| Сторінки (14/1317): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Так неожиданно уходит лето
И осень неожиданно пришла,
А я ещё по-летнему одета,
Хотя уже нет прежнего тепла.
И к странной грусти сердце привыкает,
Но не навязчива она - легка.
Приходит, незаметно исчезает -
Уходит лето, осень так близка.
Как паутина возле глаз морщинки,
Разгладить попытаюсь их рукой.
Ты скажешь: "А тебе идут сединки".
Я улыбнусь:"Какой же ты смешной...".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622988
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.11.2015
Всё тяжелей в реке вода,
Всё неподвижней.
Всё ниже над рекою облака,
Всё ниже.
И по утрам на жухлую траву
Ложится иней,
Как будто очертив канву
Печали зимней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622499
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2015
День в ладонях яблоко заката,
Затаив дыхание к реке несёт.
Знает он, что прошлым станет завтра -
День вчерашний за собой уже зовёт.
Не донёс чуть-чуть и вдруг... споткнулся,
Вечер яблоко заката подхватил.
Вот и всё, на миг день оглянулся:
Я же думал донести мне хватит сил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622496
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2015
Со мною случилась беда,
Бессонницей полнятся ночи.
А знаешь ли ты? - иногда
С трудом понимаю твой почерк.
Быть может, писал просто так,
От скуки иль всё ж по привычке?
И я, повторяя: Чудак",
Зажгу без сомнения спичку.
Чернеют листки от огня,
А сердце аукнулось с болью.
Со мною случилась беда...
А, может, случилась с тобою?
1988-2015г.г. (бывшие черновики)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622260
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2015
Как часто чужую любовь,
Спешим осудить без сомнений.
Чужую легко судим боль -
Пусть будет во сто крат больнее.
Придуманным судим судом,
Забыв об одном: мы - не судьи.
Как жаль, что не помним о том -
Нас завтра судить кто-то будет.
Любовь не чужую - твою
Осудит молва без сомнений.
Ты будешь шептать: "Я люблю",
И будет тебе всё больнее.
1986-2015 г.г. (бывшие черновики)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622089
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2015
Найди меня. Пожалуйста, найди.
Не удивляйся - я уже седая.
Уходит спешно осень золотая,
Надрывно плачут серые дожди.
Морщинкам и непрошенным слезам,
Тоске в глазах, прошу, не удивляться.
Молве не удивляйся, злым словам -
Молва чужое ненавидит счастье.
Не удивляйся не узнав меня,
Я и сама устала удивляться.
Найди меня. Пусть на исходе дня.
Лишь для того, чтоб просто попрощаться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621374
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.11.2015
Наша любовь, как свеча на ветру,
То разгорится, то вот-вот погаснет
Вот почему от ветров берегу
Трудное хрупкое, нежное счастье.
Наша любовь, как осенние дни -
Солнце всё реже, всё чаще ненастье.
Вот почему я боюсь, чтоб дожди
Вдруг не украли у нас с тобой счастье.
Нашей любви не погаснет свеча -
Ветер утихнет, дожди переплачут.
Наша любовь не уйдёт сгоряча -
Разве в судьбе нашей будет иначе?
Верю упрямо я в нашу любовь,
Ты не спеши от неё отрекаться.
Солнце прогонит ненастье и вновь
Нам улыбнётся по-прежнему счастье.
1987г.-2015г.( бывшие черновики)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621298
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.11.2015
Я в Вашем мире - лето,
Весны последний день.
Я - глины мокрый слепок,
Невидимая тень.
Я - Ваша боль и память,
И мыслей Ваших вечность,
Тяжёлый с сердца камень
И Ваша грусть и нежность.
Бессонница и сны,
Которым не присниться.
Нет Вашей в том вины -
Я в них могла бы заблудиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620813
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2015
На самом краю прошлой ночи,
Когда только миг до рассвета,
Останется глупая горечь
Неясного вкуса и цвета.
И грусти непрошенной шёпот...
Иль вздох исчезающей ночи?
И птицы ночной странный хохот...
Иль прошлое что-то пророчит?
Глаза отыскать всё пытаются
Кого-то в заброшенной комнате,
Холодными нервными пальцами
Вы прошлого ниточку ловите.
А ночь прикоснётся к рассвету
Губами холодными, мёртвыми...
И прошлого вроде и нету,
Так что Вы о прошлом запомните?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620744
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2015
Дождь грустит. Стали тёмными крыши
И заплакали стёкла окон.
Закружился листок тёмно-рыжий -
Я ему подставляю ладонь.
Он ложится холодный и мокрый,
Я касаюсь губами листка:
Пахнет осенью, вкус сладко-горький,
Даже детством он пахнет слегка.
На ладони лежит, словно греется,
Помертвевший кленовый листок.
Мне ещё в его смерть и не верится -
Напишу о нём несколько строк.
Уходя, златокудрая осень,
Свой подарок оставила мне,
Чтоб когда-то, вдруг, вспомнилось, после
Иль пришло бабье лето во сне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620551
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.11.2015
Листья жгут - горек воздух от дыма,
На глаза набежала слеза.
Это осень уходит, любимый,
И её возвратить нам нельзя.
Белый пепел от листьев останется,
Незаметно развеется дым.
Осень тихо уйдёт, не оглянется,
Укрываясь туманом седым.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620491
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.11.2015
Невозвращение любви -
Есть в этом двое виноватых.
Вернуться на круги свои
Они не смогут. Безвозвратно
Забыв любимые глаза,
В водоворот разлуки канут.
Разбив обидами сердца,
Абсурдности тяжёлый камень
Щадить не будет никогда -
Едва воды коснувшись, тянет
На дно водоворота... Пустота...
И всё чужим, ненужным станет.
Есть только двое виноватых -
Любовь умела терпеливо ждать.
Ютилась в сердце. Многократно
Была обижена, но... обижать?
Вот только жаль - не возвращаться
И ей дано... Быть может, к счастью?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619759
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2015
Смертельний поцілунок першого морозу -
Засохле листя по дорозі торохтить.
Перетворились літа бабиного сльози
На іней, що яскраво вранці мерехтить.
Усе частіше сонечко ховають хмари,
Мов бережуть його від ранніх холодів.
З дощем чомусь затіяв вітер дивні чвари
Й ховається під парасольки нишком він.
Так швидко літа бабиного ніжна врода
Зів"яла й навіть не лишилося сліда.
Ось так й до нас приходить у життя негода,
А потім дощ сумні казки розповіда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015
За делами и заботами не замечалось,
Как стареет мама, как ей хочется тепла,
Как всё четче проступает на лице усталость –
Тонкими морщинками у глаз она легла.
За делами и заботами, как отговорка,
Пусть бы подождали и заботы, и дела –
Не было б вины и не было б так больно, горько
За одно: что с мамой чаще быть я не смогла.
А сейчас: всё меньше дел, заботы стали проще
И уже давно приходит мама в мои сны.
Ожидание моё на мамино похоже:
Не хочу, чтоб дети чувствовали боль вины.
За делами и заботами… Я понимаю –
Нелегко свободную минуточку найти.
Только неожиданно я снова вспоминаю
Мамины глаза, улыбку… Мамочка, прости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614252
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.10.2015
Не впізнавай мене, коли
Ми стрінемося ненароком.
Лишаючи сліди, роки
Йдуть швидше й важче , крок за кроком.
Я стала старшою на сорок літ,
На сорок зим і сорок весен,
Я майже завершила свій політ -
В розсохлім човні пара весел,
Якими вже мені не веслувать -
На березі живеться спокійніше.
Я кожну мить навчилась цінувать,
А пам"ять збереже все найцініше.
Вже не впізнати дівчинку в мені,
Яка колись тебе не зрозуміла.
Можливо, нагада про себе в сні
Й розкаже про кохання запізніле?
Не буде смутку у її очах,
Бо спогадами вже перехворіла.
Не впізнавай при зустрічі... хоча...
Чи взнала б я тебе, коли б зустріла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2015
Як же болить душа! –
Доні вона чужа.
Прірва мовчання все глибша –
Що може бути ще гірше.
Що найстрашніше у світі ? –
Чорний куйовдиться вітер.
Знову і знову шепоче:
«Донечка й знати не хоче
Як же болить душа,
Та, що їй стала чужа".
P.S. Як продовження вірша "Монолог маминого серця"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2015
Якби я малювати вміла,
На полотні я б залишила
Сюжети всіх моїх віршів.
Я б малювала день осінній
І ліс, і простір неба синій,
І зачарованість снігів,
Яскраве розмаїття літа,
Весну, що в чистих росах вмита,
Цвітіння квітів і садків,
Розлуку, зустріч і кохання,
Безсоння, усмішку й мовчання
І швидкоплинність наших днів.
Не вмію…Долею ж мені дано
Життя, як на мольберті полотно,
Малюю римами віршів.
Малюю, як живу - усе, як є:
Звичайне, без прикрас, життя моє,
Обрамлене віночком слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2015
Насупилось небо ще зранку
І вітер колише фіранку,
А сонце сховалось за хмари –
Чи жовтень йому не до пари?
Закінчилось бабине літо –
Сезон дощовий вже відкрито.
І скоро холодні краплинки,
Як сльози зірвуться з хмаринки.
Одягнеться осінь тепліше,
Смеркатися буде раніше.
А сонечко спатиме довше,
Холодні дні стануть коротші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610999
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.10.2015
Не шукай зі мною зустрічей у снах –
Сни твої обходжу стороною,
Бо обрАзами, немов стіною,
Ми давно розділені з тобою…
Так чому з'явились сльози на очах?
Я придумала колись сама собі,
Що сильніша я за біль кохання,
За розлуку й за сліпе мовчання,
І за розпач, і пусте чекання…
Чому в снах я це повторюю тобі?
Як же хочеться зустрітися… у сні,
На хвилинку стрітися, не більше,
Подивитись в очі найлюбіші
Й про кохання прочитати вірші…
Тільки не питай чому до сліз сумні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2015
Дитинство завжди згадується епізодами, які складаються в яскравий малюнок мозаїки. Частіше всього я згадую те, як любила безкінечно дивитися в небо.
Небо живе своїм, особистим, життям. Цікавим і незрозумілим своїми змінами, такими раптовими і такими непередбачуваними, як і наше, людське життя. На небо можна дивитися безкінечно, бо щомиті хмаринки змінюють свою форму, колір і напрямок або раптово розбігаються, тікають, ніби чогось перелякавшись, дають нам можливість знову бачити чисте, яскраво-синє небо. Саме в ці хвилини самі по собі придумуються якісь історії чи казки.
Частенько, лежачи на спині в високій траві, я дивилася в небо і уявляла на що буде схожа хмаринка-кіт через мить. І, як би я не хотіла, щоб хмаринка-кіт стала рицарем чи красивою жінкою в довгій
мережевній сукні, вона раптово перетворювалася на горбатого діда з ціпком або шикарну, чудернацьку квітку. Хмарки не спинялися ні на мить: вони то збиралися докупи, то розбігалися далеко одна від одної, ніби гралися в якусь, тільки їм знайому гру. Час, ніби зупинявся. Здавалося, що я його не відчуваю,бо в ці хвилини в світі я була одна і … небо, яке жило своїм, особистим, життям. І ось несподівано попливла хмарина-замок, вежі якого були напівзруйновані, а за ним – Попелюшка з кришталевим черевичком в руці. Я ж зразу починала придумувати нову казку, головною героїнею в ній була – я. Я не була Попелюшкою, у мене, слава Господу, не було огидної, злої мачухи, я була сама собою. Я, як і в житті, так і в казці, довіряла всі свої сумління і радості мамі, бо вона була не тільки мамою, а ще й моєю найліпшою подружкою, на все життя. Це мама навчила мене дивитися в небо і бачити, відчувати, як воно живе, як змінюється. Коли ми разом з нею дивилися в небо, чомусь по-різному бачили одні і ті ж хмаринки, бо я була підлітком, а мама – мудрою жінкою, яка мала певний життєвий досвід. Мене завжди дивува-ло, що мама бачила набагато більше, чим я. Вона бачила нездійсненні мрії, бачила своє минуле і майбутнє.
Пройшли роки, мами вже немає, я вже давно бабуся. І тепер я так само, як і мама, в чудернацьких формах хмар і хмаринок, бачу зовсім інші фігурки, аніж мої онуки, бо вони – підлітки, а я – жінка з певним життєвим досвідом. Ось і сьогодні я дивлюся на небо і мені здається, що поруч зі мною стоїть мама. Хоча вона вже давно дивиться на мене з вічності, але я її відчуваю поруч, бо в світі буває чудо: мамина душа прилітає на землю, щоб разом зі мною довго дивитися в безмежне небо і придумувати нові казки чи історії, в яких будуть епізоди з мого минулого чи майбутнього життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015
Ще вчора тепло, сонячно було,
Еклером пахла вечорова прохолода.
Вбрання на жіночках, як квіточки цвіло –
Чарівне літо, розкошує скрізь природа.
Ось, подивися: чорнобривців розмаїття,
Розкрились непомітно пуп'янки троянд.
А хризантем малесенькі суцвіття
Так ніжно відкривають осені парад.
Екстерном серпень здав останній свій екзамен,
Подарувавши нам яскраві й теплі дні.
Летить багряне листя і осінній таймер
Очікує, щоб вересень шепнув: «Іди».
Сьогодні й я очікую чогось… не знаю,
Осмислюю по-іншому всі помилки.
Не розуміючи печалі, повторяю:
«Я в осінь без образ іду і залюбки.
Чекаю на нову пору життя без страху –
Не буду вірити чужим, пустим словам.
Ось зараз я свій розпач й біль кладу на плаху,
Бо хочеться пораду дати всім думкам.
У спокої і тиші бабиного літа
Латаю павутинням рани у душі.
Осіннім дням дарую я свої вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2015
Робить осінь перші кроки,
Мов малесеньке дитя.
Вітер поруч, руки в боки,
Пошепки її пита:
«Чом боїшся, сміливіше,
Гордо по землі іди,
Літо бабине хутчіше
За собою приведи.
За врожай подякуй літу –
Буде що тобі збирать,
Розбуди осінні квіти –
Досить спати їм й дрімать.
А прозоре павутиння
Кинь, нехай кружля.., летить…
Будеш справна господиня –
Встигнеш діло все зробить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2015
Погостити приїхала донечка,
Борщ варили в чотири руки.
А усмішка її, ніби сонечко –
Вмить затихли в душі злі круки,
Що печаль, безнадію і сумніви
Накликали в мій дім знов і знов.
Вранці розпачу хмари насунули,
А тепер – щезли в річці розмов.
На душі моїй тихо світлішало –
Усміхаюся донечці я.
Ой, Наталочко, як мене втішила –
Ось, уже й не марную життя.
Погостила молодшенька донечка –
Непомітно пробігло півдня.
Зна вона, моє ріднеє Сонечко,
Доня мамі не просто рідня:
Вона серця мого є частиночка
І безсоння, і радість моя.
А для мене – знайшлася годиночка,
Не бажаю щось більшого я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2015
Широко распахнуты ворота,
Липы нищенски обнажены,
И темна сухая позолота
Нерушимой вогнутой стены.
Гулом полны алтари и склепы,
И за Днепр широкий звон летит.
Так тяжёлый колокол Мазепы
Над Софийской площадью гудит.
Всё грозней бушует, непреклонный,
Словно здесь еретиков казнят,
А в лесах заречных, примирённый,
Веселит пушистых лисенят.
_ * _
Широко розчинені ворота,
Дивне зубожіння лип в ці дні
І суха темніє позолота
На незламній ввігнутій стіні.
Гулом повні вівтарі і склепи
І за Дніпр широкий дзвін летить.
Саме так важкучий дзвін Мазепи
Над Софієвською площею гудить.
Все лютіш бушує непохитний,
Мов карають тут єретиків,
А в лісах за річкою, смиренно тихий,
Лисенят пухнастих веселив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2015
Отпускала прошлое:
Помни всё хорошее.
Светлое и доброе
В меру было гордое.
Ошибалось, плакало,
Все обиды спрятало.
Не любило жалости
И бездушной наглости.
В меру было строгое,
Не было убогое.
Тихое, счастливое,
С грустью, но красивое.
Ты не знало зависти,
Не бросалось в крайности.
В чём-то заполошное,
Временами сложное.
Но до слёз хорошее -
Только жаль, что прошлое.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604802
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.09.2015
Мелодія останніх літніх днів -
Епіграфом для перших днів осінніх.
Летить птахів по небу довгий клин,
Озветься криком в сутінках вечірніх.
Далекий шлях попереду чека
І, мабуть, долетіти хтось не зможе...
Як несподівано печаль, злегка,
Осінньо серце й душу розтривоже.
Сьогодні ще не віриться ніяк -
Тепла у літа майже не лишилось.
А день за обрій все хуткіш тіка,
Немов спішить, щоб літечко наснилось.
На вишнях листя тихо опада
І вітер бавиться ним, мов дитина.
Холодні ранки, все пізніш світа,
Лежить на листі й травах павутина.
І зорепадів вже пройшла пора
Та і бажання всі давно збулися.
Неначе свічка, літо догора
І жовтим кольором фарбує листя.
Хлюпоче тихо річка, засина -
До холодів уже не так й далеко.
Нехай, мов сніг, біліє сивина
І відлетіли в теплий край лелеки -
В мелодії печаль звучить так легко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2015
За что наказана твоим молчанием,
Слезой, непониманием глухим, слепым,
Бессонницей и горьким, злым отчаяньем,
Морщинкой раннею и локоном седым?
Вдруг стала для тебя не мама - мачеха,
Как-будто бы и не родная по крови.
И боль моя тобой легко оплачена
Словами резкими: "Мне больше не звони".
Я виновата в том, что жить тебя учила,
Пыталась от ошибок и беды спасти.
И, как умеют только мамы, я любила,
А стала почему-то мачехой... Прости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602850
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 29.08.2015
Серпневих днів мозаїка -
Ще літні кольори,
Але вже чути здалека:
"Прощай...курли...курли...".
І я дивлюсь замисленно
В небесну синю даль,
Бо перший раз осмисленно
Вслід шепочу:"Прощай..."
Роки мої, як листячко
Із вишень опада,
А днів моїх намистечко -
Вервечка золота.
Всього було і всякого -
Для того в світ й прийшла.
Коханню й долі дякую -
Я з ними поруч йшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2015
Мы завтра встретимся с тобой... -
Приснился вещий сон.
Но радость гулкой пустотой :
А кем тебе был он?
И разве были вы близки?
Мечта, а в ней - идея фикс.
Ну почему болят виски...
Жизнь - уравнение и икс
Остался неизвестным. Что ж -
Я в математике профан:
Сама себе лгала и ложь
Была, как истинный гурман:
Мечты любила смаковать -
Иначе не умела жить.
И... встречи нам не миновать,
Чтоб уравнение решить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598930
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.08.2015
Помидорчики ховаються під листя -
Знову й знов зі мною граються в жмурки.
Ось рожевий, поряд - жовто-золотистий
Й не один вже червоніє залюбки.
Ось і огірочок, що ховався вміло -
Переріс, пожовк, незграбним став, товстим.
На насіння будеш раз тобі кортіло
Заховатись так, що став уже старим.
Перец змінює сорочечки зелені
На червоно-жовті - серпня кольори.
Сохнуть батоги бадилки жовто-темні -
Вже й картопля дочекалася пори.
Ходить серпень по городу, як господар,
Не жалкує сонечко свого тепла.
Ой, яка ж красива, ніжна в серпня врода
І яскраво-пишна, й крапельку терпка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598087
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.08.2015
Втомилось сонечко - встає пізніше,
Осінню прохолоду ранок розлива,
А небо з кожним днем стає синішим
І вітер з вишень жовте листя обрива.
Початок серпня, дні іще спекотні
Та й в літа залишилося чимало справ:
Збирати скоро урожай картоплі,
Зуміти не напакостить дощем жнивам.
ГородинА іще не вся достигла -
Не обійтись ніяк без літнього тепла.
Звичайно, що втомитись літо встигло,
Але хода його ще впевнена й легка.
Воно не втратило свою яскравість -
На клумбах розмаїття й велич кольорів
І сонячною усмішкою радість
Закреслить легко сірість і буденність днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2015
Ходить літо садками духмяними,
Стиглі яблука струшує в трави
І лісами зелено-охайними,
І по луках, де запах отави.
Легко йде ноженятами босими,
Усміхаючись ніжно, ласкаво.
Вітер грається довгими косами...
Ой, яка ж то краса скрізь яскрава.
І само собі літо дивується -
Так багато зробити я встигло!
Осінь прийде, воно і незчується -
Ой, чому ж я швиденько так бігло?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2015
Останній невловимий подих і ... душа,
Мов полонянка вирвалась на волю
З полону відчаю і болю,
Бо тілу тлінному вона тепер чужа.
...І згасла зірочка у вишині
Серед мільярдів зірочок навіки,
Закрились важко стомлені повіки...
Як цокав голосно годинник на стіні!
І раптом... зупинився, ніби шкопиртнув,
Бо непотрібно вже хвилини рахувати
І розірвалась зойком тиша серед хати -
Той зойк у розпачі і горі потонув.
Всі знають - зупинити неможливо смерть,
Але вона завжди приходить так зненацька!
Життя для неї, ніби непотрібна цяцька :
Зламала без жалю і викинула геть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2015
Как часто мы скупимся на тепло
И доброты своей смешно стыдимся,
Не понимая даже, как легко
Невольно к одиночеству стремимся.
Живём, не замечая, как вокруг
Родных всё меньше лиц, чужих - всё больше,
Не слышим мы, как замыкая круг,
Смеётся пустота всё злей и громче.
Что-либо изменить как-будто не дано -
Теплом и добротой делиться не с кем
И даже не заметила - уже давно
Осталась ты одна на белом свете.
Но, может быть, один ещё есть шанс:
Набрать знакомый номер телефона,
Сказать: "Привет.А знаешь, я сейчас
Смотрю на фотки старого альбома".
И ты почувствуешь, как пустота
Уходит с одиночеством в обнимку.
И прежнюю узнав саму себя,
Ты не смахнешь теперь с ресниц слезинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.07.2015
Шепоче дощ всю ніч: "Пробач",
Знайомим голосом шепоче.
Під ранок шепіт, ніби плач,
Що зупинятися не хоче.
Згадати голос - скроні знов
Болюче думка розриває.
Вже й дощ сховався, геть пішов,
Бо відповіді й він не знає.
Знайомий голос цілий день
То тихим був, то голоснішим,
А серденько немов мішень -
Той шепіт був усе влучнішим.
Знайомий голос... Та невже
Кохання перше обізвалось?
Давно в минулому живе,
За що ж воно так пробачалось?
За мрій безмежність і печаль,
За те, що я була щаслива?
За безоглядність двох мовчань -
Яка ж любов бува вразлива!
З роками істина проста,
Що перше не завжди назавжди,
З сумлінь й безсоння пророста
І в ній немає напівправди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2015
Давно вже я і мама, і бабуся,
Навчило дечому мене життя.
Та знову за порадую, матуся,
Звертаюся у снах до тебе я.
Стрічаєш усмішкою, тільки очі
Розлуки не ховають сум і біль.
Які ж завжди короткі зустріч-ночі,
Світанок заховає їхню тінь.
"Чому розгублена? Що сталось, доню?
Безсоння зачастило в гості знов?
Чом серце і душа сумлінням повні?
Все буде добре, бо жива любов.
Життєва мудрість, віра і терпіння,
Хіба це мало? Крил не опускай.
Гони від себе геть пусті сумління
І серце марно, донечко, не край".
Долонею торкнулася волосся
І лагідно за плечі обняла...
Чи правда так було, чи лиш здалося?
Тепер все буде добре, знала я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2015
[b]М[/b]атіолової ніжності туман,
[b]А[/b]легретто вечера пливе крізь тишу.
[b]Т[/b]ихо вітер перекреслює обман
[b]І[/b] сумління я свої йому залишу.
[b]О[/b]сь, дивись, їх начебто і не було -
[b]Л[/b]егко, ніби пух, летять вони за вітром.
[b]О[/b]горта мене полегшення тепло,
[b]В[/b] серці почуття розкрились пишним цвітом.
[b]О[/b]бмережена хмарками неба синь,
[b]Ї[/b]х малюнок змінюється знову й знову.
[b]Н[/b]еможливо зупинити їній плин
[b]І[/b] не можна зрозуміти вітра мову.
[b]Ж[/b]ебонить струмок, ховаючись в траві,
[b]Н[/b]ахилилися над річкою дерева.
[b]О[/b]бережно чапля ходить по воді,
[b]С[/b]онце сіло і хмариночка рожева
[b]Т[/b]ам, над обрієм, спинилася на мить
[b]І[/b] приліг в траву непосидючий вітер.
[b]Т[/b]ак повторюється з дня у день, та ми
[b]У[/b]чаровані, немов маленькі діти.
[b]М[/b]атіоли запах ллється у вікно,
[b]А[/b] на серці в мене легко-легко -
[b]Н[/b]е стихає вічне алегретто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2015
В старой книжке записной
Номер телефона твой.
Цифры шепчут мне: "Звони -
Нить сомнений оборви,
Чтоб потом не сожалеть
И тоскою не болеть.
Растерялась? Почему?
Слышишь, прошлое:"Люблю", -
Тихим эхом повторяет".
И никто-никто не знает
Почему вот так бывает:
В старой книжке записной
Номер телефона твой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586666
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.06.2015
Здавалося, що полум'я каганця виконувало прадавній, тільки йому зрозумілий танок. Ось воно випрямилося,стало навшпиньки і почало тягнутися до стелі, а через мить – вже нахилялося то в один бік, то в інший, присідаючи все нижче і нижче і раптом… - знову піднялося і стало навшпиньки. За вікнами хурделиця, як навіжена, жбурляла снігом в шибки, ніби просилася в хату, в затишок і тепло. Тишу,яка в цей час в хаті була господаркою, час від часу порушувало тріскотіння каганця і гуготіння полум'я в грубі.
Марфа сиділа за столом і, забувши про недошиту сорочку для сина, яка лежала у неї на колінах, заворожено дивилася на полум'я каганця, а думки вперто, болючими спогадами, повертали її в минуле. Їй влітку виповнилося 35 років, вона була красива, білолиця, темне волосся було заплетене в косу і скручене в тугий, важкий вузол. А ось сіро-голубі очі, обрамлені густими темними віями, були наповнені сумом і слізьми. В 20 років вона вийшла заміж. Іван був парубком вродливим, високим,кріпкої статури. Марфуші дуже подобалася його усмішка така щира і ніжна, рідна з першої хвилини їхнього знайомства. Старшу донечку Наталочку, Марфа народила через рік після весілля. А потім через чотири роки народився син Толя, й ще через 2 роки - найменшенька, Тася. Дівчатка дуже були схожі на тата, а син - на маму. В їхній сім'ї панувало кохання і щастя. Думалося, що так
буде завжди.
Але доля вирішила інакше. Несподівано десятирічна Наталка захворіла на сухоти. Цілий рік дівчинку лікували, а вона згасала, як свічечка. Смерть Наталки була не тільки першою непоправною і важкою втратою , а ще й випробуванням для Марфуші й Івана. Після такої втрати вогник їхнього кохання міг теж згаснути, але, слава Богу, цього не сталося. Їхні почуття навпаки стали ще ніжнішими й довірливішими, бо їхнє почуття було мудрим і терплячим. Та біда не приходить сама.
Напередодні роковин Наталчиної смерті, Іван раптом занедужав. Пролежав два тижні, схуд, змарнів, але хвороба відступила. Та це тільки так здавалося. Вже через місяць він зліг і більше не піднявся з ліжка. Сухоти повернулися в їхній дім. Цілий рік Марфушенька робила все можливе, прислухалася до порад лікарів і знахарок, але підняти Іванка так і не змогла. За тиждень до смерті Іван весь час спав, впадав в забуття, марив. А ось в останній свій день, опівдні, він прокинувся, подивився довгим, уважним поглядом, ніби не міг впізнати, на Марфушу і сказав: « А мені зараз наснилося, що ми всі йдемо лісом і раптом перед нами з'явилося глибоке й широке урвище. Ми, в розпачі, зупинилися і тут, невідомо звідки,перед нами з"явився чоловік. Він мовчки підійшов до мене і раптом поставив мені на чоло розпечене тавро. Я й зараз на тому місці відчуваю пекучий біль. Глянув, а вас поруч вже немає – ви почали віддалятися від мене, а перед вами поповз густий-густий туман. На протилежному боці урвища я раптом побачив Наталочку. Вона усміхнулася, покликала мене і сказала: «Тато,йдіть до мене. Мені тут без Вас так самотньо.» Я навіть й не зрозумів,як я опинився біля неї. Взяв Наталочку за руку й вона повела мене по зеленій траві все далі і далі від урвища». Марфуша слухала Івана, вдивлялася в рідне, але вже чомусь незнайоме обличчя і плакала. Іван усміхнувся, повернув голову до стіни і затих… Назавжди. Так вона в 32 роки стала вдовою.
Пройшло два важких й довгих роки, наповнених відчаєм і самотністю. А вчора сталася дивна подія. Ввечері Марфуша пішла до Підгорних, сусідів, які частенько гукали її з дітками в гості. Їм хотілося чимсь зарадити, відволікти Марфушу від сумних думок. Час пролетів непомітно, треба було йти додому. Дядько Гнат провів їх до хвіртки і вони пішли через подвір'я до ганку. Хата дивилася на них темними вікнами, але раптом Марфа побачила, що в кухоньці горить каганець. За столом, спиною до вікна, сидів і читав книжку… Іван. З переляку вона схопила дітей і побігла назад, до сусідів. Дядько Гнат ще був на подвір'ї. Він здивувався, а Марфуша не могла сказати нічого, окрім : «Там в хаті…».Дядько Гнат махнув рукою і побіг до них додому. Зайшов на ганок і почав гамселити в двері. Йому відчинив Іван, але не Радченко, що помер, а його двоюрідний брат – Тищенко Іван. Дядько погукав Марфушу і полегшено зітхнувши, пішов додому. Коли діти позасинали, Іван розповів Марфуші, що він прийшов до неї, бо в нього була важлива розмова. Побачивши темні вікна, він зрозумів, що їх немає вдома, він знайшов ключ і зайшов до хати. Раніше він частенько з сім'єю чи сам приходив до них в гості. Брати дружили й завжди допомагали один одному. А, коли Марфуша овдовіла, він і їй допомагав, не залишав без уваги. Іван Тищенко вже п'ятий рік був вдівцем і мав трьох дітей: Льоню, Раю і Миколку. Діти обох Іванів теж між собою дружили, бігали в гості, а іноді й залишалися ночувати.«Я ось чого прийшов,Марфушенько, - сказав Іван –ми один одного знаємо давно,обоє залишилися з дітьми. Давай одружимося». Марфуша помовчала, а потім запитала: «А що на це сказав би мій Іван? Ти про це не думав?» Іван мовчки одягнувся, а виходячи з хати, озирнувся і сказав: « Я буду чекати». До ранку Марфуша так і не заснула. Весь наступний день згадувала і згадувала вчорашню зустріч з Іваном. А ввечері, коли дітлахи вгамувалися і позасинали, вона сіла до столу, щоб дошити Толикові сорочечку. А потім задивилася на вогник каганця й поринула думками в минуле. Марфуша глянула на годинник, добігала дванадцята година ночі. І … раптом вона почула, як зойкнули тихесенько вхідні двері, полум'я каганця присіло , в кімнаті стало майже темно. Вона різко обернулася, полум'я піднялося навшпиньки і вона побачила Івана, коханого і єдиного. Він стояв на порозі в вишитій нею сорочці і усміхався такою ніжною і рідною усмішкою, що й вона мимоволі йому усміхнулася. Потім він пройшов в кімнату, де спали діти, постояв біля їхніх ліжечок, ще раз подивився довгим поглядом на Марфушеньку і… знову зойкнули двері. Марфуші стало страшно, вона перехрестилася, загасила каганець і лягла вдягнена на ліжко. Сон довго не йшов. Вже перед світанням вона заснула і їй наснився Іван, який обійняв її і сказав: «Марфушенько, виходь заміж за Івана. Він тебе і дітей не образить, а буде для тебе люблячим чоловіком, для наших дітей – гарним батьком. А приходив я до вас, щоб благословити на нове життя». Так і сталося: Марфуша і Іван Тищенко прожили разом 45 років. Іван дуже кохав Марфушеньку, був гарним господарем і люблячим, але строгим батьком. Багато чого було за ці роки. Іван на війні втратив ногу, старший син Льоня помер в госпіталі від поранень. За дітей, яких вони виховали разом, перед людьми їм ніколи не було соромно. А Івана Тищенка діти завжди з повагою називали Батя. І онуки, й правнуки між собою діда Івана величали теж Батьою. Марфуша до останніх своїх днів не забула благословення свого першого Івана і була йому за це все життя вдячна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2015
13 травня 2015 року, північ. Не спиться. Думки копирсаються в спогадах, перелистують вже написані минулим сторінки мого життя. Скільки різних подій щасливих і сумних, очікуваних і не дуже, яскравих і ледь помітних вже відбулося в моїм житті! Ось і виповнилося мені шістдесят… Як правильно сказати: ще чи вже? Якщо дивитися на молодшого онука, якому йде десятий рік, то само по собі вимовляється: ще. А, коли дивишся на старших онуків, яким скоро виповниться по 19, то це – вже. А зараз хочеться ще раз перечитати окремі сторінки, написані минулим.
А починалося все так. В 1955 році, в травні, сім'я моїх батьків поповнилася двома малюками. Мама працювала вчителем, батько – директором базару. В той день маму зі школи відпустили раніше, бо вона почувала себе не дуже добре. Декретну відпустку їй ще не дали, бо лікарі сумнівалися і не могли визначитися, а мамі було з кожним днем важче і важче ходити на роботу. Вона йшла все повільніше і повільніше. Дійшовши до телеграфу,сіла на сходинки і відчула – далі вона йти вже не зможе. А в голові крутилося: ще ж рано, ще ж цілий місяць… До неї підійшла незнайома жіночка, щось запитала і побігла викликати швидку допомогу.Вже з пологового будинку подзвонили батькові і повідомили, що мама в лікарні. Так як телефо-нів дома майже ні в кого не було, батько залишився в конторі база-ру, щоб можна було подзвонити в лікарню. Він купив пляшку горілки і почав чекати. Дзвонив кожні півгодини. Час тягнувся довго, невідомість якимсь незнайомим холодом заповзала в душу, неспокій шепотів: а раптом щось станеться? Рівно опівночі батькові відповіли: «У вас донечка, правда, малесенька, 1кг 600гр.З мамою – все добре». Батько полегшено зітхнув і сказав: «Ольга». Налив півсклянки горілки, випив і ліг на стільцях спати. А в цей час акушерка зро-зуміла, що мама буде народжувати ще одну дитинку. Через 20 хвилин після мене а світ з'явився Вовка. Він не заплакав,бо не дихав. Мама прошепотіла: «Зробіть що-небудь. Я така рада, що в мене і донечка, і синок». Вовка був важчий від мене, 1кг 700гр і на п'ять сантиметрів довший. Через хвилинку мама почула слабкий писк і втомлено закрила очі. Рано вранці батько подзвонив в лікарню, щоб дізна-тися, як почувають себе жінка і донечка. У відповідь почув: «З мамою все добре, відпочиває. З хлопчиком теж все гаразд». Батько був ошелешений:«Ви там що? П'яні чи що? Ви ж самі вчора сказали – донька». Медсестричка засміялася і сказала:«Так у вас – двійня, Ольга і Вовка». Батько «обмив» нам ніжки і зазбирався додому, щоб всім розповісти новину. Мама ледве вмовила акушерку написа-ти,що я народилася, не 13 травня, а в один день з Вовкою – 14-го. У мами був дуже важливий аргумент: хай дівчинка буде щасливою. Що ті 10 хвилин значать?
Мамі було дуже важко впоратися з двома малюками. Нас майже 2 місяці обкладали ватою, щоб нам було тепло. Вагу ми наби-рали повільно. В серпні мамі потрібно було виходити на роботу і на декілька годин нас залишали бабусі, маминій мамі. І ось одного дня, коли мама поверталася додому, почався сильний дощ і вітер. Вона забігла в двір і стала, як вкопана: наша колиска стояла біля поро-гу накрита клейонкою. Мама підійшла, заглянула в колиску – ми солодко спали. Вона покликала бабуньку і запитала: «Що це?».– «Вони не дають мені відпочивати, а я втомилася». Ночувала наша сім'я на квартирі, яку знайшов в той же день батько.
Коли нам було майже по 6 місяців, в гості приїхала татова мама, пробувши декілька днів у нас, вона вирішила "допомогти" мамі, бо бачила як їй з нами важко. Одного дня в обідню пору, коли ми позасинали, вона нас виклала з ліжечка, витягла матрац,подушки, на голу сітку поклала мене,а потім: матрац, простирадло, подушки… і Вовку. Але несподівано мамин тато привіз нам молоко. Він, як зав-жди, підійшов до ліжечка і здивувався: «А Оля,де?». Відповідь дідуся вразила:«Сват,та Ви не хвилюйтеся, їй вже все. А Таські, ( мамі), з одним буде легше». Він мене врятував . Через декілька днів бабусі купили квиток на потяг, а ми - «пішли» в дитячі ясла.
Хворіли ми часто. Коли мені було місяців десять, я неспо-дівано затемпературила, лікарі тільки здвигали плечима. Через тиж-день хвороби мене сфотографували, щоб залишилась світлина, якщо зі мною щось станеться. Але на ранок після «фотосесії» я
прокинулася без температури і почала вихворюватися.
До семи років ми жили в центрі міста, татові дали відомчу квартиру. Частенько з мамою ми ходили до крамниці, яка знаходилася недалеко від нашого будинку. Продавчиня нас запам'ятала і завжди зустрічала посмішкою. Одного разу, коли нам було по три роки, ми вирішили сходити за цукерками самостійно. Тихенько вийшли з двору, взялись за руки і пішли. По дорозі ми збирали металеві кришечки від пляшок, бо думали, що це – гроші. Коли ми зайшли в крамницю, продав-чиня здивувалася і запитала: «А чому самі?». Ми мовчки висипали їй в долоні «гроші» попросили: «Тьотя,дайте нам цукерок». Вона усміхнулася і дала нам по упаковці льодяників «Спорт», які коштували по 8 копійок. –«А тепер, швиденько додому», - сказала вона. Перейти центральну вулицю міста для нас було дуже важко, ми довго стояли на обочині, а машини їхали і їхали. Подивившись один на одного, ми раптом побігли на інший бік вулиці. Коли раптом почули вищання коліс зовсім близько, ми присіли посередині вулиці і заплющили очі. Шофер, вийшовши з
машини, згріб нас до кучі і переніс мовчки на узбіччя. Посварився, показав кулака, а потім усміхнувся. Перелякані, розмазуючи сльози по обличчю, ми попід дворами побігли додому. А назустріч нам бігла заплакана мама. Скільки було радості, коли мама розцілувала нас і, взявши за руки,пове- ла додому. Витираючи сльози радості, мама шепотіла:" Отче наш...".
Коли нам було по дев'ять років, наша сім'я поїхала в гості до старшої батькової сестри, тітки Ганни. Її всі називали Нюрою. Місто Маг-далинівка на Дніпропетрівщині таке ж невеличке, як і наше Сватове. Ду-же запам'яталося, як ми вперше пішли на річку купатися. Річка не дуже широка, але глибока, наполовину заросла густим очеретом. З собою ми взяли накачану камору, щоб поплавати, як на човні. Коли всі
накупалися, тут же на березі, сіли обідати, а потім дорослі почали грати в карти, а дітлахи знову побігли в воду. Я впросила тата, щоб він дозволив мені самій поплавати на каморі. Батько допоміг лягти поверх камори, показав як треба гребти руками і приказав далеко не запливати. Якось непомітно, тихо колихаючись на хвилях, я заснула. Мене поступово віднесло на середину річки. Коли мама піднялася подивитися де дітвора, камору зі мною вже прибило до очерету. Вона охнула і побігла до річки, батько – слідом за нею. За пару хвилин батько був вже біля мене. Побачивши, що я сплю, він тихенько підштовхнув камору і поплив до берега, показуючи жестами, щоб мама не кричала. Я прокинулась в ту мить, коли батько взяв мене на руки. Вже потім мені розповіли, що сталося і як вони боя-лися, щоб я спросоння не булькнула в воду й не втопла. І весь час мого спасіння, мама шепотіла :" Отче наш...". А плавати я так і не навчилася.
Коли нам виповниться по 13 років, приїде ще раз в гості татова мама. Дивлячись на мене, вона скаже: «Господи, та ти ж так схожа на мене! А тоді мені здалося навпаки. Не тебе було треба, а Вовку». На жаль, вона до кінця свого життя була впевнена, що хотіла допомогти мамі
І як можна не вірити, що у кожного із нас є свій Янгол-охоронець? Я все життя знаю про це і вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015
Сію слова я рядочками,
Серця тепло віддаю.
Мрії сплелися віночками -
Їх у віршах розплету.
Щоб моїм мріям летіти
Легше по світу було,
Треба їм вірити й жити
Всім перепонам назло.
Щоб не були пустоцвітом,
Не марнували життя
Щедро, лиш сонячним світлом,
Їх переповнюю я.
Заздрістю, щоб не наврочив
Хтось, обірвавши політ,
Вчила без сліз, та не мовчки,
Жити, лишаючи слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2015
Запах черемхи пливе
Густо-духмяний, п"янкий,
Пам"ять так вперто зове
В ті незабутні роки,
Де далечінь ще ясна,
Рідні мої всі живі.
Всіх дивувала весна -
Вишні й черемхи цвіли.
Світ, ніби іншим ставав -
Ніжність така навкруги!
А соловейко співав -
Слухать до ранку могли!
Згадував кожний своє:
Батько минулу війну,
Мама дитинство, а ще -
Маму, бабусю мою.
Й ще: по зарослих стежках
Йшли ми на гору й згори
Місто в вишневих садках
В захваті бачили ми.
Боже, яка то краса! -
В ній неповторність живе.
Вишні, черемхи... Весна...
Й пам"ять в минуле зове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015
Предчувствия праздника нет -
Пилит дровишки сосед.
Пилка жужжит спозаранку -
Летом готовятся санки.
Машка,соседка, на грядках
Вдруг занялась "физзарядкой":
Знает, что день кормит год,
А Первомай подождёт.
Муж напланировал дел -
Только б за день всё успел.
Встал он пораньше - ох, планы,
Спать не давали нормально.
Я же сварганю обед,
Жаль, шашлычка у нас нет,
Сыр или рыбка, колбаска -
Это из области сказки.
С косточкой борщ и картошка,
Сало есть, правда, немножко.
Водочки есть полбутылки -
Всё ж не от бублика дырка.
С праздником всех, с Первомаем,
Жаль, что без мира встречаем.
Вера, надежда жива -
Кончится эта война.
Будем, как раньше мы жить -
Праздники будем любить.
И на столе, как в сказке,
Будет и сыр, и колбаска.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578212
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2015
А знаешь, могла бы и я
Любимым тебя называть,
Но так вот решила судьба -
Позволила лишь вспоминать,
Как ты первый раз мне цветы,
Смущаясь, нелепо дарил
И шёпот:" Мои все мечты
Тебе я одной посвятил".
А я, улыбаясь в ответ,
Сказала: "Какой же смешной".
Вернула зачем-то букет,
Ушла без оглядки домой.
А ты долго-долго стоял.
Один, у калитки моей
И всё, то о чём ты мечтал,
Болело сильней и сильней.
Ещё одна встреча была :
Я с внучкой, ты с внуком. Весной.
-Ну,здравствуй. Как жизнь? Как дела?
-...Ах, как вы похожи с женой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578152
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.04.2015
Чому тривожиться душа?
Чому думки сумують?
Що серце в дивних снах шука,
Що дивні сни віщують?
Який рясний вишневий цвіт!
І невловима ніжність
Приходить, як в сімнадцять літ,
Й попереду ще вічність,
В якій і радість, і печаль
На вік переплетуться
Й слова "кохаю" і "прощай"
То плачуть, то сміються.
І мрії легко, як птахи,
Летять дорогами надії.
Хіба буває навпаки?
Це потім прийдуть суховії,
Морози, дощ і листопад
І мрії не усі здійсняться.
Стоїть у білім цвіті сад...
І дивні сни для чогось сняться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015
Нам свежесть слов и чувства простоту
Терять не то ль, что живописцу - зренье
Или актёру - голос и движенье,
А женщине прекрасной - красоту?
Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами:
Осуждены - и это знаем сами -
Мы расточать, а не копить.
Иди один и исцеляй слепых,
Чтобы узнать в тяжёлый час сомненья
Учеников злорадное глумленье
И равнодушие толпы.
_ *_
Нам свіжість слів і повсякденність почуттів
Втрачать не те, що зір втрачати живописцю
Або актору голос й рухів всю барвистість,
А жіночці прекрасній красоту? А в тім -
Не намагайся лиш для себе приховать
Тобі дароване самими небесами:
Засуджені - і знаємо про це ми самі -
Розтринькувати, тільки не збирать.
Ось тому ти іди один, зціляй сліпих
Для того, щоб пізнать в час нелегкий вагання
Злорадне учнів над тобою кепкування
Й мовчання збайдужілої юрби
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2015
Отпускает любовь: "Уходи...
Только ты иногда вспоминай,
Как спасались вдвоём от беды,
Когда ветер шептал нам: "Прощай".
Я твердила тебе: "Всё пройдёт,
Только память оставит свой след
И растает сомнения лёд
Через день... или тысячу лет.
И когда-то дочурке своей
Скажешь тихо: "Родная, не плачь.
Отпускает любовь - не жалей,
Уходи без оглядки сейчас.
Знаю точно - всё это пройдёт,
Только память оставит свой след.
И растает сомнения лёд
Через день... или тысячу лет".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576774
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.04.2015
Протёртый коврик под иконой,
В прохладной комнате темно,
И густо плющ тёмно-зелёный
Завил широкое окно.
От роз струится запах сладкий,
Трещит лампадка, чуть горя.
Пестро расписаны укладки
Рукой любовной кустаря.
И у окна белеют пяльцы...
Твой профиль тонок и жесток.
Ты зацелованные пальцы
Брезгливо прячешь под платок.
А сердцу стало страшно биться,
Такая в нём теперь тоска...
И в косах спутанных таится
Чуть слышный запах табака.
_ * _
Під образом протертий килимочок,
В кімнаті прохолодній темнота.
І густо плющ зелений, як в"юночок,
Заплів все скло широкого вікна.
В солодкім запасі троянд кімната,
Лампадка тріскотить, мов догора.
Розписані укладки стін строкато
Рукою люблячою кустаря.
А ось біля вікна біліють п"яльці...
Жорсткий у тебе профіль і тонкий.
І заціловані ховаєш пальці
Завжди гидливо під хустину ти.
А серцю стало зовсім страшно биться,
Бо зараз відчуває мить сумну.
І в косах сплутаних твоїх таїться
Тонкий, ледь чутний запах тютюну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015
На кладовИщі тиша особлива:
Неповторима і така дзвінка.
Печаль утрати, ніби невловима,
Але реальна і така близька
І скільки б не пройшло років, незмінні
Біля могилок рідних почуття
Любові, ніжності, а ще й...провини,
Й болючого, важкого каяття.
Обличчя рідні-рідні на світлинах
Всміхаються, сумують, як в житті.
Залишаться на вік в своїх родинах -
Із спогадів і снів куди їм йти?
На кладовИщі тиша особлива -
Тут мало розмовляють, більш мовчать.
Печаль утрати, ніби невловима ...
Тут вчаться вибачатись і прощать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2015
А на теплого Олексія
Ніч крупу білу сіє й сіє
Й торохтить по вікну докучливо:
«За зимою ви раптом не скучили?».
Вітер дмухає несамовито,
Гуготить в димарях сердито
І ламає гілля він граючись,
Крутить-вертить всю ніч не спиняючись.
Усміхнулась весна нам несміло.
Повернутись зима захотіла -
Хазяйнує, собою пишається,
А весни серце біллю крається:
У лісах уже проліски сині,
Чи зимі у цей час до гордині?
Всеодно усміхнеться нам сонечко
І весна загляне в віконечко.
Сніг розтане, трава підніметься
І похмурий настрій теж змінеться.
І розкриє весна обійми –
Господинею прийде, не в прийми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570841
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.03.2015
Так отлетают тёмные души…
- Я буду бредить, а ты не слушай.
Зашёл ты нечаянно, ненароком –
Ты никаким ведь не связан сроком,
Побудь же со мною теперь подольше.
Помнишь, мы были с тобою в Польше?
Первое утро в Варшаве… Кто ты?
Ты уж другой или третий? – «Сотый!».
- А голос совсем такой, как прежде.
Знаешь, я годы жила в надежде,
Что ты вернёшься, и вот – не рада.
Мне ничего на земле не надо,
Ни громов Гомера, ни Дантова дива.
Скоро я выйду на берег счастливый:
И Троя не пала, и жив Эабани,
И всё потонуло в душистом тумане.
Я б задремала под ивой зелёной,
Да нет мне покоя от этого звона.
Что он? – то с гор возвращается стадо?
Только в лицо не дохнула прохлада.
Или идёт священник с дарами?
А звёзды на небе, а ночь над горами…
Или сзывают народ на вече? –
«Нет, это твой последний вечер!».
_ * _
Темні отак відлітають душі.
- Марити буду, затулиш уші.
Зненацька зайшов ти, так, ненароком –
Не зв'язаний ти ніяким строком.
Побудь же зі мною тепер подовше.
Згадуєш, як ми були у Польщі?
Перший наш ранок в Варшаві… Хто ти?
ДрУгий ти вже, а чи третій? – «Сотий!»
- А в голосі зовсім незримі зміни.
Знаєш, роки я жила в надії
Стрітися знов. Та марно, як видно –
Тільки нічого вже не потрібно,
Ні громів Гомера, ні Дантова дива.
Скоро я вийду на берег щасливий:
І Троя встояла й живий Еобані,
І все потонуло в духмянім тумані.
Я б задрімала де зелень іви,
Як би спокійніше ті дзвони дзвонили.
Що дзвін? – це стадо з гір котиться звично?
Лиш прохолода не диха в обличчя.
Може, священник іде з дарами?
А зіроньки в небі, а ніч над горами…
Чи то скликають народ на віче? –
«Ні, твій останній вечір кличе!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2015
[b]І[/b] зовсім скоро північ прошепоче казку –
[b]З[/b] далекого дитинства принесе привіт.
[b]О[/b]горне ніжністю: « У новий день , будь ласка,
[b]В[/b]війди й не оглядайся у минулість літ».
[b]С[/b]ліди мої пісок часу заносить вперто
[b]І[/b] крізь туман років розглЕдіть важко вже
[b]М[/b]ого життя якісь сумні й смішні фрагменти,
[b]С[/b]вавілля пам'яті чомусь бува без меж.
[b]К[/b]оли їй хочеться – вона забути може –
[b]О[/b]бірве легко ниточку між «є» й «було».
[b]Р[/b]аз-по- раз пам'ять серденько моє тривоже –
[b]О[/b]манливе і бажане її тепло.
[b]П[/b]риходить північ, щоб зірвать в календарі
[b]І[/b]ще один листочок, бо завжди так буде.
[b]В[/b]же тьмяно плямами жовтіють ліхтарі,
[b]Н[/b]е спиться вітру – гонить хмари він в нікуди.
[b]І[/b] вже очікувані розбрелися сни,
[b]Ч[/b]омусь до когось підкрадається безсоння.
[b]П[/b]рисниться літо чи задумливість зими,
[b]Р[/b]іка життя то тихоплинна, то бездонна.
[b]О[/b]двічна таємниця наших сновидінь,
[b]Ш[b]кода, що ми не зАвжди здатні зрозуміти
[b]Е[/b]лементарну річ: то наших вчинків тінь -
[b]П[/b]рожити ще раз в сні, та тільки не змінити.
[b][b]О[/b]сь ще одне: передбачати вміють щось
[b]Ч[/b]и просто підказати нам якусь подію.
[b]Е[/b]кспромти снів згадати не завжди вдалось –
[b]К[/b]артаю іноді себе та не жалію.
[b]А[/b] північ зовсім скоро прийде в дім мій знов,
[b]З[/b]ітхне, присяде поруч, тихо прошепоче:
«[b]К[/b]азками про життя я намалюю сон,
[b]У[/b] нім домалювати зможеш, що захочеш».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015
[b]П[/b]одарує усмішку мені весна,
[b]О[/b]біймаючи руками тепло-ніжними.
[b]Д[/b]о душі торкнеться лагідно вона,
[b]А[/b] душа розквітне почуттями різними.
[b]Р[/b]адість і очікування, і любов
[b]У[/b] душі після зими знов оживають.
[b]Є[/b] в цей час таке бажання: стрімголов
[b]У[/b] весняний вир. Й нехай не заважають
[b]С[/b]ерцю молодість згадати й як колись
[b]М[/b]рії божевільні і смішні хай збудуться.
[b]І[/b] тривоги зникнуть, як туман, кудись,
[b]Ш[/b]антажі образи легко, враз, забудуться.
[b]К[/b]ожна мить зворушлива і чарівна,
[b]У[/b]свідомлюю: як гарно жить щасливою.
[b]М[/b]оже, я тривожусь і боюсь дарма
[b]Е[/b]моційних почуттів й стаю лінивою?
[b]Н[/b]е наважуюсь повірить почуттям
[b]І[/b] сумління є, і страшно помилитися.
[b]В[/b]же немало я пройшла доріг життям.
[b]Е[/b]х, як хочеться в весні на мить спинитися!
[b]С[/b]ерце б'ється радісно: не вір літам,
[b]Н[/b]ад землею неба синь хлюпочеться.
[b]А[/b] весна із березнем шепочеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Ива
А я росла в узорной тишине,
В прохладной детской молодого века.
И не был мил мне голос человека,
А голос ветра был понятен мне.
Я лопухи любила и крапиву,
Но больше всех серебряную иву.
И, благодарная, она жила
Со мной всю жизнь, плакучими ветвями
Бессонницу овеивала снами.
И - странно! - я её пережила.
Там пень торчит, чужими голосами
Другие ивы что-то говорят
Под нашими, под теми небесами.
И я молчу... Как будто умер брат.
Іва
Я в тИші візерУнковій росла,
В дитячій світлій нОвого століття.
Я зрозуміла зразу голос вітра,
Людський же полюбити не змогла.
Я лопухи любила і кропИву,
Та більш за все одну сріблясту іву.
І вдячною за це вона жила
Зі мною і плакучими гілками
Безсоння час овіювала снами.
І дивно- я! - її пережила.
Там пень стирчить, чужими голосами
Говорять інші іви й дотепер
Під нашими, під тими небесами.
І я мовчу....Неначе брат помер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Летять птахи високим небом, синім,
Із вирію летять за покликом душі.
Додому, в рідний край, а крила сильні
Несуть їх крізь негоду, вітер і дощі.
Курличуть голосно, щоб всі почули:
З дороги дальньої стрічайте, люди, нас.
За довгий час домівку не забули,
Ми по весні повернемось іще не раз.
Я довгим поглядом їх проводжаю
І витираю несподівану сльозу,
Бо ще одну весну в житті стрічаю
І в серці радість світлу, лагідну несу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2015
Как странно тебя в незнакомом мужчине
Однажды в толпе не узнать.
Как странно и грустно понять, что отныне
Мне нечего больше терять.
Как странно не помнить улыбку родную
В таком незнакомом... чужом.
Закрою сегодня страничку цветную
В альбоме несбывшихся снов.
На миг оглянуться - пустая затея,
Я только замедлю шаги.
Как странно понять, что чужая теперь я
Тебе. Не узнал... Прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566599
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.03.2015
Клеопатра
Уже целовала Антония мёртвые губы,
Уже на коленях пред Августом слёзы лила...
И предали слуги. Грохочут победные трубы
Под римским орлом и вечерняя стелется мгла.
И входит последний пленённый её красотою,
Высокий и статный, и шепчет в смятении он:
"Тебя - как рабыню...в триумфе пошлёт пред собою..."
Но шеи лебяжьей всё так же спокоен наклон.
А завтра детей закуют. О, как мало осталось
Ей дела на свете - ещё с мужиком пошутить
И чёрную змейку, как будто прощальную жалость,
На смуглую грудь равнодушной рукой положить.
Клеопатра
І вже цілувала Антонія мертвії губи,
Й навколішки вже перед Августом сльози лила...
І зрадили слуги. Гримлять переможнії труби
Під римським орлом і вечірняя стелиться мла.
І входить останній, її полоненний красою,
Високий і статний й шепоче розгубленно їй:
"Пошле, як рабу, він у звитязі перед собою..."
Та ще лебединої шиї спокійний нахил.
А завтра дітей закують. Ой, як мало лишилось
Їй справ - усміхнутись ще раз жартома мужику
Й рукою байдужою, наче прощальную милість,
Покласти на груди смуглявії чорну змію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2015
Новогодняя баллада
И месяц, скучая в облачной мгле,
Бросил в горницу тусклый взор.
Там шесть приборов стоят на столе,
И один только пуст прибор.
Это муж мой, и я, и друзья мои
Встречаем новый год.
Отчего мои пальцы словно в крови
И вино, как отрава, жжёт?
Хозяин, поднявши полный стакан,
Был важен и недвижим:
«Я пью за землю родных полян,
В которой мы все лежим!»
А друг, поглядевши в лицо моё
И вспомнив Бог весть о чём,
Воскликнул: « А я за песни её,
В которых мы все живём!»
Но третий, не знавший ничего,
Когда он покинул свет,
Мыслям моим в ответ
Промолвил: «Мы выпить должны за того,
Кого ещё с нами нет».
Новорічна балада
І місяць, нудьгуючи в хмарній імлі,
В горницю кинув погляд тьмяний.
Там шість приборів стоять на столі
І тільки пустий з них один.
Це мій чоловік, я і друзі мої
Стрічаємо рік новий.
Чому ж мої пальці неначе в крові
І ніби отрута в вині.
Господар вже повний келих підняв,
Недвижно й поважно сів:
«Я п'ю за землю рідних галяв,
В якій лежимо ми всі».
А друг подивився в обличчя мені,
Згадавши Бог знає що
І вигукнув: « Я - за її пісні,
В яких ми усі живемо».
Та третій, що навіть зовсім й не знав,
Як світ покинув й коли,
В відповідь на думки:
«За того повинні ми випить, - сказав –
Кого ще не знаємо ми».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
Словно маленький апельсин
На ладонях ночь держит луну,
А вот облако-клавесин
Приглашает сыграть тишину.
Ветер скрипку свою разбудил
И по струнам провёл смычком.
Старый сыч удивлённо следил
За таинственным волшебством.
И как будто бы из ничего
Клавесина и скрипки звук
Над землёю плывёт легко...
И молчанье деревьев вокруг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565352
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.03.2015
Не затиха мелодія кохання,
Звучить тихіше. Ну й то що?
І тільки б не прийшло колись мовчання,
Тоді життя моє - ніщо.
А зараз є мені для чого жити -
Ще скрипку доля з рук не випуска,
Бо серце з серцем хоче говорити -
Тому й душа моя ще не пуста.
Я посмішці твоїй завждИ радію
Й тону в твоїх очах я залюбки.
Давно тебе без слів я розумію
Й твої читати вмію я думки,
Бо я твоя, коханий, половинка -
Інакше бути, знаю, не могло.
У нас в житті одна на двох стежинка.
Звучить мелодія тихіше? Ну й то що?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
На фоні неба синього
Мереживо гілок.
Стає зима безсилою -
Останній робить крок.
А сонце усміхається
Ясніше з кожним днем,
Навколо все міняється -
Весна так легко йде!
П"янить повітря запахом,
Як молодим вином.
Весна - в душі, мов спалахом
І мрії, і любов.
І холодно, й незатишно
Учора ще було,
А вранці вітер лагідно
Шепнув: " Тепло прийшло".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
За улыбкой растерянность прячу
И вины твоей, знай, в этом нет.
Иногда без причины я плачу
И ищу непотерянный след,
Не пытаюсь с бессонницей спорить
И читаю Ахматову вслух,
Не боюсь что могу что-то вспомнить
Иль нечаянно перечеркнуть.
Да и зеркало врёт, я уверенна, -
Как девчонка легка на подъём.
Вдруг тайком платье летнее меряла -
Улыбалась весь день я потом.
Боже мой, что со мной происходит?
Пахнет грусть талым снегом. К чему?
Это просто зима прочь уходит,
Ну а ветер привёл к нам весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562350
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2015
Як багато думок, а в душі - пустота,
Чистий аркуш, як докір болючий.
Календар дуже швидко листки днів горта,
В серці холод гніздиться колючий.
Знову й знову листи перечитую я,
Не отримаєш ти їх ніколи,
Бо затихли давно у душі почуття -
Їм набридло чекати в неволі.
Я зітхаю полегшенно - час лікував,
Вже й забулося, як було гірко.
Пам"ятаю, як казку мені малював
Й дарував не одну з неба зірку.
Я не знаю, в яких заблукав ти краях,
Де притулок знайшла твоя доля.
Може, випаде зустріч раптова у снах,
Та не наша у тім буде воля.
Бо не завжди буває, як хочемо ми -
Обійти свою долю, то марне.
А минуле до себе зове через сни,
У яких все давно антикварне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015
Пилип Каламайко проживав з сім'єю в колишній слободі «Свато-ве-Лучка», яка вже перетвори-лася в місто, яке залишило за собою назву Сватове. Він з діда-прадіда був середняком: мав декілька гекта-рів землі, 2 корови, свиней, багато птиці, коня і кобилу з лошам. Пилип був працьовитим, кріпким і жінку, Ганну, вибрав вродливу, дотепну і вдалу господиню. В їхній сім'ї було одинадцятеро дітей: сім дівчаток і чо-тири хлопчика. В 1928 всі діти, окрім найменшої, Наталки, вже відійшли від батьків і жили своїми сім'ями.
Далі розповідь піде про Наталку, якій вже виповнилося чотирна-дцять років. Вона була низень-кою, але вже було помітно, що фігура у неї буде красива – тоненька талія, ніжна лінія стегон, високі груди. А ось вроди їй природа не додала: волосся, брови, вії були світло-рудого кольору, обличчя було рясно всіяно дрібним ластовинням. А ось усмішка компенсувала все – коли Наталка усміхалася, на щоках з'явля-лися ямочки і голубі очі підхоплювала посмішку і вже непомітним були недоліки її вроди. За це Наталку любили всі і називали – наше Сонечко. В 1926 році, коли їй виповнилося 14 років, погостювати до батьків при-їхала сестра Ольга з донечками Лідою і Євгенією, яка декілька років то-му вийшла заміж і проживала в м. Харкові. Ось і настав час Ользі збиратися в дорогу і було вирішено, що з нею поїде й Наталочка - в великому місті більше можливостей знайти роботу, а, якщо пощастить - вийти заміж і залишитися там жити.
Час летить швидко – вже два роки Наталка проживала в Харкові і працювала няньою в сім'ї лікарів, в яких було тройко дітей. До роботи вона звикла швидко, діти її любили, а молодшенька, Катя, частенько На-талку називала мамою. Надія Михайлівна, Катрусина мама, не обража-лась, бо розуміла – прийде час і все стане на своє місце Йшов 1928 рік, Наталці вже виповнилося – 16 років. В один з вихідних, які випадали один раз на місяць, Наталка з Ольгою прогулювалися парком. Раптом до них підійшов молодий чоловік і несподівано, усміхаючись, промовив: «Добрий день, Наталочко». На вигляд йому було років 20, а насправді – 27, але Наталка про це дізнається під час останньої зустрічі. Він був одягнений в модний, темний костюм, шляпа з невеликими полями дуже
йому личила. Сестри знітилися і мовчки дивилися на незнайомця. «Дмитро, актор», - представився він, хоча актором ніколи не був. А за Вами, Наталко, я спостерігаю вже цілий місяць. Ваше ім'я почув випад-ково, коли діти називали Вас Наталею. Ользі вже пора було йти додому, про що вона сказала Наталці, а Дмитро, щиро усміхаючись, пообіцяв, що з Наталкою буде все гаразд - він її проведе до самої хвіртки.
Перше кохання хвилею незнайомих і таких бажаних почуттів накри-ло Наталку несподівано, з головою. Вечорами, коли діти засинали, Ната-лка нишком, як їй здавалося, бігла на побачення з Дмитром. Побачення були короткими, часу завжди було обмаль і так не хотілося, щоб про це дізналися господарі, бо Наталка дуже боялася втратити роботу. Рів-но місяць, кожного дня, зустрічались закохані і між поцілунками звуча-ли одні і ті ж слова: скоро ми будемо разом, назавжди. Напередодні ви-хідного Дмитро пообіцяв Наталці, що вони проведуть цей день разом, а саме головне – для неї він приготував сюрприз. Домовилися зустрітися в парку на місці їхньої першої зустрічі.
В парк Наталка прийшла заздалегідь – раніше на цілу годину. Час, ніби зупинився – Дмитра вона прочекала три години, а він так і не при-йшов. Наталка вмовляла саму себе, що щось трапилося: захворів, за-тримали в театрі і таке інше. Не дочекавшись Дмитра, вона пішла додо-му і просиділа в своїй кімнатці до вечора. Серпневі вечори ставали все холоднішими, подих осені був все відчутнішим. Коли дітвора позасинала і в будинку запанувала тиша, Наталка тихенько шмигнула на вулицю, бо надія ще жевріла в душі – прийде, обов'язково прийде. Раптом небо затягнуло темно-сірими, важкими хмарами і пішов мілкий, рясний дощ, вітер був холодний і нахабний. Наталка стояла біля хвіртки, не поміча-ючи часу, вдивляючись в темряву. На душі було неспокійно і боляче. Несподівано на її плечі лягли чиїсь тепл, ніжні, як у мами руки. Вона озирнулася – поруч стояла Надія Михайлівна. Вона тихо сказала: «Піш-ли, Наталочко. Пішли. Вже дуже пізно». До ранку Наталка так і не за-снула. Дмитро не прийшов ні завтра, ні через тиждень. Через 10 днів незнайомий хлопчик приніс вчетверо складений аркуш, на якому олів-цем було написано: Пробач. Прости. Прощай. І … все. Навіть підпису не було. Ось тобі і сюрприз – прошепотіла Наталка. Здавалося, що жит-тя зупинилося. Було боляче дихати, ходити, всміхатися. Ольга, як могла заспокоювала сестричку під час коротких зустрічей. "Сонечко, час лі-кує, повір мені", – повторювала Ольга, хоча й сама в те не дуже вірила.
Осінь була дощовою, сірою, холодною. Зима прийшла дуже рано, морози впали на голу землю. Як би там не було, а незабаром почнуться Новорічні свята. Дні були наповнені клопотом, метушнею, передчуттям чогось нового, радісного і яскравого. Наталка так втомлювалася, що за декілька днів до свят несподівано захворіла. Сил не було піднятися, їсти зовсім не хотілося. Вона змарніла лицем, збайдужіла до всього, цілими днями лежала мовчки, дивлячись пустим поглядом в стелю. Надія Ми-хайлівна привела Ольгу, щоб вона побула з Наталкою. Ольга тільки-но зайшла в кімнату і зрозуміла – Наталка вагітна. Надії Михайлівні вона подякувала за тепле відношення до сестрички і сказала, що забирає Наталку до себе,а вони нехай шукають дітям нову няню.
На початку травня Наталка народила донечку, Клаву, яка була дуже схожа на маму. Наталка цим дуже тішилася – не буде зайвих пи-тань. Пробіг іще один рік, Клава вже почала ходити і Наталка вирішила їхати додому, бо розуміла, що досить сидіти на шиї у Ольги та її чоло-віка. Ольга зібрала в дорогу донечок і поїхала разом з Наталкою, бо теж дуже скучила за батьками і домівкою. Від зупинки автобуса до будинку батьків тягнулася довга, широка, головна вулиця міста. Батьківська са-диба розташувалася на краю вулиці. Старші дівчатка бігли попереду Ольги і Наталки, навмисне підіймаючи теплий пил на дорозі. Вони голос-но сміялися, роздивлялися навкруги себе, іноді на мить зупинялися, оглядалися на дорослих і бігли далі. Клава, втомлена дорогою, заснула, поклавши голівку Наталці на плече. Чим ближче вони підходили до бать-ківської хати, тим повільніше була їх хода. Сестри всю дорогу йшли мовчки, тільки іноді переглядаючись одна з одною. Дійшли до хвіртки, несміло зайшли на подвір'я рясно вкрите споришем. Мама стояла біля літньої плити – готувала вечерю, батько порався з худобою. Ольжини дівчатка в один голос закричали: «Бабуся, дідусь, чуєте - ми приїхали в гості!». Мама охнула і пішла до дітей. Якось не зразу вона зрозуміла, що маленька дівчинка на руках у Наталки була не Ольжиною донеч-кою. Вона підійшла ближче, усміхнулася і простягнула руки до Клави промовила: «Ой, яке Сонечко, викапана Наталочка. Іди до бабусі.». Батько, який підійшов тихо і непомітно, прошепотів: « Як же вона схожа на тебе, донечко». Клава по-дитячому щиро усміхнулася дідові і про-стягнула до нього руки, бабуся витирала сльози чи-то від радості, чи-то від несподіванки. Ні мама, ні тато не запитували свою меншеньку про Клавиного тата. Ввечері, коли діти вгамувалися і позасинали, мама, Оль-га і Наталка вийшли на ганок, сіли на сходинки. Мама пильно подиви-лася Наталці в очі і сказала: «Розповідай». Просиділи до перших півнів, мама весь час зітхала і витирала очі, бо сльози все котилися і котилися по щоках, ніби ними було переповнене вщент мамине серце. На небі вже з'явилася тонесенька рожева смужечка, мама якось полегшено зіт-хнула, важко піднялася, всміхнулася донечкам і сказала: «В житті і не таке буває. Хіба-то горе – наше малесеньке Сонечко, Клавочка? Дів-чата, треба йти доїти корів». Що мама розповіла татові ніхто не чув, але батько ніколи не сказав Наталці й слова про її невдале життя в велико-му місті. Ольга з донечками через два тижні поїхала в Харків, а Наталка з Клавою залишилися вдома. Тільки іноді Наталці здавалося, що їй
колись наснився сон про її перебування в Харкові, а насправді вона ніко-ли там і не була. .
Вся рідня не могла натішитися малесеньким Сонечком, двоюрідні брати і сестри залюбки брали Клаву з собою і йшли гратися на вигін чи до річки. Річка Красна була дійсно красива, повноводна, широка, обрамлена високими зеленими берегами. Над річкою низько схиля-лися верби, вдивляючись в воду, як в дзеркало і любувалися своєю ніжною вродою. Довгі тоненькі гілки, мов волосся, полоскалися в голу-бих хвилях Красної. За річкою виднілася Біла гора, яка була набагато
старішою від маленького містечка. Через дорогу від гори в один ряд стояли будинки , вулиця називалася Підгірна. Серед усіх будинків виді-лявся великий, гарно побілений , під залізним дахом будинок Антона Ілліча. Йому було вже 37 років, а він ще й досі був не жонатим. На ву-лицю Підгорну можна було добратися через кладки, які колись зро-бив батько Ілліча, а він підтримував їх в належному стані. Діти частень-ко перебігали кладками і вибиралися на гору, щоб подивитися зверху на місто. Побачивши дітей, Ілліч завжди їх гукав до себе на подвір'я, щоб пригостити ягодами, яблуками чи грушами з свого садка. Своїм садком Ілліч пишався, бо дуже любив працювати в ньому, доглядати за кущами і деревами, робити деревам прищеплення. А садок віддячував йому за турботу щедрими врожаями. Побачивши дітей, що збігали по стежці з гори, Ілліч погукав їх до себе в двір і пригостив їх ягодами. Ко-ли він вперше побачив маленьку Клаву, чомусь зразу подумав: і в мене б могла бути така донечка. Йому здалося, що Клава чимось схожа на нього. Він був високий, волосся, брови і вії – темно-рудого кольору, голубі очі і лице чисте, без ластовиння. Клавин дід Петро був старшим на 15 років від Антона, але іноді у них траплялися зустрічі, які затягува-лися не на одну годину. Тем для розмов було багато: про скотину, про врожай, про садок та інше. Обоє були вдалими, працьовитими, кріпкими господарями.
Одного дня Ілліч, проїзджаючи на конях мимо подвір'я Пет-ра, побачив Наталку. Він її зразу не впізнав, всю дорогу і залишок дня він думав тільки про неї. Наступного дня у Ілліча знайшлася термінова справа, в якій йому міг допомогти тільки Петро. А насправді – він мріяв про ще одну зустріч. Наталка, не звертаючи уваги на Ілліча, поралася біля плити, годувала донечку і взагалі – весь час була зайнята. Цілий тиждень Ілліч кожного дня приїздив до Петра, щоб знову і знову, хоча б поглядом зустрітися з Наталкою. І ось, коли Наталка йшла з поля, втом-лена, думаючи про щось своє, Ілліч вже її чекав на обочині. Коли він її побачив, сів в бричку і поїхав назустріч. Коней він зупинив прямо перед замисленою дівчиною так несподівано , що дуже її злякав. Він встав з брички, підхопив Наталю на руки, посадив в бричку і швиденько погнав коней додому. Наталка була збентежена і не розуміла що відбувається. Коли коні зупинилися біля хвіртки, Ілліч знову підхопив дівчину на руки і поніс через подвір'я, до клуні. Вніс Наталку в клуню, посадив на ліжко, яке вже стояло там, прикрите чистим рядном. На табуретці стояв ков-шик з водою. Ілліч вийшов з клуні, закрив двері на замок і сів на траву, голосно сказав : « Наталко, а будь мені за дружину». Трошечки поче-кав відповіді і пішов в хату. Обідати і вечеряти Наталка не захотіла, тільки мовчки дивилася заплаканими очима на Ілліча. А Петро з Ганною чекали Наталку до вечора, а потім взяли з собою Клаву і поїхали в поле шукати дочку. Наталки ніде не було. Ніч пройшла без сну, в тривозі. А вранці до них приїхав Ілліч і все розповів. А потім став на коліна перед ними й попросив пробачення і сказав: «Я хочу, щоб Наталка стала мені дружиною. А Клавочку я вже полюбив, як рідну донечку». Саме в цю мить з кімнати вийшла Клава і, усміхаючись пішла до Ілліча. Ілліч взяв її на руки і поїхав додому. Дома Клаву він завів до клуні і залишив з Ната-лкою. Наталка так зраділа своєму малесенькому Сонечку, що мимово-лі усміхнулася Іллічу. На душі Антона посвітлішало і стало легше. Через три дні Наталка дала згоду бути дружиною. На весілля прийшло багато гостей, лунали пісні, поздоровлення, а Наталка ледве стримува-ла сльози, бо ніяк не могла повірити, що цей високий, старший на 15 років дядько, буде їй чоловіком.
Ілліч був терплячим і впертим. Тільки один він знає скільки прий-шлося прикласти зусиль, щоб Наталка повірила йому і стала дружиною, як перед Богом, так і перед людьми. Наталка й справді почала до нього звикати. Вона звикала до його небагатослівності і турботи, передбач-ливості і впертості. Клавочку він балував, купляв їй цукерки і іграшки, ходив з нею гуляти. Через 2 місяці Клава несподівано назвала Антона Ілліча татом і ніби підказала своїй мамі, що кращого від нього вона ніко-ли не зустріне. Ілліч виявився ніжним, турботливим чоловіком і татом. Спільних дітей їм Бог не дав. Більше сорока років вони прожили щасливо і в злагоді, але Наталка так ні разу й не назвала чоловіка Антоном, тіль-ки Іллічем і на Ви. Клава подарувала їм онука й онучку. Вже після смер-ті Ілліча, Наталка розповіла Клаві свою історію зустрічі з Дмитром. А першим і останнім коханням для неї був Антон Ілліч. Вона була впевнена в цьому все своє життя. Сперечатися з долею - марно. Це останні слова, які були сказані Наталкою, коли вона йшла в вічність, щоб зно-ву зустрітися з Іллічем. На небесах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
Мамини батьки і брат з сім'єю жили на одному подвір'ї : батьки – в флігелі, а брат – в старій хаті. Бабунька була жінкою красивою, білолицьою, пишною, ходила поважно. Від дітей і онуків завжди чекала відданості і любові.Чимось ласеньким онуків пригощала дуже рідко, а ось сама полюбляла солодощі і в «заначці» у неї завжди було щось солоденьке. Все своє життя вона ніде не працювала, бо була гарною модисткою, шила жіночий одяг, і гроші заробляла вдома. А ще бабунь-ка вміла гадати на картах і в неї це виходило добре, бо бажаючих знати, як складеться доля, завжди вистачало.
В далекому 1966 році, коли нам з Вовкою було по 11 років, а двоюрідній сестричці Люді – 10, теплого літнього дня ми з мамою і татом прийшли до них в гості. Цього разу за столом зібралася вся рідня і дітям теж дозволили сісти за один стіл з дорослими, що раніше не дозволяло-ся. Була по-сімейному тепла атмосфера, спогади і пісні. І ось бабунька раптом сказала: «А знаєте який мені торт сьогодні принесли знайомі продавчині ! Я їм нагадала, що ревізія пройде добре. Так і сталося. А торт великий, високий, а на ньому квіти, розочки, як живі». Після цих слів я з Вовкою і Люда подивились один на одного і швиденько вибігли з хати. Побігли до флігеля. Перед нами була одна задача – знайти торт. Хвилин через 15 в комірчині, в великій зеленій каструлі ми його все-таки знайшли. Кремові розочки, дійсно, були як живі. Мовчки, ми почали просто руками їсти цю красоту. Впорались швиденько. Тепер торт виглядав не дуже привабливо, але ми пальцями розмазали залишки крему по поверхні торта і повернулися до столу.
Через деякий час бабунька з дідом пішли додому відпочивати, а ми затаївши подих, проводжали їх стривоженими поглядами і чекали: що зараз буде? Чекати прийшлося недовго. Хвилин через десять на подвір'ї роздалося бабунькине голосіння: « Що ж вони наробили, барбоси!!! Поїли всі розочки-и-и…». Бабунька через двір майже бігла, чим всіх дуже здивувала. Ми ховались хто-куди: під стіл, під ліжко, за шафу. Дорослі сиділи мовчки, чекаючи мамашу, так між собою вони називали бабуньку. Ось вона забігла в кімнату. «Де вони?» Всі мовчали, тільки наш тато, у якого були складні стосунки з тещою, усміхаючись сказав: «Мамаша, а чого Ви так переживаєте? Взяли б і зразу принесли торт, всім дісталося б по шматочку, а Вам – найбільший».
Бабунька стояла з відкритим ротом і нічого не могла сказати, махнула рукою, розвернулася і почовгикала з хати. Ми в своїх схованках зітхнули з полегшенням. І раптом за столом роздався голосний сміх – сміялися всі, до сліз. Правда, нам тут же було розказано, що таке пога-но, а що таке гарно і відправлено делегацію, яка складалася з нас і мам, просити у бабуньки пробачення.
Бабунька вже ніколи нам не розповідала, що у неї є добренького – урок зрозуміла по-своєму. А ми вже й самі бабуньки, як зустрічає-мось так і згадуємо : а розочки були, як живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2015
Не ждала я никого,
Потому и удивилась -
Тёмно-красное авто
У ворот остановилось.
За рулём — интеллигент,
Я немножко оробела.
«Оль, привет! Какой момент!».
Удивленью нет предела.
Боже мой, да это ж Сашка
К нам на встречу прикатил.
Улыбнулся - в детство наше
Наши годы возвратил.
И посыпались вопросы,
Завязался разговор
О смешном и о серьёзном,
Ни о чём и обо всём.
Завтра школьный двор нас встретит,
Завтра мы зайдём в свой класс .
Станем мы совсем как дети,
Вспомним школьный первый вальс.
Будет смех и будут слёзы
И поймём, конечно, мы:
Жизнь трепала нас серьёзно –
Чаще встречи быть должны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557517
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2015
Спогади про дитинство я завжди порівнюю з складанням паз-лів. Пазли різнокольорові і за розміром різні: щось пам'ятається більше, а щось – менше. А ось, згадуючи свій перший «дорослий» подарунок, я завжди мимовільно всміхаюся сама собі.
За тиждень до нашого з братом 15-річчя, мама нас запитала : "А, що ви хочете отримати в подарунок?». В один голос ми відповіли: «Годинник», - і засміялися. Мама подивилася на нас, здвинула плечима і буркнула: «А, що в цьому смішного?». Вона й не здогадувалася, що ще вчора Вовка ненароком знайшов в шафі пакуночок, в якому лежало два годинника. Тепер це була не тільки мамина, але й наша таємниця.
В День народження мама урочисто одягла нам на зап'ястя годинники і сказала:»Ось і збулася ще одна ваша мрія». Але моє мале-сеньке щастя протрималося лише місяць. А сталося ось що: готуючись до екзаменів, я брала підручники, білети, зошити, олівець, старий плед і йшла в старий шкільний парк,а заодно – я випасала там гусей. Так було і того дня. Коли я повернулася додому, мама зразу ж помітила – на руці в мене не було годинника.
Разів десять ми з братом проходили стежинкою до парку і назад, додому, шукаючи годинник в траві чи на обочині дороги, але все було марно. Я була така заплакана, що мама не витримала і сказала:
« Досить. Годинник маленький, якась гуска могла його проковтнути і все. Є один вихід: прощупати воло у кожної гуски». Нічого не вийшло – годинник не прощупувався. Мама усміхнулася і сказала : « А знаєте, є ще один спосіб пошуку – треба перерубати всіх гусей і, можливо, так ми знайдемо годинник». Так і зробили, гусей був десяток, до півночі проводився «пошук», але знову невдача – так нічого і не знайшли, ок-рім малесенького золотистого ґудзика з маминої сукні. Втомлені поляга-ли спати, сон був тривожний і уривками. Вранці, коли посідали за стіл снідати, мама посміхнулася і сказала: « Не повезло гусям. Не треба було ковтати мого ґудзика. Зате ми тепер будемо кожний день з м'ясом».
А після обіду до нас завітала сусідка т. Віра. Вона усміхнулася і сказала: « Танцюйте». На її долоні лежав мій годинник. Здивуванню не було меж. А все було дуже просто: годинник був притоптаний в піску біля хвіртки, а вона побачила тоненький чорний ремінець, потягнула за нього і… все.
Та годинник я все-таки загубила знову, рівно через місяць. Мама тоді мені сказала: « Не зійшлися ви з ним характерами». Новий годинник мама мені подарувала рівно через 10 років. Цей годинник я не загубила. Мабуть, у мене змінився характер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
А мысли цепляются пальцами
За тоненький лучик надежды,
Ну что же им глупым всё кажется,
Что может быть всё, как и прежде:
Что можно простить все обиды
И можно войти в дом без стука;
Осколочки чашки разбитой -
Ведь это ещё не разлука;
Дожди среди лета осенние -
Конечно же, это - не осень;
Ещё не умеет терпение
Свои задавать мне вопросы;
Ещё оглянуться не поздно,
Чтоб встретился взгляд с твоим взглядом;
Ещё улыбнуться так просто,
Тепло ощутив твоё рядом.
А сердце ещё не знает,
Как больно, когда вдруг куда-то
Любовь, словно тень, исчезает,
Оставив в душе грусти пятна
И мысли слабеющей пальцы
За тоненький лучик надежды
Не станут напрасно цепляться -
Не будет у нас всё, как прежде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557185
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2015
Тихим відлунням "кохаю"
Сни мої знову тривожить.
Тільки й сама я не знаю -
Серце почути чи зможе?
Спогади, мов павутиння -
Вибратись з нього так важко!
Стало кохання вже тінню -
Це не моя тепер казка.
Щось не збулось, а щось сталось -
Навіть жалю не лишилось:
Зникло... і не попрощалось,
Полем життя покотилось.
Тихим відлунням "кохаю",
Може, й твої сни тривожить.
Тільки тепер я вже знаю -
Нас догукатись не зможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2015
Жили у великій родині
По-різному, як у сім"ї:
І сварки були й іменини,
Будневі й святкові дні.
Ростили дітей і онуків
І дбали про затишок й мир.
Своїх не ховали здобутків,
Не лізли в чужий монастир.
І раптом - війна, як торнадо:
Донбас у руїнах й вогні.
І дати не можемо ладу
Нахабству і голій брехні.
Калік й убієнних безвинно
Не сотні, а вже тисячі.
Як боляче, люба, родино -
Не гаснуть у храмах свічки.
І тільки б надії і віри
Не згасла у душах свіча.
Розпрямимо зранені крила,
Щоб ранок без сліз зустрічать.
І буде усе, як раніше -
З руїн ми піднімем Донбас.
Ми будемо йти ще певніше,
Ніхто не зупинить більш нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
Снігопаду мелодія ніжна
Понад містом велично пливе
І, як світ наш безмежна і вічна,
У дитинство мене знов зове.
Крізь роки чую сміх я і гомін -
По заметам навмисне йдемо.
Повно в валянках снігу й за комір
Ненароком сніжку жбурнемо.
Буде мама бурчати: "Знов мокрі, -
Тільки очі сміються чомусь -
На лежанку бігом, дітки хворі
Не потрібні, за вас я боюсь.
Молоко з медом пийте, бо завтра
Знов на вулицю побіжите".
На лежанці так затишно й правда
Завтра снігу ще більш намете.
Вже не стримує мама усмішки,
Укриває нас пледом старим.
Висипає нам в жмені горішки -
Це, щоб вам добавлялося сил.
Снігопаду мелодія лине,
А в душі - почуттів зорепад,
Бо дитинство далеке й чарівне
Знову в спогадах кличе назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015
На отца, как две капли похожа,
Говорили мне это всегда.
Улыбалась мне мама: "Ну что же,
Не такая уж это беда".
Только я почему-то, не знаю,
Так хотела похожею быть
На красивую женщину, Маму,
У неё я училась как жить.
И, когда первый раз колыбельную
Дочке пела, подумала вдруг:
"Я на маму похожа, наверное,
А другие пускай мне не врут
Потому, что теперь точно знаю,
Как две капли похожи мы с ней".
И всё чаще с улыбкой мечтаю,
Как себя вижу в дочке своей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553132
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.01.2015
У маминой могилки так уютно,
О чём-то с ветром шепчется листва.
Так тихо шепчется, так нежно, грустно
И фото смотрит с камня на меня.
О чём грустишь? За кем опять скучаешь?
Что не успела в жизни мне сказать?
Быть может, прошлое ты вспоминаешь?
Как жаль, мне не дано ответ узнать.
Нас безоглядно разделяет вечность,
А, может быть, нас разделяет миг.
И грусть однажды превратится в нежность,
Как нить связующая нас двоих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553129
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.01.2015
По стежці зОряній приходив в сни,
Дивився довгим-довгим поглядом.
А в ньому - біль розлуки, біль вини,
Наповненний незвичним холодом.
Дивився в очі і чомусь мовчав -
В минулому слова лишилися.
Якби-то знати хто нас обікрав
І в чім тоді ми помилилися.
Та марно копирсатися в думках
І сни тлумачити як хочеться.
Ховаються сумління в трьох крапках,
З минулим серце не шепочеться,
Бо тайни всі розказані давно
І ні про що уже не мріється.
...А повний місяць дивиться в вікно,
З стежинки пил росою сіється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2015
Грустили глупо мои сны,
Мои капризы и причуды.
Терялись в омуте зимы...
Я их спасать теперь не буду.
Я стала на печаль сильней,
Я стала на любовь мудрее.
Ключ потеряла от дверей -
От прошлого, сказать вернее.
Сомнения оставив там
И боль обид необъяснимых,
Сильнее стала на обман...
Но не забыла глаз любимых.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552559
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2015
Мы смешные, наивные люди
И боимся с тобой понимать:
Время нас никогда не рассудит,
Да и прошлому трудно солгать.
Верим в то, что нас время излечит
И отступит незванная боль.
Почему же грустят твои плечи?
Почему мне так скучно с тобой?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552290
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.01.2015
Мячик жизни рукою судьбы
Пущен с горки на зависть умело:
Между днями земной суеты
Мчится он удивительно смело.
И остались давно позади
Годы детства и юности годы,
Всё заметнее снег седины,
Устаю я всё чаще в дороге.
И, когда догорает закат,
В душу просится странное чувство:
Словно глупо живу, невпопад
И в душе до отчаянья пусто.
Словно я не успела свершить
То, что было судьбой предназначено.
Только знаю - умела я жить,
Не напрасно часть жизни растрачена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552288
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.01.2015
Времени вечная мельница -
Стонут её жернова.
Радость и боль перемелятся,
Нужно ли помнить слова?
В спину со злобою брошены,
Пусть не поранят души.
Пусть занесёт след порошею
И не прощать не спеши.
Знай, превращаются в прощлое
Снег и дожди, и печаль,
Помним мы чаще хорошее,
"Жаль"- говорим невзначай.
Прошлого след чуть запутанный
Ищем зачем-то всегда.
Богом так мир наш задуманный -
Времени льётся вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552109
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.01.2015
Как этот вечер можно рассказать:
Извечную печаль роняют в воду ивы,
Уходит день неслышно и совсем незримо
И умирает вызревший закат.
Как угадать едва заметный миг -
Дня уходящего последнее мгновенье,
Когда положит первый, лёгкий штрих
На полотно картины этой предвечерье.
Нахлынувшие чувства можно ль как-то рассказать,
Когда печаль светла и так необъяснима!
Уходит день и это вновь неповторимо
И хочется на миг мгновенье это задержать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552059
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 16.01.2015
В грудЯх замість серця - каміння,
А замість душі - пустота.
Жили поряд з нами, а нині..,
Мов зграя вовків. Сволота!
Нічого святого немає -
Закреслили "градом" усе.
Тринадцяте січня криваве -
Стріляли в автобус. Пусте!
Хизуються: під Волновахою -
Це тілько початок, тепер
Ми знищимо хату за хатою -
Це новий воєнний маневр.
"Народних" республік примара
Роз"їла серця і мізки.
Вовків здичавілая зграя
Рве в злобі Донбас на смужки.
За нею сліди спустошіння
І тисячі глупих смертей.
Шкода, що пустило коріння
Безумство фашистських ідей.
Хай варвари більше не мріють,
Що буде по-їхньому. Ні!
Невже вони не розуміють -
Чужі вони нашій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015
Но это не я, а кто-то
Однажды в окно постучит.
Чужое, забытое соло
На ноте любви прозвучит.
На ноте обиды и боли,
Высокой холодной тоски.
Душе твоей будет так больно,
Но слёзы не будут близки.
И свечи, заплаканы воском,
Зажжёшь ты дрожащей рукой.
...Но это не я к тебе в гости,
А прошлое в гости, родной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550863
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2015
Закат разольётся за речкой
И вновь отразится в воде.
А кошка, скрутившись колечком,
Уснула на тёплой траве.
И ветер уставший, чуть слышно
О грустном, о чём-то твердит.
По тёплой шершавости крыши
Луч солнечный быстро скользит.
Он с краешка крыши сорвётся,
К реке по траве побежит:
Речушку целует там солнце
И птица всё ниже кружит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550858
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2015
Ночи шёпот еле слышен: тих и неразборчив.
Ветер затаился в лепестках уснувших роз.
От заката до рассвета путь на миг короче,
Упадут на листья и траву бусинки слёз.
Плачет ночь, уходит оглянувшись, торопливо
И рассвета всё светлее, шире полоса.
Солнце как-то нехотя, по-детски, чуть лениво,
Протирает кулачками сонные глаза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550685
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.01.2015
Дрімає засніжений сад
В безмежжі обвітрених снів
І сниться йому зорепад,
Повернення з півдня птахів.
Й мороз не такий вже й страшний,
Бо прийде весна все одно
Й на вишнях цвіт буде рясний,
Весна розплескає тепло.
І вітами знов зашумлять
Дерева, вітаючи день.
А зараз нехай ще посплять -
Зима їм співає пісень.
В них ніжності ноти бринять
І знов заколисують сад.
Сніжинки кружляють, летять -
Йде третю добу снігопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2015
Мне снятся стихи. Как же странно!
Мне снятся созвездия слов.
Моя сокровенная тайна -
Ночное рожденье стихов.
Созвездия станут стихами,
Стараюсь запомнить слова.
Рассвет золотыми лучами
Напишет на стёклах окна:
Пиши, я тебя понимаю -
Не каждому снятся стихи.
Созвездия слов собираю...
И Музы я слышу шаги.
1995г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.01.2015
А она не Ваша птица. Нет, не Ваша.
Просто были очень крепкими силки
И зерно клюёт она с хрустальной чаши,
Только почему-то зёрнышки горьки.
Вы её так любите, не замечая,
Как она тоскует в клетке золотой
И бессонницей больна, живёт мечтая
Вновь вернуться хоть на миг, но в край родной.
Разучилась петь она и веселиться
И не свыкнется, не слюбится, увы...
Ей душою с Вами не дано сродниться -
Мало Вашей на двоих одной любви.
1992г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549902
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.01.2015
Я судьбу обмануть всё пыталась,
От судьбы убежать я хотела.
А она мне в глаза рассмеялась -
Что-то стала ты слишком,уж. смелой.
И взвалила легко мне на плечи
Неудач груз и груз невезений
И счастливые редкие встречи,
А ещё - паутину сомнений.
Только крылья я не опустила,
Может, шаг мой стал чуть осторожней.
Я училась прощать и любила,
С каждым годом к себе была строже.
Пред судьбою мне не было стыдно,
Мы по жизни с ней дружно шагали:
С полу-слова друг друга, как видно,
С полу-взгляда всегда понимали.
1995г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549897
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.01.2015
Словно к осени я прикасаюсь –
На ладони багровый листок.
Как назвать это: смерть или старость?
В жизни всем нам назначен свой срок.
И приходит вот так обречённость
С горьким привкусом слёз и тоски.
Прикасаюсь я к листьям, а осень,
Оглянувшись шепнула: Прости.
1996г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549304
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2015
Вот и осень подходит к концу,
Плащ парчовый успел износиться.
Ей, конечно же, больше к лицу
Бабье лето и платье из ситца.
А теперь, словно нищенке, ей
На удачу смешно полагаться.
И сочится унынье дождей
Сквозь её не согретые пальцы.
1986 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549303
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2015
Поспішно іду і боюся
Спіткнутись і впасти. Що потім?
А раптом я не підіймуся –
Й сліда не лишиться, лиш попіл
Моїх «не сбулось» і «було».
Літа відлетять геть, у вирій,
Мій Ангел підставить крило
Й полине душа в інший вимір.
І серед мільйонів зірок
Погасне іще одна зірочка.
Але не прийшов ще мій строк –
На полі ще визріє житечко.
Ще прийдуть і осінь, й зима,
На зміну весні прийдуть й літові.
Іду я життям не дарма –
Зустрічному дякую вітрові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
Посмотри, а в траве отцвелись
Одуванчики. Стали седыми.
Вот такая короткая жизнь -
Нас уже не зовут молодыми.
Величают теперь нас на "Вы" -
Седина в волосах серебрится.
Подрастают внучата и мы
Пишем новые жизни страницы.
Нам глаза улыбнутся родные
И шепнём мы друг другу:" Держись.
Ну и что, что с тобой мы седые
И такая короткая жизнь".
2000г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548765
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.01.2015
Трепещет листок не опавший,
Как маленький траурный флаг.
Ноябрь серой краской раскрашен,
Тоска в твоих серых глазах.
Уж слишком в глазах твоих много
Печали осенней, мой друг.
Меня позовёт в даль, в дорогу,
Едва слышный шёпот разлук.
Слова твои путаны слишком
И скомканы напрочь, пусты.
"Прощай" твоего не услышу,
Почудится: только прости.
И я оглянусь на мгновение...
Ладонью ты спрячешь свой взгляд.
...Как тихо кружится в падении
Листочек, наш траурный флаг.
1996 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548407
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.01.2015
Между двух тысячелетий - Я:
Снов моих и мыслей бесконечность,
Прошлое моё и седина,
И уставшая до боли нежность.
Между двух тысячелетий - Боль
И потерь моих необъяснимость,
В чёрных одеяниях любовь,
Непрощение - сердец ленивость.
Между двух тысячелетий - Мы,
Нашей совести охрипший голос,
Памяти беспамятство вины,
На коленях сгорбленная гордость.
Между двух тысячелетий - Миг,
Первое, последнее дыхание.
Божьей матери печальный лик,
Сына Божьего всепонимание.
2000 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015
[b]В [b]новому році всім бажаю щастя!
[b]Н[/b]овий нехай щедріщим буде на добро!
[b]О[/b]сь і прийшов, дві тисячі п"ятнадцять,
[b]В[/b]ін замережив інеєм моє вікно.
[b]О[/b]брази й кривди хай проходять мимо -
[b]М[/b]и один одному всміхнЕмось щиро знов.
[b]У [/b]нашім домі я бажаю миру,
[b]Р[b]ясніє квітами нехай завжди любов.
[b]О[/b]крилює надія нас і віра -
[b]Ц[/b]е найважлИвіше у нашому житті.
[b]І [/b]згине геть байдужість і зневіра,
[b]В[/b]сім я бажаю вижити у цій війні.
[b]С[/b]ьогодні й назавжди хай стихнуть "Гради"
[b]І[/b], щоб війна не поверталась навіть в сни.
[b]М[/b]и віримо у силу й мужність правди,
[b]Б[/b]о ще сильніші, кріпші духом стали ми.
[b]А[/b] як же хочеться, щоб все сбулося,
[b]Ж[/b]урба і біль хай не тривожать душі нам.
[b]А[/b] ми усмішкою знов стрінем сонце -
[b]Ю[/b]рмитись в серці більш не буде злий обман.
[b]Щ[/b]астить нехай дорослому й малому,
[b]А[/b] в новий рік ми зможемо все подолать.
[b]С[/b]ини й чоловіки прийдуть додому,
[b]Т[/b]а й будуть нову Україну будувать.
[b]Я [/b]щастя й долі всім хотіла побажать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015
[b]З[/b]има. Холодная тоска.
[b]И[/b] скучен зимний день.
[b]М[/b]ороз. Так низко облака.
[b]А[/b] в сны спешит апрель.
[b]Х[/b]русталь сосулек, бахрома,
[b]О[/b]сыпан серебром.
[b]Л[/b]етят снежинки, кутерьма,
[b]О[/b]ни сплошным ковром
[b]Д[/b]ороги, реки и поля
[b]Н[/b]акроют так легко!
[b]А[/b] возле дома тополя -
[b]Я [/b]вижу их в окно.
[b]Т[/b]емнеет рано. Вечера
[b]О[/b]бвенчаны с тоской.
[b]С[/b]кажи, любимый, лишь вчера
[b]К[/b]азалась жизнь другой.
[b]А[/b]х, эта грусть, пришедшая зимой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547385
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.12.2014
Дощ по-справжньому осінній
В грудні - вже й не дивина.
У природі зміни дивні -
Не спішить до нас Зима.
Сонце вигляне з-за хмарки,
Усміхнеться: так бува.
Грається Зима в мовчанки
Й невідомо де блука.
А онук питає знову:
"Щось наплутав календар?
Так мені ж пошив обнову,
Шапку міхову, шапкар.
А Зима, немов забула -
Зовсім скоро Новий рік".
Потерпи, удень я чула
Шепіт вітру звіддалік:
"Телеграма, ось, читайте:
Дуже забарилась я.
Скоро буду, зустрічайте.
Підпис вензелем - Зима".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014
Я по тебе вдруг скучаю,
Только признаться боюсь
И вечерами листаю
Книгу с названием "Грусть".
Авторы: сны, мои грёзы,
Память и боль, и мечты.
Только улыбку, не слёзы,
Чувство хмельной пустоты
Чтенье во мне вызывает.
Нежную, лёгкую грусть.
Просто всегда так бывает:
Дней убегающих груз,
Словно бы прессом по чувствам -
Камни останутся, пыль,
Но между ними пробьются
Чувств и цветы, и ковыль.
Будет всё нежным, неярким,
Тихим, без всплеска в душе.
Пылью покрыты помарки...
Светлое чувств купаже
Не опьянит уже больше,
Голову мне не вскружит.
Вновь я скучаю о прошлом -
В книге закладка лежит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545375
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2014
Сероглазый король
Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король.
Вечер осенний был душен и ал,
Муж мой, вернувшись, спокойно сказал:
"Знаешь, с охоты его принесли,
Тело у старого дуба нашли.
Жаль королеву. Такой молодой!..
За ночь одну она стала седой".
Трубку свою на камине нашёл
И на работу ночную ушёл.
Дочку мою я сейчас разбужу,
В серые глазки её погляжу.
А за окном шелестят тополя:
"Нет на земле твоего короля..."
Сіроокий король
Боле моя, тобі слава тепер!
Вчора король сіроокий помер.
Вечір рожевий, задушний стояв,
Мій чоловік так спокійно сказав:
"Знаєш, з охоти його принесли,
Тіло під дубом величним знайшли.
Був молодим!.. Королеву шкода,
За ніч одну посивіла вона".
Люльку свою на каміні знайшов
І на роботу він на ніч пішов.
Я розбуджу сірооку доньку,
В очі її подивлюсь в мить гірку.
А за вікном тихий шелест тополь:
"Землю покинув навік твій король..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
Ах, как одиноко желтеет окно
В кромешной морозной ночи!
Ведь так не должно быть: я слышу одно,
Как сердце безмолвно кричит.
Я чувствую грусти дыхание, боль
Сроднилась с душой навсегда.
И прошлое странно своей пустотой,
И сгустком живым темнота
За окнами бродит и так, ни о чём,
Бормочет всю ночь напролёт.
Мы в памяти ищем кого-то, зовём
И верим, что нас кто-то ждёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544277
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.12.2014
Давай притворимся чужими,
Когда нам вдруг выпадет встреча.
Немыми, слепыми,глухими...
Быть может, нам будет так легче?
И память, и сердце, быть может,
Сумеют найти в себе силы
К себе быть немножечко строже...
Но, что же так больно, мой милый?!
Любви нашей, памяти больно,
Как лезвием, вдруг, по-живому
С размаху, с досадой, невольно,
Как-будто нельзя по-другому.
Давай притворимся. Не веришь,
Что я научусь притворяться?
И, если меня вдруг ты встретишь,
Глазами не смей улыбаться.
Так трудно глазам не ответить,
Так трудно и больно, любимый.
Давай притворимся, как дети,
Играя в игру "Стать чужими".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543127
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.12.2014