мама закрилася з батьком в залі і довго-довго про щось з ним розмовляла. Тато з того часу Вовку не бив, але на все життя відносини між батьком і сином залишилися надто стримано-відчуженими. А мама до самої смерті , як могла, оберігала і захищала Вовку від усіляких життєвих негараздів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626286
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2015
Календар шепоче винувато:"Грудень...".
Так чому осінні вперто йдуть дощі?
І дивуються такій погоді люди,
Мимоволі радуючись у душі,
Бо не квапляться морози й заметілі,
Осінь балує вже нетривким теплом.
Правда, осені потуги вже безсилі,
Ось і плаче в безнадії за вікном.
Вранці памороззю грудень нагадає:
Біля хвіртки вже стоїть, чека зима
Й вороття минулому тепер немає.
Та невже не розуміє це сама?
Так і ми, не віримо, що у минуле,
Як би не хотілось нам, біжать роки.
Ніби ненароком, за плече торкнули
І, як тінь, зникають мовчки на віки.
Тільки пам"ять й сни безпам"ятства не знають -
Без минулого немає майбуття.
Час від часу нас зовуть і знов вертають
Миті, для яких не буде вороття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626112
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.12.2015
Шелестом шепіт з лахміття,
Можна лишЕ здогадатись:
"Хочеться... Хочеться... їсти..."
-"Сил вже немає піднятись,
Спи, моє любе дитятко,
Ніч вже на дворі глибока.
Спи. Скоро прийде твій татко,
Чуєш під вікнами кроки?".
Ранок заглядує в вікна,
Тиша гнітюча у хаті.
Мама, мов тінь, сумно ника,
В жмені з десяток зерняток.
-"Є що поїсти нам , доню,
Чом мені страшно, дитятко?"
В темну, холодну долоню
Десять вложила зерняток.
Поруч лягла, притулилась -
Ось і найстаршенька вмерла.
Серце без болю спинилось -
Смерть ще одну сім"ю зжерла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624905
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2015
Ідуть в небуття наші мами,
Але не в байдужу безпам"ять.
Вони завжди поряд із нами,
Свічки будуть довго ще плакать.
Всміхаються нам на світлинах,
Як ніби нічого не сталось,
А пам"ять збира по краплинах
Усе, що в житті відбувалось.
І скільки б років не пробігло,
А спогади ближче і ближче,
Бо втрати печаль не затихла
І пам"ять все кличе і кличе.
Хоч біль не такий вже й пекучий,
Але ще живий - час не в силі.
Йдуть мами від нас в неминуче,
Всміхаючись нам на світлині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2015
Настрій у дощу мінливий:
То шепоче, то шумить,
То сердитий, то грайливий -
По даху знов лопотить.
Стука в вікна серед ночі,
Бо безсонням захворів,
Сам не спати він не хоче -
Взяв й півміста розбудив.
Дощ таким буває різним:
Довгожданним і нудним,
І веселим, й навіть грізним,
А іще - бува сліпим.
Коли сонячної днини,
Раптом рясно задощить,
Сонце із долонь краплини
Розсипа - це дивна мить.
Зразу ж згадую дитинство -
По калюжах босоніж.
Вітер дощове намисто
Кинув на гілля скоріш.
Дощ скінчиться, мокрі наскрізь
Ми додому біжимо.
Сонячну і світлу радість
Мамі ми принесемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624188
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.11.2015
Я в детство попала однажды:
Там с горок скользят вниз отважно.
Кружат над землёй карусели
И в небо взлетают качели.
Как в море, качаясь "плывёт",
По рельсам цветной пароход,
Мальчишка штурвал держит смело,
Ведёт пароход он умело.
Гирлянды шаров меж деревьев,
Там клоун и карлики с феей.
Звучит детский смех звонко-звонко
И я среди всех, как девчонка.
Но жаль!- Мне пора уходить -
Во взрослую жизнь возвращаться.
Цветной пароход будет плыть,
А детство вдогонку смеяться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623340
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.11.2015
Бессонница птицей усталой
Полночной порой в дом прибилась
И жить навсегда в нём осталась,
Я с ней незаметно сдружилась.
С подружкой моей, полуночницей,
Я вновь разговор заведу,
Луну, что грустит в одиночестве,
На наш разговор приглашу.
И пусть рандеву чуть затянется,
Мы ночь скоротаем втроём.
Не будет душа грустью маяться -
Я встречусь легко с новым днём.
А ночь растворится до капельки
В разлитой по небу заре.
Росы серебристые крапинки
Рассыпятся густо в траве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623272
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.11.2015
Памяти ветер - навстречу,
Памяти ветер - в лицо.
Кружевом-тенями вечер
Падает мне на крыльцо.
Боль и печаль расставаний
В наших снах эхом звучит.
Память смешных оправданий
Глупой обидой молчит.
Памяти ветер, возможно ль
Хоть иногда промолчать?
Только б когда-нибудь ложью
Памяти ветру не стать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622989
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2015