| Сторінки (6/585): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Б А Й К А
Проснувсь Ведмідь в барлозі навесні
І заревів враз з дуру криволапий -
Такі ласунки снились йому в сні,
Проснувсь, а в роті тільки власна лапа.
От й наробив він шуму на весь ліс
Й давай вже вибиратися тим часом.
От, коли б глечик меду хтось приніс -
То він взамін би дав з барлоги газу!
«Та хто ж то дасть?»- подумує Ведмідь:
«Хіба-що треба якось обдурити!»
Узяв кілок на плечі й через пліт
Пішов в бобрів поїсти попросити.
Бобри давно вже стали й на ріці
Ловили рибу, будували хату.
Ведмідь побачив рибу на шнурці
Й почав вже не просити - вимагати.
Але бобри - то дружняя сім*я
Й не дуже їх настрашив криволапий,
Прогнали бурого далеко у поля
Тай повернулись до своєї хати.
Тоді ведмідь поліз до хом*яків -
Хотів дістатись швидко до комори,
Та ті понадавали стусанів
Й пішов нізчим на пасіку він з горя.
«От тут вже» - думає - «Я поласую всмак!»
Й лишень до вулика він підійшов одного -
Як вилетить тут армія вояк!
Мало не з*їли і його самого.
Утік сердешний і в барлозі тій
Жує траву і всякую заразу,
А замість риби й меду, смокче лій
І щедро заповняє груди газом.
Мораль проста, як ясний Божий день,
Коли гуртом з*єднатись проти лиха -
То і Ведмідь присяде там на пень
Й буде сидіти і сопіти тихо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2010
Б А Й К А
Що то за шум у лісі там такий?
Що то за галас і аплодисменти?
То Дятел (уявіть, співак який!)
Співає без аккомпанементу.
Не знати звідки викопав талант
І став цілі галявини збирати,
І всі хвалять: «Без музики - а в такт!»
«А як прекрасно вміє ноту брати!»
«Ще й акапельно! Просто чудеса!»
«Діапазон який - усі октави!»
«І голос он, не те що в Солов*я!»
«Ні, це чудесно! Браво, Дятле, браво!»
А Дятел, вже землі не чує він,
І в кожній ноті мало не злітає.
Такий стоїть у тому лісі дзвін!
Аж тут і Соловейко прилітає:
«А що це є?» - стривоживсь не на жарт.
«Та тихо, ти! І не мішай нам слухать!» -
Усі на нього враз як загудять,
Що Солов*ю аж заложило вуха.
«Не бачиш - всі ми слухаєм концерт?
Послухай сам і хоч-чогось навчися!
Ото співак! А музика! Респект!
Ото вже вміє всього заграниця!»
І Соловей образивсь й полетів,
А Дятел не лишає дивувати...
Аж тут у ліс, з сусідніх вже лісів,
Почали і експерти прилітати.
Послухали секунду і ...втекли,
Лишень таке вони усім сказали:
«До вас спішили, бо розмови йшли,
Що Соловей збирає цілі зали.
А ви нам Дятла! В нас їх повний ліс,
Вони комах товчуть в нас на деревах!
А слухать мусим і кричати «Біс!»,
Бо і комусь дерева чистить треба!
Та справжній спів є тільки в Солов*я,
А де він є - давно уже шукаєм.
Поки знайдем - то хоч ця тріскотня,
Нехай хоч дятли за той час співають!»
Отак і ми, не бачучи тих перл,
Що проросли у себе під ногами,
Лиш почитаєм схоже на «модерн»,
Що і зрівнять не можна з солов*ями!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2010
Одиноко у полі
Височіє тополя
Серед хащ дикоцвіту,
Серед терену стріл.
Беззахисна у полі,
Уся зжалась від болю,
Та напружила віти,
Щоб не тріснуть навпіл.
Вітер кидає в крону,
У зелену корону,
Сипле в очі всім сміттям,
Що зірвав з диких трав.
Та не вирвав він стону,
Не діждавсь її скону,
Хоч все листя в лахміттях
Й стовбур ранами став.
І стоїть, височіє
Заповітная мрія,
Непіддатна ні вітру,
Ні колючкам й сміттю.
Оживилась в надії,
Що живинцем повіє,
Прожене стужу хитру
І дасть волю життю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2010
Б А Й К А
Судили Совість
У однім суді.
Зібрались всі..,
Бо так вона хотіла.
Й сиділи всі у кріслах,
Як німі,
Дивились.
І вона заговорила.
Заговорила палко,
Так, як є.
Що і не всі про це
Хотіли чути.
Отож - закрили
Двері у фойє,
Закрили вікна
На залізні пута.
І слухали.
Дивились в очі їй.
Й ніхто не знає,
Що в душі робилось,
Листали справи
Списаний сувій.
Хоча давно дійшли,
Про що тут велось.
Та Совість
Нагадала їм ще раз,
Не плакала,
Не билась з жалю в судні,
Не піднімала
Руки до небес
І не кричала:
«Хто ви, хто ви, судді!?»
Cудили Совість...
Так і в нас часом
Такі думки
Тривожні набігають,
Що хочеться
Весь світ винить кругом!
А винен сам.
Себе ти покараєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190015
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2010
Із любовю повік!
Із коханням у серці і слові-
І тебе я зустрів,
І серця наші в вузлик звязав.
Вже треть віку пройшло-
Та ніяк їх не можу промовить,
Хоч казав і не раз,-
Та найкращих ще так й не сказав.
Не знайшов серед тих,
Що за звичай говорять другії.
Обшукав стоси книг,
Кучу фільмів напамять згадав.
Отож, люба, пробач,
Що й сьогодні сказати не вмію
Те що мав би сказати,
Та так, поки що, й не сказав.
В тебе знов ювілей
І я знову кланяюся Богу
За безцінний той дар,
Що спіслав мені в юні роки.
Я вітаю тебе
І стараюсь знайти оте слово,
Що прославить любов
Й ощасливить тебе на віки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189808
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2010
Нам судилося бути людьми-
Так написано Словіє Боже,
Щоби майже усе ми могли,
Та робили лиш те,що є гоже.
Так задумав нас Батько-Творець,
Так зліпив нас на свою подобу.
Та і сам він втрачає терпець,
Коли ми обертаєм в худобу.
У худобу, у звірів лісних
Ненаситних,нестерпних,безжальних
Й поряд з світом Творця зводим ми
Павутиння світів кримінальних.
Ми керуєм свідомістю мас,
Що Отцю лиш позволено завше,
Лізем в космос,обдурюєм час,
Під землею пускаєм колайдер.
Що пізнати ми хочем?Нащо
Ті знання нам звідтіль,звідусюди?
Коли ми забуваємо, що
В першу чергу ми в дійсності - люди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2010
Б А Й К А
Спитав якось Віслюк у Батога:
«За що ж ти так мене шмагаєш, брате?
Невже мене тобі та не шкода,
Я ж тягну віз - а ти лиш керувати!?
Я тягну віз, в якому ти і сам,
І як заскоро ми досягнем цілі
Все і залежить - чи заслуга нам,
Чи лиш ганьба навіки (в самім ділі).
А коли будеш так мене шмагать -
То упаду й залишимось обоє
Нізчим (бо батогом то воза не попхать)»
У відповідь йому Батіг і мовить:
«Чого ж мовчиш, якщо тебе болить?
Чому до цього ти мовчав, сердешний?
А я шмагаю щоби лишню прить
Із тебе вибити (сказати б так доречно)!
Мовчиш, я бачу й б*ю щораз сильніш
Й дороги не короткі вибираю,
Я хочу, щоб слухнянним був ше більш
Й робив лиш те, що сам я забажаю.
А не приїдем вчасно - що тоді?
Я так й залишусь Батогом на волі,
І не мене судитимуть тоді-
А Віслюка, що віз тягнув поволі!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2010
Вмирав дідусь тихенько, без плачів,
Бо наказав, щоб сліз не розпускати.
Ще зранку вийшов у широкий двір,
Оглянув сад і обійшов круг хати.
До кожного деревця підійшов,
Листочок кожен приласкав очима,
Спинився поглядом на зелені дібров,
Звів погляд догори на небо синє,
Якось тужливо голосно зітхнув,
Зайшов до хати, там все роздивився,
Покликав всіх, хто лиш удома був,
І в мертвій тиші з усіма простився...
А більш не пам*ятаю вже нічо -
Якась стіна жалю, журби і болю
Закрила двері в те, що відбулось
Й відкрити вже нікому не дозволить.
Лишень слова, святі його слова,
Лежать у серці і керують мозком,
По них звіряю всі свої діла,
Як був малим і вже як став дорослим.
В важку хвилину деколи і звав,
Питавсь поради і у снах знаходив
Ту відповідь лишень в його словах:
«Будь вірним сином для свого народу!»
Надворі знову дощик моросить.
Я внуків кликнув, щоб зайшли до хати,
Кругом стола усіх їх розсадив
І дідові поради став читати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189646
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2010
«Любов від Бога!» - дід мені сказав.
Коли спитав, як те розтолкувати -
То відповів: « Онучку, Боже збав,
Щоби любові в світі не пізнати
Бо у любові народились ми,
Її Господь колись, разом з душею,
Вдихнув у глину тої давнини,
Коли творив Адама він і Єву.
І, навіть потім, первородний гріх
Простив Отець в ім*я її, любові,
Чимало в світі різних є утіх,
Але щоб стільки, і в одному слові!
Бо то любов нас змалку догляда,
Вона веде нас по життєвій ниві,
І окриляє, і кара бува -
Та завжди тільки робить світ щасливим.
А, якщо щось десь склалося не в смак
То не її вина і не провина -
Заглянь у душу, чи зробив все так,
І чи не твоя є у тім причина.
Любов не може щось зробити зле -
То почуття найвищого гатунку,
Рости ж в любові, внучку, перш за все
І другим не шкодуй до віддарунку.
Люби батьків, люби свій отчий дім,
Оцю стежину в квітах біля хати,
Люби людей, усе на світі цім -
Той сам будеш у тім вогні палати!
Бо ми приходим у любові всі,
Щоби у серці зберегти горіння
Й в прийдешнє передати, як привіт,
Саме любов майбутнім поколінням!
Люби Вітчизну, хлопче, понад все,
Для її слави нас і породили.
У нас з тобою її кров тече,
Від неї у нас розум наш і сила!
Не раз ти будеш у чужих світах
І побуваєш в багатьох країнах,
Та завжди повертатися, як птах,
На землю цю, що зветься - Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189447
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010
«Дідусю, що таке менталітет?» -
Я запитав, коли ми в поле вийшли.
«Ой, хлопче, як ти вчув його і де,
Чи вигадав тепер його навмисне?
Який там, в Бога, ще менталітет -
На Україні говорили вдача!
Понагородять слів тих, як штахет,
Понадають їм імена собачі...»
Дідусь ще трішки щось побубонів
(сердивсь на теє хитроумне слово)
А потім усміхнувся, подобрів
Й почав зі мною вести вже розмову:
«Це вдача, внучку, значить яка в нас.
Не нас з тобою - цілого народу,
Які ми є, що вмієм, без прикрас,
Характеристика, сказать, цілого роду!
А вдача, хлопче, в нас не бунтівна,
В нас вдача шахтара і хлібороба,
І сталевара вдача, й бджоляра,
Як стисло -трударя, а не нероби!
В нас нація потужних відкриттів,
В нас нація нескінченних талантів,
Як треба веселитися в житті -
То навіть співаків і музикантів!
В нас нація хороших хазяїв,
(Хоча батьків і звезли до Сибіру)
У дітях залишився їх укрій,
В серцях осіла ще дідівська віра!
І все в нас добре було би, коли б
Ми ні на мить не вміли забувати,
Що нам разом триматися велить
Вітчизна наша, для народу мати!
А то ми всі такі вже хазяї,
Що дальше свого тина ніц не бачим,
І кожен сам для себе лиш жиє,
Що краще лиш в сусіда добре бачить.
Усі на плОтах дружно постаєм,
Усі новини дружно повідаєм,
Усе говорим, що воно і з чим -
Та дальше плоту і не виглядаєм.
А от коли нам тикнуть кулаки,
Коли вже так дістануть нас «на синьо» -
Тоді беремо вила і кілки
І б*ємо без розбору й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет
(Ну і придумають же слово те, їй Богу!)
Напевне, то якийсь інтелігент
Про вдачу перевів на іншу мову.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189446
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010
«Чому то люди журяться, дідусь?» -
Я запитав, як йшли ми по суниці:
«Я й сам не знаю, деколи чомусь
Так хочеться поплакать, пожаліться.»
Дідусь мовчав, зігнувся, під кущем
Знайшов суничку і підніс до сонця:
«От, бачиш, як в промінчику цвіте
І як іскриться, ніби у віконці!
Бо хоче світла, хоче теплоти,
Щоби її, он там, не розтоптали
А обігріли, навіть, коли ми
Від рідних стебел її відірвали.
Дивись, онучку, бачиш у траві
Ті ягодинки, що вгорі, до сонця?
Рожевощокі,пишні і рясні,
А унизу - зелені, хмурі,прісні.
Отак-то, хлопче, і в житті бува,
Коли під сонцем ходим - повно світла!
У радощах і день за днем сплива
І доля якось стелиться привітно.
А як прийдуть осіннії дощі,
А як повіють злії хуртовини -
То, якось, сумно зразу на душі
Й важка журба впадає на людину.
Щоб не розкиснуть, не зжурити дух -
То треба щось приємне пригадати,
Бодай хоч книжку прочитати вслух,
Якимось чином ту журбу прогнати.
Бо та журба тебе, онучку, з*їсть,
А у житті ніколи не поможе.
Отож прийми від мене добру вість -
І не журись ніколи, дай тє Боже!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189263
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2010
«А що то - зрада?» - діда запитав.
Аж зупинився дід, пересмикнуло:
«А що то, хлопче, ти таке згадав?»
І, певно-що, поринув десь в минуле,
З стерні (зігнувся) підняв колосок,
Помняв його в руках, дістав зернину:
«Хоч не питай про це мене, внучок,
Бо то важка й не з прощених провина.
То чорна тінь, що яструбом пливе
І вп*ятись в душу пазурами хоче,
Тоді, коли її ніхто не жде,
Чекає, як відведеш в бік десь очі.
То гидкий змій, що у кущах заліг
Й чекає, поки ти оголиш ноги,
Щоби вкусити. То отой батіг,
Що так болюче б*є весь час з-за рогу.
Ой, не питай, онучку, то - ганьба!
Бо та зараза вже не раз гуляла,
Не раз козацьку славу продала,
Козацькії кургани потоптала!
А як тобі розумно пояснить,
Щоб міг ти це для себе зрозуміти:
Не можна, хлопче, по двох мірках жить,
Й людиною при цьому залишитись!
Не можна зраджувать ні друзям, ні думкам,
Свому народу, Батьківщині, вірі,
Бо брудом ти заляпаєшся сам -
Але й нащадки вмитись не зуміють!
Отож не згадуй більше вже його,
Забудь те слово, проковтни,як слину,
Бо лишень згадка - то велике зло,
У ньому й є всі біди України!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189260
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2010
«Що таке віра?» - діда запитав,
Складали сіно ми на косовиці.
Дідусьо мій спочатку промовчав,
Задумавсь і погладив, чось, копицю:
«О, хлопче, віра - то святе!
То те, що світом і людьми керує!
Без віри - то людина пропаде
І весь свій вік, усе життя змарнує,
Бо лиш приходим ми в цей грішний світ,
Лишень рождаємось - як вірити судилось,
Що завтра сонце стане в цій порі,
Що дощик впаде, як земля зпостилась.
що пташка заспіває на вікні,
Що зацвіте троянда на подвір*ї,
Що всі страхи будуть лише у сні,
Що сніг зійде весною на узгір*ї.
Людина лише вірою й живе
І в день наступний, і в своє майбутнє
Ця віра їй добитися зове
Й зробити щось у своїм житті путнє.
То віра у батьківськую любов,
То віра у святі Закони Божі,
Вона бурлить у тобі, наче кров,
Підкаже, що робити, хлопче, гоже.
Найбільше віра, внучку, ожива,
Коли ти сам її в душі тримаєш,
Коли усякі новії діла
Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх
І не дивись на всякі перешкоди,
Спитай у серця свого попервах,
Бо серденько - то дзвін твого народу!
Воно підкаже, що робити слід
І як в собі ту віру укріпити,
А з вірою і сам гірчак - то мід,
І нізашо тебе вже не скорити!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010
«Що то політика?» - я діда запитав.
«Ото, внучатку, наша біль і сльози.
Дивись! Он бачиш той великий став?
То стільки сліз ми виплакали, може,
Бо хто придумав слово те смішне,
Що, ну ніяк, з життям не пов*язати?
Ну, розумію, десь дорога йде
І нам із неї треба не звертати.
Але дорога завжди - це пряма!
Ось із села, приміром, йде до міста,
А ми петляєм, як ото чума,
І ніколи на хвильку навіть сісти!
А скільки грошей та чума жере,
І скільки там усяких «капеланів»:
Технологів, експертів, страх бере,
Що там зібрався клан політиканів!
От я, приміром, як робив роблю,
Я орю ниву, сію вдячне жито,
Уже зіграли похорон рублю -
Та й гривня чось не хоче нас зігріти!
А всенькі гроші, як то говорять,
Раптово, якось так, позеленіли
І всі в політиці кружляють і вертять,
Над тим олімпом брехні і зневіри.
Не лізь в політику ти, хлопче, нізащо,
Бо не вона цей грішний світ годує!
Що вона дасть оцій землі дошу?
Чи може колір ниви замалює?
А прийде час - і люди все піймуть,
Й не політиканів стануть величати,
А тих, хто цю дорогу зладить в Путь
І, разом з нами, буде прямувати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189038
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010
«Що то, дідусю, націоналізм?» -
Спитав я діда в садку біля груші -
«Бо, кажуть, таке саме як фашизм.
А я не знаю,та й цікаво дуже!»
«То важко пояснити» - каже дід.
«Та постараюсь якось роз*яснити.
Дивись в садку і сливи, і горіх,
І яблуні, і вишні в оксамиті!
Та кожне деревце росте собі
І не мішає другому родити,
І кожне плід виношує в собі
Інакший, як в сусіднім древі-вітті.
Хоча й цвіте в однаковій порі,
Й ті самі бджоли запиляють разом -
Та кожне деревце, мов в чудо-грі,
Лишається, ким і було одразу!
А там росте (он бачиш?) терен-кущ
І все йому замало в світі місця,
Весь час залазить на кремезний дуб
І до садку приблизитись спішиться.
Ото, внучатку, так воно в житті:
Ми - українці, там оно поляки,
І кожен має мову, звичаї святі,
Свою історію, міста, в нас Львів - в них Краків.
Але живемо дружно напрочуд,
Хоча колись потроху і сварились,
Бо знаєм українцю бути тут,
Ну а поляки там, де народились.
А от фашизм - то терену кущі,
Що хочуть заграбастать все довкола,
Себе лиш звеличають від душі
І вседозвілля прикривають Богом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188848
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
Сиділи з дідом якось надворі,
Про те, про се тихенько говорили.
Аж тут автобус став у тій порі
І пасажири з нього виходили.
От і сусідка наша підійшла
(Вона вже тиждень в місті десь працює)
Й до діда: «Здрастє! Как дєла?»
А дід мовчить, немов її не чує.
Плечима зверхньо стиснула вона
І пхикнула так важно й гонорово,
Пішла собі...Такі тобі дива!
Не розберу - що то така за мова.
Питаю діда гречно що то є,
Як тота мова там, у місті, зветься
І що вона так гонор додає?
А дід мені у відповідь сміється:
«Не додає, онучку мій, нічого.
Хіба чужинське слово - то диплом?
Цуратися свого це гріх від Бога,
Так можна і вдавитись за столом.
А то погана мода, хлопче мій,
Вона для тих, хто з розумом не дружить,
Бо вдома треба мовити на тій,
Якою мовлять всі тутешні люди.
Якою тебе мати назвала,
Якою тебе вчителька навчила
І срам людині, що то забула,
Що мову у душі похоронила!
Бо, навіть, другі люди у світах
Лиш поважають тих, хто вірний слову,
У них кажи на їхніх «язиках»,
Вони приїдуть - будуть вчити мову!
Освічена людина лиш тоді
По-справжньому слугує на повагу,
Коли не забуває свою в чужині
Й до других мов не проявля зневагу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188844
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
«Що то - свобода?» -діда запитав
І відповів дідусь, заплющив очі,:
«То, хлопче, бачиш, там вгорі, з під хмар
Літає пташка й вирватися хоче.
А, коли взяти її і зловить
І засадити в клітку, навіть чисто з злота -
Нізащо в світі не захоче жить,
Хоч би й до корму дав їй позолоти.
Ти будеш дбати, годувать її,
Будеш тулити іграшки й дарунки -
Та лишень небо снитися у сні
Буде, сердешній, а не ситість шлунку.
І як ти її, онучку, не лелій,
Як не пести і не тули до себе -
Їй найдорожче не ухід цей твій,
А світле, вільне й непокірне небо!
Так і в житті, внучатку, позачас,
Полакомившись на якусь наживу,
Навіки можна втратити якраз
Свободу, волю й рідну Батьківщину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010
«А хто такі, дідусю, «москалі»?» -
Спитав в дитинстві я колись у діда,
На пасіці сиділи ми в тіні
Й дивилися як бджоли йдуть обідать.
«Хороше запитання» - дід сказав -
«Це, думаю, би варто відповісти.
Візьми, приміром, вулик. Там устав
Коли ставать, коли робить чи їсти.
Та прилітає зовсім інший рій
Й не дивиться ні на устав, ні бджоли,
А починає вішать тобі стрій,
Якого ти й знавать не знав ніколи.
І починає зразу ж тебе вчить,
Що ти, мов, все чось робиш як не в нього.
Хіба від того серце не болить,
Не хочеться прогнати його з дому?
Та він, не те що просто не іде,
Він ще й тебе прогнати з дому хоче,
Брехливо й вперто щось тобі плете,
Що вулик той - його, і прямо в очі!
Тобі аж слів вже не хватає говорить,
А він уже на всенький світ волає
Що брата, мов, по крові хтось гнітить
Й слова при тім зовсім не вибирає.
Складне то слово, внучку, я скажу.
Не думай, що вся пасіка сусіда
І справді так похожа «москалю» -
То лишень рій, що нам міша обідать!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188686
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010
У діда ще маленьким запитав:
«Як добровільно, діду, це і примусово?»
Дід подививсь на мене, мовчки став:
«А нащо, внучку, знать тобі те слово?»
«Та, просто так» - сказав йому тоді.
«Е, просто так, такого не буває.
Бо примусово (скажу я тобі)
Коли тебе, як те теля, штовхають,
А добровільно - коли сам ідеш,
Знаєш куди, за чим, і ради чого.
Приміром: нас в союз (якщо піймеш)
Колись давно загнали примусово!
І примусово відбирали хліб,
І примусово у колгоспи пхали,
І примусово гнали у Сибір,
А добровільно ми у ліс тікали.
І там ми боронили нашу честь,
Щоби не бути баранами стадом,
Щоби не бути арештантом десь
Й під автоматом не робить «как надо».
Ми боронили ріднії краї
Від німця і тортур енкаведиста -
То добровільно йшли на смерть самі
Супроти комуністів і фашистів.
Одні від других мало чим різнять -
І ті і інші вождів восхваляють,
І світ цілий загарбати хотять,
Бо кажуть, що півсвіту їм замало.
Та то колись...А зараз що сказать,
Послухай, внуче, серце, як підкаже,
Коли щось будеш у житті рішать,
Лиш до муки ніколи не сип сажі!»
Нема вже діда. Пухом хай земля!
Нема від кого слухать мудре слово...
До мене внук сьогодні підбігав
Й питав про добровільно й примусово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188585
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2010
Завмер Хрещатик.
Біль і тишина.
Чекає місто
Відгуку команди.
Стоять пліч-о-пліч
Юнь і сивина,
Чекаючи, коли
Ударять в такт литаври.
Очікує бруківка,
Мов удар,
Той перший крок
Військового параду.
У штучнім небі
Нехватає хмар -
Їх стерли,
Прогнали, замалювали.
Як все кругом,
Та штучні кольори
Якісь бліді
В очікуванні шуму,
Бо поряд
Із героями війни
Нема героїв
Із УПА й ОУНу.
Їх, як і хмари,
Не впустили знов.
Їх очорнили
Нізащо й забули,
Що це вони
Той прапор із оков
Фашизму і радянщини
Здобули.
Забули, що
Владимирський тризУб
Вони з сердець
На волю діставали.
Забули, що це з їхніх
Вірних уст
Ми =Ще не вмерла...=
Вперше заспівали.
Натомість гул
Крокуючих рядів
І кожен крок
Вбиває у бруківку
Призив до волі,
Що лишень злетів...
=Спецназ= Хрещатиком
Крокує, по-російськи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188542
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2010
Горить вогонь. Як пам*ятка. Як знак.
З граніту виривається на волю,
Лоскоче пломенем біль ран і честь відзнак
І пам*ять накарбованих героїв.
Оце - герої! Справжні. У стіні.
Під тонами граніту-постаменту.
Тілами закривали шлях війні
Під кононаду - не під комплименти.
Їм в подвигу не кидали квітки,
Замість фанфар лиш вибухи лунали.
А зараз - тут покояться кістки
Й салюти залпом у виску озвались.
Коли ж настануть ті святі часи,
Так щиро жданні і такі пророчі,
Коли твої, УкрАїно, сини
Не будуть заглядати смерті в очі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188368
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2010
Все під контролем.
Все, що є чуже,
Що суперечить
Для здійснення плану:
Цензура вчинків
Вчинки стереже,
І восхваляє їх,
А осуд ганить.
Все під гребінку.
І любі думки,
Що вирвались
З ілюзії полону,
Розчісуються
мовчки, залюбки,
І підрізаються
Ретельно й безпардонно.
Контроль життя,
Контроль завітних мрій,
Контроль душі,
Контроль зорі прозріння -
Все під контролем,
Та мовчать не смій:
Цензура совісті
Візьметься за сумління!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188183
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Геополітика панує в світі цім -
Закуті в лати панцерні держави
Взялись ділити знову рідний дім
І нас із вами згоди не спитали.
Вони самі рішають і велять,
Що нам віддати: чи уран, чи море,
І навіть більше, бо у сні, як сплять,
Беруть в аренду уже Кримські гори.
Рішають все лиш помахом руки,
І надавивши відповідно сильно,-
Розірвуть Україну на шматки,
Якщо і в цей раз будем ми не пильні!
Бо хто ми є? Окраїна якась,
Окраїна чиїхсь імперських планів,
А ще й земля багата нам далась
В дарунок Богом, як на зло тиранам.
От і гребуть як можуть поскоріш
І хочуть зовсім з карти світу стерти,
Над самостійністю занесли згубний ніж,
Її прихильників внесли до списку смерті.
Та забулИ =панцерники=, що ми
Є діти непокірного козацтва,
Що в генах в нас прадідівські чуби
І вільний дух, несхильний до кріпацтва!
Забули, що ми зняли кандали,
І що державу Україна звати,
А ми не малороси, не хохли -
А козаки й до зброї не звикати!
Забули, що по заробках в світах
Нас пять мільйонів є здорових й дужих
І що коли дістануть нас, аж страх -
То замість =кампів= купимо оружжя.
Чи є ще армія могутніша і де,
Назвіть, будь-ласка, і в яких країнах!
Слова тож вибирайте, як п*єте,
Ми не окраїна, ми - Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188177
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Вона стоїть на Площі Всіх Столітть,
На самім лобнім місці на планеті.
Як лиш захочете - її так і назвіть:
Історією, памяттю чи інструментом смерті.
Але вона - нехитрий механізм,
Спроможна і людське життя ввірвати,
Вознести ймення до яскравих звізд,
Або навік у пеклі поховати.
І ми у черзі до її послуг,
Хоч боїмося того блиску сталі,
Та мусим знати куди вишле дух
Вона за іменем: у ад, чи в райські далі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187970
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Проснися, Запоріжжя!
Славний край!
Просніться, люди,
Що ми натворили?
Де ти, козаче,
Велетне Мамай?
Ми ката піднімаєм
Із могили!
І мало піднімаєм -
На граніт
Возносим миром
Під гучні литаври.
О, Господи,
Куди ступає світ?
Кому в злиденності
Готові вішать лаври?!
В краях, де наші
Славні козаки
Вкраїну боронили
Споконвіку,
Ожили знову
Враз = большевики=,
Ославивши Дніпро,
Могучу ріку.
Ославивши
І місто чарівне,
І Хортицю славетну,
І дух предків.
Холодний піт
Не котиться - пливе,
В повітрі знову
Чути запах смерті!
Невже у наших жилах
Вмерла кров,
Невже рукам
Не шаблі, а кайдани?
Де дух козацький,
Пісня із дібров?
Невже прозріння
Нас так й не дістане?!
Невже нас знов
Ланцами прикують
В чужі галери
З ізголовям ката
Й гребти заставлять
В ту безславну путь,
В, буями відмежований,
Фарватер?
Просніться!
Схаменіться накінець!
Щоб наші діти
Потім не сказали:
«Тут був колись
Козаччини вінець!...
Але батьки до нас
Її продали!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187963
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Зачитався поезією Гната Голки, от і приснилось
Проснувся від піднесення в душі,
Таке мені тієї ночі снилось:
Що, ніби, тіло було на дощі
І від усіх гріхів ретельно вмилось,
Що, ніби, люд увесь під тим дощем
Змивав образи, докОри і злобу,
А люду стільки!(Всіх й не озирнеш)
Всеукраїнське Віче цілого народу!
Спочатку усі каялись в гріхах
І один одному усе прощали,
Щоби забуть навік той біль і страх,
Що ним і нами всі маніпулювали.
Та помолились Богу на зорі,
Щоби простив Всевишний всі провини,
А потім стали й зразу у дворі
Господь післав той дощ, густий, невпинний.
Омилися й ще раз усі гуртом
Подякували Богу за увагу,
Та й почали вже думати гуртом
Як то спасти від роздрібу державу.
Не дали слово нікомУ з вождів,
А отаке загалом порішили:
Не треба нам ні партій, ні голів -
Країною повинна править сила!
Й не просто сила - воїн, хтось один,
Кого усі й усюди поважають.
Рішали довго, думали затим,
До висновку такого наближались:
Щоб не ділити більше Захід-Схід,
Щоб не міняти волю на кайдани -
Всі скасувати Ради, от і від
Й створити, власне, Гетьманську Державу!
Не треба нам ні президентів більш,
Ні спікерів, ні фракцій-коаліцій,
Бо це чуже й вороже нам здебільш
І не прийнятно душам українців.
А Гетьманом оберемо Кличка
Віталія,бо він боєць на славу,
І битись вміє добре, без свистка,
Й рука міцна - утримає булаву!
Щоб не зазнався - кожен рік тепер
Будем збирати Всенародне Віче
І буде він читати звіту лік,
Та і дивитись людям всім у вічі.
Для порятунку нашого ж життя
Не будем більше продавати землю,
Не будемо топити майбуття
І немовлят у рабство гнати темне.
І Конституцію не треба нам мінять -
Вона ще Орликом написана ретельно,
А Гетьман буде пильно слідкувать
І за дотримання питати несмертельно.
Бо ми відмовились від цього назавжди,
А бити треба! Й часом навіть дуже!
Щоби злодійство зникло назавжди,
Ще й привселюдно кидати в калюжі!
А ще рішили людом ми усім:
Щоб врятувати від боргів країну -
Відкриєм банк й понесем гроші всі,
Хто скільки зможе в банк той і укине.
А всім чиновничкам, і суддям, і князькам -
Сам Гетьман оприлюднить таку суму:
Хто скільки вкрав - клади бігом у банк,
Поки цілий ще ніс і товсті губи!
І всім робить! Не будь-як, на когось,
А всі разом, щоб діти підростали,
Бо ледарів, злодіїв, різних хвойд
Ніколи на Вкраїні не вважали.
Ну а суди? Не треба нам судів,
Судити будем перед всім народом -
=Колядникам= по сотні нагаїв
І до роботи. Бач, взяли за моду!
І армія. Навіщо нам вона?
Нас - пять мільйонів рук світами бродить.
У кого армія ще більшою була,
В якій країні, якого народу?
А дати їм роботу дома, тут -
То й наглядати ніза ким не треба,
Бо лиш за цим у світ вони ідуть,
Щоб заробити й мати щось для себе...
Такий-то сон вночі знайшов мене,
(Що від прозріння аж спина змокріла)
Якби-то справді було так, Бігме,
Не була б в такій ямі Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187760
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010
Приснилось.
Чи побачив наяву?
Вже сам не знаю
Як тоте назвати:
Що на вокзалі
Ніби я стою
(Не я один!)
І хочуть нас запхати
У поїзд,
Який їде до раю,
І ніби має
До небес достатись.
Оголосили гучно
Ввесь вокзал,
Зелене світло
На путях відкрили.
Зігнали всіх -
Стоїть і стар, і мал
Та на підножку стать
Немає сили.
Чи справді він
Домчить у синю даль,
Чи справді він
Дістанеться до неба?
В провідника
Вже загорівсь ліхтар,
А нам піднятись
По сходинках треба.
Чого ж стоїм,
Чого так довго ждем?
Он машиністи йдуть
Старі гурбою.
Чи справляться вони
Із вантажем,
Що на вокзалі
Розілявсь рікою.
І стоїмо...
Вагони не нові
І вікна сірі
Сумнів навівають.
Хіба лиш вивіска
Гласить (як в суднім дні):
«Спіши, сідай,
Рушай з нами до раю!»
Дивлюся
На закопчене шассі -
І навіть рельси
Не внушають віри,
У поїзд цей
З нас сядуть не усі,
Хоча вагони
Здуті в нім не в міру.
От й не сідаємо
У той експрес -
Чекаєм голосу
Самого Зевса,
Що вигляне до нас
З густих небес.
А може за той час
Змінять колеса?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187757
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010
Доволі сумно й гірко на душі,
Коли говорять те, про що не знають,
Коли мовчать, їх слухаючи, всі
І погляди в подолках десь ховають.
Коли історію свою трактують так,
Як =старший брат= про неї чути хоче.
Чому б не почитати що та як,
Не зазирнути справжній правді в очі?
А правда в тім, що будем дотих пір
Тинятись світом і дивитись збоку
На добро інших, їх суспільний стрій,
На те, як в злагоді живе уся Європа -
Допоки самі разом не піймем,
Що продаючи по шматках державу,
Багатшими ніколи не будем
І не здобудем ми розумну славу!
І навіть та, кому ми продаєм,
В душі сміється близькоруким мріям,
Бо нині ми продали тільки Крим -
А завтра й зовсім цілу Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187588
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010
Це банк убогості,
Це банк падіння мрій,
Остання форма порятунку долі.
Стоїш у ньому, очі з-попід вій
Підняти стидно від огиди й болю.
Бо ти міняєш зараз, лиш на мить
Щоб полатати рвану одежину,
Все найдорожче, що в душі лежить,
Міняємо на гроші Батьківщину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010
Усі в житті
Ми вибору підвладні.
Від цього нам
Нікуди вже не дітись,
Таке життя.
Хватаємося жадно
За його руку
Ми, Христові діти.
Але біда вся наша
Лиш у тому,
Що ми не можем
Знести велич друга
І от тоді ми
Грішимо душою
Й хватаємось, на зло,
За зовсім друге.
А вибір не прощає
Це сумлінню
І руку подає
Комусь із третіх,
Неначе хоче
Нам післать прозріння,
І помирить
І друзів, і поетів.
Нам б обєднатись
Та могучим словом
Донести правду
І не дать зазнатись
Тому, хто в бій
Устав за рідну мову,
Не дати йому
В друзях обізнатись.
А хто буде?
Хіба це суть міняє,
Хіба це шкодить
Завтрашніму ранку?
І найтемніша ніч
Не подолає
Яскравий промінь
Неминучого світанку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187421
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2010
Я вже не можу більше - я горю!
Від стиду і зухвалого цинізму,
Коли все те,що край я свій люблю,
Назвали диким словом - популізмом.
Воно ж не наше, а якесь чуже
І лиш безбатченки так можуть говорити.
А я люблю!І вірю! Раз й на все!
І віру цю у мені не скорити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187419
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2010
Пелюстки опадають на розі,
Оголяють покарану гордість
І застигла краса в мертвій позі,
До вершини лиш крок не дійшовши.
Повні сліз розхвильовані очі,
Повні груди тривоги-образи,
І сумління змиритись не хоче,
Що і слава, й краса - все позаду.
Ось упала сльоза і скотилась
По стеблу на зелену колючку,
Відігріла її, напоїла
І прикрила сухим пелюсточком.
Пелюсток той не витримав вітру
Й полетів у безмежнії далі,
А колючка умить стала цвітом,
Як в легенді чарівна Розалія.
І побачила мати-троянда
Як краса її в доньці ожила,
Зашарілась в старечих румянах
Й стиглим запахом сад одарила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187298
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2010
Годинами сиджу на самоті,
Годинами вдивляюся у небо.
Й думки пливуть, як хмари в синяві,
Немов шепочуть: =Не тужи! Не треба.
Усе владнається. Усе буде гаразд.
І завтра зійдуть оці самі зорі,
І місяць повернеться у анфас
І зробить фотографію у морі.
Все буде добре! Ти ж бо не один!
Таких багато - більше половини.
Вони рішаться! І убогий тин
Вже більше не ділитиме країну!
Дивлюся в небо. Зорі у танок
На синяві у круг зібрались нині
І так б хотілось серед тих зірок
Побачить ту, що зветься - УКРАЇНА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187297
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2010
Зустрілись в двобої раз Правда і Зло,
Зустрілись в смертельнім двобої.
Підняли мечі і забрала чоло
Закрили на час цього бою.
Закрили й не видно, насправді, є хто,
Лиш брязкіт мечів не вшухає
І серце змістилося десь у висок,
І в грудях тривога палає.
Ось Зло торжествує, і шкіриться вмить,
Бо бачить вагому підмогу -
То Зрада до Правди іззаду біжить,
Щоб підло підставить їй ногу.
Усе проти неї, і Зрада вже в щит
Вчепилась брудними руками,
І обрій в кривавих відтінках горить,
І смерті стоїть панорама.
Та ось воно, Сонце! Піднялось з-за гір,
Заграло у Правди на криці -
Могутній удар! І от шолом злетів
Із Зла і упав на копиці.
Умить ті копиці відсунулись вбік,
Уздрівши вкінець де є Правда
А зрада втекла, щоб не втратити лик
Й не бачили з ким є насправді.
Той бій не вшухає...І раз-поза-раз
Усе повторяється знову.
Та Правді у поміч устав лицар-Час,
Щоб в Вічність внести перемогу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187174
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.05.2010
Не грайте в карти, як не тямете у грі!
І не сідайте навіть там до столу,
Бо вам спочатку всунуть козирі,
А потім вже й роздінуть вас догола.
Та ви хіба послухаєте, га?,
Як грати ще до гри пообіцяли.
От і летять у прикуп перш слова,
За ними гроші, статок, й все помалу.
«На тебе ставлю» - каже опонент,
А ціль одна: щоби тебе добити,
Він вже впіймав той золотий момент,
Він знає як, й за що тебе купити.
І програєш, нещасний, все підряд:
І землю, мову, і себе помало.
В ту мить і серце рани не ятрять -
Лише азарт й напарника похвали.
То буде потім розуміння втрат,
То буде потім осуд і безчестя,
Коли від тебе відсахнеться брат,
Як діти прокленуть тебе до смерті.
Тож схаменись,поки не пізно ще!
Поки азарт лиш набирає силу,
Бо наперед всі в програші уже
І шулери вже карти покраплили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187173
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.05.2010
Стояли люди.
Хто в німій журбі,
Хто в відчаї
А хто в звіринній люті.
Усі стояли
Мовчки, як німі,
Ніби ланцами
До землі прикуті.
Заплутавшись у власній слаботі,
Стояли і дивились краєм ока
Як в центрі площі,
Там на видноті
Злотішашись,
Із гаслом її бренду,
Зухвалії нікчемці,
Взявшись в боки,
Камінням заживо
Закидали Легенду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010
В Великім Всесвіті є виміри часу.
У Всесвіті думок, подій і вчинків.
Й знімають наші душі з них росу
У вічнім пошуку, без права на зупинку.
Одні зайшли на вимір забуття,
А інші поселились в вимір болю,
Одні ввімкнулись в вимір каяття,
А інші перейшли на вимір волі.
Отак й блукають душі іздавна,
А що ж робить тоді вже грішній плоті?
Якому виміру віддатися сповна:
Коханню чи Війні, Добру чи Люті!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186984
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010
СТАРА БАЙКА
У лісі вибирали короля.
Всіх перебрали на терезах вміру:
Той не підходить - дуже шерсть рідка,
А той і зовсім не внушає віри.
У того чомусь очі не блищать,
А другий цілуватися не вміє.
Хіба Гібон? Усе йому під стать:
І шерсть, і взір, і всім внуша довіру.
От вибрали, всадили в пишний трон.
Корону лиш на голову вліпили,
Як тут чомусь не втримався Гібон,
Устав. І всі нараз закамяніли.
Одразу всі побачили кругом,
Що шерсть у нього сяє лише зверху.
А там, внизу... О, Господе! Гібон
Весь голий (як без книги етажерка)!
Такий-то казус стався там колись,
І як-би вам то краще пояснити:
Не те красиве, що згори блищить -
А те, що у душі пустило квіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186811
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010
Страшна хвороба ходить між людьми,
Вражає тіло,забирає сили.
Її не бачим,та хоч і б могли-
Вона-непереможна,невмолима.
Впивається зубами у тіла,
Паралізує враз людськую волю,
Вгризається і їсть тебе до тла,
Завдаючи безмеж страждання й болю.
Та не вона смертельна з понад всіх-
Є ще страшніша цій важкій недузі,
Бо знищить світ,геть винищить усіх,
Імя її запамятай - б а й д у ж і с т ь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010
Біля пивнушки
У добротній клітці
Сидить папуга
Гордо й величаво,
Ізрідка щось
Підтакує сусідці -
Червоній трихколірці
Ара Макао.
А та зове його
До свого дому
І вихваляє
Ласощі й горіхи,
І мліє вся
В передчутті любові,
В передчутті
Солодкої утіхи.
Не без гріха
Подумує Макао,
Щоб замануть
До себе Араруна,
Тоді вона
Газдинею вже стане
Обоїх кліток
(От вона, фортуна)!
І корму буде
Уже трохи більше,
Бо Арарун був
Джентельменом зроду,
Та якось вдвох
Воно і веселіше
Скликать клієнтів
До пивнушки-дому.
До неї вже
Просивсь Зеленокрилий,
Та дуже в нього
Норов вже жаднючий:
Усе до себе тягне
Що є сили,
Ну а віддать
Сам нічого не хоче.
Інакше діло
Зовсім Араруна -
Отой останнім
Ділиться охоче.
Недарма його
Кличе і Бюффона,
І вдова Спікса
З ним зєднатись хоче.
А що сам красень,
І про кого мріє?
Чом зажуривсь
У роздумах тужливо?
Чого у небо,
Наче у надії,
Він заглядає
І розводить крила?!
Отак і нам,
Як гордій тій папузі,
Приходилось не раз
Вже вибирати:
Чи лізти в клітку
Золотую друга,
Чи волю і політ
Вкінець обрати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186610
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Я родився в далекій країні,
Там, де сонце стає дуже рано.
Та душею я весь в Україні!
Не дивись, що маленький я, мамо!
Я повернуся, о б о в я з к о в о!
Якщо вам це скоріше не вдасться,
Допоможу їй зняти окови,
Допоможу здобути їй щастя!
Не дивіться так,татку і нене,
Я здійсню заповітную мрію!
Помолися, будь-ласка, за мене,
Богородице Божа, Маріє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186605
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Стиха падає ніч,
Огортає у темряву ниви.
Й поріділі ліси,
Мов зловіщії тіні, стоять.
Стиха падає ніч.
І на долю твою нещасливу
Україно моя!
Не приходиться нам нарікать.
Не твоя ж то вина,
Що в горілці втопилася слава.
Не твоя ж то вина,
Що розпрОдана Ти, розп'ятА.
Розпинали самі
На хресті,за який ти страждала,
І продали Тебе,
Рідну неньку, як Юда Христа.
Ось ми, діти твої!
Плоть від плоті твої, ненько, діти.
Подивися на нас,
Із розп'яття в темрЯву поглянь.
Неспроможні були
Кобзаревим внятИ заповітам
Жили кожен за себе
Й дожилися, бачиш, возстань!
О, возстань, рідна мати,
Зійди з ешафоту,
Оброзум нас востаннє,
Зєднай, захисти.
Хоч й не гідні твоїх
Ні душі ми, ні плоті
Та послухай, рідненька,
Якщо можеш, й прости!
По далеких світах,
Мов жуки, розбрелися
І шукаєм де краще,
Хвалимось, що твої.
А насправді про тебе
Й питать забулИся
І у всьому і завжди
=Винні лиш москалі=
Бо забули зовсім,
Що не гріх сиротині,
Що без батька і неньки
Прожила свій вік,
Але гріх на цім світі
Тій вражій дитині,
Що в біді від батьків
Відказатися зміг.
Тож поглянь із розп'яття
На занедбані ниви,
На мовчазні заводи,
На ріки в багні
І зніми з себе терн,
І знайди в собі сили,
Щоб ще раз запалити
Світанку вогні!
18.02.1996р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186393
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2010
Встань, Тарасе, подивися
На свою Вкраїну,
Із висоти на нас грішних
Поглянь у цю днину.
Подивися і скажи нам,
Що казав - не чули,
Не хотіли, не уміли,
Та й просто забули.
Твої думи - твої квіти
Ми не доглядали,
Не читали, не леліли
Та й не поливали.
На урочистях так любим
Похвалитись світу:
он які ми освічені,
Кобзареві діти.
Декламуєм так пафосно,
Аж мороз по шкірі
І самі лиш підглядаєм
Чи всі в то-то вірять.
А в душі ( якщо душа є)
Лиш однеє - гроші.
От душа ніяк із серцем
Стрітися й не може.
І стоїть отак понині
Розрита могила,
І немає правди в хаті,
Ні волі, ні сили!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186392
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2010
Не раз про це
Попереджав Кобзар,
Історія не раз
Це підтвердила -
Лише в єднанні
Витримать удар
Спроможна наймогуча
В світі сила.
А в міжусобицях -
Це гілочка верби,
Яку як хочеш
Можна вигинати.
Невже і зараз
Це не осягли,
Шановні наші
Хлопці-демократи?
Ви вже втопили
У калюжах чвар
Нашу довіру
І надію разом,
То хоч тепер
Спустіться з сизих хмар
І гляньте в очі
Правді всі одразу.
Не виставляйте
Пальці (собі в смак),
Щоб хтось перстені
Одівав вам слави -
Народу лиш потрібен
Ваш кулак,
Який спроможний
Втримати булаву!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186196
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2010
Єднаймося й виходим на рубіж!
Єднаймося в єдиному пориві!
Треба спинити цей гидкий платіж,
Щоб волею за зраду не сплатили.
Себе не тіште, що дешевший газ,
Що простягають руку нам для миру -
Лиш в мишоловці дешево, якраз,
Можна уздріти кусень цього сиру!
Промовчимо...і колесо подій
Розчавить нас загалом із сумлінням.
Тож не мовчи! Ховатися не смій!
Бо не простять прийдешні покоління!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186195
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2010
Знову купились на дешевий газ.
Кому, спитати, купці олігархів?
Чи, може думаєте, це усе для нас?
Неправда! Це підтримка певних партій!
Це їм той бублик знову подали,
А вони лакомо згодились
І Чорне море зразу ж продали,
І ката ввіковічнить погодились.
А як же не погодяться, коли
Заборгували грошей вони цілу купу,
За вибори сплатити не змогли -
От й продають і землю, й чорту душу!
Та спамятайтесь, немічні, вкінець,
Бо і терпець народу має мірку!
Той бублик, що вам дали (хай му грець)
Усередині має таки дірку.
Бо газ сьогодні, завтра, років сто,
Та і закінчиться, тож спамятайтесь,люди!
А землю нам не верне вже ніхто,
Хіба від бублика у дірку хухать будем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186054
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2010
Достукатись в зачинене вікно
Та розбудити серце від застою -
Завжди зробити важко це було,
Щоби собі не причинити болю.
Та я продовжую. Я гримаю уже
Ногами у закриті глухо двері
І страху згусток десь углиб повзе,
Щоб зараз розірвать мені легені.
Невже даремно й знову у пітьму?
Невже назад у сутінки тривоги?
Невже і дітям,як і самому
Замість постелі стеляться дороги?
26.01.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186053
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2010
Перебіжчикам чи =позафракційникам=,як вони себе називають,
або попросту - =тушкам= невідправлений лист.
Подертий лист на блюдечку лежить,
Роздерті букви, навпіл рвані фрази.
Йому уже ніколи не ожить,
Не стати тим, чим мав служить одразу.
Його вже неможливо позбирать,
Не відтворить закладеного змісту,
І він уже не може розказать -
Нема кому.., та й вже немає смислу.
Бо осліпила жадоба їх всіх,
В гарячій спішці про слова забули,
Забули, що колись хтось вірив в них -
І от вони цю віру обманули.
Не просто обманули - продали
Разом з душею, що в них ледь хиріла
І словом новим себе назвали,
Що в словнику Іуди заржавіло.
Вони десь тут, блукають поміж нас,
Ховають очі в гаманці і плечі,
Бо думають, що пройде якийсь час
І їх простять, як вже не раз доречі.
Я ще писав, ще вірив в їхню суть,
Ще міг щось зрозуміти, щось простити -
А зараз залишилось зачеркнуть
Сірник і в блюдці віру ту спалити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185895
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2010
Прийшла пора платить по векселям...
Й посипались платіжки в різні боки -
Спочатку лиш обіцянки «друзьям»,
А скоро й перші до «заможжя» кроки:
Почали продавати все підряд,
Трубу і мову, Крим і Запоріжжя
І прагнем газу більше чим палять.
Чи, може, будем гріти ним довкілля?
Вертаються в державу несуни,
Бо знову є чим, грішним, поживитись,
А скоро, може, і колядуни
З-за гратів зможуть на свободі опинитись.
Така-то плата за «харошу жизнь»
Очікує нас завтра, й вже однині
І, навіть, слово гидке, як фашизм
Приклеюють героям України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185894
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2010
Я вернувся до вас через років імлу.
Через долі круті водоверти.
Я вернувся до вас! Батьку, я вас люблю!
...Й знову в памяті день вашої смерті.
Що за память така, що з далеких тих літ
Найстрашніше лише закарбила?
Я старався згадати щось краще - у світ
Мене доля-журба поманила.
Я блукав у снігах,де ви були колись,
Шукав відповідь в небі північнім,
Та ваш образ злітав з моїх спогадів ввись -
І здавалося так буде вічно!
Зрозуміти не міг,чо так важко було
Дотягнутись до памяті неба
І лише як звалилось усе, загуло,
Осяйнуло мене - не так треба!
Я хотів до вас йти по дорозі не тій,
Що ви в вічність собі протоптали -
А по другій, яку ви під свистом кнутів,
Під дозором катів будували.
І ступив через рів, що між ними зіяв -
І у сні я побачив вас, тату!
=Синку, де ж ти так довго блукав?=
Спромоглися лише ви сказати.
Ось я поруч із вами! Дорога пряма.
Дай же, Боже, щоб знов не зблудити!
Я вернувся до вас! На Вкраїні - зима,
Та ми мусим до Весни дожити!
22.11.1996р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185692
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2010
Приберем Землю,
Посадим квіти,
Побілим стовбур,
Підберем віти.
Поставим вазу,
Підляєм сходи
І дружно,разом,
Усім народом
У чистій хаті
Помолимсь Богу,
Щоб війнам клятим
Забуть дорогу
На нашу Землю,
У нашу хату,
Щоб став довіку
Лиш мирним атом.
Щоб зеленіла
Наша планета -
Шикуйтесь, люди,
Пишіть, поети!
Нехай красою
Буянить літо,
Із святом, Земле!
Радій, привітна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185691
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2010
На межі двох віків,
Задихаючись від катаклізмів,
Із тунелю років
Між совдепом і капіталізмом
Прошу прощення я
У дітей і онуків однині,
Що родюча земля
Знову дихає цвітом полині.
Прошу прощення я,
Що не зміг світ на краще змінити
І услід журавлям
Полетів на чужбину робити.
Що блукаю в світах
Між світанками і вечорами,
Що, приборкавши страх,
Наодинці лишив вас з страхами.
Із страхами невдач,
Неупевненості в світлім завтра,
У царині нестач
Розпалив у вас жалю багаття.
Прошу прощення в вас,
Що, поки я блукаю світами,
Вже той вогник погас,
Що мав волі світити в темрЯві.
Чи пробачите ви
І чи можна такеє прощати,
Що надмірні сніги
Стали холодом землю вкривати,
Що в спекотнії дні
Вигорає душа без підживи,
І що зради вогні
Вже домівку ізнов запалили.
Тож пробачте за все,
За тривоги і вбите сумління
Ми в отвіті за це -
Я і, згублене в снах, покоління!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185484
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2010
Чому прозвали Чорним море те?
Невже воно, сердешне, заслужило?
Воно ж суцвіттям райдуги цвіте
І на світанку зовсім щире й миле!
А так прозвали,бо його завжди,
Як скибку хліба, на шматки ділили.
То як такеє може хтось знести
І від образи зоставатись білим.
Тож стало воно кольору землі,
Що почорніла від страху і болю -
Колись в ньому топили кораблі,
Тепер же хочуть утопити волю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185471
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2010
Що твориться?
Тарасе, нас прости!
Прости, що знову
Топчем заповіти,
Які писав нам
І вказав де йти,
Як вірою
І волю возродити.
Забули. Затоптали.
Продали.
І тішимось, безумні,
Що продались.
Покірно голови
Схилили, мов раби,
І, як телята
На забій, подались.
Нас знов зовуть,
Нам вішають союз,
Возводять на кістках
Статую кату.
Своїх героїв
Твердять нам забуть
Й чужі пісні
Під супровід співати.
Знов крок назад
У поступі життя,
Знов рабська сутність
Стала проти плоті
І неіснуюча держава
З небуття
Вже піднімається
Повільно із болота.
На її захист
Юдові полки
Вилазять, мов щурі,
З того болота
Й, змінивши
На лацканах ярлики,
Шикуються
Сини Іскаріота.
Прости, Тарасе!
Господи, прости!
Що на святій землі,
Де родить жито,
Сміття зростило
Пагубні плоди,
Поки ми думали,
Що маєм
Там зростити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185288
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2010
Перевертні, перевертні,
Перевертні всюди,
Вбрались у овечі шкіри.
Бережіться, люди!
Ніби зверху - душа мліє,
Он який правдивий!
І ідейний, і правильний,
й геть усе уміє.
А як візьметься за крісло -
Пальці не розняти
І з-під шкіри овечої
Стає враз гарчати.
Та гарчати, то гарчати -
Лиш би не кусався
І на тих, хто в нього вірив
Щоби не кидався.
Гірші тії перевертні
Від лютого звіра,
Бо не знаєш що робиться
В нього попід шкіру.
Вовки - ті хоч не бояться
І на місяць виють,
Щоб усі кругом почули,
Нехай полотніють
Перед тим протяжним воєм,
Перед духом смерті.
І ти знаєш вже напевно -
Від них можна вмерти!
Перевертні тобі в очі
Ягням зазирають,
А відвернешся, прогавиш
Трохи зазіваєш -
Уже в шию вчепилися
Кливаки прокляті
І давай з тебе кровинку
Лагідно смоктати.
Як же їх впізнать, спитайте?
Я і сам не знаю,
Бо що вміють вже - то вміють,
Шкіри одівають,
Що ніяк ти не розбереш
Якого пошиву.
І говорить так смиренно,
І голова сива,
А як вкусить, так укусить -
Мало не здається.
Та найгірше те, що мусить,
Як крові напється,
Ще заразу ту розвіять
По білому світу,
Щоб плодились перевертні,
Перевертнів діти.
Що ж робити? Лити кулі
З серебра і злата
І насмерть уже, напевне
Нечисть ту вбивати!
Посадити їх на палі,
Осинові палі,
Бо не можна з перевертнем
Жити в мирі далі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185287
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2010
Плаче ніч по ночах,
Плачуть снів сновидіння,
Гіркота на устах
І розбите сумління.
Все не те, все не так,
Не туди, не в той бік:
Серце бється не в такт,
Час утратив свій лік.
Десь життя автобан -
Я в канаві тривог
І лише цей екран
Відверта від думок.
Проганяю думки,
Юність в поміч зову,
І вона залюбки,
Їх віршами живу.
Ще хоч раз, ще разок
Щоб вдихнуть аромат,
Перш як зведе курок
Смертю найманий кат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185110
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2010
Вертаюсь знов у сиву давнину,
Коли тебе побачив на зупинці:
У ліс ми їхали, щоб проводжать зиму
Й привезти звідти від весни гостинці.
Ми між дерев шукали цвіт весни
І, нагинаючись за квіткою додолу,
Тебе лиш бачив проліском самим
Й від ніг твоїх я не відводив зору.
Не знали ще кохання віщих слов,
Зовсім не вміли ще тоді кохати,
Там, в лісі, проросла тоді любов -
Її підсніжниками стали згодом звати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185106
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2010
На Вкраїну вернутися зміг
Через тлінь павутиння доріг.
Через тисячі верст,
Одинокий як перст,
Я на рідний вернувся поріг.
Щось шепоче до мене земля
І збігається в хату рідня,
Раді жінка і син -
Я ж сумую один,
Бо не знаю це я, чи не я.
Я не знаю насправді, чи в сні
Усміхається доля мені.
В ріднім краю - тяжба,
На чужбині - журба
А на серці лиш сльози рясні.
Хочу бути я дома завжди,
Хочу бачити білі сніги,
Хочу весни стрічать,
Хочу з сином гулять,
Хочу з жінкою бачити сни.
Та розлучниця доля гірка -
Знову кличе чужбина терпка.
Я цілую поріг,
Перехрестя доріг
=З Богом рідні! Бувайте. Пока...=
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184958
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2010
У старому сквері
на крислатім клені
одиноко пташка
на гілках сидить.
В будинку навпроти
розчинились двері,
захотілось пташці
у достатку жить.
І пірнула прудко
у покої хати,
роззирнулась швидко,
облетіла вмить.
- Так, тут не до смутку,
тепло, є де спати,
завжди вдосталь їжі,
є що і попить.
Та немає неба,
та немає волі,
ніде розігнатись,
ніде полетіть.
Затужила пташка,
аж здригнулась з болю,
а відкриті двері
вітер встиг закрить.
Забилася, бідна,
по кімнатах з жахом,
всі віконця з сонцем
випробла на міць
і та гілка з клену
Здалась зараз птаху
Запахом свободи
Гордих верховіть.
Нащо їй затишок,
нащо їй достаток,
коли крила прагнуть
злету, висоти.
Розігналась, бідна,
Через усю хату...
Через збиті шиби
впала у квітки.
Не змогла піднятись,
бо останні сили
вклала у цю пісню
й вознесла увись:
«Не шукайте статку!
Не він серцю милий,
а свобода неба,
голуба блакить!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184956
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.04.2010
У сутінках шукаю світло,
Вдивляюся в завісу жалю.
Воно зявилося і зникло
І не шукаю вже - страждаю.
Невже пітьма оця навіки,
Невже вона скорила промінь?
Від пошуків болять повіки
І втома відпочити клонить.
А сяду - чорні крила ночі
Зовсім роздавлять світлу мрію,
Що так в душі моїй тріпоче,
Що так в світанок спрагло вірить.
Її ділили між собою,
Ховалися за неї, крали,
Зливали брудом і водою,
Топтали, били, продавали.
Не знищили ще доостанку -
Засіла в серці і жевріє.
Шукаю світло, жду світанку,
Лелію в серці віщу мрію!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184827
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Озвірів океан від поривів осіннього вітру.
Котить хвилі важкі й викидає на жовтий пісок,
Із шипінням назад краде води свої непривітно
Й білим гребенем хвиль знов готовить черговий кидок.
Налітає на пірс, скаженіло вгризається в камінь,
Диким реготом хвиль монотонно навіює страх.
Темна прірва води зловтішається пекла устами
Й чорні хмари, мов коси, зависли вверху в небесах.
Біля скал на піску одинока завмерла фігура.
Підійшов трохи ближче - людина сидить на піску,
Чоловік зрілих літ притулився плечима до муру
І десь дивиться в даль, на грайливо-сполохану млу.
На розбурханий вир, на ревучі, загрозливо, хвилі,
На тривожні відтінки у темнім від сумерку тлі.
Одиноко сидить, весь зсутулившись, ніби то сили
Вже покинули тіло, що поки живе на землі.
Підійшов, привітавсь, португальською мовив, як треба,
Ну а він відповів по-вкраїнськи, на диво, мені.
Я присів на пісок, подивився в насуплене небо,
Й про погоду, як водиться завше, розмову завів.
Він мовчав. Не хотів з постороннім про щось говорити,
Мовчки згідно кивав і відводив напружений зір.
Потім гучно зітхнув й повернувся до мене небритий,
Весь зарослий,лиш очі блищать з-попід брів.
«Що погода?»- сказав - «Тут життя, наче вирва воднева,
Так кидає тебе, так б"є об круті береги.
Я сам родом із Львова, з далекого города-лева
Десять років тому заробити приїхав сюди.
І от,бач,заробив - як собака ночую у скалах,
Бо що мав - загубив і не можу вернути назад.
Та частина життя залишилась в видіннях, як спалах,
У темниці видінь, що над мною постійно висять.
Не таким вічно був - попервах працював на будові,
Висилав на Вкраїну, зовсім не погані гроші.
Документів не мав, лиш тримався на чесному слові,
Що патрон мені дав: «Все влаштую, ти лиш не спіши»
І не став я спішить, заспокоївсь, як бачиш, даремно,
Хоч і друзі, й знайомі мені дорікали не раз:
«Та кидай ти його! Ти не бачиш? Із ним - діло темне.»
Все ж я вірив йому,бо платив акуратно і в час.
Ще я вірив йому, бо спочатку він дуже багато
Допоміг зрозуміти, хоч мови зовсім я не знав.
Вірив навіть тоді, коли він вже затримав зарплату
І сказав, що отримаю десь через місяць, чи два.
Мов, проблеми чуть-чуть. "Ось рішу, не хвилюйся даремно.
Там, дивись, і папери прийдуть з Ліссабону сюди ,
От получиш за рік купу грошей, будь певен -
І додому одразу махнеш!Так що ти не спіши..."
То й не став дорікать, понадіявсь на чеснеє слово,
Припустити не міг, щоби він все ж мене обдурив.
Розказав все дружині, хоча і не склалась розмова,
Бо вона розійшлась не на жарт. Пожалів,що дзвонив.
А тут сталась біда - на будові звалився я з даху
Й поломався увесь, що життя десь зависло вгорі.
Між землею і небом, у мареві вічного страху
Я півроку в лікарні боровся і вийшов в такій-от порі.
За лікарню патрон заплатив акуратно і чітко,
Він нераз приходив і папери якісь приносив.
А я їх підписав (знов повірив усім його пліткам),
Що як вийду, заплатить усе, що мені завинив.
Та з лікарні прийшов - ні патрона, ні фірми немає,
Ні тобі документів, ні грошей, я просто - «ніхто»!
Друзів я розгубив і тепер гірко каюсь,
Та і стидно тепер признаватися в цьому чогось.
Позвонив до дочки, а вона: де ви були, мов, тату?
На весілля моє не приїхали, не спромоглись.
Ні дарунка, ні грошей - не хочу вас більше я знати,
Та і мама давно з чоловіком живе вже якимсь.
От так доля мене притиснула до скелі цієї,
Бо тепер я каліка й не маю до кого піти...
А ти кажеш погода! Життя більше хвилі завиє
І ударить тебе, що аж скелі відкриють роти!»
Більш не став говорить.Відвернувся нещасний і гордий,
Щоби сльози гіркі не побачив у нього в очах.
Я устав і пішов. Буйні хвилі здіймались, як кобри,
Піднімались, шипіли й ще більше наводили страх.
Його зрадили всі. Може й сам він у тім винуватий,
Бо довірливим був, вірив людям, їх вдячній душі.
Хто ж дозволив за це так жорстоко і підло карати?
Хто посмів, окрім Бога, творити цей суд на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Вона - у всім! Вона - завжди!
В веселках ранку, в свіжих барвах літа.
Вона - в вокзалах, проводжає поїзди,
вона на пристанях, куди приходять діти.
Вона - в аеропортах, в літаках,
в автобусних зупинках, на пероні -
Вона - завжди! Вона - така жива,
ч"є серце не витримує іроній!
Бо серце те любов"ю палахтить,
тим пломенем одвічного горіння.
Його вже не задуть, не затушить -
з покон-віків він у душі корінням.
У цім горінні - істина Буття,
суть існування людства в Божім Слові.
Вона - це матір, оберіг життя,
це гімн її! І гімн її любові!
Її впізнати легко в світі цім,
бо то вона за малюком в пориві
біжить сходинками,коли ступає він,
не вміючи ще це робить. Надривно,
в передчутті тривоги і незгод
паде на груди при прощанні з сином.
Вона страждає, кличе з дальніх вод,
зове на пристані, взиває море синє
вернути те, що лиш належить їй,
вернути радість, що її належить,
вернути сина, бо утрати біль
її спалить, як незлічима нежить!
Це її сутність, поклик поколінь,
це клич віків, одвічної любові,
і лише їй свячу цю скриньку слів,
і лиш її я славлю в кожнім слові!
Не знаю ким задумав нас Господь -
могутніми, насправді, чи слабкими,
бо слабаками виглядаєм, хоть
і сильні тілом, з нервами стальними.
Ми можем все. Буквально. Без хвальби.
Ми відкриваєм нові горизонти,
штурмуєм небо, в новії світи
на бригантинах направляєм гроти.
Та лиш одне нам не дано ніяк -
відчути біль дитячого серденька,
задути ранку, чи зацілувать,
дати життя дитяткові маленькім.
Це дар її, чи може Божий дар,
але вона, мов ангел-хоронитель,
услід за нами на землі, з-за хмар
і любить так - як більш ніхто на світі!
Возздай же, Господи, їй радості щодня,
як Богородицю зроби її святою,
а ми в граніті виб"ємо ім"я,
щоб Матір"ю гордитись і Тобою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184773
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Горить ліхтар на вулиці німій.
На чорну тлінь спадає жовте світло
І жовтий промінь свердлить в тишині
Тривожних, темних кольорів палітру.
За його краєм - темінь і журба,
За тим бар"єром світла - темінь ночі.
Лише десь чутна хлопчаків гурба
Й забута пісня про дівочі очі.
Веселий сміх юнацтва оживля
І тиха вулиця, на хвильку, молодіє.
Та кроків шум почався віддалять...
І душу оповили сумні мрії.
Вони снують, отут у ліхтаря,
Летять на світло, щоб помолодіти,
Та лиш виходять з нього - пожира
Їх чорна темінь грубо й непривітно.
Вона шепоче: «Порахуй літа.
До мене ближче (де тут правду діти),
А промінь світла - це лише ліхтар,
Що й сам не зна чи буде він горіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184754
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
За що така кара,
За що такі болі?
Ходив попід хмари,
Вдихав запах волі,
А потім - провалля,
А потім упадок,
Політ в сині далі
Ввірвав той випадок.
Я рвуся у небо,
Я лагоджу крила.
А може не треба,
А може несила?
Несила злетіти,
Несила літати,
Несила хотіти,
Несила пізнати.
Пізнати іще раз
Ту велич польоту,
Дістатись до вас
І дорожнього поту
Не стерти, не вмити
А просто скупати.
У річці втопити,
Щоб твердо вже знати
Що був він останнім,
Останнім польотом.
В хорошому плані,
Бо деколи хто ти
Зовсім забуваєш,
Літаючи в небі,
І міри не маєш,
Бо так вабить небо!
Та Бог усе бачить
І він не прощає
Тому, хто задовго
У хмарах літає.
Не він шле нещастя -
Самі вибираєм,
Забувши відчасу,
Що неба не знаєм.
Й тоді вже - падіння
І крах усім планам,
Як кара сумлінню,
Бо ми ж то - земляни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184736
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Грайливе небо біля ніг лежить,
Високі гори обернулись в плато.
Любить, повірте, це не значить жить,
Любити - це не значить помирати.
Любити - це злетіти вище хмар,
Любити - це хворіти і не вмерти,
Це неушкодженим пройти через пожар,
Любити - це сміятись в очі смерті.
Любити - це коли з-під ніг земля,
Любити - це до вічності дорога,
Любити - це коли в руках зоря,
Коли ти тут, а серце поруч з Богом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Можна горе забуть,
Можна зраду простить,
Пересилить хвилинную втому.
І глухим можна чуть,
І сліпим можна зрить,
І калікою вийти із дому.
Та не можна мовчать,
Та не можна сидіть,
Торгувати своєю душею.
Та не можна кидать
У кострище багатть
Те, що сутністю було твоєю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184719
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Мене ти родила,
До школи водила,
Поїла водою,
Живила собою,
Дала мені силу,
Дала мені крила -
Літаю у небі
І прагну до тебе!
З чужбини, з чужбини
До тебе прилину,
Впаду тобі в ноги,
Закреслю дороги.
На глобусі світу -
Одна ти привітна,
Чарівно-страждальна,
Вітчизно, Украйна!
Із неба, де зорі -
І море прозоре,
І квіти, як чари,
І жито, як дари,
Симфонія - пісня,
Мелодія - дійсність,
Сумна чи тужлива,
Та рідна й красива!
Любуюсь тобою,
Милуюсь до болю.
Я в небі далеко,
Я там, де лелеки,
Далеко від дому,
Я там, де хороми,
Та гнізда пернаті
Будують на хаті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184680
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Матір східних словян!
Щира ненько, знедолена вдово!
Ти пустила нас в світ,
Згодувавши нам частку свою.
Ти зростила мужів,
Ти озброїла їх віщим словом:
=Будьте вірні мені!
Бо для вас лиш,сини, я живу!=
І пішли сини в світ,
Та не матір свою захищати -
Розбрелися вони,
Бо там добре, де брата нема!
Й затужила земля,
У розпуці знедолена мати,
Та зріктись не змогла
Й помогала усім, чим могла.
Та замало синам
Теї помочі мами-каліки:
=Надо даму одеть!=
І зривають з матусі одіж.
Плаче, бідна, рида.
Почорніли набухші повіки
Від стиду за синів
І від горя й просолених сліз.
От оділи других,
Напоїли, наїли досита,
Що у матері вдерли
З опухших від голоду уст,
І служили другим:
Расеям, Речам-Посполитам,
Бились в груди =о верности=
Й =пшиско неведанных чувств=.
Схаменулись сини,
Як ті =дами= від них відвернулись.
А старенька живе
У лахміттях і темряві лих.
=Дуже дякую вам!
Що нарешті таки повернулись!=
Лиш промовила бідна
І серцем зтепліла до них.
=О, сини! Ви, сини!
Моя плоть,моя біль і надія!
Оживіть мою кров,
Вмийте косу в ранковій росі!
Обіцяю, клянусь! Що усі ваші мрії
Я звершу ради вас
І постану у бувшій красі!
Я розквітну ізнов,
Забуяню густими хлібами!
Засміюся добром
На світанку з приємного сну.
І онуків своїх
Я не пущу лихими стежками.
Будьте вірні мені!
Бо для вас я, онуки, живу!
15.01.1997р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184678
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Між вечорами з зорями
Й світанками прозорими
Життя бурхливо шелестить літа.
Між зустрічами щирими
Й прощаннями тужливими
Мого буття являється мета.
Ця мить, весною вквітчана
Й морозами пригнічена,
У моїм серці ніжно трепетить.
І зветься вона долею
Між тундрою суворою
І буйним цвітом спраглих верховіть.
Отак живу я мукою
Любовю і розлукою
Ділю життя й літа свої навпіл.
Сплю вічним хвилюванням я
Між зустріччю й прощаннями
І просипаюсь від початих діл.
А доля не міняється,
Лиш приторно всміхається
Й кида у нових сподівань політ.
Міняю літа з зимами
І мрію, що щасливими
Будуть майбутні весни моїх літ.
травень 1991р.
п.Ямбург. Тюмень. Росія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184636
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Судив не раз за первородний гріх
В своїх думках Адама я і Єву,
Допоки не знайшов посеред всіх
Тебе - моєї долі королеву!
Ховав я очі і ковтав слова,
І руки мене слухатись не стали,
Я розчинився у твоїх устах,
Насмерть проткнула точена постава.
Блаженство погасило нам свічу
І вознесло у лебединний вирій,
Ізвідки я у небо докричусь,
Що я грішу! І у гріху щасливий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184635
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Спраглі світанки облизують променем роси.
Спраглі уста від жагучих цілунків пашать.
Ти оповила, звязала мене в буйних косах,
Як же я можу, крім тебе, когось покохать.
Ти-моя доля.Я-твоя доля.
Бути з тобою-бути обоїм.
Разом навіки, море і ріки,
Небо і землю нам обійти.
Сонячне сяйво торкнулось відкритого серця,
Вбрало тепло і віддало закоханий жар.
Я же без тебе - мов без криниці відерце.
Ти полонив, ти мій спокій з собою забрав.
Вечір і небо...Зорі схилились в поклоні.
Місяць поважно полярну зорю провожа.
Стежка у квітах.Запах конвалій, півоній
Лине у всесвіт веселкою ранок стрічать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184606
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Навіщо, кохана, зробила,
Навіщо мене полюбила,
Щоб зараз усе обірвати
І нашу любов розстріляти!
Приговорила,
І розстріляла,
Нашу любов
Ти покарала.
Пришитий кулями
До неба.
Невже так можна?
Невже так треба!
Взиваю: я марю тобою!
На страту іду я з любовю
І грім й вогнянні блискавиці
Відбились на моїм обличчі!
Я падаю, тихо сповзаю,
Від пострілу слів тих вмираю,
Що мовила ти наостанок
Й зі мною вмирає світанок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184603
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Скажи - навіщо я тебе зустрів,
Скажи - навіщо втратив розум-спокій
Який-то вітер із усіх вітрів
Мене овіяв почуттям глибоким.
Скажи - навіщо синій небокрай,
Яскраве сонце у росинках зранку.
Скажи - навіщо кинула: =Прощай!=
Ти в відповідь грайливому світанку.
Скажи - навіщо версти вогнянні
Стають у нас завжди на перешкоді
Скажи - навіщо ти сказала =Ні!=,
Й в душі жалієш дотепер відтоді.
Скажи - навіщо ці страждання нам,
Ховаємось у часі друг від друга.
Навіщо я побачив тебе там -
Хазяйкою в будинку свого друга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184550
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Я проснувся тої ночі,
Бо мені приснились очі.
Мені снились твої губи,
Мені снилася ти, люба!
І волосся на подушці,
В нього заховались вушка,
І румянцем щічки вкриті,
Снилася мені щомиті.
Снилася як королева -
За кутюрє була Єва,
Візажистом -мої ласки,
Не тікай із сну, будь-ласка!
Снилася як спрагла ружа -
Випила мене байдуже
І сховалась за світанком,
Не дружина, й не коханка.
Снилася мені, та зникла
І ніяк я не привикну,
Що це сон. Тебе - немає,
І я марево кохаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184548
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Не знаю до якого розряду віднести цей твір, скоріше вірш-розповідь. Він народився після перегляду телепередачі про риб роду лососевих, які виводять потомство практично ціною свого власного життя. Пригадались історії важкої долі жінок-заробітчан і вилились у ці рядки.
..."Бувайте щасливі!" - і стала замисленим полем
на цілу планету, на всі покоління й віки...
Сиділи поруч,ніби два світи -
Один успішний, вишуканий, ладний,
З великим бізнесом, з фінансами на "ти",
А другий Непобритий, безпорадний.
Сиділи поруч, і ні слова з вуст,
Сиділи мовчки, теребили руки.
Гнітюча тиша. Чути лише хруст,
Що видавав якісь невидні рухи.
І два світи єднало лиш одне -
Ці два столи, зісунуті докупи,
Гіркий, тривожний запах хризонтем,
Бліде обличчя на подушці, руки...
Їх поєднала ця німа краса,
Яка до них ніколи не вернеться,
Ця пелюстками вквітчана коса
І образок в руках побіля серця.
І
Степан, якось невпевнено зітхнув,
Заговорив так здавлено і хрипко,
Мов ненароком,на гостя зиркнув...
Й далекі спогади обвили тишу хлипку.
Було давно - радянської доби.
Вони зустрілися в університеті.
Галина - першокурсниця тоді,
А він закінчував уже курс третій.
От познайомились, і, як буває все,
Та й закохались аж по самі вуха,
І між заняттями, навчанням, попри все,
Ще й бігали на зустрічі щодуху...
Пройшло два роки - він вже випускник,
Направлення дістав у рідне місто,
Та й одружились...З часом трохи звик
Він до життя сімейного. І чисто
Вже забував, як щебетали десь
Біля гуртожитку на лавочці частенько
Про ніжного кохання вітерець,
Любовні пустощі, щасливі витребеньки.
Та саме головне, забув про те -
Колись дивились разом передачу:
З північних річок риба вверх пливе,
Щоб викинуть ікру...
"Чекай,я плачу!" -
Чуть помовчав і мовив далі він,
Якось глибоко в спогади поринув.
В душі озвався той тривожний дзвін,
Що так тоді вразив його в Галині-
"Так от, ця риба. Із останніх сил
Пливе уверх й останнім згустком волі
Дітей пускає у бурхливий вир,
А сама гине, щоби мимоволі
Вже стати їжею для своїх малюків,
Щоби ціною свого існування
Дати життя і вовіки віків
Продовжити свій рід...
В імя кохання
Ми поклялись тоді, що і самі
Усім пожертвуєм заради тої цілі.
А я й забув... Галинка,бачиш, - ні,
І доказала це усім на ділі."
Він знов зітхнув і зрадлива сльоза
Відкрила щось таке гірке, тривожне.
Степан устав й в кутку, при образах,
Продовжив оповідь так тихо,як лиш можна:
"Вчителювали. Зразу я один-
Галина вчилась ще оці два роки .
Завели діток: донька, затим син,
І все було в них ніби добре, доки...
Враз не розпалась та система вмить,
Все рухнуло, пішло кудись в підпілля.
Одразу ціни знялись - не спинить,
Пропала мрія - темне безгрошів"я.
Я духом впав і зовсім якось зник,
Почав вже й потихеньку випивати.
Галинка ж працювала кожну мить
У школі, на базарах - все до хати,
Щоби дітей ростити, так, як всі,
Щоби вони нужди не відчували.
Крутилася, мов білка в колесі -
Діти росли і нами не стидались.
Ось вже й великі - а грошей нема,
Та захотіли в інститутах вчиться.
Галина десь розвідала сама
Й мені сказала: "Їдем за границю!"
Поїхали. Обоє, хоч і я
Не дуже так щоби хотів, напевне,
Та Галя настояла й не дарма.
Попали ми спочатку у Падерно,
(Це Португалія, якщо не знає хтось).
Робили на цегельному заводі,
Квартирку винаймали собі вдвох,
та працювали й висилали гроші.
Але біда прийшла до нас й сюди -
Завод закрили, криза накотилась.
Я зовсім духом впав, запив з біди -
Галинка ж в Албуфері опинилась.
Вона десь влаштувалась у сім"ї,
Казала - доглядала там дитину,
А я поник, не слухав її ,ні!
Пустив життя на самотік невпинний -
Я пив і пив, все більше, все частіш,
Тинявся вечорами вулицями,
Знайшов там пиво недопите, там - пиріг.
І пив, мов худобина, до нестями.
Галина приїжджала в вихідні.
Спочатку плакала, просила зупинитись,
Та я, поганець, не послухав, ні!
Й вона забралась в Албуферу жити.
Якось там був і бачив її там -
Стояла в ЛІДЛі із тобою Галя=...
Степан замовк, Антоніо мовчав.
І тишина знов сутінки лякає.
За мить продовжив:
"Зрозумів тоді,
Що втратив я її, обідивсь.
Рішив: додому їду, до сімї,
До сина й дочки, батько ж, ніби.
Поїхав в Порто, місяць поробив,
Щось заробив, лиш на квиток і їжу,
І от приїхав. Що я пережив,
Коли побачив - серце ножі ріжуть!
Коли побачив, як діти живуть -
То зрозумів, що все життя на вітер.
Та краще би мені там так і буть,
Та пити й здохнуть десь у підворітні!
Дочка - путана, водить байстрюків,
Син - наркоман, обпоєний дурманом.
Хотів їм надавати тлумаків,
Та сам лише дістав по пиці п"яній.
Сусіди говорили, ніби десь
Із місяць тому, може трохи більше,
То приїжджала Галя, Боже весь!
Придумай сам, як можеш, щось страшніше!
О, як же вона побивалась тут,
Як плакала безсонними ночами,
Дітей просила - думала піймуть,
І голосила, бідна, до нестями.
Пять років ми закреслили з життя,
Щоби для них десь пристарать копійку -
А вони, бач, втопили почуття...
Що ви зробили? Романе! Софійко!
Та я - то я, не вартий добрих слів,
А ваша мати, як та риба славна,
Усе для вас! Себе загнала в гріб,
А вам і байдуже! Хіба то, діти, гарно?
Ні, ви не ті малята із ікри,
А ви піранії жорстокі і холодні!
Ви зїли маму! Як же ви могли?
Як вам не стидно бути тут сьогодні?"
ІІ
Степан замовк... Надовго. Занімів,
Лиш біль у серці різав його груди.
Піднявсь Антоніо, ось голову підвів
І мовив португальською в нікуди.
Тоді замовк, поморщив враз чоло,
Й хоча погано, став по-українськи :
"Дочка у мене була... Що з того?
Тепер нема... І вже не буде більше...
Померла. Ось недавно поховав
Єдину втіху... А от зараз - Галя.
Для донечки її я відшукав,
Бо була хвора. О,моя Сузанна!
Вона з дитинства захворіла так,
Слабенька тілом, за життя хапалась.
Дружина не змогла знести ніяк-
Втекла десь, може з горя заховалась.
А я Сузанною лиш тільки жив,
Віддав себе всього роботі ревно.
Усе для неї - кращих лікарів
Зізвав додому, та, мабуть, даремно.
Галинку по об"яві я зустрів -
Потрібно було няню для дитини.
Зустрів, побачив й зразу зрозумів
Яке там серце бється всередині.
Вона Сузанні матірю була,
Цих кілька літ була як справжня мати.
Усе віддала, та навідь вона
Хворобу не змогла страшну здолати.
Вмирала доця в мене на руках
І в Галі, що душею з нею злилась.
А потім... Одинокість, втрати страх
Та ще і Галя десь раптово ділась.
За кілька літ, коли вона була,
Я звик до мови її чарівної,
Я вчив її, питав в Галі слова,
Щоби сказати їй важливе слово.
Бо полюбив її - таку живу,
Таку дбайливу, ніжну і сердечну,
Не розумів, що цим її я вб"ю,
Не знав, що їй це зовсім не доречно...
Вона прийшла, якась тривожна вся.
Великі очі аж від від сліз опухли,
Сказала: "В Україні була я",
Й заплакала так жалібно і тужно.
Я заспокоїти її хотів,
Не знаю нащо, притягНУВ до себе,
Поцілував. Вона підняла зір
І так тужливо мовила: "Не треба".
Та не послухав - волю дав рукам,
А Галя раптом вирвалась й побігла.
І більше вже не бачив її сам,
Хіба отут"...
- Сльоза по щоках збігла -
"На другий день поліція прийшла.
Питали вперто, заглядали в очі
Й від них я взнав. Ця вістка потрясла -
Галинка утопилась тої ночі.
Лиш написала "Людоньки, простіть"
Й на пристані засунула під камінь.
"У смерті лиш нікого не виніть.
Мене нема, бо жертва я піраній."
І от я перед вами.Так, це я
Штовхнув її в цю прірву, був останній..."
- Сказав,заплакав -
"А її нема...
І винні всі! Бо всі ми є піраньї!
Ми з"їли її волю, її плоть,
Не зупинились, як вона просила!
То хто ж ми є? Нехай розсудить Бог,
Той Бог, що Галя так його любила."
Замовк, прислухався.А там, біля стіни
Стояв Роман з Софійкою, ридали,
В кутку Степан упав під образи,
Хрестивсь, моливсь і плакав в тиші зали.
А он на катофельку, у труні
Лежала Галя - мати і дружина!
І з небуття, із вічності землі,
З надією плила до доньки й сина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184507
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
На північному обрії ранок
Одягнув у туман береги.
Десь далеко сумує кохана
А від мене жахаються сни.
Вони стаями рвуться у небо
І курличуть, мов ті журавлі.
Передам їм я вістку для тебе
Хай віднесуть у рідні краї.
Хай віднесуть і сядуть круг хати,
Заколишуть кохану мою.
І в той вечір вона буде спати,
Коли я до дверей підійду.
Підійду і тихенько відкрию,
Поцілую в солодкі уста,
Мов барвінком, я ласкою вкрию,
Витру слізки, що в сні набіжать.
І не дам їй проснутися раньше,
Щоб не знала це дійсність чи сон.
Спи, кохана, а я їду дальше,
Знову мчуся я за горизонт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184438
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Ялюблю дощ. Його тугі краплини
Збивають з мене сиві пасма дум.
Я люблю дощ. Хай змиє всі провини,
Що нанесуть на серце тугу й сум.
Хай лине ж він такий несамовитий,
Що аж все тіло тим дощем пройметься,
І серце схоче жити і любити,
Хоча і важко у житті прийдеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184437
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Він кружляв у безхмарному небі
Так високо,як більше ніхто,
Любовався собою =Це ж треба!
Я-цар неба,повелитель всього!=
З висоти озирав сині далі,
Заглядав в потойбіччя світів,
І пишався ще більше.Надалі
Степом теж керувать захотів.
Оглядав уже землі звисока,
Як свої володіння,рубіж,
Дикі трави,наповнені соком,
І росинки,мов крапельки сліз.
Від його нишпорливого зору
Не сховатись було,не втікти.
Він - цар неба,і степу,і моря,
І живого всього навіки!
Раптом щось там мелькнуло у травах-
Стрепенувся орел,чуть завис...
=Хто посмів?Хто яке має право?=
І він каменем кинувся вниз.
Руда кішка звивалася вправно.
Треба щось вполювати,знайти.
Щось поїсти,знайти якусь страву,
Ну а потім до діток іти.
Бо вони десь,маленькі,голодні
Там шукають матусю уже.
Попоїла,ще й діткам сьогодні
У зубах якусь здобич несе.
Ось гніздечко.Маленькі котята
Виглядають матусю,пищать...
Раптом з неба щось коршуном клятим,
Тінню чорною вкрило котят.
Різко вигнулась кішка дугою,
Полишила і здобич з зубів,
І стрілою метнулась до бою,
Ще не бачучи тих ворогів.
Чорна тінь обернулася в птаха,
Що на крилах могутніх навис.
Гострі кігті і дзьоб,наче бляха,
Впились в неї як стріли,як спис.
Ті удари,що майже смертельні,
Пробивали її геть наскрізь,
Пазурі рвали тіло пекельно...
Кішка враз обернулася в рись!
Мов нещадний той звір вона стала.
Усі сили зібравши в комок.
І комок той з орлом в диких травах
Розпочав свій смертельний танок.
Все.Здавалось останнії сили
Покидають її назавжди,
Та зібралась ще раз і вчепилась
Прямо в горло орлу...Потекли
Теплі струмені царської крові
На зелені стебельця трави
І завмерли обоє багрові
Від тих ран у пилу боротьби.
Хто там бігає в гущі отави,
Хто тривожно попискує там?
Це котята розшукують маму,
Розповзлися по різним кутам.
Ось побачили,жалібно плачуть,
Аж проймає той плач все живе.
Щось зарухалось...От дітки бачать-
Їхня мама з під птаха повзе.
Піднялася,сердешна,вся в ранах,
Озирнула побоїще вмить,
Облизала котят і почала
Їх назад у гніздечко носить.
А повержений птах мертвим зором
Десь у небо дивився повік,
Немов з жалем,а ніби з докором-
=Хто посмів?Хто мене переміг?=
Був могучий-а вже і немає,
Був всесильний-а зараз ніщо.
Материнську любов не здолає
Ані цар,ані воїн- ніхто!
Не судилось,не було,не буде,
Нема сили у світі сильніш.
Так як мати ніхто не полюбить,
Не пожертвує так ніхто більш.
Невмируща любов окриляє,
Дає сили все зло побороть
Мати любить і перемагає,
В цій любові і сила,і плоть.
Воздадім же у кожному слові,
В кожнім вчинку,в пориві душі
Вдячність цій материнській любові,
Що з дітей нас возвела в мужі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Розчепляємо атом,
Молекули ділим і ядра.
Хромосоми і гени
В пробірках від люті гудять.
Та нам мало того
Ми готовимо новії кадри,
Щоби Всесвіту тайну
Одвічну умить розгадать.
Ми готовим до вибуху
Клятий андронний колайдер
(Мало вибухів нам,
Що калічать людськії життя)!
Ми не лічимо їх,
Гарячково шукаєм провайдер,
Що приведе нас всіх
До завершення всього, кінця.
Але ж взнаємо Суть,
Возсотворимо Тайну Творіння,
Упізнаємо те,
Що навіки нам знать не дано!
Нащо Біблію вчить,
Нащо чути нам муки сумління -
Коли вибух один
Нам відкриє у Вічність пано!
Може й світ рознесе,
Пошматує, розідре планету
І із світу цьоого
Чорним пилом осядемо в тлі.
Щоб загадкою стать
І забрати з собою секрети
Про утворення Всесвіту
Й Тайну Життя на Землі.
А возстане ТВОРЕЦЬ
І із того небесного пилу
Знову зліпить життя
І розсіє по новій землі
А для нас буде суд,
Про який нам не раз говорили -
Але нас вже не буде,
Лиш душі в космічній імлі.
Із небесних світил,
Наче марево, будем сходити
Через виміри часу
До Господа нових творінь.
Проявлятись в пітьмі,
Шепотіти до них, говорити
І благати в молитвах́
До послуху всіх поколінь.
Будем вчить уже ми
Євангеліє свято читати,
Заповітам Отця
Бути вірними і не грішить
І просить, щоб вони
Не посміли подібно нам стати
І до тайни життя
Щоб без вибуху вже підходить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184291
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Все шкереберть,
Весь світ доверху дном
І викривлені цінності святії:
Звичайну похоть
Вже зовуть - любов,
Похід по головах
Вже величають - мрія.
За хист дурить
Возносять до небес,
А зраду називають розумінням,
І вже відкрито
Судовий процес,
В якому відповідачем -
Сумління!
Куди ми йдем,
Де котимся гуртом?
Мов по похилій шар,
Що мчить у прірву,
Дивуємось що робиться кругом
І, мов «Титанік»,
Тонем в катаклізмах.
Усе забуто,
Втоптано в багно:
Святі отці -
То банда педофілів,
В політиці брехня
Сидить давно
І здирництва картузи
Влада вділа.
Стражі закону
Самі його рвуть,
Стражі порядку -
Безлад й вседозвілля,
Стражі держави
Ту ж державу ймуть,
Та й тичуть пальцями
У неї на застіллях.
О, Господи!
Спини цей згубний рух,
Застав нас спамятатись
Й зупинитись.
Не дай, щоб в нас
Вселивсь звіринний дух
Скоріш, як пред Тобою опинитись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184264
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Лиш мить краси,
Лише хвилинка слави,
І стільки радощів
У збуджених очах!
І не проси!
Його вже вічність вкрала,
Його нема!
Лиш тінь у небесах.
Він вже погас,
Лише на мить оживши,
І залишивши
Сім"я на цвіту,
Щоби до нас,
Самому не нажившись,
Дітьми вернутись
Крізь завісу сну.
Ради одного
Виблиску польоту
Він плазував,
Закутим був в мішок.
Навіщо слава,
Як природа проти,
Щоб він увись
Піднявся до зірок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Перед Творцем схиляюся в пошані
Й не знаю де слова подяки взяти
За той безцінний дар, що спіслав він
Й дозволив ЖІНКОЮ його назвати!
Як у саду розкішная троянда,
Царює в різнобарв"ї чудо-цвіту,
Овила Землю запахом лаванди,
Ти - красивіша від всіх разом квітів!
Що дав Творець тоді до тої глини,
Із кого образ став він твій ліпити -
Не знає людство правди і понині,
І тайну цю нікому не відкрити!
Бо в твоїм образі усі земні бажання,
Усі земні здобутки і звитяги.
У твоїм образі витає дух Кохання,
Дух Ніжності, дух Вірності й Поваги!
У твоїм образі вирує Материнство,
Ховається палке бентежне Слово,
У твоїм образі сам Оберіг Дитинства,
І сама Суть всього життя земного!
Перед Творцем схиляюся в поклоні,
Його творінню возсилаю шану,
Коли він брав моє ребро в долоні -
Шматочок серця взяв мого, кохана!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184221
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Чи вмирає любов?
Розтворяється в буднях і часі?
Чи зникає вона
На дорогах життя у роках?
Я запитую знов
Й сам собі отвічаю одразу:
Не для того дана,
Щоб вмирати у всіх на очах!
Вона просто жиє,
Вона сіє зернинки у землю,
Зустрічає світанки,
Радіє теплу і добру,
Бо геройством не є,
А лише промінцем в царстві темнім:
Разом з ранком стає, днем жиє,
Вечорами відходить до сну.
Вона поряд завжди,
Контролює свідомість і вчинки,
Направляє, підкаже, научить,
Покаже, пійме.
І не хоче хвальби,
Ейфорії чи слави сходинки -
Щоб не вимерли ми
Разом з нами у душах живе!
Часом в буднях життя
Забуваєм її, полишаєм
І, тоді вже, грішим
І направо, й наліво в спіху,
У обрив небуття
Опускаємось, падем, лягаєм.
Без любові ми - пил
І нема оправдання гріху!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184220
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Подзвонив тобі:
Стрітися бажаю,
Щоб сказать тобі
Як тебе кохаю.
Лиш не бачив я -
Небо хмари вкрили,
Зустріч обірвать
Захотіла злива.
По бруківці дощ,
По бруківці лупить
І твоя нога
Зараз в воду ступить.
Ось уже біжиш
Мокра і жаданна
І тебе зігріть
Мушу я, кохана!
Подихом жагИ
Я осушу коси,
Порухом руки
Змету рештки росів.
Притулю тебе
До грудей гарячих
І, окрім дощу,
Це ніхто не бачить.
Злиймося в одне
Неземне бажання
І веселка міст
Кине для кохання.
А стихії з цим
Справитись не сила -
У калюжі враз
заховалась злива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184147
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2010
́Фотосинтез життя,
Фотосинтез зеленого світу
І набряклі бруньки
Демострують чарівний свій хист.
А пройде якийсь час -
Забуянить усе, прийде літо,
І краплинки роси
Разом з світлом відродяться в лист.
Він вбиратиме все,
Що з легенів всякчас викидаєм.
Не ділитиме, ні!
А під дією сонця тепла,
Лиш умиє у росах,
Легенько усе поскладає,
І очистить у кисень
Усі наші грішні слова.
Може й нам би отак
Очищатись у мислях і діях
І творити добро
Із усього, що світом пливе?
Не ділити його,
Не складати направо, й наліво,
А у квантах тепла
Перетворювать в вічне, живе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184122
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2010