| Сторінки (6/585): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Як ти, бува, народжений не тим
і не зумів удачі дать калим -
нелегка тебе доля в світі жде,
бо берег тим, хто до нього гребе.
Хто не зумів, не втримавсь - як змія,
вкраде його рутинна течія
і понесе у водопадний вир,
де на супротив вже бракує сил,
і на каміння вкине звідтіля.
І на земне не встигнеш поглядіть,
ані торкнутись дуба верховіть -
там епатажні зайняли ступінь...
А серце тарабанить, наче дзвін,
і кров із збитих ліктів і колін,
тобі твердять - то не для тебе світ.
Лиш зачепившись пальцями за ріг
того каміння, що воді поріг,
і вибравшись з кипучої ріки
ти упадеш на твердь цю навзнаки,
щоби хоч дух перепочити зміг.
Оклигавшись, до світу закричиш:
"Будуйте дамби! Поки пекла свищ
нас не ковтнув, не знищив навіки"...
Та чи почують тебе з дна ріки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361152
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2012
Відсвяткуємо Успіння Пречистої Діви,
проведем її в захристя молитовним співом,
дозбираємо у полі, приберем господу,
щоб в Її різдво до столу було все з городу:
і картопля, і цибуля, і хліб-паляниця,
щоби Матінці Христовій щиро помолиться
за усі небесні дари, ласку і турботу
та просить її надалі освятить супротив,
обгорнути край від лиха святим омофором,
посвятити мечі віри на Святу Покрову.
Щоби, як колись, на Січі, побіда кувалась
щоб китайкою у вічі смерть не заглядала,
щоби воля розквітала, а правда множилась -
поможи, Небесна Мати, аби то звершилось
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360446
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 28.08.2012
Ганьби немає гіршої в житті,
коли тебе принижують в усьому,
а ти, аби уникнуть стусанів,
у кривдника мавпуєш його мову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360006
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2012
Несе вітер хмару з Холодного Яру,
в гучній громовиці козацькі полки
гукають: "Покари чужим комісарам,
що в землю козацьку запхали штики!"
Козацькому роду - нема переводу,
козацької слави вовік не зітерть,
бо зброєю зроду є гасло народу:
"Свобода України, або смерть!"
В огнях-блискавицях козацькії лиця,
стоять отамани відважні підряд
і клятва, як криця, і обрій іскриться -
то Дуб Гайдамацький приймає парад.
Скількох тут забито за волю і жито,
та знову присягу дають ватажки.
В топильцях умиті, зі сталі відлиті,
під склик-громовицю проходять полки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359922
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2012
Вставай, Україно!
Вставай до схід-сонця.
Ти, вітре, святкові знамена розправ!
Буде на колінах
крізь грати віконця
лякатися спалахів вовчих заграв!
Ми діти курганів,
в нас кров отаманів,
ми русичів славних нащадки прямі.
Вставайте, гетьмани!
Жахайтесь тирани!
Ми волю свою відстоїм в боротьбі!
Вставай, Україно,
допоки не вмерла,
допоки отрута лиш в"їлась на чверть.
Не любимо війни,
та груди вже сперло
й пора вибирати: Свобода чи Смерть!
Щиро вітаю всіх з Днем Незалежності!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359514
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2012
Дождалася, ненько, від діток подяки
за те, що на світ їх колись привела,
що їх рятувала прихованим злаком,
як груди штиками колола орда.
Дожилася, рідна, що власнії діти,
яких, як кровинку свою, берегла,
слугують чужинцю, марудять цим світом
і мову твою роздягли догола.
Вдягнули в лахміття, накинули зашморг,
в чужих одностроях на страту ведуть,
на груди вчепили знущальницькі гасла
про мовні засади і митний союз.
Продалися тим, від яких рятувала,
які їх батьків убивали й дідів,
тепер же по черзі кричать: "Відрікаюсь!"
на мові чужій і з чужинських рядів.
Парад віроломства від міста до міста,
а ти серед площі стоїш, як Пречиста,
у свій день народження в зради намисті
і мову від них затуляєш грудьми.
Чи вб"ють і тебе, розірвуть, пошматують,
вони ж бо глухі і нешасні не чують
як ворог крокує по предків кістках...
Чи то божевілля, чи то рабський страх -
повз тебе і мову проходить парад.
Парад зрад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359091
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2012
Поховалися зорі, мовчазно принишкли у плавнях,
небокрай, ніби ватра, тремтить в багряниці вогнів
знахабніле Учора стоптало, спотворило Давнє
і на вранішнє Завтра по-хижому зирка з-під брів.
Сьогодення залізло в густу трясовину неправди,
по коліна застрягло, карається, наче сліпе.
Повертатися пізно - в ногах ходять кублами гади,
на вуста його спраглі чортовиння пов"язку плете.
Рятівний острівець непокори й здорового глузду
он ясніє на фоні заграв-відголосків біди.
Дотягнись накінець, зак його не зробили, як Тузлу,
лиш пустим передзвоном в обіймах чужої води.
Чуєш, Нині, вставай! Аби вранці всміхнулися зорі,
аби Давнє й Святе сполоскати в росі з чебрецем,
щоб горів небокрай і купався в пшеничному морі,
щоби Завтра за те не ховало від Завше лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358472
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2012
Шановні одноклубники!
Хочу поділитися з Вами маленькою радістю - у видавництві книг "ЛІЛІЯ" побачила світ моя перша поетична збірка "ДУХ ЗЕМЛІ"
Формат 60х84 1/16
Ум.друк.арк.6,51
Папір офсетний,
Титулка м’яка, 112 стор.
ISBN 978-966-2758-07-8
Хочу виразити щиру подяку всім друзям сайту за активне обговорення моїх творів, вагому допомогу і моральну підтримку, літературній творчій спілці "Елітер" за пропагування моєї творчості і цікаві поетичні проекти, а також молодим хмельницьким видавцям Лілії Стасюк і Олександру Білику, за високохудожню професійну верстку і здійснення моєї мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357957
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Гарячі дні без віддиху й спочинку
враз остудили прохолодні грози,
бої за мову і бої за вжинки
присіли відпочить У верболозах.
Лиш яблука поспішно миють лиця,
щоб їх взяли до церкви помолиться
і бджілки медом заливають соти.
Стіжки останні хрестять вишиванки,
в передсвяткових райдужних серпанках
іконостас засяяв в позолоті.
Чекають Спаса душі і погода,
в повітрі жовтня подихи бентежні.
Спостилася по правді і свободі,
лаштує виступ горда Незалежність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Ненавиджу я
підлість, зраду і брехню,
і це - довіку!
***
Коли навкруги
процвітає насильство,
а право людське
судочинство гвалтує -
пора гострити піки.
***
Проти наруги тільки зброя,
шаблюка з булавою
є ліком...
лиш варто се робити з головою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357192
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 13.08.2012
Який непевний час у нас настав -
генетика уся в експериментах:
купуєш яблуко, а в нього (Боже збав!)
щурячі, вибачайте, екскрименти.
Або картопля, наче кавуни.
У магазинах ГМО, як гною,
і масло роблять навіть із води,
колотять гени всі поміж собою.
А ще клонують запахи й смаки
і добавлять в те, що неїстивне,
чого не хочуть їсти й хробаки,
а ми їмо, як те самим не дивно.
Добрались технології й до душ
і вже шалено там експериментують,
аби змішать у велетеньський куш
всіх виборців, які проголосують.
Яких там тільки дослідів нема -
і адмінтиск, погрози, вимагання,
для непокірних - суд, процес, тюрма,
довірливим - порожнє обіцяння.
У того бізнес вкрали у суді,
а іншого до смерті залякали,
а хто ніяк піддатись не хотів -
зробили ДТП і закопали.
Напутали із генами вже так
що і себе забули від природи,
як ті папуги, лиш чекають знак,
що їм дадуть кремлівські верховоди.
Батьківську віру продали за гріш,
історію у найми відрядили,
де була совість - непроглядна пліш,
де була гідність - чорнота могили.
Нещасні клони хижих хазяїв
і мову вже віддали на поталу,
і імена клонують тих воїв,
хто в бій іде за правду і державу.
Яка то ницість, уркаганний стиль,
яка зневага до свого народу!
Народе мій, нам вистачить зусиль,
щоб вивести те ГМО з городу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356603
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 11.08.2012
Таки рішились.І зрадлИва кров
не зупинилась у мерзенних венах,
не зупинив народу гнів, собор,
голодування, Божа анафема...
Таки рішились. За цей смертний гріх
їх прокленуть чужі і власні діти,
як Справедливість стане понад світом,
щоб повернуть Вкраїні оберіг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356268
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.08.2012
Серпнева ватра досягла зеніту,
Повітря зашкварчало перегріте.
Експресію парні і урожаю
Котив Ярило спраглим небокраєм -
Афористично так прощалось літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356238
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 09.08.2012
Безмежним є цей білий світ,
безмежний лік вселенських літ,
є правда неосяжною і віра.
Нема границі для бажань,
але існує десь межа,
що ділить світ на чорне і на біле.
Межа мовчання й сподівань,
межа терпіння і благань,
без термінів чеканню затяжному.
Межа веселощам й біді,
межа шляху, межа воді -
межа, яку не перейти нікому.
Безмежжя світла в світі цім
любов всеціла на землі,
і співчуття, і пам"ять необмежні.
Ховають межі небеса,
не знає меж земна краса
і межувати щастя неналежно.
Немає меж добра почин,
безмежний літа швидкоплин,
приходи весни меж не відчувають.
Щоб не долати меж в житті -
не наближайсь до них в путі,
йди і черпай безмежжя це безкрає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355717
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.08.2012
Коли приходить зрілості пора,
а юність залишається позаду
у квітнику дитинства і добра,
в райськім саду, куди вже не потрапиш...
Коли стрімка дорога у життя
упреться раптом в гостре перехрестя
й від вибору залежить майбуття -
не відступи, не розгубись дорешти.
Колись давно Ісусу у твій вік
доводилося вибір цей робити -
або пливти, куди несе потік,
або Батьківську Віру відродити.
І Він зробив цей вибір назавжди,
нам заповів і до цих пір повчає -
нетлінним духом шепчуть образи:
"ВІД ВИБОРУ ЗАЛЕЖИТЬ ДОЛЯ КРАЮ!"
Хоч то нелегко (ти ж бо не маля!)
прийшов твій час узяти хрест на плечі
і пронести по стаціях життя,
бо, як не ти - то хто?!! До речі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355189
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2012
Гарячий серпень дихання скував,
надії гаснуть, наче персеїди,
і небокрай зловіщістю заграв
жахає мрії та пророчить біди.
Великий Космос жде Парад Планет,
які пристали від земних парадів,
злочинних маршів, що розбили вщент
підвалини вселенської громади.
Творець, мов цвітом, Землю заселив
народами і дав їм різні мови
і нищення творіння - рецедив,
який не має прощення ніколи.
Стануть планети у магічний ряд,
як в мантіях, на фоні Макрокосму -
процес сумління, покарання зрад,
сигнал останній до людського мозку.
А душі в передвиборчім гріху
на те знамення віще не зважають...
Багато зір в Чумацькому Шляху,
та кожна неповторно світу сяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354834
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.08.2012
Ми вже друкували на нашому порталі разом з автором Анатольєвич слова і музику цієї пісні під назвою "Дві легенди", яку ми присвятили народній артистці України, Молдови і бувшого СРСР, Герою України Софії Михайлівні Ротару. 7 серпня співачка відмічає свій день народження і ми разом з Наталею Березюк хочемо привітати легендарну землячку з святом. З ювілеєм Вас, Софіє Михайлівно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353746
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.07.2012
Ця пісня стала весільним дарунком моїй доньці у 2001 році.. Музику до вірша написав талановитий музикант Ігор Стойко, а виконала її моя старша донька. Тепер завдяки можливостям інтернету хотів би нею поділитися з Вами.
Дві квіточки в полі розцвіли, мов зорі, весною,
листочки, мов руки, в обіймах бентежних сплелись.
Тулились стебельця, голівки мінялись росою,
нектаром солодким кохання вони розвели.
Пр-в
- Скажи, що любиш!
- Так, я тебе лиш кохаю!
- Скажи, що віриш!
- Так, я тобою живу!
- Скажи, що мрієш!
- Без тебе я мрії не маю!
- Скажи, що знаєш!
- Без тебе я певне умру!
Отак і любились красиві, пахучі і юні,
від ранку до ночі купались в кохання росі.
Шептали слова і ковтало їх чудо-відлуння,
горіли в цілунках і мліли в душевній красі.
Налетіли буйні й жорстокі вітри-суховії,
Зірвали стебельця, посипались з зір пелюстки.
І звідти, з небес, лиш листочками сплевшись обоє,
цю пісню кохання на землю вони донесли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012
Ми приходимо в світ як палає зеніт
від народження зірки нової
і вдихаємо цвіт тих барвінкових літ,
що судилось прожити в любові.
Із дитинства до зір нас дорога веде
по ланах доброчинства і честі,
але іспит нас жде - роздоріжжя круте,
наче карма, лихе перехрестя.
На перехресті справдження надій
свою дорогу відшукать зумій,
не помились, не схиб, не відступи
із перехрестя в зоряні світи.
Там наліво вода, а направо вогонь,
попереду провалля і скали,
хай не буде шкода тобі здертих долонь,
та безхмарного неба замало.
Ні вернутись назад, ні його обійти
не вдавалось ніколи нікому
у вогні тіла гарт, волі гарт у води,
ну а гори бальзамом від втоми.
Що зберіг - не згуби, що не зміг - доведи.
що не встиг заверши усе в пору.
Доки жар у вогні, життєдар у воді,
а у горах негаснучі зорі.
Є нев"янучим цвіт, доки світить зеніт,
доки попіл не висушив море,
доки вистачить сил для натруджених крил
боронитись від вітру у горах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2012
Богдан Сильвестрович Ступка (* 27 серпня 1941, смт. Куликів, сучасний Жовківський район, Львівська область — † 22 липня 2012, Київ) — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).
Ролі в кіно
За всю кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.
Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.
Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.
У списку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).
2006 — на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва).
Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).
2007 — виконав головну роль у фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).
Ролі в театрі
Загалом у Ступки — понад 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.
У театрі імені Франка зіграв у таких виставах:
«Украдене щастя» Івана Франка (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Микола Задорожній[4]
«Дядя Ваня» Антона Чехова (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Войницький
«Король Лір» Вільяма Шекспіра — король Лір
«Лев і Левиця» Ірени Коваль (режисер-постановник — Станіслав Мойсеєв) — Лев Толстой[5]
«Кар'єра Артура Уі, якої могло і не бути» Бертольда Брехта — Артуро Уі
«Сни за Кобзарем» — Поет
Софокл «Цар Едіп» (режисер-постановник — Роберт Стуруа) — цар Едіп
«Істерія»; Зигмунд Фройд
«Тев'є-Тевель» (за п'єсою Григорія Горіна, написаною за мотивами творів Шолом-Алейхема; режисери-постановники — Сергій Данченко, Дмитро Чирипюк) — Тев'є
«Легенда про Фауста» (режисер-постановник — Андрій Приходько) — старий Фауст, Мефістофель[6]
22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер о 7:45 у лікарні «Феофанія». 24 липня 2012 року у театрі імені Івана Франка відбулась церемонія прощання з актором. Як повідомив його син, Остап, причиною смерті став серцевий напад, а також запущений рак кісток. Вічна пам"ять митцю!
Молебень на Аскольдовій горі.
Вінки. На них жалобні чорні стрічки,
як кіноплівки, в квітах і листках.
У сум з жалем прощання у дворі
вмішався запах ладану і свічки,
а над Дніпром - душа, неначе птах.
Вкраїна плаче, а душа кружля,
заглядує у сумовиті лиця,
немовби збоку хоче подивиться,
як на спочинок проводжа земля.
Останній путь, земна остання роль,
останній кадр, останній блиск софітів.
Богдан завмер, піднявсь на стременах,
Тарас посупивсь і мовчить Аскольд -
по стежці в небо пелюстками з квітів
душа відходить, що була як птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012
Котить сонце небокраєм, літа лічить й днини,
хтось родивсь, хтось помирає в світі щохвилини.
Хтось святкує, а хтось плаче - в кого яка доля,
а хто світу і не бачить в застінках неволі.
Одним перли, іншим лаври, решті - животіння,
а он ті і те вже "сперли", лиш німе терпіння
ще витає понад краєм, немов подих вітру,
але - хмари, чорні хмари, грозові в повітрі.
Повбирають тоті хмари увесь біль і тугу,
блискавиця, як покара, стисне обрій в дуги,
загуркочуть громовиці, буря невмолима
розідре, мов рукавицю, світ наполовину.
Хлинуть води, закружляє все в гігантськім вирі,
мов прокляття... Рідний краю, невже жити в мирі
не судилось нам ніколи, й завше так без спину
натягать на тіло голе чужу сорочину?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352238
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2012
Два державних діячі,
чи чужі шпіони,
написали уночі
нам закон про мови.
І пропхали не як в день,
не як в день прийняли,
"гра в наперстки" - одна з тем
у регіоналів.
І тепер кожне село
і кожна сільрада
стануть мову обирать
державну громади.
У Іванівці вона
іванівська значить,
У Ярах - там ярова,
не вкраїнська наче.
А в південниїх краях
і губернських центрах
стануть мову обирать
з сусідським акцентом.
Як напишем "усіма"
авторам "подяку",
то Європа і сама
змовкне з переляку.
А як виступить прем"єр
на "народный речі"
щоб від сміху якийсь "сер"
не скотився з печі.
Є в цім дійстві і плюси
для тупоголових -
їм відкриті всі пости
без вивчення мови.
Правда є одна біда
і для всіх відома
щоб не втратити бува
і держави в мовах.
Бо країну пізнають
по мовнім відтінку
і державу справжньо звуть
лиш по-українськи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350184
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 13.07.2012
У кожній армії колись
були елітні легіони,
найкращі вояки клялись
стріть завойовника кордоном.
І першими були в бою,
і січ лиш мертві покидали.
Краса і вишкіл у строю -
гордились ними генерали.
А зараз ліпшії війська
є поліцаями держави
і доблесть їхня у кийках,
які на свій народ підняли.
Не сороміть хоч однострій,
не смійтеся з традицій славних!
Народ наймив вас як Воїв,
а не прислужливих шакалів!
Ви стали гавкати на тих,
хто вас годує й одягає,
і замість стерегти від лих -
самі вже лихом є для краю.
Немов опричники, вдяглись
у комуфляжі і в шоломи.
Беззбройний люде, стережись!
Ідуть "елітні" легіони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348888
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2012
Якщо Тобі не байдуже - вставай!
Якщо козацький дух у тілі бродить -
на захист мови во ім"я народу
на Європейську кличе рідний край!
Якщо Тебе лякають і цькують,
згадай, що українцем є по праву,
що кожен з нас є чільником держави,
які манкурти по шматках крадуть.
Не посором Дніпрових берегів,
розправ, мов крила, від знущання плечі,
вже крадії готуються до втечі,
їх налякав народу клич і гнів.
У вишиванку груди обгорни,
змочи вуста джерельною водою.
Ти не один! Мільйони за тобою!
І вже тремтять від жаху вороги.
Бо шахраї відчули, що горить,
що їм крізь пальці утікає влада -
нас посварить хотіли казнокради,
і мовами усіх пересварить.
Ким Ти не є і хто Твої батьки,
як прагнеш жити в правовій країні -
не дай понищить голос України,
бо безголосі є тільки раби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348420
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.07.2012
................
Лиш не забути б хто ми справді є,
у ейфорії свята не зблудити,
посеред мов в фінальному фоє
свою уже навік не загубити.
Щоби опісля не ковтати сіль,
не борсатись в трясовині-болоті,
не споглядати на весь світ звідтіль
через ту сітку в клітку на воротях.
Запам"ятати ім"я тих гравців,
хто не на полі грає у футбола,
і суддів тих з Печерських берегів,
чий арбітраж завжди на грані фола.
І зрозуміти, що і в святе це,
і в інші свята, що не є секретом,
оті гравці замість м"яча яйце
по наших нервах котять в кабінетах.
Що їх вже ігнорує Вільний Світ,
і свято влаштувати - цього мало,
червону картку Головний Арбітр
їм показав задовго до фіналу.
І ми гукнем після змагання так,
що й суддям відгукнеться всім немило,
є у футболі недовіри знак,
так зрозумілий: "Всіх гравців - на мило!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344071
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.06.2012
Неначе буря краєм пронеслась -
враз загуділо все і закричало:
"Оле, оле!" і сонце, ніби м"яч,
з свистуником виглядує з-за хмари.
Країна - як безмежний стадіон,
міста і села - гомінкі трибуни,
наче зненацька нас взяли в полон,
а ми від радощів ім"я своє забули.
Шістнадцять мов ефір переповня,
а прапорів - веселка віддихає!
Зафутболіло, заГОЛилося щодня,
і зафанатилось від зір до небокраю.
Триває свято. Пристрасті ростуть,
тоталізатори у ставках заблукали,
синдром фіналу, наче каламуть,
заповнює дороги і вокзали.
Росте напруга. Хто він - чемпіон?!
Очікуємо раз в чотириріччя,
а відповідь шукає стадіон
у кожній грі такій непересічній.
Щось зміниться як взнаємо ім"я?
Звичайно, ні! Та в місяць цей щасливий
забулось все - і криза, і війна,
і м"яч летить, неначе голуб миру.
''''''''''''''''''''''''
Лиш не забути б хто ми справді є,
у ейфорії свята не зблудити,
посеред мов в фінальному фоє
свою уже навік не загубити.
Щоби опісля не ковтати сіль,
не борсатись в трясовині-болоті,
не споглядати на весь світ звідтіль
через ту сітку в клітку на воротях.
Запам"ятати ім"я тих гравців,
хто не на полі грає у футбола,
і суддів тих з Печерських берегів,
чий арбітраж завжди на грані фола.
І зрозуміти, що і в святе це,
і в інші свята, що не є секретом,
оті гравці замість м"яча яйце
по наших нервах котять в кабінетах.
Що їх вже ігнорує Вільний Світ,
і свято влаштувати - цього мало,
червону картку Головний Арбітр
їм показав задовго до фіналу.
І ми гукнем після змагання так,
що й суддям відгукнеться всім немило,
є у футболі недовіри знак,
так зрозумілий: "Всіх гравців - на мило!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343709
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2012
Козацький курінь на полі бою -
їх одинадцять всього героїв.
Їх одинадцять і стільки ж шведів,
та в нас Шевченко йде попереду.
За зброю - ноги, а м"яч - надія,
ану, Андрію, пробий, як вмієш!
Давайте, хлопці!
Вперед без спину!
За вас боліє вся Україна!
До бою, рідні!
Вперед, завзяті!
Вся Україна у вас фанатом!
Побили шведів, тепер - французи,
що нам підкаже провидець Фунтик?
Їх одинадцять і вас не менше,
хіба французів нам бити вперше?
Ноги - мушкети, вперед до бою!
Ану, Андрію, вдар головою!
Що там англійці ураз притихли?
Передчувають поразку в битві.
Вас одинадцять - це ціле військо,
їх одинадцять в трусах хлопчиськів.
Ноги - гармати, мішень - ворота!
Який там, хлопці, буде супротив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
Я є прихильником твердих сполук.
Люблю метал, розкалений в горнилі,
з якого можна сотворити диво,
могутній крейсер, голку або плуг.
Я люблю дерево в зеленому вбранні
і запах стружки під різцем рубанка,
гарненький столик і новеньку лавку,
і язичків таночок у вогні.
Але мене завжди чомусь лякає газ -
без кольору, шкідливим сірководнем
повзе в легені одорантом модним,
отрутою вбива красу і час.
Вдяга планету в ланцюги оков,
брутальний, хижий, поїдає кисень,
як гриб ядра над небокраєм висне,
точку роси й терпіння перейшов.
Його вогонь зрадливо обпіка,
сморідний запах ставить на коліна.
"А, ну його!" - сказав Дніпро-ріка
і закрутив, наче Геракл, турбіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Суцільний світ брехні і похвальби.
Так надоїло слухати і чути:
один професор в крокодила взутий,
а інший геній, хоч без букви "е".
Одна бездарність світом заправля,
а інша їй, як той шакал, вторує,
он диригент хором ослів керує,
а люд кричить не "Браво", а "Ганьба!"
Там неук у історію заліз
і підправляє щось і "коректує",
той, де не треба, щось собі будує,
а той прогресу відкопав десь ...віз.
А титули всім сипляться, як сніг:
отой вже доктор, той ще кандидатом,
отой письменник із мільйонним статком,
а інший враз поетом стати зміг.
Та так себе розніс-проголосив -
неординарний, культовий, відомий.
Від його віршів у душі оскома,
наче із дички яблуко вкусив.
А інший вже витає поміж хмар
поетом всіх галактик і сузір"їв,
хоч захмелів порядно на подвір"ї
і міцно до чарчиноньки припав.
Спиніться, хлопці! Не смішіться хоть,
не галасуйте так усі одразу!
Ми від природи всі є віршомази,
Поетами назве тільки народ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342697
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.06.2012
Виходьте, браття, з могил глибоких
на Україні царить неспокій.
Царить безчинство нових моголів,
що прагнуть знищить народ і мову.
Ставайте, хлопці, з сирих криївок,
біда і смута на Україні.
Знов торжествує брехня і зрада,
ставайте, браття, на бій за правду.
Ставайте, орлИ, орлят навчати
як Батьківщину обороняти.
Як захистити народну волю,
ставайте, браття, з могил до бою.
Ставай, безсмертність, шикуйся, гідність,
не посоромим Вітчизну рідну!
Козацьким гнівом горить багаття,
ставайте, друзі, ставайте, браття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Не обдурив. Що думав - те й сказав,
як робить все - то так і вимовляє,
і кожна із "безпечних" його справ
нависла небезпекою над краєм.
Він не обмовивсь, не збрехав зовсім,
бо кожен день його правління - лихо,
а небезпека криється у тім -
як ми й тепер будем сидіти тихо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339771
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2012
Не зрозуміли. Та хіба в тім річ!
Чи можна зрадить поглядом в прекрасне?
Люблю тебе! Але й собі завчасно
не стану ставить на могилі свіч.
Хіба то зрада - споглядать красу,
хіба то промах, як милує врода?
Життя складне, як надворі погода,
але обман у серці не несу.
Хіба, як квітка пахне у садку
на неї заборонено дивитись,
боготворити досконалість китиць?
Зірвати - так! Бо то є знак гріху.
Я у прекраснім бачу дар Творця,
що так уміло зміг усе зваяти.
Я лиш краси оцінщик у каратах,
я глашатай краси в чужих серцях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
Ти не дивись на мене, не дивись,
бо я, як сніг, у погляді розтану.
Не називай, прошу, мене коханим,
бо так мене вже кликали колись.
Я зазираю в очі небесам,
прошу дощем ледь освіжити чуба.
Я добре знаю, що спокуса - згуба
і не куплюся, як в Раю Адам.
Не говори нічого, не кажи.
Нам просто добре тут удвох з тобою
так мовчки милуватися красою,
хмеліти трунком ночі і жоржин.
Ти не дивись на мене, не дивись,
Південна зірко, я не твій, красуне!
Ти - досконалість! Але серця струни
уже давно ще кращій поклялись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
На день народження тобі
я принесу весняні квіти -
фіалки ніжно-голубі,
наполовину з первоцвітом.
Ти їх закладками зроби
в книзі життя глави кохання
і зазиратимеш туди
кожного ранку на світанні.
Щоб кожна днина - пелюстком,
а кожна ніченька - стебельцем.
Щоб кожне почуття листком
лягали в книгу і на серце.
І непотрібні там слова,
лише ці квіти сторінками,
щоби ні осінь, ні зима,
повік не стали поміж нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2012
Ти банкував. Лягали карти в руки,
краплені, ти лиш пальцем рухав -
і впізнавав хто свій, а хто чужий.
Сказати б так - чужих там було мало,
бо так братва одразу насідала,
що він ставав покірним і німим.
Але то тільки зразу, за столом,
а надворі кипіли пересуди,
за карти мічені вже говорили люди
і імениті й славнії гравці.
Лиш ти один про те не прагнув чути,
а наказав своїм сліпим манкрутам
сховати тих, хто знає толк у грі.
Забанкувавсь. Перехитрив себе лиш.
І хоч вважаєш ти, що карти гладко стелиш -
нема тобі довіри вже, повір.
Як для гравця один є добрий вихід -
ступися сам, бо ті манкурти-психи
тебе й розідруть за діру в казні.
Зроби в житті один поступок гідний -
стань і піди! Не зли обманом бідних,
поки прохід залишено в дворі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338616
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.05.2012
Ця пісня об"єднала три італійських знаменитості - Енріко Карузо(*27 лютого 1873 — †2 серпня 1921), оперного співака, якому і була присвячена, Лучіо Далла (4 березня 1943, Болонья — † 1 березня 2012 Монтре) — італійського кантауторе, композитора, автора пісні та
Лучано Паваротті ( *12 жовтня 1935, Модена — †6 вересня 2007) — італійського тенора, одного з найпопулярніших сучасних оперних співаків, у виконанні якого вона набула всесвітнього визнання.
1 березня цього року помер останній з них - Лучіо Далла і я б хотів вшанувати пам"ять всіх трьох. Чи то вдалося судити вам.
Де море, наче дзеркало, і віє вітер вперто,
стоїть стара тераса з видом на Сорренто,
що пам"ятає двох закоханих і поцілунки слізні,
неначе гімн коханню, там лунає пісня.
Я так люблю тебе!
Кров вени в ланцюги плете.
Ця сила неземна,
їй забуття, як пісні цій, нема.
Чарівний голос знявся ввись, перемішавсь з вітрами,
Америка у відповідь моргнула ліхтарями.
Мов хвилі від гвинта, в далеких бризах океану,
затокою неслися ніжні звуки фортеп"яно.
Дивився місяць, як у море, у бездонні юнки очі,
читав там біль розлуки і тривогу ночі.
Пр-в
Як в театральнім дійстві, чи у оперній виставі
у вирі від гвинта з"являлись і зникали
шматки життя, перебігали, наче в пантомімі,
Америка в софітах і сумні обличчя в гримі.
Із наростанням звуків все слабкіше билось серце
і чорним круком розпростерлись крила смерті.
Все розпочати заново благала долю вічність,
як реквієм коханню, понад морем лине пісня.
Пр-в
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338257
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.05.2012
Коли побачиш,що мале дитя
геть розгубилось, слізки в оченятах
візьми на руки - і впізнає мати
у галасливій течії життя.
Коли побачиш постать жебрака -
не погордись,та підійди до нього,
допоможи знайти йому дорогу,
вшануй старого, та не юнака.
Коли побачиш друга, що зблудив,
і він тобі не є таки байдужим -
то підійди й звернись до нього: " Друже!
Вернися, щоби світ не насмішив."
Коли побачиш вершника в сідлі,
який у натовп врізався з розгону -
спини коня та скинь, наче солому,
таким не місце навіть на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337987
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2012
Cпроба переспіву пісні М.Шаброва і В.Матецького "Лаванда"
Всяко у житті буває
і у травні сніг літає,
і зима теплом лякає -
дощ у грудні іде.
Чи кохаєм ми - не знаєм,
з пристрастю любов мішаєм,
а коли її втрачаєм
то недолею звем.
Пр-в
Лаванда, о, гірська лаванда,
зустрічей палких сині пелюстки.
Лаванда, о, гірська лаванда,
час зітхань затих, та пам"ятаєм ми.
Літо нас теплом стрічало,
чайки звабу хвиль ковтали,
небо уночі палало,
лиш для нас обидвох.
Канула любов у Лету,
врізала замок з секретом,
і тепер, як двом планетам,
не з"єднатися знов.
Пр-в
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337394
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.05.2012
Чуть прохолода освіжила скроні,
світанок сонцем в душу загляда.
Я перед Вами схрещую долоні -
бажаю Вам лиш світла і добра!
Бажаю Вам п"янких, духмяних весен,
бажаю днів Вам літніх запашних,
і осені Вам щедрих перевесел,
і зим яскраво-сніжних і терпких!
Бажаю Вам всього земного цвіту,
бажаю Вам вселенської краси,
наші Дбайливі, Лагідні, Привітні,
наші Святі і Чисті - МАТЕРІ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 13.05.2012
Опаде жовтий лист. Наче віхола, здійметься відчай
та підхопить його, понесе у далекі краї,
і шалені вітри перепудять літа потойбіччям,
з диким реготом в злості ламаючи долі плоти.
Чи подумав тоді, що останні безсніжнії зими,
обезбарвлені весни, від спеки потріскані дні
будуть, наче листок, гнати долю шляхами чужбини,
а зв"язковими стануть журливі лелечі ключі.
З їхнім клекотом я зустрічаю безросі світанки.
Тут десь сонце стає, але радість від того мала -
наче лист той сухий, у раю почуваюся бранцем,
бо нерідною є ця плодюча чужа сторона.
Так хотілось б злетіть і полинути в далі далекі,
де, як хліб, чорнозем і калина, і буйні гаї,
в край, де я народивсь, де гніздяться ці білі лелеки,
де листок цей сухий цілували колись солов"ї.
Чом же доля гірка так підвладна вітрам-ураганам?
Чом у рідних краях від розрухи не втримать гнізда?
Знов лелеки летять, знову клекіт блука океаном,
і летить жовтий лист, наче жовта осіння журба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012
У травневім теплі віє трунком цвітіння і м"яти,
осідає на груди вчорашніх дітей- школярів.
Із шкільного гнізда вилітають у світ журавлята,
щоби піснею славити край, вчителів і батьків.
Возлітайте увись і торкайте голівками зорі,
вознесіть в височінь свого краю чарівну красу,
не згубіться в світах, не зблудіть у відкритому морі
і вертайте завжди зачерпнуть животворну росу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012
Вони зустрілись зранку, чи у сні:
святий Петро і сивочолий старець.
На кріслі в різнобарв"ї орденів
висів мундир, а біля нього ранець -
вчорашні атрибути святкувань,
його і правнука, висіли вже без діла.
Святий Апостол мовчки оглядав
малу кімнатку і старече тіло.
Мовчав і він. Обидва знали ціль
цієї стрічі і її кінцівку.
" Мені пора?" - спитав... і відповів -
"Таки пора. Вже сил нема ніскільки.
Учора так без правнука б пропав
і до домівки вже би не доплентав.
Чому мовчиш ти, Петре? Щось добав.
Та що ти скажеш? Закінчилась рента!
Життя пробігло наче у кіно -
так кадр за кадром, не спинившись й миті.
Дитинство десь згубилося давно
у спогадах, а юність перерита,
покраяна війною на шматки,
і не стулити їх уже докупи.
Лиш спогади із мозку закутків
проміж атак, поранень адські муки.
Проміж тривог й недоспаних ночей,
проміж дроти колючі і траншеї,
проміж убитих друзів блиск очей,
помежи смерть, що вп"ялась у трахеї.
Оточення, жорстокії бої,
полон, концтабір, втеча і блукання
в густих лісах, де бродить хижий звір,
напівголодне дике існування.
І через фронт дорога до своїх,
і знов концтабір, і сибірські далі,
і смерть вождя, і через сльози сміх,
коли батьків побачив на вокзалі.
А потім повертали ордени
і вішали медалі ювілейні -
усе життя на рубежі війни
так й не вернувся з неї вже напевне.
" А чи грішив?" - спитав святий Петро.
" Є один гріх." - сказав, сховавши очі -
"То, як втікав з полону, у село
забрів я напівмертвий серед ночі.
Чужа родина в нім спасла життя,
перев"язали рани, відігріли,
а вчора їх на площі пострічав
і зустріч ця так підкосила тіло.
Впізнав у натовпі я молодицю ту,
що у селі мене порятувала,
а поряд з нею внуку у вінку
із транспарантом "Україні - слава!"
А я ішов в шерензі в орденах
і бачив очі, що свердлили душу.
(Її ж за мене німець в таборах
опісля втечі відбувать примусив.)
А син її був воїном УПА,
від нього залишилась тільки згадка
і немовля в невістки на руках,
що певно стало цій онуці батьком.
Я знав про те, та час був непростий -
самому ледь вдалося відхреститись.
Довчора лиш не думав, що в житті
нам доведеться десь-колись зустрітись."
"Не говорили?" - запитав Петро.
"Я всі слова у погляді побачив
і, наче босий наступив на скло,
вернувсь додому. Внука перестрашив,
бо запитав малий що то було,
чому я зблід і ледве тягну ноги.
А я згадав енкаведиське зло
і ті лихі етапнії дороги.
Згадав як сам карався і страждав,
і як зрікався правди у побоях.
Невже я слабшим із літами став
і жінка ця хоробріша як воїн?
Вона стояла на передовій,
а я під охороною в шерензі,
під брязкіт тих блискучих орденів
йшов проти неї. Тій, яка у смерті
мене буквально вирвала із рук!
Отак то, Петре, певно то знамення,
бо навіть вчора мій малий онук
мене повчив і нарозумив чемно.
Підбіг до них, з дівчам тим подружився
і обидвоє під оркестрів звук
мене вели додому. Я втомився
та тілом і душею враз потух.
Мені спокою погляд не давав,
бо думав так: як став уже солдатом -
то до кінця їх маю захищать,
а не у славі й орденах купатись.
То що - пора?" - спитав він у Петра.
"Та ні, живи поки не зрозумієш,
що для солдата істина одна -
служити тим, хто тільки правді вірить -
свому народу. Ким би ти не був,
як ти вояк - то не з дітьми й жінками,
а з тими, хто про правду вже забув
і затуливсь чужими прапорами."
Солдатом бути - не парадний стрій,
а доостанку, поки кров у жилах,
стояти завше на передовій
й тоді тебе вшанує Батьківщина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336654
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.05.2012
Переспів пісні Є. Мартинова на слова І. Різника "Яблони в цвету"
Яблуневий цвіт - весни творіння!
Яблуневий цвіт - кохання зілля!
Радістю в нас кров завирувала,
в травні про любов ми щебетали.
Пр-в
"Що було - пройшло," - шепоче вік нам,
та йому на зло тобі я вірю,
У травневий день, у цвіт цей білий
яблунь молодих в твоїм садку.
Яблуневий цвіт - спішить за мною.
Яблуневий цвіт - у снах зимою.
В мареві весна на мерзлих вітах,
в інії краса весняних квітів.
Пр-в
Яблуневий цвіт - яке то диво!
Яблуневий цвіт - забуть не сила!
Рахувати час в журбі не стану,
дочекаюсь я суцвіть весняних.
Пр-в
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336340
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2012
Чи бачили як плаче в травні камінь?
Як на світанні він струмками сліз
там відмиває стели з іменами
і враз темніє в спогадах граніт.
Чи бачили мовчазну ту величність?
Чи зрозуміли заклик той німий?
Не потривожте ту скорботну вічність!
Помолимось за мертвих...і живих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
Петро Іванович Калнишевський (* ~ 1690-1691, с. Пустовійтівка Лубенського полку, тепер Роменський район, Сумська область — † 12 листопада 1803, Соловецький монастир, Росія) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765—1775 роках.
Православний святий (вшановується як Петро Багатостраждальний)
Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового. У 1762 р. обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.
За доблесть у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.
Обстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.
Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.
Загарбники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву було наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами та тримати під вартою солдат монастиря».
3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «рос. что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.
Петра Калнишевського утримували у казематі №15. «Порційних грошей» виділяли 1 карбованець на добу (що в 40 разів більше, ніж іншим в'язням). На заощаджені гроші він відремонтував свій каземат, а наприкінці життя купив Євангеліє вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одиночну в'язницю біля Поварні.
Коли кошового перевезли з Прядильної камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з гудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей.
Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада 1803 року.
Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом:
Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
КОЗАЦЬКА РАДА
Зібрались гетьмани
усі на Січі,
триває козацькая рада,
мовчать барабани,
принишкли сичі
і коней табун на леваді.
Чекає козацтво
наказу старшин,
поважно чуби поправляє,
у воїнстві грізнім
тут кожен аршин
і всяк терпеливо чекає.
Відтерті шаблі,
в кутасах коругви,
начищені піки до блиску,
і кремінь в мушкетах
й пістолях новий -
чекає козацтво на виступ.
Щось довго гетьмани
ту раду ведуть.
А он і гінці прискакали,
із старцем сліпим.
"Калнишевський прибув!" -
козацькі ряди зашептали.
Останнього кошу,
його отаман,
останній січі охоронець
вже злазив з коня,
а притихлий майдан
схилився в поважнім поклоні.
"Він має сказати" -
промовив Богдан -
"Чверть віку катований воїн.
Що скажеш нам Петре?"
"Одне лиш - пора!
Пора на здобуть, браття, волю!"
"Ти ближче до Бога, -
Хмельницький сказав -
"ти був з нас останнім героєм.
Скажи, як позбутись
душевних тих ран,
народ як позбавити болю?"
"Донести всім правду," -
промовив Петро -
"вознести її, як клейноди,
щоби уже більше у світі ніхто
не смів їй перечить навпроти.
Щоб кожен із нас
врешті-решт зрозумів,
що вільними є тільки вільні.
хто мову свою береже
й рідний дім
і Божий лиш суд вважа чільним.
Щоб кожен із нас
себе воєм відчув,
і гордість проснулась
і гідність.
Пора, побратими!
Хай бубни гудуть,
на Січі сьогодні опівдні!"
І стали гетьмани,
і стали полки,
і сурми весь край розбудили.
Ставай, Україно!
Ідуть козаки,
ворушаться братні могили.
Ставай, Україно!
Доволі страждать
і правду ховати в темницях,
козацького духу
вовік не здолать,
якщо він на криці іскриться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335321
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.05.2012
Над землею білі лебеді
Сонячним днем
Світлу сонця слали трепетних
Радо пісень.
Їм земля всміхалась лагідно...
Раптом блакить,
звуком пострілу розкраяна,
скрикнула вмить.
П-В:
Що тобі, моя коханая,
втрати не прощу,
обізвись прошу
в крапельках дощу.
Де ж це ти, моя жаданая,
не полохай мрій,
повернись мерщій, красою
серденько зігрій.
В небесах шукав він суджену,
звав до гнізда,
у мовчанні тиші згубної
крилась біда.
Відлетіти в далі дальнії
лебідь не зміг,
залишившись без коханої,
він занеміг.
Пр-в
Ти пробач мені, коханая,
за людськеє зло,
що моє крило
щастя не спасло.
Ти не плач, моя жаданая,
що веснянним днем
цей тужливий щем навіки
серце вкрив рубцем.
Непоправним став для лебедя
вирок біди,
що кохану вірну втратив він
вже назавжди.
І, злетівши поміж хмарами,
лебідь затих,
склав безстрашно крила й каменем
кинувся вниз.
Пр-в
Хай живуть на світі лебеді
і від білих зграй,
від крилатих зграй
подобріє край.
Хай летять по небу лебеді
в цей веснянний день,
нотками пісень летіть же
у серця людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2012
Павло Полуботок (1660 — 29 грудня 1724) — український козацький державний і політичний діяч, військовик, чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького (1722—1724). Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур.
Павло Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацькій родині. Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату[2]. Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
В 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії[2]. 1680 року він одружився із Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша[2].
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним[3], позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана. 1703 року Мазепа затвердив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року дав згоду на його обрання чернігівським полковником[2].
1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 грудня того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І.
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика.
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував котротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.
1721 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом Петра І, працював на будівництві Ладожського каналу. Будівництво були непопулярними серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.
В першій половині 1722 року, Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
28 червня 1722 року Петро І створив у Глухові Малоросійську колегію на чолі з президентом Стапаном Вельяміновим для керування справами Гетьманщини.
16 квітня 1723 року указом Петра І розширено повноваження Малоросійської колегії за рахунок звуження повноважень гетьмана.
19 серпня 1722 року Полуботок видав універсал, який
1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану:
« абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги »
2) передбачав реформу судочиства, а саме визначав порядок суддових апеляцій та регламентував процес судочинства:
« А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает... »
Подання Сенату Російської Імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінасове підпорядкування Гетьманщині Малоросійській колегії.
Саботаж фінансові розпорядження Малоросійської колегії.
22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною виклали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти царя.
23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких просять дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією.
10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомогав їм, до Петропавлівської фортеці.
середина 1724 року — справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
18 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.
У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 29 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 січня 1725 р.).
Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця (рос. Церковь Св. Странноприимца Самсона на Выборгской стороне) яка була побудована дерев'яною у кінці 1709 р. на пам'ять Полтавської баталії. Зараз на місці цервки стоїть кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 р.).
За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СКАРБ ПОЛУБОТКА
Стань, Павле-гетьмане,
на суд справедливий,
хай суддями стануть
народ твій і Бог.
Історії пам"ять
ворушить могили
з-під Невських каналів
козацьких кісток.
Не золото-срібло,
коштовне каміння,
а гідність й любов
ти всім нам заповів.
Ставай, Полуботку,
твоя Україна
на лаву підсудних
веде ворогів.
Скликає козацтво
козацькую раду,
судити тиранів
будемо гуртом.
Кому за багатство -
брехливість і зрада,
кому - свята правда
й огидність оков.
Ставай, брате-Павле,
полиш тоті мури,
катівень-фортець
і чужинських церков.
Ті залпи і дзвони -
салюти тортурам,
салюти катам
українських основ.
Засудим довічно,
засудим до смерті
загарбницькі раті,
брехню і обман.
Запалим багаття
козацької честі,
щоби спопелити
чужинський бур"ян.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331694
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2012
Спершу перепрошую, що друкую цю відповідь, як окремий твір, бо у рамках коментарів він не поміщається.
Бачу, друже, добряче тебе отруїли проросійською ідеологією, та я осуджувати не стану, бо вірю, що то все від незнання. Першою розкольницькою церквою у православії був якраз Московський патріархат, який самовільно присвоїв собі статус первинної церкви і довший час не визнавався Вселеньським патріархом. То була ціленаправлена політика Московського царства на здобуття статусу імперії. Щодо самого поняття - руський, заміть не "русский", а саме руський - так називали наших предків, жителів Київської Русі і московити не мали до того імені ніякого відношення. Але Петру 1 для імперських аксельбантів потрібне було історичне минуле і його успішно було викрадено з нашої історії, як і саме ім"я народу, а нашому краю його імператорське величіє пожалувало ім"я Молоросія, аби підкреслити свою видуману зверхність старшого брата. Ім"я Україна не раз вживалось козаками, які захищали кордони рідного краю, як передова застава, границя країни(краю), що згодом і стало назвою нашого краю, а ми стали зватися українці, що в буквальному розумінні означає захисники краю. От тепер подумай, друже, чи всі ми достойні цього почесного звання. До речі саме тому і воно так не подобалось і не подобається проросійським лідерам різних часів, а також московським патріархам. Я тут підібрав тобі історію України в цифрах, сумну історію закріпачення, почитай, думаю знайдеш багато цікавого і про "дружні обійми старшого брата" і про немалу допомогу у цім Російської православної церкви. Звичайно звинувачувати всіх - це буде неправильно, бо не всі священники були прислужниками імперського престолу, але праведників систематично винищували, а монастир на Соловках став сумнозвісною катівнею священослужителів.
1686р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687р. - Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1689р. - Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили,К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича,
А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців -
6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки пе
ред друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия в оньїх не бьіло».
1721р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764р. - Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764р., 10 листопада - Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775р., З серпня - Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783р., З травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784р. - Русифікація початкової освіти в Україні.
1786р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.
1800р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
1831р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсу-воріший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859р. - Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
кордону до імперії брошур, заборону українською мовою літератури, текстів
1876р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії брошур,будь-яких українських книг українською мовою,заборону українського театру й друкування оригінальних творів художньої літератури українських пісень під нотами.
1881р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903рр. - Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».
1910р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914р., березень - Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914р., вересень - Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (ЗО тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах). 1914 р. - Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1918р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
1918р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національне свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній боротьбі).
1918р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини.
1918р., листопад - Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.
1918р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.
1918р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
1918р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1918р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.
1919р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
1919р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.
1919р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
1919р., травень—червень - Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.
1919р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.
1919р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.
1919р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
1919р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.
1920р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси,підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1920р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні-серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
1921р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
1921р., 22 листопада - Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
1921—1923рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1924р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).
1924р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1926р., 25 травня — Вбивство С. Петлюри в Парижі.
1929р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ)
та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930рр. - Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита
М. Борецького та інших церковних діячів.
1930р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів
українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ,кооперативів, масові арешти.
1931р., лютий - Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
1931р., лютий — Депортація М. Грушевського до Москви.
1932р., 23 квітня - Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932р., 7 серпня - Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
1932р., 23 грудня - Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д.Данилишина.
1933р., 13 травня - Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець 1932 - весна 1933 року - Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933р. — Погром українців на Кубані.
1933р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941рр. - Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політич
них діячів.
1934р., 13—15 грудня - У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г.Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
1936р., 13 січня Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
1936р., жовтень — 1938 р., листопад - Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.
1937р., ЗО серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938р. - Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.
1938р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939р. - Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941р., січень — «Процес 59» членів ОУН у Львові.
1941р., 22 червня - Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (ЗО червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня - Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано ЗО тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.
1941р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом - і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).
1941р., кінець липня - серпень - Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В, Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
1941р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).
1941р., 19 серпня - Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.
1941р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.
1941р., ЗО серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
1941р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.
1941р., грудень - Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.
1942р., 13 лютого - Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).
1942р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Бандери Д. Мирона-Орлика.
1942р., 25 липня - Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.
1944р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
1944—1955рр. - Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й.Сліпим.
1946р., 8—10 березня - Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946р., березень - Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946р., 24 серпня Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з''''їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з''''їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1950р., 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1950р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).
1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В. Василевської).
1954р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954р., 7 липня - Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961рр. - Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958р., 12 листопада -- Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої
Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959р., 15 жовтня - Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.
1961р., жовтень - Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962р. - Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963р. - Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964р., 24 травня - Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу
над Погружальським»).
1965р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967р., З серпня — Арешт В. Чорновола (був за суджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).
1968р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969р., червень - Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
1970р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка - ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1970р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
1971р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1971р., 17 червня - Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.
1971р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І.Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом - патріарх Володимир
УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972р., травень - Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
1977р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня - 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—ЗО березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1977р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).
1978р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981р. - Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л.Лохвицької.
1983р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1984р. - Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
1985р., 4 вересня - У концтаборі помер поет В. Стус.
1986р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і ши
рокої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989р.Постанова Пленуму ЦК КПРС про - єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР
1990р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Пилип Орлик (11 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у вигнанні (1710—1742). Представник шляхетського роду Орликів чеського походження. Один з упорядників першої у світі Конституції - Конституції Орлика - першого козацького суспільного договору.
Народився 11 жовтня 1672 року в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження - Орликів.
Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.
Мазепинець та гетьман-спадкоємець.
1698-1700 - служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.
З 1702 року — генеральний писар і найдовіреніша особа Івана Мазепи.
1708 - взяв участь у виступі Івана Мазепи проти Петра I і перейшов на бік Карла XII.
27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османську імперію.
В 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.
За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.
На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава I Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.
У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.
У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.
Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.
Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
ПОСОЛ ВОЛІ
Баронського роду
і чеської крові
ти був України
найпершим послом
відважний гетьмане,
Пилипе наш, Орле,
з литовським корінням
й козацьким нутром.
Мазепинцю віри,
шляхетний вигнАнцю,
палкий волелюбцю,
противнику зла,
ти волю уперше
увів в кодекс права,
козацькі чесноти
з"єднав у трактат.
Забули нащадки
козацькі закони,
мавпують чужинців,
як ниці раби.
Вертайся, Пилипе!
Вертайся, наш Орле,
і право й закон
на престол возведи.
Пора вже, Пилипе,
вертайся з заслання,
закони Січі
треба вводити в стрій.
Гласить Україна
велике зібрання,
скликає Вітчизна
відважних синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331536
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.04.2012
Іван Степанович Мазепа - гетьман України 1687-1709р.р.
Мазепа народився 20 березня 1639 року, в українському хуторі Мазепинці Київського воєводства Речі Посполитої, неподалік Білої Церкви.
1700 року вибухнула Північна війна.
Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав.
Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш».
Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.
Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого не залежною.
За словами Пилипа Орлика (в меморіялі «Deduction des droits de l'Ukraine» — «Вивід прав України», складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats). Усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського...
Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.
Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Тепер остаточне поглинання Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці. Через два роки турецькі мародери в пошуках скарбів, розкопали могилу і не знайшовши їх, викинули тіло гетьмана на вулицю. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.
Ревний покровитель православ'я, Іван Мазепа побудував по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
/Матеріал взято з Вікіпедії/
ПРОКИНЬСЯ, ІВАНЕ
Знов дзвони горланять
Батурин лякають,
кров пам"ять марудить,
і біль не стиха.
Прокинься, Іване,
пора цьому краю
обмитись від бруду
й чужого гріха.
Прокинься, Іване!
Пора вже напевно
прогнати з церков
тих чужинських попів,
які в твоїх храмах
гласять анафеми,
забули про кров
дитинчат й матерів.
Прокинься, Мазепо
на Січі нарада
зібрались гетьмани
чекають тебе..
Брехню, ту далеко,
відправ із боргами,
на північ, Іване,
хай там і помре.
Хіба зрозуміти
чужинським акторам,
що рідному краю
ти зрадить не міг.
Чужим не зігрітись
ні златом, ні словом
і славу чужую
не випить повік.
Дивися, Іване -
стають побратими,
козацькій державі
співає Кобзар.
Ідуть отамани,
полки з курінними,
Батурин заграви
на піках зібрав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331198
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.04.2012
Петро Дорофійович Дорошенко (*1627, Чигирин — †19 листопада 1698, Ярополче) — визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665—1676).
Козацький полковник, активний учасник Російсько-української війни (1658-1659). Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.
Народився в Чигирині. Походив із давнього козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку в 1628 році під час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. За легендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (Феодосії).
Упродовж свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польщею, та і з Московією: Російсько-польській війні (1654–1667 рр.) Українсько-польській війні (1666-1671рр.) , Українсько-московській війні (1665—1676 рр.), Польсько-турецькій війні (1672-1676р.р.) Прагнув об\"єднання всіх українських земель, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 уклав союзний договір із Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 у Корсуні). Добився від Польщі незалежності Правобережної України згідно Бучацького договору 1672 року.Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка почав падати серед українського населення. У цій ситуації розчарований політикою Туреччини Дорошенко вирішив зректися булави.
Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в містечку Сосниця (тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679-1682 Дорошенко був призначеним в\'ятським воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці.Останні роки життя Дорошенко провів у селищі Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому у 1684 році в спадкове володіння.
Усе життя і діяльність гетьмана Петра Дорошенка, визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України. Власне таку оцінку його діяльності давали такі видатні українські історики як Володимир Антонович, Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко тощо. Але перша спроба об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну, що її намагався здійснити Гетьман Петро Дорошенко, закінчилась невдало.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
ДИТЯ ЧИГИРИНА
Дитя Чигирина,
полковнику Петре!
Козацькая рада
зійшлась на Січі.
Твоя Україна
у лапищах смерті,
до бою ночами
голосять сичі.
Нащо тобі, Петре,
чужинськая слава?
Нащо тобі, брате,
чужинський поріг?
Згадай свого діда -
гетьмАна Михайла,
зверни в Україну
з чужинських доріг.
Верни дужу силу,
верни краю славу,
відмий свою шаблю
у водах Дніпра.
Козацькая рада,
козацька держава
на схід до схід-сонця
гукає Петра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2012
Богдан Хмельницький (6 січня 1596 — 6 серпня 1657) — шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.
Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».
/Матеріал взято з Вікіпедії/
ОЙ, ХМЕЛЮ НАШ, ХМЕЛЮ!
На площі у латах
з сідла булавОю
ти кличеш до бою
відважних синів.
Не срібло і злато,
а бронзову волю
віншуєш добути
з архівів століть.
Ой, Хмелю наш, Хмелю,
вершителю слави,
великий гетьмАне
великих часів!
Вовік ти прославив
козацьку державу,
та сам і завів її
в стан ворогів.
Богдане, Богдане,
хіба то ти відав,
Богдане, Богдане,
хіба про те знав?
Ти руки відкрив
для братерських обіймів,
натомість в кайдани
свій край закував.
Прокинься, Богдане,
привстань у стременах!
Хай бубни ударять,
а сурми гудуть.
Рубайте кайдани,
несіть гобелени!
Козацькі часи
Україні грядуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012
З святом Христового Воскресіння всіх!
Йдемо шляхом Ісуса по землі,
Його Завіт оспівуєм псалмами.
Спокутуємо вчинене в журбі
під тягарем ваги хреста із власними гріхами.
По Via Dolorosa йдуть прочани босі,
на Via Dolorosa молитовний сум.
З Via Dolorosa Господа попросим,
Воскресіння віри для подертих струн.
Прочанами зробилися давно,
земні гріхи спокутуєм шляхами,
дорогами скорботи ідемо
і, каючись, у Господа помилувань благаєм.
По Via Dolorosa йдуть прочани босі,
на Via Dolorosa молитовний сум.
З Via Dolorosa Господа попросим,
Воскресіння віри для подертих струн.
Вогнем Творця освятимо серця,
і скрипка Віри одізветься раєм
у душах, ще не вмерлих до кінця,
та виллється в симфонію Вселенського розмаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012
Коли злочинці вільно ходять світом,
уникли вони суду і покари,
а свій народ вдягають у лахміття -
запам"ятай! То, друже - яничари!
Безбатченки, яким дісталась влада
неправдою, насильством і обманом,
яким закон не зміг у тім завадить -
то - яничари, брате, яничари!
Ті паразити, що всмоктались в жили
і допивають кров народну даром,
які терор державний відродили -
то - яничари, друже, яничари!
Це діти тих кривавих комісарів,
які землею сіяли страхіття,
тепер, як у минулому столітті,
інтелегенцію гвалтують - яничари!
Нешлюбні діти. Прокляті вустами
тих матерів, що з голоду вмирали,
тих немовлят на мертвих грудях мами -
то - яничари, брате, яничари!
Це діти тих, хто в м"ясорубки вієн
цілий народ багнетами штовхали,
це байстрюки катів і конвоїрів -
то - яничари, друже, яничари!
Невже, народе, сильний і великий,
тебе підкуплять гречкою чи салом
і за шнурок підтягнуть до осики
ті яничари, брате, яничари?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329606
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2012
Георгій (Ґія) Русланович Ґонґадзе народився 21 травня 1969 року у Тбілісі — зник без вісти в Києві 16 вересня 2000 року — український опозиційний журналіст, відомий своїми критичними антивладними виступами.
Засновник та перший головний редактор інтернет-газети «Українська правда».
Вбивство Ґонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після «касетного скандалу», та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України.
Пам"ятаймо!
КОЛИ У БЕЗСМЕРТЯ ДУША ВІДЛІТАЄ
В Таращанськім лісі заграви криваві.
Затихли, завмерли на вітах птахи.
Блукає узліссям чийсь дух невпізнаний,
в дерев, наче в свідків,читає думки.
Коли у безсмертя душа відлітає.
до входу в тунель оглянутись стає,
ще раз подивитись як серце вмирає,
уздріть на землі відзеркалля своє.
Без цього прощання у рай не пускають -
зімкнулись, як скелі, небесні стовпи,
а небо палає, а небо палає,
аби справедливість в цім світі знайти.
Той меседж останній і порух курсором,
погас і навіки завмер монітор.
Душа ще щось каже, та то було вчора..,
а нині вона вже немов прокурор.
Замовні оркестри, замовні молебні,
і сльози замовні на хитрих очах
засудить душа, звинуватить у смерті.
І свічі тремтять у замовних руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327826
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.04.2012
Петро Конашевич Сагайдачний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва i Війська Запорозького. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СТАВАЙ, САГАЙДАЧНИЙ
Неволя і злидні -
жорстока покара.
Козацкі могили
в скорботі мовчать.
Ставай, Дорошенку!
Орда яничарів
вже плавить медалі
із твоїх гармат.
Ставай, сивочолий,
відважний гетьмАне!
Буди своє військо,
мушкети роздай.
Бо душать вкраїну
чужинським арканом
і в чистому полі
чужинський бур"ян.
Нам слави не треба -
ми волею марим.
Козацькі чуби
похилились в журбі.
Ставай, Сагайдачний,
ставай, отамане!
Лиш згадка про тебе
страха ворогів.
Ставай, дальновидний
і праведний воє.
Скажи нехай сурми
ззивають на січ.
Ти чуєш, гетьмАне?
Ми йдем за тобою.
На наших хоругвах
клейноди сторіч.
Хай лине над краєм
вкраїнськая пісня.
Хай Бог покарає
зрадливих собак.
Ставай, Сагайдачний,
щоб нині і прісно
господарем краю
був воїн-козак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327568
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.04.2012
Василь Семенович Стус (*6 січня 1938, село Рахнівка Гайсинського району Вінницької області — †4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермської області) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.
За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі, де і помер мученицькою смертю.
/Матеріал з Вікіпедії/
Пам"ятаймо!
ІМ"Я ПОЕТА - БОРОТЬБА, ІМ"Я ПОЕТА - УКРАЇНА
Гряде душа. Забракло сил
катам розправитись з душею
і за наказом фарисеїв
на піках розп"яли сонет.
Та невмирущим є Поет,
що протиставив сталі честь,
бо муж єси, і воїн, і боєць!
Хіба розіп"яти безсмертнеє слово,
хіба віщу правду в катівнях зморить?
Трясіться, нещасні, у власних оковах,
з яких навіть совість ночами кричить.
Прийшла пора долать рубіж.
душа, бо й зігнута не гнеться!
Чи думали вам то минеться
і ми забудем імена,
які Поет в обличчя знав -
убивців і убивців вбивць,
бо муж єси, і воїн, і боєць!
Прийшла пора. Ставай, Поет!
З ребер зніми заржаві грати,
ми не боги, та час карати,
бо час - не час і вік - не вік.
Для тебе замалий цей світ,
вже підроста достойна зміна.
Ім"я поета - боротьба, ім"я поета - Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327322
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.04.2012
Справжньою берегинею української народної пісні і національної культури краю можна назвати Ніну Митрофанівну Матвієнко - видатна українська співачка, народна артистка України з 1985, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1988, Герой України. Член Спілки кінематографістів України.
Співачка Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині. У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.
Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. У 1988 році був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко зіграла в 1995 році 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
Побажаймо довгих творчих літ видатній співачці і виховательці нових талантів України - Ніні Матвієнко!
/матеріал взято з Вікіпедії/
ПОЛІСЬКА РУСАЛОНЬКА
Лебідкою в небі, зозулею з гаю
поліському краю русалка співає.
У нотних дзвіночках душа квіточками,
на білій сорочці вишИванка мами.
Гаївкою кличе весну до престолу,
у збанок збирає росу світанкову,
Дажбога гукає сопілкою Мавки
над щедрим Поліссям піснями журавки.
До озера кличе на Йвана Купала,
де папороть-квітка опівніч зайняла,
і небо малює вогнем-пелюстками,
де глід і ліщина, і пісня від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2012
«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука Сергій Параджанов.
Іван Васильович Миколайчук (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.
Видатний український актор, режисер та сценарист народився в Чорториї в сім’ї залізничника і в дитинстві мріяв бути психологом або пілотом, але не актором: перший в своєму житті кінофільм він побачив лише у віці 13 років. Та акторство захопило хлопчака. Першу свою роль (діда Гната у виставі «Безталанна») Іван зіграв у 13 років ще у рідній Чорториї, при самодіяльному театрі у сільському клубі. Мріючи про сцену, вступив до Чернівецького музучилища по класу баяна (1957), у 1961 р. — в театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, а за чотири рокизакінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва. Далі в його житті було 34 кіноролі, 2 режисерські роботи, 9 сценаріїв і слава справжньої кінозірки 1960-70-х років. Без нього феномен українського поетичного кіно був би неповним. Миколайчук став обличчям і душею тогочасного кінематографа. Не дивлячись на всенародну любов, звання народного артиста Івану не дісталося: через тавро «націоналіста». А Шевченківську премію актор отримав вже посмертно.
Найвидатнішими ролями Івана Миколайчука стали ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» (1964), Івана Палійчука («Тіні забутих предків», 1964), комісара Громова («Комісари»), козака Василя («Пропала грамота»). У фільмі «Білий птах з чорною ознакою» (1971) він виступає ще й як сценарист. Перша режисерська робота — яскравий фільм «Вавілон ХХ» (1979), який отримав приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе. Іван Миколайчук зіграв також у фільмах «Гадюка» (1965), «Бур’ян» (1966), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Камінний хрест» (1968), «Захар Беркут» (1971), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983).
Іван Миколайчук ніколи не забував рідне село, завжди навідувався до Чорториї на різдвяні свята. А взимку 1987 року, незадовго після смерті актора, в Чорторию вперше прилетіли зимувати лебеді. Місцеві жителі кажуть, що то повернулася душа Івана Миколайчука.
/матеріал взято з Вікіпедії/
Пам"ятаймо!
ІВАНОВІ ЛЕБЕДІ
Над Чорториєм лебеді летять.
сідають на ставок в глибокім сумі.
Десь тут блукав і отой білий птах
забутих предків у важкій задумі.
Він, як й вони, лиш слугував красі,
а у віддачу згубну чорну мітку,
так незаслужено приклеєну ввісні,
отримав від невдячних долі свідків.
Він так любив, він так умів кохать,
він так витав по музики октавах...
Над Чорториєм лебеді летять
й журливим криком протинають хмари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327071
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.04.2012
23 вересня цього року виповнюється 140 років від дня народження великої оперної співачки Соломії Крушельницької. Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду.
Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва.
МАДАМ БАТТЕРФЛЯЙ
Серет привітно зустрічає ранок,
над озером замріяний туман,
а голосом чарівного сопрано
Тернополю співає Баттерфляй.
І тротуари, наче барабани,
квітчасті площі - начебто рояль,
під першу скрипку вранішних фонтанів
Тернополю співає Баттерфляй.
Оживлено підспівують машини
наче фанфари, потяги трублять,
за контрабаса гомінливий ринок,
Тернополю співає Баттерфляй.
Птахи на вітах загаласували
і світанково будять рідний край,
під супровід cтривожених вокзалів
Тернополю співає Баттерфляй.
Віолончеллю легкий вітер віє,
терновим полем - золотий врожай.
Дзвенить прекрасний голос Соломії -
Тернополю співає Баттерфляй.
На висоті найвищої октави
лунає слава світом про мій край
під оплески далекого Ла-Скала
Тернополю співає Баттерфляй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
Журавлинні ключі долетіли до рідної хати,
на добротнім подвір"ї розрісся до неба горіх.
У високім гнізді будуть сонце стрічать журавлята,
стануть Бога просить захистити твій, брате, поріг.
Не суди тільки їх, що злетять у осіннюю пору -
не за щастям летять, а хапнути свободи ковток,
щоб донести її через бурі до рідного дому
і з насінням гвоздик посадити посеред квіток.
А як ті зацвітуть і від запаху здіймуться груди,
то відчуєш плечем, що я поруч з тобою стою.
Ми за руки візьмемсь і звершиться великеє чудо -
запанує навік тільки злагода в ріднім краю.
Журавлят навчимо не боятись січневих морозів,
щоб летіли у даль лиш розвідувать нові світи,
зберем зерна в садку, свіжим вітром розвієм-розмножим
по Вкраїні усій, по обидва Дніпра береги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
Яка темна ця ніч? Безпросвітня, гнітюча, як горе.
Куди ділись всі зорі? Чому торжествує так мла?
Тільки запах від свіч несуть води у Чорнеє море,
в попелищі надій залишилася чорна зола.
Чом ступились зірки і десь світять чужинському краю?
На полицях чужі і крикливі на вигляд книжки,
а старі рушники у коморі пилюку ковтають.
Але ніч! Наче пекла чи Всесвіту чорні дірки.
Коли темная ніч - кажуть - буде яскравим світанок,
щоб усе неживе розбудити із вічного сну.
Чую запахом січ і дозбирую роси у збанок,
вже зірниця пливе, аби змити тривогу і сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2012
Чом, кохана, мовчиш? Я так хочу багато почути,
в мене вже наперед стільки різних до тебе питань:
про пташиний спориш, про суцвіття червоної рути,
про калиновий мед і коли розцвітає герань.
Говори, я прошу! Хоч би міг про те все прочитати,
але ти розкажи, то так мило, неначе весна
у краплинах дощу по шибках тарабанить до хати
і, неначе комиш, плете мрії в рогозових снах.
Розкажи про птахів, про лебідку оту одиноку,
щоб мені захотілося взяти тебе під крило,
повідай про батьків, про корисність суничного соку -
про усе говори, що ще буде і що вже було.
Наче спів солов"я, ті слова заколисують душу,
поленіють теплом, наче вогник в мільйон язичків,
та прошу тебе я - червоніти мене не примушуй,
лиш по-нашому мов, не каліч рідну мову батьків.
Бо на мові другій почуття вже втрачають всю силу,
що рожденне в землі - то на камені вже не росте,
перший же буревій те зламає, як ти б не просила,
те, що любе мені - у моїм лиш краю зацвіте.
Говори, говори! Хай підслухають те зоряниці,
нехай місяць старий капелюхом задує зірки.
Он вже промінь згори візерунки малює на лицях,
а мені так додому не хочеться, люба, іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2012
Як довго затягнувся нині піст?
Вже двадцять літ засохлими вустами
читаємо Шевченків заповіт,
а Воскресіння так і не настане.
Вже двадцять літ, як скинули ярмо,
та на смітник чомусь не викидаєм,
а час-від-часу дістаєм його
і перед дзеркалом тихенько приміряєм.
Протиполярність вчинків і бажань
на дві частини поломало душі,
словами - Кобзареві сиплем дань,
ділами - всі святі ідеї душим.
Невже-то Богом проклято наш край?
Невже повік в ярмо те запрягатись?
О, Господи! Направ, чи покарай!
Нехай Дніпро не плаче і Карпати.
Нехай прийде той Воскресіння день,
разом з Христовим на мою Вкраїну,
повернеться і Правда до людей,
і мати обніме щаслива сина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326083
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2012
Завесняніло надворі,
Дажбог ступив в Свароже коло,
і на Бохітовій горі
стрічають сонце Медобори.
Очима карстових вікнин
шлють Світовиду добрі знаки:
- Пора, Сварожичу, з вершин
на землю рідну повертатись.
Пора збудити у серцях
любов і злагоду від Лади,
пора вернути край на шлях
в священне коло Прави-Яви.
Щоби у Навії згоріть
незгодам, лихам і тривогам -
так на Бохітовій горі
Сварога молять Медобори.
Медобори - гори, частина Товтрового кряжу на Тернопільщині
Дажбог - сонце у веснянну пору після Великодня.
Сварог - верховний бог, бог сонця у древніх слов"ян.
Свароже коло - сонячне коло, як пори року у древніх слов"ян.
Світовид - син Сварога, бог хліборобства і головний бог слов"янських хліборобських племен.
Вікнини - карстові незамарзаючі озера у Медоборах.
Лада - богиня краси і любові у древніх слов"ян.
Бохітова гора - на горі Бохіт знаходиться стародавнє святилище, де було знайдено статую Світовида(Збруцький Ідол)
Правія, Явія, Навія - небо, земля і пекло, згідно старослов"янської релігії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325959
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2012
Тут веснує тепло, дозрівають мигдаль і оливки,
тут в садах такі пахощі цитрус роздав!
Може нам повезло? Он цвітуть, як і в нас, чорнобривки
і вмиває нам ноги на радощах сам Океан.
Прокидається з сонцем, всміхається щиро, зіхає,
зачіпа вітерець, що куйовдить чуприну густу.
Ну, невже то так конче скучати за батьківським краєм,
полонити терпець і серця зодягати в журбу?
Жолудяться дуби і поважно розводять плечима:
"Ну чого вам ще треба, щоб тут залишитися жить?"
Та з дубів тих тут пробки штампують на вина,
а на нашій землі - то як пам"ять і совість століть.
Навіть ренений птах відлітає у вирій додому,
протина блискавиці, поборює дужі вітри,
щоби там, в небесах, напослідок, долаючи втому,
хоча б крик журавлинний до рідних країв донести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2012
Не знаю, чи хтось ще більше зробив для України у плані естрадної творчості як Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару, більше відома нам як Народна Артистка України Софія Ротару. Ця співачка, родом з Буковини, стояла біля самих джерел української естради і продовжує залишатися однією із самих популярних естрадних співачок всього пострадянського простору. Кожен свій концерт Герой Україи, володарка майже всіх найвищих титулів і відзнак бувшого СРСР,України, Молдови і Росії починає з української пісні корифея української естради В.Івасюка "Червона рута". Пісні, яка принесла їй славу, з пісні, яка проголосила на весь світ, що є такий чудовий пісенний край - Україна! Цього року у Софії Михайлівни ювілей - 50 років як вона розпочала свою творчу діяльність, як співачка. Саме тоді у 1962 році буковинська дівчинка перемогою на ройонному конкурсі розпочала свою пісенну кар"єру і досягла нечуваних висот естрадної популярності. Побажаймо ж їй довгих літ вокальної неперевершеності і ще довго радувати нас новими піснями.
Я ж з своїм найкращим другом Голоскевичем Сергієм Анатольєвичем хочемо привітати Софію Михайлівну з цим ювілеєм віршом, який ми написали удвох, а перейшовши на сторінку мого друга ви ще почуєте музичне забарвлення цього вітання
.http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=10165
З святом Вас, Софіє Михайлівно!
ДВІ ЛЕГЕНДИ
І у легенд бувають імена,
Що крізь сторіччя славу краю віють.
Ми їм за це завдячуєм сповна
І квіти їм даруємо уклінно.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і донька гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Як чисті переливи солов"я,
Пісенні нотки ніжно душу гріють
І дзвоном обзиваються в серцях
Від скал Говерли до узгір"я Криму.
Бо у краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
То Храм Святий і пісня гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Софіями пишається земля,
Старий Дніпро піснями молодіє.
Їм обидвом мелодію щодня
З гірських джерел дарує полонина.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і ліра гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325379
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.03.2012
Насамперед хочу подякувати авторам нашого Клубу Поезії - На-д-е-ж-да, за прекрасну мелодію, опубліковану на сторінці http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324827
та автору і композитору Анатольевич за те, що добре направив.
Підскажіть ім"я автора музики!
Автором музичної композиції є Рольф Левланд - відомий норвежський композитор і піаніст. Виконуює її ірландсько-норвежський музичний дует " Secret Garden" у складі ірландської скрипачки Фіонули Шеррі та самого Рольфа Левланда. Композиція має назву "Song from A Secret Garden"
Спасибі автору natalux за допомогу!
Ти поверни, прошу, мелодію дощу,
мелодію весни, верни.
Верни мене у край, де синій небокрай,
із вічності пітьми верни.
Щоб запалала знов у серденьку любов,
хай серце заболить на мить
хай запече вогнем, щоб знати, що живе,
від болю закричить на мить.
Щоб наяву і уві сні, на небесах і на землі,
відчути подих і тепло, неначе смерті не було.
Ти поверни мені
світанки росяні
і запахом отав, розбав.
Відкрий ще раз цей світ і дивовижний цвіт
веселку серед хмар добав.
Щоб наяву і уві сні, на небесах і на землі,
відчути подих і тепло, неначе смерті не було.
Ти поверни, прошу, мелодію дощу,
мелодію весни, верни.
Верни мене у край, де синій небокрай,
із вічності пітьми. Верни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
- Ти узяв і замовк, наче більше немає розмови.
На півслові затих, заховався за роздумів плин.
Я караю себе, я гну душу, як збиту підкову,
і складаю слова, наче кулі в стальний магазин.
Ти замовк так давно - ціла вічність минула відтоді.
Я гортаю думки, перетоптую фрази, як хмиз.
Що причиною є, що мій палець на смертному зводі
і залишилось лиш запобіжник відкинути вниз.
Скільки буде тривать це мовчання, як каторга болем.
може час вже зійтись, аби вирішить все назавжди?
-----
- Але, люба, пробач, я від тебе ніде не відходив!
...і мовчав всього-навсього кілька хвилин!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324800
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.03.2012
Я на відстані уст признавався бажанню шаленому
і на відстань очей відпустити кохання не міг.
я на відстані рук кутав щастя п"янке гобеленами
і на відстань грудей я ховав у душі оберіг.
Я на відстань роси покривав всю тебе насолодою
і на відстань дощу налаштовував лагідний душ.
Я на відстань коси ворожив подушками над вродою
і на відстань "пущу", не пускав ані злив, ані стуж.
Ми на відстані злились, на велич вселеньського простору
і на відстані гір, що здіймалися ввись, як роки.
Чом же ми опинились з тобою на відстані пострілу
і на відстань до зір поділилися наші думки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2012
Ми помрем в один день? - запитала мене на світанні -
Щоб розлука ніколи не краяла серце навпіл,
щоб співало пісень, замість маршу прощання кохання,
щоб за руки взялись і у вічність майнули до зір.
Ми помрем в одну мить! - відповів, пригортаючи міцно -
Щоб залишити згадку про цю нероздільну любов,
кажуть - пам"ять болить, але біль не триватиме вічно
і, де наші сліди, розгориться кохання ізнов.
Вони так, як і ми, будуть весни в садку зустрічати,
так горнутись, тулитись, тих самих співати пісень
і колись восени, коли холод їх гнатиме в хату,
поклянуться любить і померти, як ми, в один день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2012
ЩИРО ВІТАЮ ВСІХ ОДНОКЛУБНИКІВ З ВСЕСВІТНІМ ДНЕМ ПОЕЗІЇ!!!
Давайте розмовляти віршем,
забудемо про зле й ще гірше,
а підберем такі слова,
щоб закрутилась голова
від тих римованих рядочків,
щоб хтілось скинути сорочку
і кинутись у водоверт.
Твори! Співай! Святкуй, поет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Тебе зовуть перлиною Карпатів.
На чисті, як дзвіночки, голоси
ти, буковинська земле так багата.
що є, повір, скарбницею краси.
Я вклоняюся краю,
що з гір роси збирає,
і дзвінким водограям,
медоносним квіткам.
І задуманим горам,
і лісам, і дібровам,
я вклоняюсь тобі,
буковинська земля!
В твоїх обіймах Черемош співає,
червона рута розцвіта в піснях
та лине в гори над карпатським плаєм,
неначе ніжний щебіт солов"я.
В стежинки-стрічки вбралась полонина,
зелену крайку вітер лопотить.
Спасибі тобі, рідна Буковино,
таку, як ти. не можна не любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323567
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.03.2012
Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (*4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — †24/27 квітня[1] 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно).
Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.
18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом Москви. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.
Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», а можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій.
/Матеріал з Вікіпедії/
Пам"ятаймо!
ЗАДУШЕНА ПІСНЯ
Мов руки в молитві, гіляки у бука.
Мовчання і туга. Повітря терпке.
Вінки, квіти , свічі. І більше ні звуку.
Лиш вітер коли крони струни торкне.
Тут сталось нещастя. Тут пісню вбивали.
не зміг помішати бук діям лихим,
його, як і пісню, тоді катували -
і паском тим самим зробили німим.
Він прагне розмови, і нині, і прісно,
весь час до вітрів повертає уста.
щоби відродити задушену пісню,
щоб правду нарешті відкрить небесам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2012
Не обдури, бо то великий гріх!
Коли у те, придумане, повірю,
а потім правда, як у травні сніг -
обірвана струна на шиї ліри.
Краще промовч,хоч боляче також
і не рятує те німе зізнання,
зів"ялий пуплях поливає дощ
і він цвіте ще у садку кохання.
Ти не кохаєш? Стій, не говори!
Чи обдури, я вже готовий, люба,
і наперед прощаю всі гріхи.
Навіщо правда, як кохання - згуба?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Світ вбрався у біле.
Колись ти хотіла
одіти на голову білу фату...
Згвалтовано мрії,
поранено тіло,
до келиха щастя хтось влив кислоту.
Оксанко, Оксанко!
Сполоханим ранком
тебе напівмертву до сонця звели.
Скалічену бранку
кати доостанку
душили, палили, та вбить не змогли.
А зараз у білім
і лиця, і стіни.
І гнів вже, неначе розпечена сталь -
Мерзотникам кари!
Безчинство - на нари!
Ти будеш ще мірять весільную шаль.
Уста заніміли,
а змучене тіло
здира, разом з болем, промоклі бинти.
Вони не зуміли
заплямити біле...
У сутінках сірих сконайте, кати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2012
Переспів пісні "Надежда"
стихи Николая Добронравова, музыка Александры Пахмутовой
Світить неопізнана зоря,
Знову ми відірвані від дому.
Знову розділяють нас міста,
Злітні смуги вздовж аеродромів.
Тут все у туманах і дощах,
Тут все на світанку прохолода,
Тут на нерозвіданих шляхах
Доля невблаганна, як погода.
Надія - мій компас земний,
А успіх - як приз за хоробрість,
А піснею душу відкрий,
Щоб світ став веселим і добрим.
Ти повір, що у розлуці все
Враз стає змістовнішим одразу,
Темні хмари вітер рознесе
І здаються крихтами образи.
Треба лиш навчитися чекать,
Бути завш спокійним і упертим,
Щоб не забувало посилать
Радощі життя нам у конверті.
Не забути б нам ким ми були,
Все, що ми скоріш не доспівали,
Рушниками вбрані образи,
Очі, що колись причарували.
Знову розділяють нас міста,
І розлука полосує мрії
В небі неопізнана зоря
Світить, наче пам"ятник надії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2012
Ти від рождення дивувала світ
В святилищі хрестилась Бористена,
Моя Вітчизно, стації століть
Твій хресний шлях у муках і у терні.
Тебе вели на страту крізь віки,
І на хресті, що несла, розпинали,
Щораз міняли тернові вінки,
Кували цвяхи з свіжого металу.
Та Ангел Волі камінь відсував,
На місці ран хліби родили щедро
І у промінні воскресінських барв
Лунало гучно світу "Ще не вмерла..."
З тернових гілок виростуть сади,
А багряниця зтліє доостанку,
Живинкою дніпрової води
Дитя твоє охрестим на світанку.
Назвемо Воля, щоб вовік жила,
Щоб на хресті уже не помирала,
Щоби тобі, священная земля,
Дитя принесло велич, міць і славу!
Бористен - древня назва Дніпра
Стації - вимушені зупинки Ісуса Христа на дорозі до Голгофи
Багряниця - глумливий одяг, одітий на Ісуса під час судилища, червоного кольору
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321177
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2012
Шановні одноклубники! Пропоную продовжити нашу традицію і відсвяткувати Шевченківські дні, присвятивши Великому Поету хоча б кілька рядків під загальною рубрикою "З Кобзарем у серці"
Реве Дніпро і будить береги,
лама крижини об могутні греблі,
весняний клич одвічної ріки,
як виклик панахиді за померлих.
Вдихнувши кисень, міці набира,
летить, як буря,оберта турбіни,
а Кобзарем натягнута струна
вже пророкує славу Україні.
І під оркестр порогів-валунів
лунає голос віщий цьому світу:
«Порвіть кайдани й вовіки віків
зробіте Правду праведником, діти!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320355
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2012
ДОРОГІ ЖІНКИ!
В переддень Вашого свята хотілося би вибачитись перед всіма за можливий брак уваги, невивірене слово, чи необдумані вчинки перед тим, як привітати Вас з святом Весни. Нехай Ваш день запам"ятається вам лише знаками уваги, а побажання Вам хочу висловити під неперевершену мелодію групи Стаса Наміна "Цветы" від імені всіх чоловіків сайту.
МИ БАЖАЄМ ЩАСТЯ ВАМ!
Вітерець кружляє надворі,
Сонечко малює на вікні
Щире привітання вам і у дзвіночки б"є.
Щоби було весело в цей час
Дуже треба кожному із нас
Знати, що насправді щастя в цьому світі є.
Ми бажаєм щастя вам,
Щастя назавжди і у всім.
Хай промінцем тепла
Щастя увійде в ваш дім.
Ми бажаєм щастя вам,
Хай воно іскриться, як сніг,
Хай ковдрою добра
Щастя огорта поріг.
Хай квітучі весни радість шлють,
Матіоли по ночах цвітуть,
Многих літ та благих вам зозуля накує.
Щоби було весело в цей час
Дуже треба кожному із нас
Знати, що віднині щастя в вашій хаті є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2012
Зі скелі гордині на вірності вазу
скотився сварливий камінчик образи,
заледве не збив кришталеву красуню
і гірко озвався у серці відлунням.
Той перший камінчик, камінчик образи
cтули у долоні, як перстень з топазом,
зітри з нього смуту, збери гострі грані,
змий краплі отрути з троянди кохання.
І сонячний промінь розтопить ту скелю,
а пломінь любові зігріє оселю,
додасть крилам сили у зорянім рейсі...
Лиш в горах довіри цвітуть едельвейси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Де з океаном небокрай
у пошуках злилися правди,
мій побратим сказав: «Прощай!
Я залишаюсь тут назавжди.
Вклонися рідним берегам
і розкажи Дніпра порогам,
що дух вкраїнський не продам,
як не продав я віру в Бога.
Життя так збудувало міст,
так долі вишило сорочку,
лиш матері скажу: «Простіть!»,
а батько зрозуміє мовчки.
Шматочок рідної землі
на грудях в мене у хустині» -
крізь гуркіт авіатурбін
донісся голос побратима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318978
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2012
Ми мовчимо. Притихли верболози
і опустили віти до води,
затихли зорі у блаженстві божім,
а місяць стих в передчутті біди.
Мовчазна тиша роздирає простір,
молотить серце, ніби молотком,
завмерли звуки на міськім погості,
птахи замовкли над німим ставком.
Здурів весь світ в мовчазному чеканні
та плесом ночі вже до нас гребе
і, німоті пручаючись в змаганні,
почув свій голос: «Я люблю тебе!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2012
Коли цвіте мигдаль - п"яніє небо,
хмарками затуляючи гортань,
п"янію я тобою та без тебе,
я божеволію, коли цвіте мигдаль.
Коли цвіте мигдаль - панує вітер,
щоб поєднати чашою Грааль
пилинки щастя із усього світу,
тільки не нас, коли цвіте мигдаль.
Коли цвіте мигдаль - звучать фанфари,
весна вдягає карнавальну шаль,
нема в житті жорстокішої кари,
аніж розлука, як цвіте мигдаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318403
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.03.2012
Земля схилилась у журбі,
а янголята-журавлі
здіймились в небо вище сивих гір,
щоб у суцвітті ясночолих зір
Творця знайти на макрокосмій тверді
та попрохати в нього людству милосердя.
Навіки віків,
за вінок гріхів
для cиріт і вдів
прохати людству нині милосердя.
Плеяди виливають жаль
в туманну Андромеди шаль,
пожовк Чумацький шлях, начебто віск,
кори земної чути тріск,
до дати самознищення аршин
Молімось Богу, він у нас лише один.
Чи ми зійдем до каяття,
щоб вберегти земне життя,
чи умертвим вогнем свою планету,
потопимо, або війни стилетом
заженем в груди гострогранне лезо,
схоронимо під тужні звуки полонезу.
Навіків віки
за тяжкі гріхи
з Божої руки
даруй нам, Отче, проще милосердя.
Земля схилилась у журбі,
а янголята-журавлі
здіймились в небо вище сивих гір,
щоб у суцвітті ясночолих зір
Творця знайти на макрокосмій тверді
та попрохати в нього людству милосердя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2012
Невже життя добігло до кінця,
невже пророцтву збутися судилось
і щойно новородженим серцям
зловіща смерть роздмухує кадило?
Невже це все, кінець усіх кінців,
великі майя визначили дату?
Змішались в купу біль, тривога, гнів,
і жаль, і сум, і неминучість страти.
Жадоба, ненаситність, хижа лють,
як їжаки, в багнетах і набоях,
новітню зброю замість дров кладуть -
жертовню зводять правді і любові.
Гірка облуда знівечила цвіт,
банкноти стали важчі від металу,
сукає з нафти світ смертельний гніт,
а з атому виковує кресало.
Валютний знак - як герб усіх чеснот,
похід у владу - як путівка в небо,
суд криміналу заглядає в рот,
а воїнство глумиться над померлим.
Одні планету ділять на шматки,
другІ смертями сіють у відмістку,
а люд мовчить, стиснувши кулаки,
жахається у небуття повістки.
Одні купують все і продають,
бо "Ми надовго!" - галасують всюди -
"У краще завтра!", а народна лють
уже кипить, як борщ в малій посуді.
Чи ви вже з глузду з"їхали зовсім,
чи вам вже гроші очі заступили?
Один сірник - і загориться дім,
а зупинити полум"я несила!
Спиніться, грішні, бо не вам судить!
Хто сам краде - суддею не буває,
бо ми самі породимо ту мить,
яку віщує нам пророцтво майя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318046
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.03.2012
Є ТІЛЬКИ МИТЬ
По пісні О.Зацепина на вірш Л.Дербенева з кінофільму "Земля Санникова"
Клопітно нам в цьому світі бурхливому,
Є тільки мить, що ласкає серця,
Є тільки мить між вчорашнім та нинішним,
Саме вона має назву - життя.
З року-у-рік ми на спокій загадуєм,
Він лиш для тих, хто ніде не спішить,
А для зорі, що палає і падає,
Є тільки мить, обворожлива мить.
Вмить промайне все життя наше праведне,
А за гріхи дорікати не смій,
Миті одній ми будуємо пам"ятник,
Миті одній, тільки миті одній.
Щастям назвем ми всі миті поблажливо,
Лихо і сум заберем в небуття,
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме вона має назву - життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012
Щиро вітаю всіх з Різдв"яним святами!
Вінчую з Різдвом Вас,
Віщую тепло Вам!
Живіть - не тужіте,
Вкраїну любіте!
Хай радість Вам в хату,
хай мрії крилаті!
Хай батько і ненька
і дітки маленькі -
усім здоровИться,
Христос народився!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2012
Великий Всесвіт робить реверанс,
Галактики вклоняються поштиво,
Годинники заходять в легкий транс.
Як коїться це новорічне диво.
День народження Землі,
День народження планети,
Салютують кораблі
І вогняннії комети.
Убира Чумацький Шлях
діамантову ялинку,
З днем народження, Земля,
Синьоока чепуринко!
Чарівний Місяць приміря сюртук,
Ворожить Сонце ще над короваєм,
А ми вже по планеті робим круг
І з Новим роком всіх землян вітаєм!
ЩИРО ВІТАЮ ВСІХ З НОВИМ 2012 РОКОМ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2012
450 років віддаляє нас від часу написання Пересопницького Євангеліє,
450 років, як ми звертаємось до Бога мовою своїх предків.
Наш небесний Отець приймає всі молитви, але прислухається в першу чергу до тих, які йдуть від щирого серця, і благословляє скорше ту паству, яка не зазіхає на чужі цінності, а невпинно розвиває свою мову, культуру, історію, як одну з невід"ємних складових світового вінка Господнього Творіння.
Бережімо ці надбання, пам"ятаймо, що наш край дарований нам Всевишнім і ми відповідальні перед ним за його подальшу долю. Бо ми - діти Господні, бо ми - діти Украни!
Від Луки й Матвія,
Марка, Іоана
гласить про Мессію
Святеє Писання.
Зверх тисячоріччя
від Володимира
віру канонічну
сповідуєм щиро.
Молимось Ісусу
і Святій Марії,
Благовістя служим
Святого Андрія.
Славим Боже Слово
мовою народу,
що віками кров"ю
здобував свободу.
Славим його нині,
славитимем завтра,
ім"ям Отця й Сина
горить в серцях ватра,
Святим Духом кріпнем
і черпаєм сили,
аби край наш рідний
процвітав щоднини.
Щоб в серцях озвалась
Проповідь Нагірна
й в злагоді скупалась
ненька Україна.
Щоб в єдиномовних
і єдиновірних
на ланах безкрайніх
ріс лиш хліб добірний.
Щоб життя всміхалось
долею і статком,
щоб дитя сміялось
і раділа мати.
Щоби були гожі
врожаї і днини
Слава тобі, Боже!
Слава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2011
Воїнам і вдовам Афганської війни
П Р И С В Я Ч У Є М О
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна
у нашому з тобою жовтні.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
Ти витираєш обеліск,
я догораю в бетеері
і краплями стікає віск,
струмками крові й сліз,
у впадини ущелин.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
У нашому з тобою жовтні
ти залишилася одна.
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна,
ти тут,
а там - війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292273
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 11.11.2011
9 листопада 2011 року о 14:00 в бібліотеці Хмельницького національного університету: за адресою вулиця Кам’янецька 110/1, 9-й поверх, буде проведено презентацію альманаху «Свою Україну любіть…», присвяченого 20-ти річчю Незалежності України.
Програма заходу:
• введення в історію створення альманаху;
• виступи авторів із власними патріотичними творами;
• виступи гостей презентації;
• обговорення планів на майбутнє;
• символічна акція «Підняти українську книжку» (макет книжки буде запущено в небо, за допомогою кульок, прив’язаних гостями презентації, як символ того, яких висот досягне українська книжка, якщо кожен докладе до цього, навіть, мінімальних зусиль)
Будуть запрошені представники культури і влади.
Всеукраїнський проект «Свою Україну любіть…»
До 20-ї річниці Незалежності України активістами Літературної творчої спілки «Елітер» був проведений Всеукраїнський творчий проект «Свою Україну любіть…» В проекті взяли участь понад сотня авторів з 22 областей України, АРК, а також автори з США, Португалії, Польщі, Ізраїлю.
Аби привернути увагу громадськості до проекту, донести до читачів патріотичні думки авторів, у місті Хмельницькому розпочато громадську ініціативу, суть якої полягає у тому, що патріотичні вірші авторів з Всеукраїнського проекту «Свою Україну любіть…» будуть розміщені у громадських та людних місцях.
Зокрема, вірші-листівки уже розміщено у бібліотеках та у громадському транспорті міста. Адже основними завданнями своєї діяльності ЛТС «Елітер» вбачає не лише в пошуку талановитих авторів і публікації їхніх творів, а і доносити думки письменників до читачів.
Звертатися до:
Стасюк Лілії Сергіївни – Голови Правління ЛТС «Елітер»
Телефон: (097)8557497
Білика Олександра Броніславовича – заступника Голови Правління ЛТС «Елітер»
Телефон: (067)3604048
Літературна творча спілка «Елітер» eliter@i.ua www.eliter.org.ua
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290880
рубрика: Анонс, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2011
Відповідь на " Женщина (мечта?) Contessa
Яка? Така, як бачиться Добро -
вродлива, чуйна, лагідна і вірна,
болюча, наче вирване ребро,
вразлива, як панчохи безрозмірні,
така, якої досі не було.
І як то добре, коли те Добро
з тобою поруч крізь роки і стужі
на край землі іде і робить мужнім,
коли сутужно, всім смертям на зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011
В прозору В"єнну замок загляда,
могутні мури вкутались туманом,
Сер-Жорж, Кудре, донжон, Сторожева
перекликаються по вечорах сичами
і дрижаками аж рябить вода.
Тут не один зломав об нього карк,
і не одному усміхнулась доля...
Шанує замок пам"ять Жанни Д"Арк,
яка навік коронувала Волю!
Десь тут витає її віщий дух,
десь тут блукає стінами видіння,
якщо прийшов сюди, напруж лиш слух -
Шінон підкаже формулу спасіння.
Історія пішла на новий круг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290664
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.11.2011
"Вас Бог ліпив із глини, а не з шат
і найдорожче вам впустив у душі,
це - Віру! А її ніякий кат
не випалить й скоритися не змусить,
якщо її лелієте стократ.
Немає сили, щоб убить любов,
нема сокири, щоб зрубати душу,
нема багаття, щоб спалити кров,
немає зброї, що мовчать примусить!
Чи ще у світі є один Кошон?
Чи королі перевелись і князі?
Та не вони царі життя - а Бог,
і перед ним ви рівні всі наразі!» -
Ось що сказати хоче нам Шінон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290663
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.11.2011
І це видіння - таємниця замку,
яку він так ховає дотепер,
яка так і лишилась доостанку
відома їм лиш двом, доки не вмер
останній свідок, сам Шінон, у згадках.
А він поклявся тайну берегти,
допоки не впаде останній камінь,
допоки вежі дивляться в світи,
неначе виглядають знову Жанну.
Лише німою строгістю мурів
кричить усім: « Cхиліться у поклоні!
Не вірте у всесилля королів,
бо сила духу тут, у вашій крОві
і кожен з вас є родом із царів!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290429
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.11.2011
І Жанна йшла попри ряди вельмож,
постала перед зляканим дофеном:
«Ти будеш жити, Франція також!
Ми переможем! Будь у цьому певен!»
І задзвонили дзвони на д"Опрож.
А зал горів вогнями сотень свіч
і в цих вогнях вже пробігали в герці
і перемог майбутніх люта січ,
і Карла коронація у Реймсі.
У тих вогнях та в виблиску очей
побачили тоді Шінон і Жанна
і зрадницьке те закриття дверей
і біль полону, й смертнеє багаття,
і зраду короля у судний день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290424
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.11.2011
А через рік той самий капітан
її поспішно лаштував в дорогу,
пішком в Шінон через ворожий стан
і двійко лицарів надав для допомоги,
щоби бургундці не зламали план.
Шінон же Жанну радо зустрічав,
кожен камінчик усміхався щиро,
і босі ноги мовчки цілував:
«Я так чекав тебе, моя безстрашна Діво!»
Він відтворив ворота їй навстІж,
він відчинив їй королівські зали:
«Іди, красуне! Нині босоніж
ти сходиш по оціх сходинках слави,
та завтра вдягнеш лицарську одіж!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290185
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.11.2011
Та обернулась й кинула йому:
«Коли у війська відібрали віру -
то не судилось виграти війну,
хоч би щодня життям платить офіру,
і тільки я вам оцю віру поверну!
Бо не стріла, не спис чи гострий меч
дола рубіж, лама ворожі стани,
а Свята Віра крилами з-за плеч
несе вперед й перемага тиранів!
І вам, нещасним, бачити все це -
вас переб"ють, як жирних оселедців,
і Орлеан не слізьми те сприйме,
а співчутливо посміється в серці.»
І Жанна риссю кинулася в степ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290184
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.11.2011
І Жанна вже замітно підросла,
до повноліття трохи менше року
дівоче тіло наливалось соком
та не до втіх земних оця краса,
а до святої справи - кілька кроків.
Й вона зробила отой перший крок -
добралася верхом до Вокульору,
знайшла у ньому королівський полк,
відкрила капітану Боже слово.
Та Бодрікур із неї посміявсь.
Розгнівано лиш подивилась Жанна,
тоді піднялась враз на стременах
і мовила у вічі капітану:
«Ти через рік повіриш у це сам!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290075
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.11.2011