Борода

З святом!

Сонце  усмішку  лишило
На  яблуках  щиру,
Поскладало,  повбирало
В  вишивку  корзину.
Випікало  паляниці,
Терло  мак  в  макітрі,
Мов  засмагла  молодиця,
Загравало  з  вітром.
А  вранесенько  до  церкви
Понесло  святити,
Щоб  в  Преображення  Боже
За  столом  вгостити
І  малого,  і  старого,
І  усю  родину
Й  привітати  з  Другим  Спасом
Неньку  Україну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206838
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 19.08.2010

Чорні круки

Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери.
Не  один  помер  від  муки,
Бо  закрили  двері
І  в  темниці  заклювали,
До  смерті  заїли,
Оббрехали,  обплювали  
Безгрішнеє  тіло.
Ох  і  вмієте,  паскуди,
Зживати  зі  світу
І  бояться  тому  люди
Вороннього  сліду.
Бо  раніше  хоч  боялись
Ви  суду  людського.
А  теперки  об*єднались
Й  розіп*яли  слово.
Прикували  його,  бідне,
До  чорної  скелі
І  шматуєте,  клюєте,
Ніби  Прометея.
Свого  крука,  що  нажерся,
У  судді  пропхали,
Щоб  над  словом  бути  зверху,
Як  хто  запитає
За  що  його  так  карають  -
Щоби  відповісти.
А  тим  часом  бідне  слово
До  смерті  заїсти,
Поки  влада  вороняча
Плюндрує  посіви.
Та  не  думайте  безкарно
Не  буває  гніву.
Винищим  ми  ваші  гнізда,
Воронячі  зграї,
Одумайтесь,  зак  не  пізно  -
Слово  оживає!
Воно  вище  і  міцніше
Від  посліду  й  крику,
Що  залишиться  пізніше
Від  вас,  круки  дикі.
Спалимо  потім  і  послід,
Щоб  й  сліду  не  було,
Спалимо  і  ваші  мощі,
Щоб  усі  забули,
Що  були  у  нас  ті  круки,
Що  круками  звались,
Щоб  не  чути  навіть  звуку
Як  ви  називались.
Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери,
Ой  не  довго  вам  судилось
Зачиняти  двері!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206072
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.08.2010

Медовий Спас

Пекучий  серпень.  Щедрий  медозбір.
Приємний  запах  меду  і  вощини.
О,  Господе!  Ми  дякуєм  тобі
За  ці  дарунки  в  твої  іменини.

Спасителю,  прийми  від  нас  уклін
За  повні  соти  у  нектарнім  соці,
Прийми  молитву.  Нехай  спаський  дзвін
Воздасть  хвалу  врожаю  в  цьому  році!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205889
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.08.2010

Клич порятунку

Вмиваюсь  потом  у  коротких  снах,
Шукаю  в  травах  краплю  прохолоди,
Розмазую  по  висохших  устах,
Прошу  прощення  в  Бога  і  Природи.

Прошу  прощення  в  місяця  і  зір,
В  розкаленого  гнівом  Божим  неба,
Як  в  западні,  що  віє  смертю,  звір,
Я  рев  і  стогін  вириваю  з  себе.

Та  не  за  себе  вию  у  пітьмі,
Не  страх  кончини  близької  віщую  -
То  порятунку  клич  для  поколінь,
Що  по-людськи  чомусь  уже  не  чують.

Допоки  є  ще  та  краплинка  рос,
Допоки  океаном  все  не  змило
Виходьте,  люди,  на  майдани  площ
Просити  прощі  в  Бога  і  Ярила.

Нехай  той  гнів  запише  нам  в  борги,
Нехай,  як  перше,  усміхнеться  щиро,
Поверне  ріки  в  їхні  береги,
З  Природою  наповнить  чашу  миром.

Ми  ж  воздамо  молитвою  до  хмар,
Проженем  тих,  хто  сіє  гнів  і  злобу.
Прости  нас,  Боже,  не  карай  нас,  цар!
Будь  справедливим  для  усіх  народів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205594
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.08.2010

Окутаний гріхами мегаполіс

Зараз  не  час  для  пафосних  тирад,
Не  зупинився  ти  в  пересторозі.
Опам*ятайся,  мегаполіс-град,
У  мить,  коли  біда  вже  на  порозі!

Не  чувший  слів  Господніх  із  небес,
Не  знаючий  пробачень  і  докорів,
Докорів  совісті  -  сьогодні  несеш  хрест,
Йдеш  по  сліду  Содому  і  Гоморри.

Ще  до  кінця  ти  все  не  зрозумів,
Тобі  ще  мало,  ти  не  зупинився,
Ти  ще  весь  світ  загарбать  не  успів?
Спинись!  Поки  у  тьмі  не  розчинився!

Спинись,  одумайсь  -  твій  останній  шанс!
Не  затівай  афери  протиправні.
Тобі,  як  Лоту,  Бог  дає  ше  час,
Затим  відкриє  в  Пекло  чорні  ставні.

Поки  їдкий  той  дим  тебе  не  з*їв
За  ненажерність  і  імперські  плани,
Що  віру,  ти,  святу  собі  хотів
Присвоїти  й  одіти  у  кайдани.

Спинися,  поки  градуси  жари
Не  розігріли  втікнувші  рентгени,
Спинися,  в  ім*я  тої  дітвори,
Що  задихається  отрутою  в  легенях.

Спинися,  і  жени  від  себе  геть  -
За  кого  терпиш  ядовиті  болі,
Хто,  як  Содом  з  Гоморрою,  на  смерть
Прирік  тебе,  нещасний  мегаполіс!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204824
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.08.2010

Диму без вогню не буває

От  й  дочекались  кари  із  небес!
Та  робим  вигляд,  мов  не  зрозуміли.
Боротись  з  лихом  буде  еМеНеС  -
Ми  ж  грішимо  направо  і  наліво.

На  потепління  списуєм  гріхи,
На  земні  цикли  поділили  совість,
А  що  життя  до  страти  прирекли,
Продали  віру  -  мовчимо  натомість.

А  нащо  говорити  те,  що  є,
Як  за  одним  гріхом  сплітаєм  другий?
Що  найрідніше  -  хутко  продаєм,
Що  найсвятіше  -  топчем,  недолугі.

Бо  поклоняємось  грошам,  а  не  Христу,
І  молимось  на  золоті  кишені,
Забули  першу  заповідь  просту:
«Нехай  не  буде  більш  богів,  крім  мене!»

Та  мало  нам,  що  молимось  самі  -
Своїх  дітей  ізмалку  приучаєм.
Кому  ми  молимось?  Грошам,  чи  сатані?
А  потім  на  природу  нарікаєм!

Он  у  сусідів  вже  горять  ліси,
Горять  хати,  поселення  страждають.
Досяг  той  дим  вже  Києва  з  Москви,
А  диму  без  вогню  то  не  буває!

А  ми  радієм,  що  взяли  кредит,
Що  ненароджених  уже  продали  в  рабство  -
Ото  Господь  й  проводить  аудит,
Одумайтесь,  вельмишановне  "братство"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204008
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.08.2010

"Добро" на початку серпня

\"...Думки  передовсім  про  те,  яке  ДОБРО  може  зробити  влада  на  Україні.\"

                                                                                                           М.Азаров


Припік  нас  серпень  сонячним  теплом
Аж  відгукнулось  десь  усередині
І  щедре  обіцянками  \"добро\"
Ураз  підняло  газ  наполовину.

\"Ото  вам  дяка  так  за  голоси,
Ото  уклін  вам  за  довіру  чинну!\"
А  з  вересня  (ефір  оголосив)
Ще  й  послуги  підвищать  на  третину.

\"За  ваш  рахунок  вас  і  рятувать
Від  всяких  бід  і  всяких  катаклізмів.
А  як  ви  хтіли?  Хватить  \"жирувать\"!
Самі  ж  обрали  шлях  капіталізму.\"

Чи  може  ви  розмріялись  дурні,
Що  бувші  партократи  кануть  в  воду?
Вони  колись  лиш  крали  трудодні  -
Тепер  у  них  вже  фабрики  й  заводи.

Їм  все  одно  який  в  держави  стрій,
Їм  все  одно  якії  будуть  ціни,
Ви  побоялись  з  ними  вступить  в  бій  -
Тепер  платіть  що  не  холодні  стіни.

За  себе  і  за  них  також  платіть,
Бо  їм  ще  треба  вами  керувати,
Поки  тепло  нагрійтесь  до  страхіть  -
Буде  \"тепліше\"  потім  зимувати.

Але  то  завтра,  нині  ще  пече,
Смалить  надворі,  печія  у  грудях.
Десь  попри  нас  \"добро\"  собі  тече,
Як  кислота,  лишає  слід  на  людях!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203882
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 01.08.2010

Дожилася, Україно!

Дожилася,  Україно!
Дочекались  влади,
Що  за  вишиту  сорочку
Саджають  за  грати.
Спам*ятайтесь,  яничари,
Поки  ще  не  пізно!
Бо  не  пройдуть  вам  так  даром
Акти  вандалізму,
Що  ви  зараз  тут  творите
Із  своїм  народом,
Щоб  вгодити  чужоземцям,
Душите  свободу.
Ви  ще  будете  просити
Покаяння  в  Бога,
Котрого  нині  продати
У  ярмо  готові.
Заплатите  за  синоди,
За  святу  Софію,
За  святі  дніпровські  води,
За  стоптану  мрію.
Заплатите,  яничари,
Ви,  бісові  діти,
Що  й  нащадки  ваші  будуть
У  пеклі  горіти!
Проклинаю  вас  навіки,
(Ви  чуєте  нині?)
Запроданці  безголові!
Слава  Україні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202843
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.07.2010

Візитери

Почалися  дива  на  Україні  -
Для  всіх  базік  відкрили  хутко  двері
І  ті,  хто  вчора  бризкав  з  рота  слину
До  нас  помчали  їхать  в  "візитери".

Один  згадав,  що  замкам  тим  англійським
Дружині  ще  б  купив  шматочок  Криму"
Й  міста  цілі  уже  назвав  -  "російські",
Щоб  при  нагоді  подарити  сину.

А  другий  на  гебешнії  погони
Одів  ізверху  патріаршу  рясу
Й  примчався  в  Київ,  буцім  до  поклону
Дніпровським  схилам  молитви  співати.

Чи  заспіває  як  палили  храми
І  справжню  віру  нищили  недавно,
Її  служителів  морили  Сибірами,
Розстрілювали  при  закритих  ставнях?

Чи  заспіває  як  співали  владі
Хвалебні  гімни  при  голодоморі
І  посміхались  криво  десь  позаду
Як  Слово  Боже  утопало  в  крові?

Чи  заспіває  як  хрести  ламали,
Як  із  церков  виносили  святині,
Чи  заспіває  як  його  васали
Своїх  же  прихожан  здають  понині?

Не  заспіває,  не  надійтесь,  дарма!
Не  заспіває,  не  згадає  й  словом
І  тих  людей,  що  вмерли  лиш  недавно,
Як  отруїлись  димом  тютюновим.

Бо  не  за  тим  явились  "візитери"
Й  приперлися  до  нас  в  спекотну  днину  -
А  возродити  хочуть  із  паперів
Імперію  "велику  й  недєлиму"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202562
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2010

Потепління?

Ну  й  потепління!  Хто  таке  сказав?
Та  то  вже  (вибачайте)  просто  пекло!
Кипить,  як  борщ,  одвік  холодний  став,
Єдина  втіха  -  то  коли  вже  смеркне.

Хоч  трішки  прохолодою  дмухне,
Остудить  скроні,  що  бухтять  від  жару,
І  горло  капку  запахів  вдихне,
Що  день  їх,  ніби  на  пательні,  вжарив.

От  й  дочекались  на  свою  біду!
А  завтра,  кажуть,знову  вдарять  зливи  -
Це  нам  природа    дяку  отаку
За  наші  вчинки  шле  з  всієї  сили.

То  нас  Творець  навчає:  що  по  чім,
Як  дальше  жити  в  злагоді  і  мирі.
А  ми  ж  уперто  топим  рідний  дім
Й  самі  себе  штовхаєм  у  могилу.

Шукаєм  порятунку  від  негод  -
Ради  тріумфу  розганяєм  хмари
І  кров  Землі  розводим  в  безднах  вод,
І  оболонку  всю  вже  розстріляли.

І  газ  качаєм  із  її  легень,
І  палимо,  неначе  показились,
Хоч  боїмось,  що  прийде  Судний  день  -
Та  все  ж  грішить  поки  не  зупинились.

Останнє  попередження  Творець
Всилає  нам  у  цю  нестерпну  пору,
То  ж  схаменімось  світом  накінець,
Бо  він  підняв  вказівний  палець  вгору!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201807
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.07.2010

Не сердьте Ярило

Проснувсь  світанок,  обрієм  всміхнувсь
І  потягнувся,  після  сну,  у  небі,
Сполохав  некваплИву  зоряву,
Шепнувши  вітром,  що  ховатись  треба.

В  опавших  росах  вмився  у  дворі,
Накинув  чисту,  вишиту  сорочку,
Озвався  жайвором  високо  угорі
І  соловейком  тьохнув  у  садочку.

А  потім,  засукавши  рукави,
З-за  обрію  викочував  Ярило.
Воно  сердилось,  фиркало  згори,
Вогні  з-під  брів  на  землю  наводило.

Не  злісно,  але  погляд  наче  жар,
Аж  квіти  похилилися  в  знемозі.
Земля,  рятуючись,  віддала  роси  в  пар
І  каменем  застигла  на  дорозі.

Тим  каменем,  розпеченим  як  сталь,
Обдала  жаром  п*яти  і  колеса,
Немов  кричала  у  грядущу  даль:
Не  розсердіть  Ярило  більш,  до  біса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201623
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.07.2010

Запам*ятається надовго нам зима

Запам*ятається  надовго  нам  зима.
Згадаємо  не  раз  примхливі  стужі,
Сніги,  що  так  іскряться  на  ланах
І  потиски  морозу  в  руки  дужі.

Запам*ятаємо  ми  новорічну  ніч,
Бокал  «шампанського»,гарячий  поцілунок,
Запам*ятається  і  запах  згаслих  свіч
Й,  немов  з  дитинства,  під  ялинкою  дарунок.

Запам*ятаємо  різдвянні  вечори,
Колядки,  що  мандрують  вулицями,
Веселий  спуск  санчатами  з  гори
Й  сніговиків  з  морквянними  носами.

Ця  подорож  у  казку  снігову
Стане  бестселером  для  нас  в  гарячу  пору
І  розписи  морозу  по  вікну
Будуть  закладкою  самої  назви  твору!

30.01.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201562
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.07.2010

Політичні війни

ГУМОРЕСКА

З  сусідкою  зав*язали  
Політичні  війни:
Хто  кого,  почує  швидше  
Новини  сесійні.
Що  не  день  -  то  веселіше,
Щодень  стає  краще.
Скорше  лиш  чекали  вістей,
Тепер  ними  «смажем».
Як  почуєш  нову  звістку
Про  нові  тарифи,
Всмажеш  нею  враз  сусідку,
Щоб  сиділа  тихо.
А  вона  тобі,  в  відмістку
Та  про  вік  пенсійний,
Або  податкову  вістку  -
Вже  удар  подвійний!
А  ти  її  про  кредити
Нові,  що  набрали,
А  вона  знов  про  бандитів,
Що  до  влади  стали.
А  ти  її  про  реформу
Шкільної  програми,
А  вона  тобі  про  чорне,
Що  з  білого  стало.
Та  про  те  як  двічі  будем
Ми  за  газ  платити,
Щоб  якогось  олігарха
Знову  підіймити.
А  ти  їй,  що  скоро  будуть
Переміни  в  владі
І  в  крісла,  як  зараз  судді,
Гебісти  возсядуть.
Будуть  знову  керувати,
Як  і  за  союзу,
Скажуть  що  кому  писати,
Яких  мати  друзів,
Яку  жінку  вибирати,
Як  зрікатись  предків...
Вона  раптом  про  зарплату,
Ніби  по  секрету,-
Заморозять  через  кризу,
Щоб  вижити  мали:
У  людей,  отих  що  знизу  -
Щоб  лиш  не  вмирали,
А  верхівці  -  по  найвищім,
Так  сказать,  розряду,
З  розрахунком,  що  ще  введуть
Новії  посади.
А  ту  «тищу»  з  Ощадбанку
Будуть  видавати,
Коли  ти  уже  наставивсь
Точно  помирати.
Поки  ті  папери  спишуть  -
А  тебе  немає!
От  та  тисячка  у  тиші
Когось  підлатає!
Ти  ще  хочеш  щось  сказати  -
Та  чуєш  новину,
Що  від  завтра  треба  спати  
Лиш  наполовину,
Напівїсти,  напівжити
І  напіввмирати  -
Так  рішили  шойно  ввечір
Наші  депутати!

І  обоє  ми  замовкли
І  я,  і  сусідка.
От  тобі  і  нова  влада!
«Здрасть,  я  ваша  тітка!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201228
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 15.07.2010

Не треба, брате!

Не  треба,  друже!
Якщо  я  для  тебе  друг,
Хвалитися  який  насправді  дужий.
Не  треба,  мужний!
З  похвал  зводити  круг
Й  мене  не  підпускати  до  окружні.

Не  треба,  сильний!
Коли  сила  з  тебе  пре,
У  душу  мені  лізти  щохвилини.
Не  треба,  пильний!
Коли  вітер  з  моря  дме,
Мене  у  цім  усім  робити  винним.

Не  треба,  чесний!
Коли  знаєш  що  таке,
Хвалити  незаслужено,  облесло.
Не  треба,  месник!
Як  стосується  тебе,
Нізащо  мститись  й  зобижать  словесно.

Не  треба,  брате!
Якщо  я  для  тебе  брат,
При  зустрічі  вниз  очі  опускати.
Одна  в  нас  мати!
Полиш  тоді,  як  брат,
Мене  у  темноті  підстерігати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201075
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.07.2010

Карайтесь

карайтесь,  вбогі.
За  шмат  ковбаси.
Лиш  раз  отриманий,
Тепер  ковтайте  слину.
Карайтесь,  бідні,
Що  один  їси
А  ви  тепер  будете
Гнуть  на  нього  спину.

Моліться.
Поки  храми  ще  цілі,
Поки  з  церков
Не  викрали  ікони
А  замість  них
Та  не  внесли  вождів
В  бурдових  плямах
Пролитої  крові.

Карайтеся
І  думайте  тепер,
Обличчя  юд
Запамятайте  добре.
Вони  відкрили
Вже  своє  лице
І  засичали  звідусіль.
Як  кобри.

Карайтесь.  Та  недовго,
Не  пора  -
Треба  справляти
Те,  що  натворили
Поки  суди
Під  утиском  =бобла=
Державу  і  народ
Не  засудили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200809
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.07.2010

Ступені життя

Три  стадії  життя  людського  є,
Три  ступені,  як  в  кораблі  космічнім.
З  ними  людина  світ  цей  пізнає,
Іде  з  народження  аж  до  відходу  в  вічність.

І  кожна  ступінь  вигорає  раз,
Лиш  в  пам*яті  лишається  навіки,
У  снах  приходить,  повертає  в  час
І  роздуває  сльози  на  повіках.

На  першій  стадії,  чи  ступені  ми  все
Вбираємо,  як  губка,  для  пізнання.
Вона  дитинство  й  юність  в  вись  несе,
І  радість  успіху  і  біль  розчарування.

На  другій,  основній  -  це  зрілість  літ,
Твої  звитяги  і  твої  здобутки,
Найвищий  сенс  і  надшвидкий  політ,
У  перемогах  перші  сходи  смутку.

Той  смуток  третю  ступінь  полонить,
В  аналізі  прожитого  блукає
І  досвідом  нажитого  спішить
Ділитися,  поки  ступінь  палає.

Безповоротність  пройдених  шляхів,
Збагачена  набутими  скарбами,
Веде  нас  в  вічність  Божих  берегів
По  зведеними  нами  же  мостами.

Лишається  лиш  пломінь  ступеней,
Космічний  пил,  що  осідає  в  душах.
Хоч  хтось  колись  згадає,  що  тепер
В  ім*я  життя  спалити  зараз  мушу?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200335
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2010

Я - тільки літо

«Радій  теплу!»  -  малює  на  вікні
Ранкове  сонце  барвами  світання.
«Радій  теплу!»  -  всміхаються  мені
Пишнозелені  крони,  мов  востаннє.

Я  -  тільки  літо,  осені  не  жду.
Хочу  насититись  теплом,  щоби  невдовзі
Ще  й  вам  віддать.  ПодІлюсь,  як  будУ
Вас  доглядать  зимою  від  морозів.

Тож  не  кажіть  завчасно:  «старина»,
Хоч  скроні  уже  іній  вкрив,  як  віти.
Я  -  літо  лиш!  Не  осінь,  не  зима,
І  те  тепло  таке  мені  привітне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200318
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.07.2010

Акро 1 спроба

Лавине  незбагненних  відчуттів,
Юначий  сплеску,  що  блукає  кров*ю,
Банальність  слів,що  йдуть  з  глибин  віків,
Омано  вчинків  і  блаженність  снів,
Ваше  величносте,  осанна  вам,  ЛЮБОВЕ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200135
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 09.07.2010

Що дешевше?

Хотів  померти.  На  зорі
Попа  покликав  сповідатись,
Лиш  рот  відкрив,  а  він  мені:
«Cпочатку  би  розрахуватись!
А  то,  не  дай  Бог,  точно  вмреш  -
І  хто  мені  тоді  заплатить?»
«Наглющий»  -  думаю  -  «Без  меж!
Уже  за  сповідь  передплата!»
Та  заплатив,  посповідавсь,
А  він  ізнов  своє  белькоче:
«Якщо  надумав  помирать  -
Плати  й  за  похорони,  хлопче!
Плати  за  все  і  наперед...»
І  називає  мені  таксу.
Таку,  що  точно  чуть  не  вмер,
А  він  ще  добавляє:  «В  баксах!!!»
Та  я  спинився.  Тут  дзвінок,
Я  піднімаю  трубку  -  з  пекла!
Питаю:  «Хто?»,  говорить:  «Чорт!
Ти  що,  надумав,  хлопче,  вмерти?
То  запиши  ось  номер  цей
І  скинь  на  нього  спершу  гроші.
І  щоб  квитанція,  окей?
Чи  ти  бо  передумав  може?
Дивись,  поки  ще  місце  є!
Й  смола  ще  по  розцінках  старих...»
Дешевші  дрова  теж  дає
Й  казан  ціною  -  майже  даром.
«А  ще»  -  всміхнувсь  він  криво  в  бік:
«Спіши  вмирать,  бо  там,  позаду
Добавити  пенсійний  вік
Задумала  Верховна  Рада!
Не  встигнеш  -  будеш  знов  «пахать»,
А  там  і  Кодекс  Податковий.
Обкладуть  так  -  що  і  вмирать
Не  буде  часу  і  за  що  вже!»
Подумав,  всі  рахунки  звів  -
Від  суми  аж  перекосило,
А  ще  за  поминки,  за  гріб,
Вінки,  свічки,  і  за  могилу!
Е,  ні!  Стривайте!  Дулю  вам!
Беру  тайм-аут  я  у  смерті!
Хоч  й  важко  жити  зараз  нам  -
Та  все  ж  дешевше,  аніж  вмерти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200000
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.07.2010

АБАБАГАЛАМАГА

Уже  давно  гусей  отих  нема
І  не  одне  гусинне  покоління
(Нащадки  гуски-гриви  й  гусака)
Змінились  на  гусинному  подвір*ї.

В  гусей  -  прогрес:  і  музика  луна,
І  пасти  не  женуть  на  пасовисько.
Стоять  оно  в  мішках  комбікорма,
Розкинувся  долиною  стависько.

Грицька  нема,  онук  його,  чи  пра
«Прохфесором»  працює  наймудрішим,
Пішла  вперед  наука,  як  дурна  -
АБАБУГАЛАМАГУ  вчуть  як  і  скоріше.

Лише  міняють  правила  щораз,
Ніяк  не  знають  як  то  поділити,
Бо  в  слові  то  тринадцять  букв  якраз  -
То  ж  скільки  років  його  треба  вчити?

Одні  -  дванадцять  вчити  почали,
Другі  назад  в  одинадцять  вернули
І  зараз  тих  грицьків  зовсім  малих
Лицем  до  того  слова  повернули.

То  в  них  на  школи  грошей  не  стає,
То  «прохфесОрів»  вічно  в  них  бракує
І  кожен  рік  хтось  книжку  видає
Й  АБАБУГАЛАМАГУ  знов  друкує.

Вже  й  гуси  всі  гелгочуть  у  дворі
Ніби  нарешті  вийде  та  «бамага»,
Що  оброзумить  гриців,  що  вгорі,
Мінять  щораз  АБАБУГАЛАМАГУ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199789
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.07.2010

В купальську ніч

В  купальську  ніч  народ  мій  і  земля
Шукають  в  лісі  папороті  квіти.
В  купальську  ніч  під  співи  солов*я
Зачни,  Вітчизно,  свої  нові  діти.

І  вилелій  їх,  нене,  у  собі,
Вдихни  у  них  отой  ковток  свободи,
Бо  діти  ці  -  то  Божий  дар  тобі,
Кровинки  твої  і  твого  народу!

Дитятко  перше  Вірою  назвем!
Щоби  у  нас  те  почуття  збудило,
Щоби  призвало  через  тьму  проблем
Повірити  у  те  купальське  диво.

Дитятко  друге  -  це  Надія,  так!
Що  закріпИть  невідворотність  чуда,
Заставить  кров  очиститись  в  серцях
І  нагадати  ще  раз,  що  ми  люди.

Дитятко  третє  назовем  Любов!
Бо  так  Творця  зовуть  у  Трійці  Божій,
Щоби  воно  очищену  ту  кров
Перемішало  з  запахом  свободи.

Господь  погляне  з-за  високих  хмар,
Благословить  і  нас,  і  наших  діток,
І  той  вогонь,  що  нині  запалав,
Святу  водицю  і  вінок  із  квітів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199675
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2010

Слово

В  кутку  вбиральні  зачаїлось  Слово,
Зіжалось  бідне  і  ридма  ридало.
Його  оділи  в  шовки  кольорові
І  залізяччя  в  вуха  повтикали.

Понадівали  імпортні  брязжцяльця
І  оголили  груди  безсоромно,
Дешеві  персні  оділи  на  пальці,
Поначіпали  їй  чужого  повно.

Під  «ірокеза»  хутко  зачесали,
Нанесли  крем  із  кавової  гущі,
І  обкурили,  і  нашпигували,
На  шию  вділи  в  алкоголі  мушлю.

Обули  у  підбори  із  прогресу,
У  руки  дали  сумочку  мовчання
І  наказали  (ніби  то  облесло)
Не  говорити  більше  про  кохання.

Не  говорити  те,  що  надоїло,
Не  вимовляти  чим  жило  віками,
Щоб  згадувать  за  вишивку  не  сміло
І  крайки  заховало  з  рушниками.

І  плаче  бідне  у  вбиральні  Слово
Саме  собі  закривши  в  моду  двері...
Під    музику  по  подіуму  новім
Ідуть  чужі  розбещені  моделі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199453
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2010

Орлинна школа

БАЙКА


Орел  один  учителем  являвсь
У  молодих  орлят,  що  підростали
І  кожен  з  них,  що  у  орла  навчавсь,
Йому  подяки  щиро  роздавали.
Орел  їх  вчив,як  треба  то  злітать,
Як  пір*я  чистить,  доглядати  крила,
І  як  у  небі  сили  зберігать
Та  зависати  повітряним  змієм.
Орлята  слухались,  учились  що  є  сил,
Орла  за  мудрість  щиро  вихваляли
Й,  на  свою  слабість,  до  повчань  тих  звик,
Ну  а  орлята  вже  й  орлами  стали.
Їм  б  вже  летіти  в  голубу  блакить
І  вчення  те  на  практиці  ствердити  -
Але  орла  чомсь  серденько  болить
І  неохота  в  небо  відпустити.
От  полетять  й  забудуть  враз  його,
І  як  потім  ту  втрату  пережити.
Будуть  парити,  а  Орлу  тут  знов
Нових  орлят  умінню  злету  вчити.
Й  почав  їх  потихеньку  присаждать:
Мов,  те  не  так,  а  тут  перестарався,
Забув  зовсім,  що  вчитель  також  птах,
Бо  в  небо  вже  давно  не  піднімався.
І  що  від  того,  кому  гірше  це?
Надмірна  бо  турбота  не  навчає,
Коли  орля  наддзьобало  яйце  -
То  і  орлом  доконче  стати  має!

Мораль  проста:  Умій  учить  других,
Але  і  сам  при  цім  не  розслабляйся
І  не  забудь  -  дві  речі  є  простих:
Хоч  і  учи,  та  сам  при  тім  навчайся!
Наука  лісом,  кажуть,  не  блука,
А  у  мізки  навіки  осідає
І  не  кричи  ти  на  ученика,
Як  бачиш,  що  тебе  він  обганяє!
Від  того  можуть  виграти  удвох  -
Орел-наставник  і  орел,  що  вчиться,
Бо  дружба  все  ж  солодша  за  підвох
І  слава  вчителя  у  учні  возродиться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199292
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 05.07.2010

Cім футів під кілем!

Сім  футів  під  кілем  бажаю  я  вам!
Доступний,  глибокий  і  чистий  фарватер.
Сім  футів  під  кілем  по  світу  морям,
Щоби  перетнути  завітний  Екватор!

Сім  футів  під  кілем,  щоб  води  земні
Пізнали  козацьку  нескорену  вдачу!
Сім  футів  під  кілем!  Держави  землі
Щоб  зблизька  побачили  тризуб  і  прапор!

Сім  футів  під  кілем!  Щоб  слава  росла!
Сім  футів  під  кілем!  Щоби  не  змовкала!
Сім  футів  під  кілем  твоїм  кораблям,
Твоїм  морякам,  твому  флоту,  державо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199226
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.07.2010

Випадок на пляжі

Спекотний  день.  Усі  біля  води.
Шукають  в  ній  куточок  прохолоди.
Хто  в  бадмінтон,  хто  в  теніс,хто  куди,
А  хто  прийшов,щоб  лиш  змочити  ноги.

Такий  тут  галас  (просто  до  небес!),
Тут  волейбол,  тут  шахи,  водне  поло,
Тут  конкурси  на  кращий  в  хвилях  сплеск,
На  голосніший  писк,  на  кращий  сміх  довкола.

І  раптом  -  незбагненна  тишина.
Всі  погляди  зійшлись  на  побережжі  -
Іде  піском  довершеність  сама
У  капелюшку,  сумочка  із  шерсті.

У  темних  окулярах,  не  спіша,
Іде  краса  під  парасольку,  пишно.
Ось  зупинилась,  граціозна  вся,
І  усміхнулась  дуже  симпатично.

Поважно  з  сумки  досягла  рушник
І  на  піску,  мов  постіль,  розстелила,
Зняла  халатик,  склала  його  вмить,
І  акуратно  в  сумку  положила.

На  сумку  парасольку  одягла,
Уважно  всіх,  в  оцінці,  роздивилась
Й  не  менш  красиво  на  рушник  лягла,
Дістала  зеркальце  й  злегка  причепурилась.

Навіть  жінок  тут  ревність  не  взяла,
Усі  стояли  геть  відкривши  рота  -
На  сонечку  вмостилася  краса,
І  тій  красі  було...чотири  роки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199083
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.07.2010

Самий старший

Під  час  війни  в  однім  селі
Спинилось  військо  на  спочинок
І  генерал  спав  у  сім*ї,
Де  лиш  родилася  дитина.
З  самого  ранку  вістовий
Загримав  в  двері  і  питає:
«Хто  старший  є?  Пакет  новий!»
А  генерал  відповідає:
«Ти,  хлопче,  тихше,  не  шуми,
Бо  старший  наш  того  не  любить.
Наробить  рейваху,  що  ми
У  таку  рань  його  розбудим.
Буде  усім  тоді  нам  «втик»,
А  по  армійському  то  -  амба!»
І  вістовий  одразу  зник,
Готовий  бачить  командарма.
А  генерал  підвів  гінця
Аж  до  дитячої  колиски:
«Дивись  яка  персона  ця,
Що  наказала  стулить  писки!
Так  що  ти,  хлопче,  не  кричи
І  каблуками  не  вистукуй,
Тихенько  той  пакет  вручи
Й  щоб  не  збудить  маля,  послухай:
Усі  ці  війни,  вояжі,
Усі  ці  наші  перемоги
Лише  для  того  -  щоб  мужі
Рождалися  такі  від  Бога!
Ми  їм  всі  служим  повсякчас
І  подвиги  гроша  не  варті,
Коли  дитинству  ми  якраз
Не  зможем  виставити  варту!»..

Малюк  у  сні  всміхнувся  весь
Та  до  голівки  взяв  долоньку.
І  генерал,  віддавши  честь,
Вказав  на  двері  вістовому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198920
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.07.2010

Карпатська притча

На  початкУ  карпатського  села,
Біля  могилки  -  явір  і  калина
І  всяк,  хто  йде,  змахнувши  піт  з  чола,
Спиняється  здивований  понині.

«МОСКАЛИК  І  БАНДЕРІВКА  ЛЕЖИТЬ»
Гласить  дощечка  на  хресті  прибита
І  більш  нічого.  Вітер  шелестить
Листочки  на  деревах,  жалем  вмиті.

Було  давно.  Це  був  кінець  війни.
В  село  ввійшло  якраз  радянське  військо
І  полюбив  гуцулку  восени
Солдат  радянський,  родом  з  АвдіЇвки.

Кохання  розгорілося  ураз.
Кругом  війна,  як  смолоскип,  палала.
Розбитий  німець  тинявся  в  лісах,
До  сіл  його  «нічні»  не  підпускали.

Брати  гуцулки,  воїни  УПА
Журили  дівчину  на  стрічах  вечорами:
«Він  же  москаль!  Чи  ти,  бува,  сліпа?
Чи  у  Сибір  захтіла  вислать  батька  й  маму?»

А  друзі-вояки  і  командир
Солдату  дорікали  теж  не  менше:
«Вона  бандерівка,  а  ти  Донбасу  син!
Гебісти  уже  рискають  не  вперше...»

Та  що  коханню  застороги  ті  -
Вони  від  них  тікали  у  левади
І  віддавались  пристрастям  своїм,
Серця  співали  ніжні  серенади.

«Ти  мій  Москалик!»  -  плило  в  височінь,
«Бандерівочко,  ластівко,  лебідко!»...
Загін  фашистський  вийшов  з  гірських  стін
І  до  села  почав  скрадатись  швидко.

Побачила  їх  пара  молода.
На  поміч  звати  вже  не  було  часу  -
Спалить  село  недобитків  орда
І  сонних  переб*є  усіх  одразу.

Її  брати  десь  в  горах  -  не  позвать,
Й  закохані  взялись  за  автомати.
Озвалась  стежка  спалахом  багать,
Завили  нелюди  від  вибуху  гранати...

Короткий  бій  підняв  усе  село.
Солдати  вмить  фашистів  відігнали,
Вони  до  лісу  -  там  кругом  вогонь,
То  вже  брати  гуцулочки  вертались.

Та  запізнились  ті,  і  ті  також.
Серед  численних  вражих  тіл  у  сіні
Вони  знайшли  убитих  обидвох  -
Гуцулку  і  солдата  у  обіймах...

Могилу  рили  друзі  і  брати,
Міняючись  по  черзі,  підходили,
Засипали  землею  молодих,
В  ногах  калину  й  явір  посадили.

Отак  й  ростуть  обоє  край  села  -
Могутній  явір  і  калина  красна
Й  шепочуть  віти  чарівні  слова:
«Бандерівко!»,  «Москалику,  мій  ясний!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198759
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 01.07.2010

Спиніться віддавать почесть війні

9  Травня.  пам*ять  по  війні.
Хто  згадує  пропавших  і  убитих,
Хто  йде  парадом  в  блиску  орденів,
Ну  а  для  кого  привід  щоби  випить.

По  телевізору  салюти  у  містах,
Гримлять  вівсю  старі  радянські  марші.
Тут  радість,  сміх  -  там  сльози  на  очах,
А  там  он  чарка  і  солдатська  каша.

А  он  стоїть,  обпершися  на  пліт,
Дідусь  старенький,  озирає  площу.
Він  дотепер  воює  ще  з  тих  літ
І  свічку  ставить  кожен  рік  на  прощу.

Та  не  за  мертвих  ставить  -  за  живих,
Щоб  спам*ятались  у  одвічній  злобі
Й  почули  те,  що  час  іще  не  встиг
Сховать  навіки  від  свого  народу.

Він  помішав.  Згадав  як  все  було,
Як  захищали  вони  свою  землю,
Як  по  ночах  лиш  бачились  з  селом,
З  родинами  віталися  натемно.

Як  на  роки  забув  своє  ім*я
І  лише  псевдо  знали  його  друзі,
Не  ради  втіхи,  а  щоби  сім*я
Не  опинилась  в  заполярнім  крузі.

Як  всеньку  юність  розгубив  в  лісах,
Як  доостанку  бивсь  з  всіма  на  світі,
Як  захищав  жовто-блакитний  стяг
І  як  на  ратуші  хотів  його  уздріти.

Пройшли  роки,  етапи  позаду,
Полон,  катівні  і  сибірські  нари...
І  лопотить  он  прапор  на  плацу,
Йдуть  в  орденах  вчорашні  комісари.

А  він  так  й  залишився  у  тіні,
Ціле  життя  в  підпіллі,  без  імення.
Спиніться  віддавать  почесть  війні!
Загляньте  в  очі  правди  сьогодення!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198758
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2010

Квіти для мами

Я  прийшов  на  могилку  до  вас,
І  дружина,  і  внуки,  і  діти
Кожен  рік  у  один  і  той  час
Ми  приносимо,  мамо,  вам  квіти.

Вибираєм  вже  висохший  цвіт,
Витираєм  потрісканий  камінь.
Скільки  ж  то  пройшло  уже  літ
Як  Господь  розлучив  нас  із  вами?

Ви,  напевно,  то  бачите  все,
Може  поруч  десь  ходите,  мамо,
Бо  в  могилці  то  горе  людське
схоронили  отими  роками.

Схоронили  у  ній  вашу  біль,
Ваші  сльози,  і  муку,  і  тугу,
А  самі  ви  лишились  живі,
Тільки  вимір  обрали  вже  другий.

От  із  нього  приходите  ви
Оповитими  сумом  ночами,
Прикриваєте  буйні  вітри,
Не  даєте  змочить  нас  дощами.

Заглядаєте  сонцем  в  вікно
І  за  руку  ведете  по  стежці,
Лиш  промовить  нічо  не  дано,
Хіба  теплим  відлунням  у  серці.

Ну  а  нам  як  віддячити  вам?
Хіба  в  щирій  молитві  просити,
Щоб  на  хвильку  явилися  нам
І  жалобою  гніт  запалити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198612
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.06.2010

Пронизане болем дитинство

Всім  жертвам  злощасної  операції  «Вісла»,
матері  моєї  дружини  Коваль  Г.М.
     П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю





На  лавочці,  під  хатою  сидить
Старенька  жінка  з  добрими  очима.
Втомились  ноги,  сіла  лиш  на  мить,
Від  сонця  на  чоло  сповзла  хустина.
Задумалась  про  швидкоплин  життя,
Про  свою  старість,  сиву  й  одиноку,
Про  те,  куди  немає  вороття
І  про  дитинство,  і  сумне  й  жорстоке.
Жорстоке,  бо  лишилось  в  давнині,
В  жахливих  спогадах  трагедії  людської,
Десь  за  кордоном,  на  чужій  землі,
Хоча  тоді  і  не  була  чужою.
Там  народилась,  там  вона  росла,
Війну  злощасну  з  болем  пережила
І  підлітком  зовсім  іще  була,
Коли  ціле  село  вночі  спалили.
Це  на  Надсянщині  «гуляли»  «крайові»
І  виганяли  люд  з  своїх  поселень,
У  Пискоровичі  ввірвались  вони  в  сні
І  всіх  вкраїнців  (майже  без  обмежень)
Загнали  в  школу,  хто  у  чому  був,
І  розстріляли  у  звіринній  люті...
І  дотепер  той  автоматний  гул
Дзвенить  у  скронях,  не  дає  заснути.
Таке  дитинство.  Ще  донині  страх
Іде  за  нею,  причиняє  муки,
Хоч  залишилось  все  у  тих  краях.
Росла  ж  бо  тут,  тут  її  діти,  внуки.
І  правнучата  прибіжать  з  садку
Щось  запитать  в  старенької  бабусі
І  зараз  тут,  на  лавці,  в  холодку
То  наче  вічність  -  ота  мить  розлуки.
Не  одинока,  та  якась  сумна
В  тривогах  і  думках  чекає  часу,
Коли  вбіжить  щаслива  дітвора
Й  веселим  сміхом  спогади  загасить...
Ще  пам*ятає  обгорілий  храм
І  кров,  що  запеклася  на  стежині,
Відважна  полька  їх  спасла  отам,
Сказавши,  що  вони  її  родина.
Вони  -  це  п*ятеро  маленьких  діточок
Та  її  матір  з  немовлям  в  корзині,
Потім  дорогою,  всю  повною  пасток,
Сюди  дісталися,  де  і  живуть  понині.
Та  й  тут  спочатку  їх  не  прийнялИ,
Подовгу  називали  чужаками,
Чи  лемками.  Та  все  ж  роки  пройшли
Й  життя  розставило  усіх,  як  слід,  місцями.
Хотіла  ще  згадати  голод,  біль  -
Та  відчинилась  хвіртка  на  подвір*я
І  теплі  рученята  звідусіль
Прогнали  враз  усі  сумні  видіння...
Лиш  сльози  не  спинили  на  очах.
«Чого  ви  плачете,  бабусю?»  -  запитали.
«За  вас  боюся!»  -  мовила  в  сльозах,
Обняла  щиро  і  розцілувала.



Пискоровичі  –  наша  спільна  рана

Минуло  вже  65  років  від  часу  масової  депортації  українців  із  їхніх  батьківських  земель,  які  внаслідок  установленого  наприкінці  Другої  світової  війни  радянсько-польського  кордонного  розмежування  відійшли  до  повоєнної  Польщі.  

Хоча  тодішні  правителі    називали  це  примусове  виселення  “добровільною  евакуацією”,  важко  уявити,  щоб  понад  700  тисяч  українців  Холмщини,  Південного  Підляшшя,  Надсяння  та  Лемківщини  –  споконвічно  корінних  мешканців  цих  країв  –  чомусь  раптом  поголовно  захотіли  покинути  рідні  оселі,  святині,  могили  предків  і  добровільно  їхати  до  “більшовицького  раю”.

Насправді  ж  місцевий  український  люд  змушений  був  покидати  рідну  землю,  насамперед  через  повсюдні  напади  польських  боївок,  грабежі,  вбивства  місцевих  українців,  які  на  Холмщині  почалися  ще  в  1942-1943  рр.,  а  в  Надсянні  сягнули  апогею  навесні  1945  р.  Попри  це,  офіційно  встановлених  термінів  виселення  не  дотримувалися,  тому  з  вересня  
1945  р.  “добровільну  евакуацію”  проводили  спеціально  підготовлені  вояки  трьох  дивізій  Війська  Польського.  Декілька  годин  на  збір  –  і  під  солдатським  конвоєм  валки  українських  селян  покидали  свої  домівки  та  прямували  до  визначених  залізничних  станцій,  очікуючи  там  іноді  декілька  тижнів  просто  неба  на  товарні  вагони,  щоб  потім  ще  тижнями  в  антисанітарних  умовах  добиратися  до  місць  свого  майбутнього  поселення.  Саме  так  депортували  абсолютну  більшість  українців  Любачівського,  Ярославського,  Перемиського,  Ліського  та  Сяніцького  повітів.

За  неповними  даними,  під  час  депортації  українців  від  середини  жовтня  1944  року  і  до  її  завершення  в  липні  1946  року  було  вбито  приблизно  
20  тисяч  українців.  Символами  тієї  трагедії,  зокрема  в  Надсянні,  стали  Павлокома  (366  жертв),  Пискоровичі  (декілька  сотень  жертв),  Гораєць  (198  жертв),  Березка  (180  жертв),  Малковичі  (154  жертви),  Бахів  (90  жертв)  

16  квітня  1945  р.  представники  радянської  переселенської  комісії  в  супроводі  кількох  озброєних  червоноармійців  покликали  велику  групу  місцевих  українців  до  школи  на  збори,  пов’язані  з  їх  переселенням.  Їм  обіцяли  захист  від  можливого  нападу  озброєних  польських  боївок.  Перелякані  люди  повірили,  що  червоноармійці  справді  захистять  їх  від  чергового  пограбування  і  вбивств,  тож  зібралися  в  школі  та  біля  неї.  Але  десь  о  третій  годині  ночі  17  квітня  1945  р.  до  школи  під’їхали  кілька  підвод  з  озброєними  польськими  бандитами.  Червоноармійці  покинули  зібраних  людей  напризволяще  і  зникли.  Бандити  “Волиняка”  і  “Кудлатого”  оточили  школу  і  навколишню  територію  та  почали  розстрілювати  українців.

                 «Львівська  газета»  32/8399

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198432
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.06.2010

Ластівчині настанови

Залопотіло  крильми  ластівча,
Знімаючись  над  зеленню  у  сквері,
Мов  пустотливе  чарівне  дівча,
Коли  йому  у  двір  відкрили  двері.

Над  ним  з  тривожним  підсвистом  батьки
Кружляють  застережливо  обоє,
Стрілою  пролітають  крізь  гілки
І  звуть  маля  летіти  за  собою.

«Не  бешкетуй!  І  не  части  крилом!
Навчися  сили  зберігать  в  польоті,
Не  опускайся  низько  над  ставком
І  спочивати  не  сідай  на  плоті!

Лише  увись  здіймайся,  в  височінь  -
Ізвідти  видно  всю  красу  довкола,
Не  відставай,  маленька,  від  батьків,
Кругом  гніздечка  летимо  по  колу!

Як  треба  вниз  -  ти  крила  розпусти
І  вітерець  позаду  підіпхає,
Не  метушись,  не  бійся,  не  страшись,
Домівка  рідна  все  тебе  чекає!

Де  б  не  була,  коли  і  буревій  -
По  запаху  відчуй  дорогу,  доню.
Той  запах  отчий  -  оберіг  є  твій
І  він  завжди  позве  тебе  додому!

Лиш  не  цурайся  в  помислах  його
І  не  соромся  вбогої  оселі,
Бо  хто  забуде  про  своє  гніздо  -
Тому  і  рай  обернеться  в  пустелю!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198251
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2010

ПРИВІТАЙТЕ МОЄ МІСТО!

Мов  заворожений,  дивлюся  в  ясне  небо,
Вдихаю  подих  вітру  з  океану
Й  думками  лину  в  синю  даль  до  тебе,
Моє  містечко,  любе  і  кохане!

Не  прилечу,  бо  ремонтую  крила,
Не  доберусь,  бо  сил  не  назбираю,
Та  я  попрошу,  моє  місто  миле,
Щоб  друзі  тебе  з  святом  привітали!

Прийми  від  них  й  від  мене  привітання,
Засмійся  ранком,  ощаслив  сльозою,
Мого  дитинства  місто  і  кохання,
Хоросткове!  Я  скучив  за  тобою!



       ХОРОСТКІВ  СВЯТКУЄ!


Лунає  дзвін  церковний  спозаранку.
Хоростків  жде  пробудження  п*янкого,
Золоті  бані  граються  з  світанком,
Щоби  закликать  до  молитви  з  Богом.

Поодиноко  бігають  машини.
Неділя.  Свято.  Ще  дрімає  місто
І  свіжий  подих  вітру  із  дубини
Змішавсь  із  дендропарківським  любистком.

Доволі  тихо,  лиш  пташки  співають,
Ставки  і  річка  оживають  з  сонцем.
Хоростків  нині  свято  відзначає,
Заглядує  в  історії  віконце.

Неначе  не  такий  він  вже  і  сивий  -
Чотири  сотні  літ  з  маленьким  лишком,
А  пережив,  побачив,  пересилив
Всі  війни,  біди,  смерті  без  віддишки.

Без  відпочинку  на  гучні  похвали,
Без  передишки  з  почестями  в  лаврах,
Нічого  це  йому  не  одівали  -
Він  просто  жив,  боровсь,  трудився  славно!

Заснований  за  Якуба  і  Юри,
Він  ще  запам*ятав  і  «мідь»,  і  «бронзу»,
В  курганах  поприховував  гравюри
І  пращурів  у  задубілих  позах.

Він  не  забув  татарської  навали
І  запах  попелу  над  Тайною-рікою,
І  те,  як  ним  постійно  торгували
Поляки  і  татари  між  собою.

Він  пам*ятає  виступи  Варлана,
Він  пам*ятає  гайдамацькі  списи,
Австрійсько-польські  і  російські  стани.
В  очах  і  Калиновський,  і  Левіцький.

В  його  очах  дитинство  Макогона,
В  його  очах  Машковський  і  Куделя,
Сторінки  перемоги  і  полону,
Сторінки  війн  і  від  вогню  пустелі.

Та  зараз  він  вже  дивиться  в  майбутнє
І  дзвонами  скликає  до  молитви.
Щось  ще  значне,  правдиве,  незабутнє
Хоростків  хоче  нині  сповістити!


З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,  МІСТО!
http://horostkiv.com.ua/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197975
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.06.2010

ЛІТО

Залопотіло  крилами  над  гаєм,
У  сонячне  тепло  оділо  поле,
Зарум*янилось  ягідками  в  травах
І  завишнило  вишнями  у  кронах.

Задухм*яніло  квітами  у  лузі
І  заіскрилось  бісиками  в  росах,
Зазеленілось  по  усій  окрузі,
В  ставках  умило  густопишні  коси.

Защебетало  солов*ями  щиро,
Завечорілось  під  ясні  зірниці,
Зацілувалось  із  коханням  мило
І  обручилось  в  нічку  мальовничу.

Ледь  зажевріло  -  знов  залопотіло,
Знялося  в  небо  над  врожайним  полем.
Яке  ж  бо,  літо,  ти  чарівнотіле!
Як  вмієш  звеселити  все  довкола!

Лишень  часом  вмиваєшся  дощами,
Чи  деколи  чомусь  воюєш  з  вітром,
Малюєш  небом  вогнянні  заграви,
Неперевершена  ти  поро  року  -  літо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197930
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.06.2010

Шкала співчуття

Чи  є  шкала  для  виміру  жалю?
Чи  співчуття  існують  одиниці?
Як  позбирать  осколки  кришталю
Й  стулити  в  вазу  з  горем  наодинці?

Коли  кохану  допікає  біль,
Коли  їй  сльози  розмивають  очі  -
Здається  в  серце  хтось  насипав  сіль
Й  тривога  груди  розтерзати  хоче.

Безмірна  безпорадність  обійма
Холодним  відстуком,  мов  пробиває  скроні,
Тримаєш  руку,  що  тремтить  як  птах,
Цілуєш  схлипом  пройняті  долоні.

Як  зупинити  той  нестерпний  біль,
Переманить  до  себе  гірку  муку,
Перестелити  зболену  постіль,
Страждання  вигнати  душерозкрайні  звуки?

Я  поцілую  в  жалібні  уста,
Волосся  розчешу  руками  вправно...
«Мені  вже  краще,  чайничок  постав!»
І  усміхнулась.  «Я  лечу,  кохана!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2010

Не бійтесь говорити компліменти

Не  бійтесь  говорити  компліменти,
Попробуйте  добром  засіять  ниву,
Даруйте  посмішку  усім  інтелигентно,
Робіте  всяк  зустрІчного  щасливим.

Дітей  спочатку  похваліть,  не  ганьте
За,  навіть  кепсько,  зроблену  роботу,
В  найгіршій  ситуації  все  вставте
Те  слово,  що  пробуджує  щедроти.

У  суперечках  не  кидайтесь  злостю,
Лихі  слова  забудьте  і  відкиньте,
Зрадійте  враз  непроханому  гостю
І  чуже  горе  з  болем  зрозумійте.

Повірте,  це,  насправді,  дужа  сила
І  перед  нею  затріщать  кордони,
Зніміть  цілунком  втому  з  лиця  милих,
Обіймами  їх  визволіть  з  полону.

Любов*ю  вмийте  прихворівші  сходи
І  співчуттям  зберіть  засохші  квіти,
Гніт  замалюйте  в  кольори  свободи,
Щоб  той  малюнок  передати  дітям.

В  житті-польоті  швИдкім,  турболентнім
Знайдіть  завжди  для  теплоти  хвилину,
Не  бійтесь  говорити  компліменти,
Це  справжній  доказ,  що  ви  є  -  ЛЮДИНА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197398
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2010

БАГАТОкланість

Куди  ми  йдем  і  що  ми  робим?!
Гризем  в  загадках  кулаки,
Бо  ми,  як  кури  на  городі,
Коли  шукають  черв*яки.

Десь  бігаєм  по  грудомахах,
До  крові  здерли  собі  п*яти,
Повірили,  що  всі  невдахи,
Й  що  годі  кращого  шукати.

То  ми  туди  женемось  вправно,
А  там  нас  -  вибачте,  не  ждуть,
Ми  в  другий  бік  -  а  там  й  подавно,
Лиш  обіцянок  каламуть.

Зате  тим  півням,  що  при  власті,
Усі  права  віддали  враз  -
І  кури  всі  одної  масті
Пріоритет  мають  у  нас.

А  їхні  діти  вже  міністри
І  вже  керують,  аж  гуде,
Не  маючи  навіть  «магістра»,
А  що  ж  в  подальшому  нас  жде?

Багатовекторність  -  казали,
По  бувшому  -  багатопланість.
Мені  здається,  то  збрехали,
У  нас  росте  БАГАТОкланість!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197262
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2010

День Скорботи

Знову  повіяло  задухою  війни,
Знов  домінують  зверхамбітні  плани  -
Людське  життя  немає  вже  ціни,
Мільйонних  вбивць  садять  на  п*ядестали.

Невже  й  в  цей  день  не  схаменеться  світ,
Невже  війна  нічого  не  навчила,
Невже  убитих  з  тих  далеких  літ,
Їх  крик  сховали  у  німих  могилах?

Невже  поля,  що  кровію  горять,
Невже  яри,  кістками  вросші  в  землю,
Нічого  нам  ночами  не  кричать
Не  звуть  опам*ятатись  людське  плем*я?

Знову  скорбота  вділа  чорну  шаль,
Знову  скорбота  запалила  свічку!
Опам*ятайтесь,  люди!  І  нехай
Настане  мир!  І  буде  тепер  вічним!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197133
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2010

Хвилі

Поетична  замальовка


Стою  на  березі,  ногами  на  піску,
Чекаю  хвилі,  що,  мов  птах,  несеться,
Окропить  краплями,  ударить  на  скаку
І  у  пісок,  неначе  в  губку,  вп*ється.

Лиш  гребінь  лише  зверху  від  піни,
Що,  мовби  бульбашки,  полопає  й  розтане
І  легким  шумом  подружок  з  пітьми
Покличе  із  безодні  океану.

Отак  по  черзі  будуть  вони  всі
Атакувати  спрагле  побережжя.
А  потім  розчинятися  в  землі,
Щоб  повернутись  в  водяне  безмежжя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197003
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.06.2010

Мої далекі молоді батьки

Ви  завжди  поруч,
З  вами  раджусь  я
І  повертаюсь
В  втомлені  роки,
Бо  дуже  мало  
Була  з  нас  сім*я,
Мої  далекі,
Молоді  батьки.

Немає  в  тому
Вашої  вини,
Що  розділила
Доля  вас  навік.
Жорстока  смерть
Постала  з  глибини  -
Безсилий  перед  нею
Чоловік.

Я  ще  малим  відчув
Той  перший  біль  -
Прощався  з  батьком,
Ще  його  й  не  взнав,
І  навіть  згадки
Стерлися  звідтіль,
Лиш  смуток
На  роки  запам*ятав.

Уражені  тим  смутком
Назавжди,
З  хворобою  важкою
Впереміш,
Я  втратив  вас,
Матусю,  молодим...
Знов  доля  в  плечі
Застромила  ніж.

Та  рана  не  зажила
Дотепер  -
Її  лікую
На  могилках  в  вас
І  в  той  же  день,
Коли  з  вас  хто  помер,
Я  в  церкві  подаю
На  парастас.

Багато  років
Промайнуло  вдаль,
Лишивши  після  себе
Лиш  згадкИ,
Я  не  забув  вас!
Пережив,  на  жаль,
Мої  далекі,
Молоді  батьки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196924
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.06.2010

Причуди ночі

Здригнувся  раз  ранок  від  болю,
Заплакав  росою-сльозою
І  вітер  обдав  пустотою
У  тузі-журбі  за  тобою.

Хотів  наказати  я  вітру,
Щоб  сльози  у  ранку  він  витер,
Щоб  вдів  твої  плечі  у  свитер,
Вернув  сходу  сонця  палітру.

Щоб  він,  замість  мене,  промовив
Пробачення  щиреє  слово,
Вклонився,  схилився  до  полу
І  більш  ображать  не  дозволив.

Хотів  я  поклястись  вітрами,
Що  більше  не  буду,  кохана,
Разити  болюче  словами,
Наносити  серцю  ті  рани.

Та  хтось  до  руки  дотулився,
Я  думав  -  то  вітер  сердився,
Жахнувся,  що  ранок  скінчився
І  очі  відкрити  страшився.

І  раптом  почув,  наче  пісню,
Слова  твої  ніжні  і  млісні:
«Вернися,  коханий  у  дійсність!
Проснися!  Я  поряд,  засмійся!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2010

Cтовпчики життя

Біжить  життя  невпинно  в  далечінь,
Складаючи  літа  в  підсУмки  долі,
Фарбуючи  на  скронях  волосінь,
Лишаючи  мозолі  на  долонях.

Біжить  шляхом,  що  стелиться  крізь  терн,
Житні  поля  і  лугові  долини,
Крізь  переправи  річок  і  озер,
Крізь  сходження  на  голубі  вершини.

Біжить  життя  по  орієнтирах  літ,
Лишаючи  лиш  стовпчики  на  пам*ять:
То  було  «до»,  а  це  -  «опісля»  слід,
Це  було  «так»,  а  в  «це»  закриті  ставні.

Біжить  життя,  прискорюючи  хід,
На  обрії  вже  Вічності  зупинка,
В  підсумках  риємось,  щоб  викинуть  убік
Ті  стовпчики,  що  дали  право  на  помилку.

Щоби  потім,  хто  буде  після  нас,
Не  йшли  життям  по  блудних  орієнтирах,
Не  дармували  часу  на  абзац
І  на  путі  життя  не  заблудились.

Біжить  життя,  карбує  кожен  крок,
І  він,  як  ритм  натрудженого  серця.
Дзвенить  дзвінок  -  закінчився  урок,
Зупинка  «Вічність»  привідкрила  дверці!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196623
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2010

Хвиля-вбивця

Десь  бродить  неосяжними  світами
По  голубих  безмежжях  океанів
Та  хвиля-вбивця,  шелестить  віками,
Заносячи  страшні  жахіття  в  пам*ять.

Частіше  прокидається  в  Бермудах
Стовпом  води  із  смертоносним  жалом,
Паралізує  волю,  стигнуть  люди  -
І,  мов  удав,  зжирає  їх  злощаво.

Вона  нікого  не  прощала  зроду,
Не  залишає  свідків-очевидців,
Стає,  мов  смерч,  раптовою  горою,
Вбиває  і  ховається  у  тиші.

Що  за  загадка,  вигадка  чи  правда?
І  де  вона  береться  серед  штилю?
Як  ті  гіпотези  привести  всі  до  ладу,
Як  розгадати  тайну  вбивчу  силу?

А,  може,  хвиля  та  -  то  згусток  болю,
Що  накопичується  у  природних  ранах,
Що  ми  весь  час  байдужістю  тупою
Наносимо  Землі  цій  неустанно?

Розігріваємо  знесилену  планету  -
Й  вона  заплакала  від  нас  льодовиками.
І  сльози  ті  збирає  у  букети
Та  «віддаровує»  потопами  й  цунамі.  

А  як  їй,  бідній,  витерпіть  наругу,
Коли  із  неї  решето  зробили?
З  її  лісів  лишились  тільки  смуги,
В  морях  нафтові  плями  роз*ятрились.

Її  повітря  -  це  озонні  діри,
Її  поля  -  хімічні  полігони,
Збирається  той  біль  у  згустки  сірі
І  піднімається  раптово  із  безодні.

А  ми  потім  шукаємо  де  винні
За  урагани,  смерчі  і  цунамі,
За  вбивці-хвилі  і  за  потепління.
Немає  винних,  бо  ми  винні  самі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196423
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2010

Посварились

Щось  з*ївсь  на  мене  клятий  інтернет  -
Вже  третій  день  (чи  може  більш)  бастує,
Не  слухається  (може  то  секрет?),
Чи  може  він  мене  уже  блокує?

Я  натискаю  клавіші  -  не  йде!
Хороші  твори,  гад,  не  відкриває!
На  відповідь  -  й  бровою  не  веде
Й  сторінки  вперто  не  перевертає.

Що  я  зробив  тобі,  що  ти  так  з*ївсь,
Володарю,  о,  віртуальний  царе!
Чи  ти  віршами  вже  отак  об*ївсь
Й  на  мене  дивишся,  ніби  на  сонце  хмари?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196281
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.06.2010

З натури

Поетична  замальовка

Один  з  найбільших  в  світі  океан
Прокинувся  від  сонячного  світла,
Плечима  зрухав  -  хвилі  розгойдав,
Струсив  волоссям  -  розкувйовдив  вітер.

Розрухав  ноги  -  і  пішов  приплив,
Змахнув  руками  -  чайки  полетіли,
Заглянув  в  вічність  -  марево  збудив,
Повів  бровою  -  хмари  розлетілись.

Лише  земля  не  бачила  того,
Бо  красувалась  у  своїй  господі,
Всміхнулася,  і  тільки  і  всього,
Й  подякувала  гречно  за  погоду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196251
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.06.2010

В підтримку 5 каналу

У  Голосу  хочуть  забрати  ноту,

Позбавити  його  звучання  тембру.

Говорять  -  ніби  спірні  ті  частоти,

На  яких  брати  тую  ноту  треба.

І,  наче,  кажуть  всі,  що  так  не  гоже  -

Та  тут  ж  сують,  враз,  сумнівні  папери...

Ну  як,  скажи,  порадь,    Праведний  Боже,

Та  крикнуть:  «ВОЛЯ!!!»,

Коли  «ля»  заберуть?

Хіба  з  трьох  пальців  закрутить  фігуру

І  показать  її  усьому  світу:

«Оце  наш  Голос!  Він  учора  здуру

Ту  ноту  проковтнув...і  не  помітив»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2010

Ще раз про себе

Ох!  Скільки  звинувачень  в  світі  цім!
І  як  мене  уже  не  називали:
То  слон,  то  мамонт,  то  фантом.  Потім
І  зовсім  ловеласом  обізвали.

Так!  Я  люблю  красу  і  щирість  слів!
Так!  Роздаю  я  щиро  комплименти!
Так!  Я  жіночу  вроду,  якби  вмів,
Возводив  би  у  мармур,  в  постаменти!

Я  б  малював  картини,  якби  міг!
Я  б  цими  слайдами  заповнив  синє  небо!
Та  я  -  не  ловелас,  що  прагне  втіх!
І  не  отруюю  ч*юсь  волю,  то  ж  не  треба!

Не  треба!  Я  не  вбивця  і  не  кат,
Щоб  керувати  жертвами  любові.
А  я  -  поет!  Караю,  бо  стократ
Мені  отрути  влили  вже  до  крові:
Блюзнірство,  перекручення,  обман,
Холодний  зиск  і  жадоба  наживи,
Жорстокість,  ненаситність,  зради  план,
Краси  заміна  на  брутальну  силу!

Із  цим  борюсь  усе  своє  життя,
Цим  і  караюсь,  і  караю  других!
Краса  і  правда  -  витоки  Буття!
І  це  повинні  знать,  бо  всі  ми  -  люди!

Чи  знаю  я  як  падати  униз?
Так!  знаю!  Я  вже  розбивався!
Та  я  хватавсь  руками  за  карниз
Й,  зціпивши  зуби,  знову  піднімався!

Піднімусь  й  зараз!  І  возстану  з  ран,
Щоби  навік,  допоки  хватить  крові,
Нести  у  серці  і  співати  вам
Оди  КРАСИ,    СВОБОДИ    І    ЛЮБОВІ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195926
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2010

Амазонка

Красива,  юна  осідлала  славу,
Взяла  у  руки  перемог  булаву
Й  несешся  полем  встріч  усім  вітрам.
І  забуваєш,  що  булава  -  зброя,
Залюбувавшись  ти  сама  собою,
Вимахуєш  по  чиїмсь  головам.

Не  розумієш,  що  цей  запах  крові
Може  знести  вже  витривалий  воїн,
Але  не  діти,  що  стоять  в  гурбі.
Їх  зчарувала  лиш  твоя  постава,
Те,  як  коня  ти  вправно  осідлала,
Але  вони  заюні  для  борні.

Хоча  й  самі  десь  по  задвірках  бються,
Та  все  ж  батьків  ще  поки-що  боються
Й  не  посвящають  у  свої  бої.
Не  опускай  на  голови  булаву,
Повір  це  не  принесе  тобі  славу,
Бо  слава  не  у  зброї  -  а  в  красі!

Отож  візьми  й  зміни,  хоча-би,  зброю,
Коли  не  хочеш  спорити  з  собою
І  викинуть  її  десь  одалік.
Бо  слава  дуже  зрадлива  подруга
І  не  щадить  ні  ворога,  ні  друга,
Возносить  нині,  щоб  забуть  навік!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195923
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.06.2010

Ураган

Несеться  полем  дикий  ураган,
Знімаючи  стовпи  пилюки  сиві,
Зриває,  мов  бинти  із  свіжих  ран,
Маленькі  паростки,  що  шойно  розпустились.

Зрива  дахи  з  немолодих  будівль,
З  корінням  викорчовує  дерева,
І  не  жаліє  ні  старців,  ні  вдів  -
А  думає  лише  в  цю  мить  про  себе.

Пронісся  садом,  розпорошив  цвіт,
І  з  диким  реготом  ввірвався  на  подвір*я,
Перевернув  з  розмаху  старий  пліт
І  заволав,  дурний,  на  все  довкілля.

Чого  регочеш  і  чого  кричиш?
Чого  ти  тішишся,  злощасний  урагане?
Ти  зараз  сильний  й  тому  слабших  б*єш,
А  що  буде  як  вітер  перестане?

Як  надоїсть  йому  тобі  у  плечі  дуть
І  роздувати  над  землею  хмари?
Присядеш  тихо,  щоб  тебе  й  не  чуть,
А,  може,  десь  чкурнеш  за  океани?

Полиш  ти,  божевільний,  так  гулять  -
Ще  музика  не  грає  тобі  маршу!
Творець  возстане  з  словом-благодать
Й  розставить  знаки  оклику  в  подальшім!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195725
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2010

Я не віртуальний!

Мене  чомусь  прийняли  за  фантома,
Без  тіла,  без  душі  і  без  обличчя.
Може  сказалась  та  одвічна  втома?
Що  автобан  закинув  на  узбіччя?

Та  я  стараюсь  все  таки  піднятись  -
Я  вже  повзу  по  тім  кюветі  вгору,
Хоч  гравій  так  й  норовить  осипатись
І  пальці  всі  зцарапані  до  крові.

Таки  піднімусь.  Стану  край  дороги
І  закричу  машинам,  що  несуться:
«  Я  ще  живий!»  і  вірить  хочу  Богу,
Хтось  та  й  зупиниться...
                                     і  двері  розпахнуться.

Подивиться,  і  скаже:  «Таки  дійсно!
Не  манекен,  не  тип  якийсь  астральний!»
І  мені  стане  аж  від  того  млісно:
Я  -  ще  живий!  І  я  не  віртуальний!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195567
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010

Відкриваю лице

Відкриваю  лице.
Підставляю  зустрічному  вітру
І  знімаю  із  себе  той  одіж,
В  якому  ховавсь.
Хай  на  скроні  дмухне,
Хоч  і  пасма  зими  вже  не  зітре,
Та  повіє  живинцем
І  втомлені  груди  роздасть.
Я  не  той,  за  кого
Ви,  можливо,  мене  і  приймали,
Не  Геракл,  не  Атлант,
І  не  воїн,  напевне,  уже.
Я  -  звичайна  людина,
Яку,  як  і  вас,  обікрали
І  яка  свою  честь,
Як  єдиний  той  скарб,  береже.
Дуже  мало  в  житті
Я  пізнав,  щоб  назвати  хорошим
І  життя  я  прожив,
Що  напевне  вмістилося  б  в  трьох,
Все  життя  я  робив,
Розміняв  всі  літа  я  на  гроші,
Бо  хотів,  щоби  діти
Піднялись  колись  з  «чотирьох».
Так,  я  правду  кажу  -
У  поезії  я,  може,  й  новий,
Бо  недавно  лишень
Поміняв  молоток  на  перо,
Але  то  вже  не  я,
То  літа  мої  з  вами  говорять
Й  на  папір  заставляють
Складати  нажите  «добро».
Отож,  вибачте  всі,
Якщо  хтось  обманувся  в  надіях,
Я  -  такий,  як  і  всі!
І  не  ангел,  не  демон  зовсім,
Просто  хочу  сказать
І  з  надією  сам  у  те  вірю,
Що  почуєте  ви
Й  не  осудете  строго  потім!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195522
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010

Проводи

Залічиш  рани,  знімеш  втому,
Почистиш  лати,  одягнеш
Мені  на  голову  шолома
Й  коня  із  стайні  приведеш.

Любисток  заплетеш  в  вуздечку,
Коню  в  нашийник  вплетеш  мірт,
Притулишся  усім  сердечком
І  поцілунком  витреш  піт.

Лиш  до  меча  не  доторкнешся,
Якось  відведеш  очі  вбік,
Як  буду  брати  -  відвернешся
Й  подаш  в  торбинці  свіжий  хліб.

Підійдеш,  як  буду  вже  верхи,
Обнімеш  ногу  в  стремені,
А  я  нагнусь  до  тебе  зверху
Й  загляну  в  очі  ті  сумні.

Лиш  поцілую  й  вирвусь  риссю,
Щоби  навік  сховать  в  грудях
Той  погляд,  що  не  раз  присниться
Й  цілунком  освіжить  уста.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195346
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010

Одна-єдина

Забутий  вітром,  задихаюся  в  жарі,
Забутий  прохолодою  -  у  жАрі.
Думки  мої  кружляють  угорі,
Забуті  тілом,  що  водою  марить.

Та  скільки  ж  треба  висохшим  устам?
Он  цілий  океан  ворошить  хвилі!
Одної  краплі...З  того  джерела,
Що  в  пам*яті  за  обрієм  лишилось.

Одної  краплі.  Щоб  збудити  кров.
Одної  краплі.  Шоб  здобути  волю.
Одного  погляду  на  оксамит  дібров.
Одного  подиху  для  вгамування  болю.

Одну  дощинку  на  пульсуючі  виски,
Одну  сніжинку  на  терпкі  долоні,
Одну  піщинку  на  розпечені  піски
І  квіточку  одну  із  оболоння.

Одне  бажання  і  одна  лиш  ціль,
Одна  мета,  одна-єдина  мрія  -
Вернутися  у  рідну  далечінь
Й  ступити  зранку  на  своє  подвір*я!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195344
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010

Стрий і стрийна

Г  У  М  О  Р  Е  С  К  А


В  мого  стрия,  на  селі
Змінилася  влада,
Бо  раніше  у  дворі
Стрийна  газдувала.
Стрия  скубала  весь  час,
Що  він  п*є  горілку,
Що  турботи  повсякчас
Всі  звалив  на  жінку.
А  теперечки  вже  стрий
По  хазяйству  старший
І  порядок  вже  новий  -
Стрийна  ходить  маршем!
До  корови,  до  свиней
Йде,  як  на  параді,
Та  ще  й  писок  їй  зтулить
Стрий  «чемно»  порадив.
Раньше  стрийна  десь  в  бабів
Хліба  позичала,
А  теперечки  вже  стрий  -  
Горілку  і  сало!
Що  ж  то  буде  як  зростуть
Малі  стриєнята,
Чим  за  все  платить  будуть
І  що  віддавати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010

В очікуванні грози

Оголені  нерви  благали  спокою,
Кричали,  як  струни,  подерті  в  душі,
Зі  злом,  що  кипіло,  не  стали  до  бою
Й,  караючись,  тіло  могли  задушить.

За  те,  що  не  вміло  боротися  мужньо,
За  те,  що  скував  його  біцепси  страх,
За  те,  що  не  стало  із  розумом  дружньо
І  волю  роздмухало  десь  по  світах.

Каралось  і  серце,  і  билось  в  потугах,
Збираючи  кров  у  останній  удар...
І  враз  затремтіли  окови  наруги,
Відчувши  грозу,  що  сходила  із  хмар!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195191
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010

Знамення

Мені  приснилось  як  воскрес  Ісус.
Все  тіло  в  ранах,  кровоточать  руки,
В  однім  лиці  -  єврей,  араб,  індус.
Один  для  всіх,  мов  велич  тої  злуки.
Він  негр,  чи  українець,  чи  монгол?
Чи  він  китаєць?  Або,  може,  поляк?  
Ні!  він  син  Бога,  що  з  небес  зійшов,
Щоб  нам  сказати:«Хватить!  Все!  Доволі!
Я  довго,  довго  з  висоти  дививсь,
Я  все  прощав,  одуматись  благав  вас,
Та  світ  все  ще  жорстокішим  робивсь  -
І  знов  до  вас  прийти  настав  час.
Я  вже  жалію,  що  за  вас  колись
Я  ніс  той  хрест  -  знаряддя  свої  смерті,
Від  ваших  вигуків  Пилат  перехрестивсь
Й  післав  мене  на  тім  хресті  померти.
Я  думав  моя  смерть  чогось  навчить,
Пробудить  в  вас  ту  іскорку  любові,
Та  ви  дивились  на  конання  мить
Й,  мов  навіжені,  все  кричали:«Крові!»
І  я,  у  ті  секунди,  зрозумів,
Що,  щоб  дійшло  до  вас  -  то  мало  вмерти,
Воскрес,  щоби  приходити  вві  сні,
Й  вчення  Отця  в  серця  ваші  донести.
Я  вам  сказав  усі  його  слова,
Їх  написав  апостолів  руками
І  думав,  що  і  правда  ожива
У  ваших  душах,  у  Господніх  храмах.
Та  ви  лиш  прикривалися  цим
І  звели  всю  науку  у  помпезність,
А  душі  так  й  лишилися  нізчим
Та  й  мрії  ваші  зовсім  протилежні.
Лишень  жадоба  і  звіринна  лють,
Надмірна  тяга  стати  самим  богом.
Брудних  думок  нестерпна  каламуть
Й  розбита  вам  ж  накреслена  дорога.
Дивіться,  мої  рани  не  зійшли!
Скільки  віків,  а  так  і  кровоточать!
Вінок  із  терну  ви  так  й  не  зняли
І  знов  кати  мене  розп*яти  хочуть!
Одумайтесь!  Востаннє  вас  прошу
І  припиніть  брехати  і  вбивати!»
Проснувся  сам  від  того,  що  грішу  -
Бо  вже  почав  той  сон  я  забувати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195079
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010

Вечір у Альбуфері

Засинають  розпечені  скали
Під  грайливу  мелодію  вітру,
Сонце  далі  у  воду  сховало,
Вечір  темінь  узяв  за  палітру.

Хвилі  в  гребінь  заштовхують  спеку,
Вітерець  освіжаюче  бродить,
Чайки,  схожі  на  наші  лелеки,
Посідали  близенько  на  воду.

Утомившись  за  день  від  спекоти,
Задрімали-зітхнули  дерева
І  птахи,  повернувшись  з  польоту,
Колискові  співать  завелись.

Засинає  і  стомлене  місто,
Під  стихаючий  шум  ресторанів,
Наче  спектр,  у  неонах  намисто
Заступає  на  варту  до  рання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195067
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010

Захід сонця

З  заходом  сонця  побагріли  хмари,
Кривавим  відтінком  замалювали  схили.
Зловіщі  тіні  бродять  долинами,
На  цвинтарах  відкрились  домовини.

Стають  з  могил  червоні  комісари
З  руками  у  крові  по  самі  лікті,
З  грудьми,  по  пояс  вкриті  орденами
Й  шикуються  в  криваво-чорнім  світлі.

Он  піднімають  в  почестях,  з  могили
Усіх  катів  їх  головного  ката,
Навіть  в  самих  коліна  заходили
Від  торжества,  чи  з  страху,  чось  дрижати.

З  зацвівших  склепів  дістають  архіви
І  «воронки»  готові  до  роботи.
Земля  й  сама  від  того  побагріла,
Її  вже  продають  «іскаріоти».

Невже  і  зараз  чорне  те  знамення
Нас  не  навчить  запалювати  ватри,
Щоби  спалити  в  світлі  сьогодення
Ті  чорні  привиди,  щоб  наступило  завтра!

Невже  нічого  людство  не  навчили
Мільйонні  списки  жертв  на  обелісках,
Щоб  зараз  знов  на  спалених  могилах
Кати  здіймали  прапор  «комуїзму»!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194776
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010

Пальма і Клен

Б  А  Й  К  А


Його  привезли  в  неосяжні  далі,
На  край  землі  й  встромили  у  пісок,
Щоби  екзотикою  тішив  він  надалі
І  дарував  опівдні  холодок.
Між  голими  деревами,  без  пробки,
Межи  оливками  і  пальмами  в  парку,
Він  так  й  завмер  самотній,  одинокий,
Зі  смутком  на  зеленому  листку.
Йому  царівна-Пальма  говорила:
«Та  кинь  ти,  Клене,  так  журитись,  мій!
Дивися,  як  тут  тепло,  як  красиво!
Який  чудовий  голубий  прибій!
Дивись,  як  сонце  сходить  спозаранку,
Як  апельсини  пахнуть  у  цвіту!
Захочеш  -  буду  я  тобі  коханка,
А  не  захочеш  -  то  й  не  підійду!
Дивись,  як  чистотою  сяє  місто,
Скільки  людей  на  тебе,  он,  глядять!
Ну,  перестань,  коханий  в  думах  виснуть,
Проснися  свіжим  соком  у  гілках!
Ну  що  ти  там  у  себе  бачив  вдома  -
Терпкі  морози,  хурделИці,  сніг?
А  тут  живеш,  як  в  пазусі  у  Бога
І  всі  причуди  Півдня  -  біля  ніг!»
На  те  їй  Клен  у  відповідь  промовив:
«Що  знаєш,  Пальмо,  ти  про  ті  краї?
Там  -  благодать  живущої  вологи,
Там  -  дім  мій!  І  серпанки  вогнянні!
Там  щедрі  роси  умивають  зранку,
Там,  літом,  в  різнобарв*ї  ситих  трав
Така  краса,  яку  я  доостанку
У  своїм  серці,  з  болем,  приховав!
Так,  там  і  холодно  узимку,  і  тривожно,
Так,  восени  не  жалують  дощі.
Але,  хіба  цей  край  зрівняти  можна?
Замовкни,  Пальмо!  Й  більше  не  гріши!
Тобі,  можливо,  тут  і  добре,  сестро,
Хоч  і  сама  тутешнею  не  є,
Я  ж  пригадаю  як  Калину  пестив  -
І  туга  моє  серце  обдає!»
Надулась  гордовито  Пальма-цяця,
Поправила  корону  угорі,
А  Клен  почав  тихенько  помирати
Зі  смутком  в  серці  у  чужім  дворі.

Мораль  така:  Не  милі  райські  далі,
Не  тішить  душу  золото  і  шик,
Бо  найтепліше  місце  в  світі  -  в  ріднім  краї,
Де  народився  й  виріс  чоловік!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194773
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010

В*язень

Прикутий  ланцюгами  до  землі,
Він  з  тугою  взирав  у  сині  далі
І  пружив  м*язи,  пробував  стальні
Ті  пута,  що  злетіти  не  давали.

Лише  думками  озирав  весь  світ,
Лише  любов*ю  обнімав  планету,
І  серце  краялось  від  пережитих  літ,
І  кров  тяжіла,  мов  свинцем  розлита.

За  стільки  літ  нічого  не  зробив,
Прожив  життя,  а  результатів  -  «зеро»!
Здувались  вени,  ніби  батоги,
Та  пута  (щоб  порвать)  не  було  сили.

Ще  раз  напружся!  Ще  один  лиш  раз!
Вклади  у  це  зусилля  згусток  волі,
Вклади  вогонь,  що  в  серці  не  погас,
Вклади  страждання,  й  оберемок  болю!

Затисни  зуби,  притисни  язик,
Свідомість  -  у  очікуванні  злету!
Напнулись  жили  і  завмер  кадик,
Щось  затріщало...Я  лечу,  плането!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194585
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010

За крок до смерті

За  крок  до  смерті  слухають  пісні.
Перед  походом  в  Вічність  ще  страждають
І  в  Книгу  Пам*яті  заносять  день-по-дні,
І  все  життя  в  душі  перебирають.

І  кожна  мить  пройдешного  -  мов  кадр,
Спливає  до  найменшої  хвилини,
І  ти  її  оцінюєш,  як  факт
Твого  тріумфу,  чи  твої  провини.

А,  разом,  фільм  той  дивиться  Господь
І  провіряє  чи  зумів  здать  залік,
Чи  хоч  тепер  засвоїв  той  урок,
Якого  ради  ти  й  прийшов  в  ці  далі.

Не  вірте,  що  Господь  на  небесах  -
Він  в  нас,  отут,  прямісінько  у  серці!
І  він  один  веде  нас  по  світах,
Щоб  перевірить  на  готовність  вмерти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194581
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010

Рідні береги

Багато  є  країв  чудово-райських,
Багато  є  гарніших  і  тепліших,
Багато  є  містечок,  може  й  кращих  -
Та  лиш  одне  у  світі  наймиліше!

На  берегах  малесенької  річки
Розкинулось,  щоб  втамувати  спрагу,
Чарівне,  любе,  зовсім  невеличке
Містечко  мої  мрії  і  поваги.

Два  береги:  один  зовуть  любов*ю,
Батьківським  оберегом  зовуть  інший  -
Їх  назви  річка  забрала  з  собою,
Лиш  почуття  лишила  найтепліші.

З  тих  пір  в  житті,  блукаючи  світами,
Ті  почуття  нас  кличуть  в  рідну  хату,
Бо  там  між  тими  чудо-берегами
Ховається  живинка  -  Тайна-мати!

І  летимо  ми  в  безпросвітні  далі,
Щоб  освіжити  почуття  водою,
Щоби  умитись  в  річці  духом  краю
На  берегах  Батьківства  і  Любові!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194398
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Мене болить

Мене  болить.  Той  біль,  неначе  яд,
Все  роз*їдає  і  повзе  до  серця.
Мене  болить.  Неначе  слизький  гад
ЗатИснув  горло  й  вогнедише  перцем.
Мене  болить.  На  ранах  свіжа  сіль
Вбирає  кров  й  пече  невиносимо.
Мене  болить  і  той  нестерпний  біль
Вже  доїдає  неслухнянне  тіло.
Мене  болить,  що  я  іще  живий,
А  там  вмирають  від  шматка  тротилу.
Мене  болить,  що  він  вмер  молодим,
А  я  життя  марную  посивілим.
Мене  болить,  що  я  досхочу  їм.
А  там  дитя  вмирає  у  пустелі.
Мене  болить  за  мій  батьківський  дім,
Якого  «закрутили»  в  «каруселях».
Мене  болить,  що  тонуть  кораблі,
Мене  болить,  як  літаки  палають,
Мене  болить,  що  на  святій  землі
Донині  кляті  війни  не  вшухають.
Мене  болить,  що  мучився  Ісус,
Мене  болить,  коли  палили  Жанну,
Мене  болить  за  бідність  людських  душ
І  за  убогість  теж  болить  нестанно.
Мене  болить,  а  значить  -  я  живу,
Коли  ще  біль  той  серцем  відчуваю.
Мене  болить...А  нащо  я  терплю?
Чому  мовчу,  й  не  бившись,  помираю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Південна рапсодія

Заграло  сонце  в  океанській  гладі,
Причепурилось  до  прозорих  хвиль,
Почало  підніматись  по  каскаду
Рожевих  хмарок  в  голубу  блакить.

Спочатку  лише  бісики  пускало,
Тоді  відкрило  очі,  припекло
Й  хмаринки  десь  одразу  заховались,
Й  повітря  від  усмішки  зайнялось.

Лиш  океан  всміхнувся  тому  зору,
Сховавши  жар  під  товщою  води,
І  вигравали  хвильки  кольорово,
Несучись  на  піщані  береги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194179
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

Біла полоса

-Ну  і  присниться!  Господи  прости!-
Проснувся  увесь  мокрий  і  холодний...
Що,  ніби,  йду...кругом  одні  хрести...
І,  мов,  на  каторгу...обдертий  і  голодний.

Іду  і  йду...  по  білій  полосі...
І  оступитися  не  маю  права,
Лиш  крок  убік  -  і  гавкіт  диких  псів,
І  зась  ступить  наліво  чи  направо.

Отак  і  йшов,  і  страх  мене  пройняв.
Проснувсь  від  того  у  холоднім  поті,
Повитиравсь,  перехрестивсь  і  встав.
От  чортівня!  Беруся  до  роботи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194178
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

Прорахувався

Б  А  Й  К  А


Один  відомий  всіми  джентельмен
Рішив  відчути  смак  андреаліну  -
Дістав  кільчугу,  збрую  (без  стремен),
Почистив  меч  і  виїхав  на  війни.
У  себе  воювати  він  не  став  -
Подавсь  в  сусідні  у  степи  розлогі,
Своє  ім*я  ретельно  приховав,
Позичивши  собі  псевдонім  в  бога.
Захований  у  лати,  не  боявсь,
Що  хтось  його  із  лицарів  впізнає,
Бо  він,  крім  того,  ще  підстрахувавсь
І  записав  у  книжку  все,  що  знає.
Й  сховав  ту  книжку  під  нагрудну  сталь,
І  так  сказав:  «Одне  невірне  слово  -
Я  осмію,  що  буде  всім  вам  жаль,
Що  ви  зв*язались  з  мною,  безголові!»
І  поскакав  в  безмежнії  степи...
Махав  мечем  направо  і  наліво,
Бо  воїн  він  (як  ти  тут  не  крути)
Таки  великий  і  надміру  вмілий!
І  так  він  захопився  в  тих  боях  -
Що  та  хоробрість  з  нього  уже  перла,
Аж  бачить  -  ворог  он,  біля  ставка,
Від  того  в  нього  враз  усе  завмерло!
Та  як  ускочить  швидко  на  коня,
Як  уперіщить  він  його  ногами!
От  кінь  й  біжить,  немов  сама  стріла,
І  списа  лицар  затиснув  руками.
Та  що  це?  Раптом  бачить  наш  вояк,
Що  це  не  ворог  -  млин  стоїть  спокійно.
Він  за  вуздечка  -  як  б  то  було  так!
Вони  протерлись  в  безкінечних  війнах,
Ну  а  стремен  відроду  він  не  мав  -
Несеться,  бідний,  до  млина  щодуху!
Але,  тут  добре,  він  з  коня  зірвавсь,
У  став  упав...і  засміявся,  «сухо».

Мораль  така:  Як  їдеш  ти  кудись,
Не  забувати  слід  ніде,  ніколи  -
В  чужім  краю  солоним  буде  й  хліб
І  покарає  «водохрещам»  долю.
Бо  тут  хоробрості  і  вишколу  в  боях
Може  (внаправду)  стати  і  замало,
А  ще  -  щоб  роздивитись  краще,  що,  та  як,
Хоч  деколи  все  ж  піднімай  забрало!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194053
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2010

Життя прожить - не поле перейти

«Життя»  -  гласять  -  «  не  поле  перейти!»
Воно  нас  б*є,  щоб  ми  не  помилялись,
Калить  в  вогні,  щоб  вперто,  до  мети
Ішли  крізь  терн  й  назад  не  обертались.

Воно  нас  вчить  любити  і  прощать,
Не  розмиватись  в  жалісливих  сценах,
Не  вішатись  від  того,  помирать
Й  не  погубитись  на  його  теренах.

Воно  нас  вчить  і  вчення  те  як  вік,
Скільки  живеш  -  усього  не  пізнаєш,
Здається  (я  про  себе)  чоловік
Дурним  не  є  -  а  все  ж  дурним  вмирає.

Довірливим  (як  кажуть)  вила  в  бік  -
Такий  закон,  щоб  вижити  в  цім  світі.
Шкода,  що  голова  уже  як  сніг,
Та  так  цього  не  встиг  я  зрозуміти.

Прощаю  легко  й  ніби  без  образ,
Та  якийсь  накип  від  тих  слів,  як  сажа,
Лишається  у  бронхах  кожен  раз
І  у  легені  десь  повзе,  зараза.

Мені  далеко  до  крилатих  фраз,
Не  вмію  бити,  як  мечем,  словами  -
Хотів  з  душею  я  прийти  до  вас,
Щоб  зняти  з  неї  той  великий  камінь.

Так,  мені  важко,  бо  усе  життя
Я,  як  той  прОклятий,  тинявся  десь  світами
І  все  плекав  надіїї  в  майбуття,
Що  зажевріє  довгожданний  ранок.

Я  вірив  людям.  Вірю  і  тепер,
Бо  знаю  -  так  не  може  бути  вічно!
І  змії,  що  пускає  Люципер,
Загинуть  і  згорять  в  вогні  Предвічнім.

Та  нам  б  дожить  самим  до  тих  часів
І  не  згоріти  від  гіркого  яду,
Щоб  сенс  життя  довести  до  синів,
Онукам  привідкрити  двері  саду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194045
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2010

Блукаючий воїн

По  інтернету,  ніби  по  плацу,
Крокує  він  з  опущеним  забралом,
То  дружньо  плескає  рукою  по  плечу,
А  то  вогнем  кидає  зліва  вправо.
Кудись  зове,  куди  -  не  зрозуміть,
Когось  сварить,  до  чогось  призиває.
То  тим  вогнем  любов  враз  обсмалить,
То  мертвих  у  гробах  перевертає.
Якась  війна,  ракети.  Гей,  на  танк!
Давай  підем  із  голими  руками!
Спинися,  друже!  Тут  в  нас  не  плацдарм!
Бо  тим  ти  справді  не  заробиш  слави.
І  збав  вогонь,  щоб  сам  в  нім  не  згорів,
Горіти  має  те,  що  вже  прогнило,
Що  засмерділо  гноєм  цілий  двір
А  й  далі  у  городи  пхає  рило.
Що  не  бере  на  совість  й  супротив,
А  вперто  лізе,  як  теля  на  бійню.
Таким  ти  б  цілу  ватру  розпалив
Й  не  треба  мовить  про  ніякі  війни!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193796
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010

Надоїло

Надоїло!  Не  можу  терпіть
Як  пожар  роздувається  знову,
Як  країну  хотять  в  сателіт
Обернути,  закути  в  окови!
І  як  знов  починають  кричать
Ті,  хто  перші  готують  ракети,
Хто  своє  вседозволене  «Я»
Захотів  протиставить  планеті.
Знову  холодом  тягне  війни,
Та  від  тих,  хто  найбільш  галасує.
Буть  ЛЮДИНОЮ  слід  між  ЛЮДЬМИ
А  не  катом,  що  других  катує!
І  не  треба  звеличених  фраз
Про  борців  порятунку  і  миру,
Ми  вже  чули!  Скажіть  хоча  б  раз
Те  про  себе,  що  ви  заслужили!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193792
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010

Що для мене поезія

Поезія  -  це  той  дзвінкий  струмок,
Що  витікає  з  надр  душі  твоєї,
Це  мрії  у  тлумаченні  думок,
Що  з  вірою  вселяються  в  надію!

Поезія  -  це  струни  відчуттів,
Це  музика  Вселенської  любові,
Поезія  -  це  скарб  усіх  віків,
Це    діамант  величиною  в  слово!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193596
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010

Примирення

Збентежене  серце
Просило  простити
І  рвалось  з  грудей,
Як  сполоханий  птах.
В  очах,  мов  в  озерцях,
Хотіло  втопити
Весь  смуток  ночей
І  недіспаний  страх.

«Прости,  лиш  благаю!»
Уста  ніби  скуті
І  мозок  ніяких
Рефлексів  не  шле,
А  серце  каралось
І  билось  в  покуті
За  вчинки  всілякі,
Що  звились  в  кільце.

«Прости  нас,  кохання,
Не  йди,  дуже  прошу!»
І  руки  в  чеканні
Тривожнім  тремтять.
Прозріло  світання,
Як  камінну  ношу,
Закинуло  ніч
У  валізу  зітхань.

«Прощаю!»  -  промовило
Й  більше  нічого,
Уста  із  устами
З*єднались  нараз
І  сльози  зникали
Від  жару  любові,
І  серце  заплакало
Щастям  в  грудях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010

Будь зі мною все

Я  тебе  шукав  стільки  довгих  літ,  
Я  тебе  чекав,  як  веснянний  цвіт.  
Зазирав  увись,  заглядав  в  пітьму,  
Поки  не  зустрів  німфу  неземну.  

                   Де  ходила  ти,  була  дотепер?  
                   Без  кохання  я  мало  не  помер.  
                   Будь  зі  мною  все,  не  лишай  на  мить,  
                   Розстели  до  ніг  білий  оксамит.  

Бачу  віщі  сни,  що  з  тобою  я.          
В  подиху  весни  лащиться  земля.  
Вітер  розганя  хмароньки  незлад  
І  не  можу  я  повернуть  назад.  

На  вечірнім  тлі  -  діодема  з  зір,  
На  росинках  віт  -  діамант-сапфір,  
В  сонячнім  теплі  -  золото  надій,  
Ти  навік  моя,  я  навіки  твій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010

Авторитет

ДО  ДНЯ  ЗАХИСТУ  ДІТЕЙ

Босенькі  ноженята  на  траві,
Щасливе  личко,  звернене  до  сонця,
І  ручки,  що  мов  крильця  в  синяві,
І  очки,  як  у  світ  життя  віконця.

Це  витвір  Бога,  це  Дитя  Землі,
Що  нас  чарує,  вабить  і  милує,
Що  заставляє  серце  в  глибині
Забитися  батьківством,  що  вирує.

І  я  не  бачив,  щоби  в  когось  з  нас
Не  тьохнуло  у  серці  з  того  сміху,
Не  розбудило  від  невнятних  фраз
Не  змусило  любов*ю  тріпотіти!

Та  десь,  по  той  бік,  топлять  кораблі
І  відбирають  в  діток  кусень  хліба.
І  де?  Якраз  це  на  Святій  землі,
Де  б  це  найперше  пам*ятати  треба!

Та  що  ж  це  з  світом  і  куди  він  йде?
До  чого  котиться  сталева  та  планета?
Лунають  вибухи,  повсюди  смерть  снує
Й  кругом  лишень  якісь  «авторитети».

Авторитет  в  нас  має  буть  один  -
Це  те  дитинство  беззахИсне  й  щире!
Заради  них  і  нас  Бог  сотворив
Й  в  своїх  Завітах  кличе  нас  до  миру!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193381
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010

Рибак і море

Б    А    Й    К    А


Один    Рибак    раненько    дуже    встав
Та    вийшов    в    море    щоб    розставить    сіті,
А    перед    тим    приманки    накидав,
Щоб    риби    повні    трюми    наловити.
Вернути    славу    треба    Рибаку
Неперевершеного    майстра    свого    діла,
Він    вже    ним    був,    та    може    з    рік    тому
Його    човен    у    морі    потопило.
Склепав    новий,    добротний,    хоч    не    дуж,
Та    все    ж    надійний    і    великі    трюми.
«Ото    наловлю    риби,    ввірву    «куш»,
Поки    сусіди    кинулися    думать».
А    їм    то    думати    і    є    якраз    про    що,
Бо    сіті    їм    ще    нові    не    зв*язали,
А    ті    що    були    -    рвуться    всі    чогось,
Та  й    риби    з    того    лову    дуже    мало.
А    наш    Рибак,    то    тим    не    задававсь,
Він    їхні    сіті    зцупив    -    і    до    моря,
Десь    там    зашив,    там    трішки    підлатав,
Жбурнув    в    човен    і    -    бачили    героя!
Ото    він    зараз    риби    накладе,
Що    всі    ураз    роти    пороззівляють,
Поки    вони    там:    що    купить    і    де    -
То    він    усіх    на    сміх    повиставляє!
Він    вже    тут    мав    знайомих    карасів,
Що    приводили    косяки    у    сіті,
Лишень    їм    трішки    нині    «підмастив»
Й    вони    поплили,    щоби    відробити.
А    сіті    в    нього    завжди    були    так
Ізв*язані,    щоб    ті    в    них    не    попались,
Бо    карасі    маленькі    і    Рибак
Морською    рибою    лиш    набивав    причали.
Та    тут    маленька    сталася    біда,
Як    він    ті    сіті    «штопав»    зовсім    рвані,
То    очка      затягнулись    по    краях,
Та    відмовлятись    не    хотів    від    плану.
Ото    закинув    сіті,    потягнув,
Набив    всі    трюми    і    прибув    на    пристань.
Коли  вже  згодом    в    човен    заглянув    -
Побачив  зразу,    що    він    ненавмисно
Своїх    "шістірок"    начисто  згубив,
Та    що    вже    більш    не    варто    сподіватись,
Щоб    ще    один    успіх    такий    зробив,
Та    й    в    море    тепер    нічого    пускатись.

Мораль    така:    Як    служиш    ти    комусь
Та    гнеш    на    нього    вірно    свою    спину,
Дивись,    щоб    сам    ти    не    попавсь    в    якусь
Для    інших    сплетену,    тобою    ж,    павутину!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193175
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010

Початок літа

Початок  літа.  Сонце  і  дощі.
Танцюють  небом  гострі  блискавиці,
Під  бубен  грому  мокрії  кущі
Сміються  ягідками  на  зелених  лицях.

Поезія  роздяглась  від  тепла
І  підставляє  сонцю  спраглі  губи,
Жага  кохання  обійшла  поля
І  легким  засмагом  заполонила  груди.

А  на  краю,  де  небо  і  земля
Зійшлись  у  мареві  блакитного  подолу,
Уже  стає  вечірняя  зоря,
Щоби  світить  зак  зійде  світанкова.

Пташки  щебечуть  із  високих  віт,
Їм  цвіркуни  підсвистують  у  травах,
Душа  співає,  проситься  в  політ
І  те,  що  вже  старіє,  забуває!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193171
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010

Справжнє кохання

Що  то  таке  -  кохання  враз  зустріть?
Це  наче  сон  пророчий  спозаранку,
Коли  вночі  спалахує  весь  світ,
Чи  блискавиця  в  клапті  рве  світанок!

Що  то  таке  -  кохати  і  горіть?
То  наче  ватра  у  сухому  лісі,
То  той  вогонь,  що  йде  з  глибин  столітть,
То  те  багаття,  що  горить  у  пісні!

Що  то  таке  -  кохати  і  вмирать?
То  невмолима  туга  по  любові,
Що  душу  рве,  як  тисячі  багатть,
Що  з  горла  не  дає  злетіти  й  слову!

Що  то  таке  -  кохати  і  співать?
То  все  оте  описане  раніше,
Коли  душі  лиш  хочеться  літать
Так  високо,  як  може  злетіть  пісня!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193052
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010

Життя

Прожив  немало  в  «суєті  суєт».
Пізнав  тривогу,  тугу  і  розлуку,
Пізнав  любов,  відправив  її  в  світ,
А  серце?  Серце  я  відкрив  для  круків.

Нехай  клюють,  хоч  боляче  душі,
Нехай  скуштують  ту  краплину  болю  -
То,  може,  зрозуміють  хоч  тоді
Для  чого  це  зробити  їм  позволив.

Бо  з  кожним  тим  шматочком,  з  кожним  днем
Зачне  і  їх  боліти  за  те  ж  саме.
А  раз  болить  -  то  значить,  що  живем
І  з  чорних  круків  станемо  птахами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193050
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010

Друже вітре

Друже  вітре,  повій  на  Вкраїну,
Розірви  набундючені  хмари
І  вдихни  їй,  хоча  б  на  хвилину,
Запах  волі  в  уста  до  гортані.

Удихни,  щоб  струєю  живою
Ще  розрухать  застиглі  легені,
Щоб  змішати  той  запах  із  кров*ю
І  прогнати  задуху  смертельну.

Подуй,  вітре,  на  стиснуті  груди,
Розбуди  її  серце  в  пориві  -
Хай  ту  кров  по  артеріях  буде
Розносити,  будити  в  них  віру.

Я  з  тобою  злечу,  щоб  зігріти
Її  тіло,  замерзле  зимою,
Щоб  без  кисню  не  згинули  діти
Й  ми  від  жалю  не  вмерли  з  тобою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2010

Про Божий Суд

Ми  лиш  за  крок  до  Божого  Суду,
Ми  лиш  за  мить  у  цій  мікринці  часу
Серед  злих  помислів,  гріхів  своїх  й  бруду
Шукаєм  оправдання  вчинкам  нашим.

Та  чи  знайдем?  Чи  нас  простить  Господь?
Чи  нас  простять  прийдешні  покоління?
Чи  зрозумієм  на  хвилинку  хоть,
Чи  ще  до  суду  нас  не  з*їсть  сумління?

Усе  в  руках  Великого  Творця.
Усе  в  руках  Історії  й  Свободи!
Бо  сама  Правда  в  ложії  істця
А  вирок  винесуть  в  імя  всього  народу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192610
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010

Потічок життя

Є  така  річка  Тайна  на  Тернопіллі!


Колись,  зовсім  давно,
Зявився  я  на  світ
В  краю,  де  солов*ї
І  щедрі  роси,
В  краю,  де  сліз  дощі,
В  краю,  де  праці  піт,
Де  терену  кущі,
Де  житнії  покоси.

В  краю,  де  з  надр  землі,
З  її  пянких  джерел
Збігається  струмком
Жива  вода  у  річку,
Хоч  річку  дотепер
Взивають  потічком,
Той  потічок  життя
В  надзбручному  прибічку.

Біжить  собі  вода
Між  вербами  у  Збруч,
Живущу  силу  всю
Та  роздаючи  людям,
І  тайна  її  в  тім  -
Що  тут  немає  круч,
Немає  бистрини,
Не  сіє  страх  у  грудях.

Тече  собі,  й  тече
Стабільно,з  року  в  рік,
З  століття  у  віки,
З  минулого  в  прийдешнє.
Де  сили  лиш  бере?
Цю  таїну  повік
Ще  не  відкрив  ніхто,
Тече  й  тече,  сердешна.

Цю  тайну  розгадать  -
Поринув  в  дальний  світ.
Я  був  на  берегах
Великих  океанів,
Я  бачив  річок  гать,
Я  бачив  вічний  лід
Та  зрівнювать  ніяк
З  тим  потічком  не  стану.

Хоч  товщі  там  води,
Всі  обрії  у  ній,
Та  не  відчув  ніяк
Тої  живої  сили,
Що  б*є  із  глибини,
Що  так  блищить  в  самій,
І  я  нею  просяк,
Коли  в  воді  умили.

Вертаюся  я  знов
На  тихі  береги.
Годинами  сиджу,
Вдивляючись  у  воду.
Де  тайна  вічних  слов?
Що  думали  Боги?
В  чім  таїнство  життя
Страждального  народу?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192608
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010

Творив Бог Землю

Творив  Бог  Землю,  день  і  ніч.
Творив  Бог  воду  і  природу.
Творив  життя  і  кожну  річ
Не  залишав  без  ймення  й  роду.
Творив  ретельно  й  сотворив,
Посіяв  цвітом  самоплоду,
Вкінець  людину  він  зліпив
Із  пилу  на  свою  подобу.
Над  сотворенним  владу  дав  -
Хотів  приблизити  до  себе
Та  от  облудниця-змія
Зігнала  нас  із  раю-неба.
Вона  зігнала,  чи  самі
Ми  заслужили  гнів  від  Бога  -
В  гріхах  зав*язли,  мов  в  багні,
До  Бога  втратили  дорогу.
Творець  же  вірив  в  нас,  писав
Закони,  по  яким  нам  жити.
Він  сина  рідного  послав,
Щоб  правду  нам  вкінець  відкрити.
Та  що  нам  правда-на  хресті
Розп*яли  ми  Творця  Ісуса,
Друг  з  другом  зводимо  кінці,
Друг  друга  бємо,  давим,  душим...
Так  покоління,  так  віки.
Пора  би  схаменутись  світом,
В  молитвах  й  вчинках  всі  гріхи
Перед  Творцем  вкінець  та  змити.
Й  Всевишній  гляне  і  простить,
Бо  він  Отець,  Отець  прощає!
Й  наступить  довгожданна  мить
І  правда  землю  уквітчає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192453
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2010

Любов

«Що  вічне  є?»  -  питаю  я  у  світу,
«Що  вічне  є?»  -  шукаю  я  в  книжках  -
Багатство,  сила  розуму  чи  діти,
Що  не  померкне,  не  згорить  в  літах.

Що  не  потухне,  як  зоря  ранкова,
Що  після  нас  буде  будити  світ.
Що  не  помре,  не  вдягнеться  в  окови,
Не  зникне,  як  веснянний  первоцвіт.

В  що  вірити,  для  чого  треба  жити,
В  імя  чого  творити  і  робить,
Ради  чого  страждати  і  горіти
Та  все  ж  живим  лишатися  за  мить.

За  що  померти  можна  на  Голгофі,
За  що  віддати  можна  свою  кров?
На  моніторі  замелькали  строфи  -
Її  величність,  Божий  дар  -  л  ю  б  о  в.

Любов  до  мами,  до  доньки,  до  сина,
До  Батьківщини,  що  в  житті  одна,
Любов  своєї  в  миру  половини,
Любов  до  ближнього,  лише  любов  сама.

Велика  тайна  у  простому  слові,
Лише  любов  спасе  цей  грішний  світ!
Відкрийте  серце  друзям  для  любові
І  Бог  пішле  вас  в  вічності  політ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2010

Твої очі

Через  тривожну  білу  заметіль.  
Через  бар*єр  морозу,  вітру  й  ночі  
Твій  погляд  бачу  з-під  розкритих  вій  -  
Такі  далекі,  милі  й  рідні  очі.  

В  цім  погляді  усе  моє  життя,  
Кохання,  туга,  радість  і  тривога.  
У  мить  неспокою  він  кличе  з  забуття,  
Показуючи  серцю  на  дорогу.  

І  я  бреду  наперекір  вітрам,  
Наперекір  стихії  злоохочій,  
А  в  небі  -  наче  німб,  чи  талісман,  
Мов  зорі,  незрадливі  твої  очі!



       1989р.
п.Ямбург.  Тюмень
     Росія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192294
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2010

Роздуми землі

Чому  так  серце  б*ється  і  болить?
Чому  так  важко  впоратись  з  думками?
У  свіжу  рану,  що  іще  ятрить
Хтось  так  жорстоко  вп*явся  пазурами.

Свідомість  губиться  від  тих  пекельних  мук,
Я  хочу  розглядіти  хто  це  саме,
Хто  добиває  душу,  наче  крук,
Яка  посміла  вирвать  з  себе  камінь.

Той  камінь  був  весь  кольору  крові
З  п*ятьма,  як  леза,  гострими  зубами  -
А  зараз  дві  орлинні  голови
У  свіжу  рану  вп*ялись  пазурами.

Шукаю  чим  би  захистити  плоть
І  гарячково  підбираю  зброю.
А  може  знову  затулити  рот
Й  дивитись  як  вмиратимуть  герої?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192268
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2010

Розмова з дубом

Столітній  дуб  на  пагорбі  стоїть.
Стара  кора  від  часу  зашкорубла
Й  ховає  в  собі  згадки  лихоліть,
Осколки  й  кулі  у  глибоких  дуплах.

Він  пам*ятає  війни  і  страхи,
Він  пам*ятає  сльози  і  росстріли,
Він  пам*ятає  спалені  дахи
І  проводи  нещасних  до  Сибіру.

Він  не  забув  героїв,  що  під  ним
Загинули,  обнявшись,  на  гранаті.
Й  йому  дісталось,  та  розвіявсь  дим  -
А  їх  нема..,  лиш  він  лишивсь  стояти.

Усе  він  пам*ятає,  не  забув,
Колише  віти,  як  кошматі  брови,
Сказати  хоче.  Я  то-то  відчув
Й  обняв  старого,  наче  поздоровив.

І  так  мене  вразила  тишина,
Що  враз  настала  у  могутній  кроні.
«Не  повторіть!»  -  благала  нас  вона  -
«І  не  умріть,  нехай  вас  Бог  боронить!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192042
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010

Азбука пізнання

Щоб  знати  щось  -  потрібно  пережить,
Щоб  описати  -  треба  то  відчути.
Трава  сама  у  полі  не  лежить,
Якщо  не  наступити  й  не  пригнути.

Не  скуштувавши  страву  -  не  назвеш,
Води  оппившись  -  не  відчуєш  спраги,
Не  вбивши  страх  -  хоробрість  не  знайдеш
І  не  відчуєш  у  душі  відваги.

Таке  життя,  щоб  знати  щось  -  учи!
Бо  час  неуцтва  просто  не  прощає,
А  хочеш  говорити  -  не  мовчи!
Спішу.  Учу...  Але  й  життя  минає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010

Ангел смерті

Зустрілись  поглядом.Стояв  мені  в  ногах
Холодний,властний,ніби  з  сталі  литий,
Стояв,дивився,  а  потім  сказав
=Тобі  ще  рано.Мусиш  трохи  жити.=

Сказав  і  зник  до  певної  пори,
До  нового  випробування,тесту.
Лиш  попередив  =Так  як  слід  живи!
Й  успій  усе  до  другого  пришестя.=

От  і  живу,хватаюсь  за  життя,
За  соломинку  обертаю  долю.
Живу  законами  Господнього  буття
І  відтягнути  час  його  приходу  молю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191872
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010

Гроза

Завмерли  віти  в  відчутті  грози,
Тривожні  хмари  полонили  небо.
О,  де  ж  ти,  вітре!  Чом  не  зашумиш,
Не  попередиш,  що  ховатись  треба?

Що  треба  встигнуть  докінчить  діла
Перше  ніж  небо  трісне  від  напруги
І  блискавиці  вогнянна  стріла
З  зловіщим  гулом  не  уп*ється  в  груди.

Та  треба  встигнуть,  поки  час  ше  є
І  поминальні  дзвони  не  пробили.
А  от  і  вітер!  Блискавиця  б*є.
Але  мене  в  цей  раз  не  зачепило.

Густії  краплі  сипляться,  як  хрест,
Услід  за  вітром,  б*ючи  ще  на  сполох,
Услід  лавина  падає  з  небес,
Здригається  земля.  Гудіння.  Морок.

Усе  живе  завмерло  і  тремтить  -
Воднева  прірва  не  почула  стону.
Втомившись  усміхається  блакить,
В  повітрі  запах  пострілу  -  озону!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191867
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010

Другу

Меня  «cеньор»  зовут  в  чужой  стране,
Хоть  я  обыкновенный  работяга,
Не  смотрят,  что  прибыл  сюда  извне,
Не  обзывают  нищим  и  бродягой.
Все  что  и  надо  -  понимать  язык,
Связать  из  слов,  хотя  бы,  предложенье,
И  будь  ты  украинец  иль  таджик  -
К  тебе  проявят  низку  уваженья!
Еще  что  важно  -  это  ихний  флаг,
Тут  из  младенца  его  чтут  и  любят.
И  он  везде  на  окнах,  площадях,
Он  на  плечах  фанатов  разных  клубов!
Патриотизм  у  всех,  у  них,  в  крови!
В  стране  морепроходцев  и  корсаров  -
Васко  да  Гаме  поклоняются  они,
Лишь  вспоминают  Колумба,  Магелана!
И,  если  ты,  захочешь  в  один  миг  
Стать  гражданином  сего  государства  -
То  будь  любезен  изучи  язык,
Историю  большого  мореплавства!
Люби  их  флаг,  традиции,  людей,
Не  сей  вражды,  работай,  будь  полезен  -
Все  будут  уважать  тебя,  твоих  детей
И  даже  кожи  цвет  здесь  не  болезнен!

Хотілося,  щоб  й  в  нас  таке  було!
Щоби  людей  на  касти  не  ділили,
Щоб  зрозуміли:  що  колись  було  -
Це  вже  історія,  яку  ми  ще  не  вчили!
Щоби  єднанням  мова  стала  враз,
І  всім  була  прийнятна  і  гостинна,
Бо  в  її  корені  ховається  якраз
Назва  держави  -  наша  УКРАЇНА!
А  ще  б  хотілось  -  щоб  єдині  ми
У  своїх  мріях  й  праці  воз*єднались!
І  не  «товарищи»  ми  були,  не  «пани»  -
А  просто  друзями  однині  називались!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191735
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010

Гусак і Орли

Б  А  Й  К  А


Дешеву  славу  захотів  купить
Один  Гусак  в  сім*ї  Орлів  на  ринку.
Зібрав  грошей  й  рішив  їх  всі  пропить
З  новими  друзями  задля  угоди  в  шинку.
От  й  запросив,  й  вони  пішли  за  стіл,
Почали  говорити  про  погоду,
Що,  мов,  який  вже  тиждень  ллють  дощі  -
Замучила  мисливців  та  негода!
Бо  дичина  по  норах  вся  сидить
І  дуже  важко  щось  так  вполювати.
Гусак  й  собі  задумався  на  мить:
«А  в  калабанях  ряски  так  багато!»
Та  промовчали  зважено  Орли  -
Гостинність  якось  треба  шанувати.
Гусак  ж  подумав,  що  його  вони
Уже  в  сім*ю  почали  так  приймати
Й  давай  їм  про  пшеницю,  про  горох
І  про  траву  смачненьку  біля  річки,
І  підливає  меду  (як  за  двох)
І  підкида  закусок  у  тарілки.
Щоб  якось  мову  перевести  в  бік  -
Орли  почали  похваляти  птицю:
Великий,  сильний,  щедрий,  знає  лік,
Що  є,  мов,  чим  (сказали  так)  гордиться.
Гусак  почув  й  давай  ще  більш  шипіть,
Й  давай  про  «подвиги»їм  повідати  щиро
Як  з  індюхом  він,  он  недавно,  бивсь
І  як  поважно  ходить  по  подвір*ї.
Затим  про  ще  інакше  він  згадав  -
Як  пощипав  сусідського  котяру,
Такий  там  лемент  в  шинку  він  підняв!
Орли  перезирнулись  й  мовчки  стали,
Подякували  чемно  за  обід
Та  більш  нічого  і  не  говорили,
(Ніби  Гусак  подав  в  тарілку  лід)
Подались  з  шинку  в  двір...і  полетіли.

Отак  і  нам  здається  чомсь  часом,
Що  щоб  тебе  у  світі  поважали  -
То  треба  крикнуть,  щоб  усі  кругом
Від  подиву  роти  пороззявляли!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191642
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010

Ждіть

Десь  на  Україні  літають  лелеки,
 Яблука  вкриває  золотий  наліт
 А  мені,  кохана,так  до  вас  далеко,
 Що  лише  від  думки  кидає  у  піт.
   
 В  вас  поля  прогнулись  від  ваги  врожаю  -
 Тут  лише  морошка  і  гриби  ростуть,
 Коли  я  приїду-  точно  ще  не  знаю,
 Але  ти,  кохана,  мене  не  забудь.

 =Не  забудь!=  -  прошу  я,  нехай  знають  діти,
 Що  зовсім  недовго  їм  татуся  ждать:
 Будуть  на  Вкраїні  ще  рясніти  квіти,
 Коли  я  додому  буду  приїжджать.

 Тундра  зеленіє  мохом  оленинним,
 На  північнім  небі  райдуг  перепліть.
 Хочеться  приблизить  цю  святкову  днину,
 Хочеться  і  вам  це,  та  що  зробиш,  ждіть!  




                               п.Ямбург.  Тюмень.  Росія
                                       серпень  1986р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191484
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010

Чужбиною стривожені світанки

Чужбиною  стривожені  світанки,
Розлукою  змарновані  літа
Несуться  невловимо  ,наче  санки,
З  вершини  юності  у  прірву  небуття.

Коли  ділили  долю  -  дав  я  маху
Й  поставив  я  не  на  свою  зорю.
З  тих  пір  тиняюсь  по  світах,  як  птаха,
І  відчуттям  приречення  горю.

Вже  пробував  змінити  щось,  та  марно  -
Як  перелітна  птиця  став  я  сам.
Та  птиці  в  вирій  вилітають  парно  -
Я  ж  вилетів  один  серед  заграв.

Вже  ті  заграви  обпалили  скроні,
Вже  біль  в  душі  нестерпно  тяготить,
Та  я,  мов  крила,  розпістер  долоні,
Лиш  серце  зупинитися  кричить!



                                                             Алгарве.  Португалія
                                                                         1999р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191481
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010

Балада про український прапор

«Мене  вбивали  тричі,  хлопче  мій.»  -
Казав  дідусь  під  хатою  на  лаві  -
«І  прапор  наш  (сказати  не  боюсь!)
Із  кулями  у  серце  заштовхали.
Отак  й  живемо  разом  всі  літа  -
Гаряче  поле  і  блакитне  небо,
Отож  ти,  внучку,  не  забудь  бува,
Що  стяг  той,  наче  батько  він  для  тебе!
Йому  віддав  я  молоді  літа,
За  нього  я  віддам  усе  на  світі,
Його  хотіли  в  мене  відібрать
Ще  в  сорок  першім  гітлерові  діти.
Коли  у  Львові  він  їм,  як  пісок,
Засипав  очі,  свастику  закривши,
Задумало  гестапо  дать  урок  -
Тоді,  онучку,  помирав  я  вперше...

Ми  повертались  з  розвідки  утрьох,
В  селі  насмерть  скарали  поліцая,
Коли  побачили  (нехай  боронить  Бог)
Колони  смерті  і  собачі  зграї.

У  засідці  засіли  на  болоті,
Бо  дальше  було  нікуди  іти  -
Весь  ліс  заповнивсь  криками  німОти
І  пси  на  шиях  рвали  ланцуги.
Прочісували  кожен  метер  лісу,
Ішли  рядами  -  автоматів  блиск,
Ті  сірі  каски  і  значки  ССу...
Я  в  кулемет  поставив  новий  диск.
Супроти  всіх,  супроти  всього  світу
Я  там  лежав  й  дивився  у  приціл,
І  дріт  тримав  в  зубах,  що  мав  піддіти
Оте  кільце  з  гранати  Ф-1!
Бо  прив*язав  собі  її  на  груди,
Щоби  живим  не  здатися  в  полон,
Щоби  тортури  не  відкрили  губи
Й  не  видали  землянку  друзів  -  схрон.
Притис  приклад,  стулив  ще  більше  скули
І  палець  натискає  на  курок.
Озвався  ліс  і  пащою  акули
Пішов  на  мене...Взрив.  Пітьма.  Морок.

Та  не  помер  тоді  -  контeжений  лежав,
Там  мене  друзі  потім  й  підібрали.
Гранати  так  на  собі  й  не  взірвав,
Лиш  міною  мене  пошматувало.

Вмирав  удруге  у  Карпатах  я,
Коли  з  поляками  зустрілись  «око-в-око»  .
Уже  закінчилась  та  довгая  війна,
Та  нові  біди  навалились  збоку  -
Її  ще  «Віслою»  назвали  москалі  -
Наших  людей  зганяли,  як  худобу,
І  гнали  по  пропаленій  землі
Через  границю.  Скільки  то  народу!

Поляки  нападали  по  ночах,
Вбивали,  забирали  цінні  речі.
От  ми  й  зустріли  їх  тоді  в  лісах
І  біженців  закрили  наші  плечі.
Їх  було  більше  вдвоє  аніж  нас,
Та  ми,  як  леви,  кидались  в  атаку,
Загнали  їх  в  якийсь  лісний  барак
І  там  удруге  став  я  помирати.
Бо  автоматна  черга  просікла,
Пришила  до  похиленого  дуба,
Але  й  удруге,  хоч  уже  вмирав,
Я  вижив,  бачиш,  знову,  хлопче  любий!  

І  знову  смерть  розтанула  в  літах,
І  знову  мене  друзі  врятували
А  замість  мене  росстріляли  страх
І  більше  вже  його  не  повертали.

А  третій  раз  вмирав  в  своїм  селі,
Коли  голодні  йшли  вночі  за  хлібом  -
Нас  окружила  рота  москалів,
Енкаведистів  взвод  ознависнілий.
Ото  востаннє,  втретє  помирав,
Але  й  утретє  не  зуміли  вбити.
Навіть  Сибір  мене  не  доконав,
Бо  знав  одне  -  я  мушу,  хлопче,  жити!

А  зараз,  внучку,  буду  вже  вмирать
І  хочу  перед  смертею  сказати:
Для  внуків  збережи  цей  рідний  стяг,
Щоб  й  їм  було  що  внукам  розказати!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191291
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010

Стою над урвищем

Стою  над  урвищем.  Піднизом  океан.
Холодний  вітер  обдуває  спину.
Заходить  сонце.  На  передній  план  
Кривавії  відблиски  виводить  небо  синє.

Стою  над  урвищем  і  Господа  молю:
«Прости  гріхи,  що  сотворив  в  нестямі,
Якщо  себе  занадто  я  хвалю,
Якщо  нарік  невинних  ворогами.

Я  каюсь,  Господи,  бо  каятись  не  гріх,
У  покаянні,  кажуть,  шлях  до  раю.
Та  на  душі  так  гірко,  не  до  втіх,
Бо  й  сам  у  каятті  отім  вмираю.

Не  помираю  я,  що  оступивсь,
Не  помираю,  що  сказав  невміло,
Що  десь  у  друзях  знову  помиливсь  -
Вмираю,  що  мене  не  зрозуміли!»

Cорочку  вітер  дре  в  дрібні  шматки,
Разом  із  нею  задубілу  душу.
Хтось  ззаду  йде.  Жду  поштовху  руки.
Та  доказати,що  почав,  все  ж  мушу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191290
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010

Вовк і Вівчур

Б  А  Й  К  А

Голодний  Вовк  блукав  собі  в  лісах,
Шукав  поживу  У  зелених  хащах.
Та  на  узліссі  він  побачив  дах,
Під  ним  хатину,  певне  не  найкращу.
Хотів  тікати  сірий,  та  чомусь
Стало  цікаво  подивитись  звіру,
Як  то  там  люди  у  хатах  живуть  -
І  сірий  Вовк  пробрався  на  подвір*я.
Аж  тут  Вівчур,  як  вскочить,  вовкодав,
Оскалив  зуби,  кров  горить  в  десницях:
«Ти  що  це,  сірий,  зовсім  з  дуба  впав?
Не  бачиш,  тут  лежить  моя  границя?!
Я  тут  господар!  Як  скажу  -  так  є!
Роби  лиш  те,  що  я  тобі  накАжу.
Інакше  -  смерть,  не  я  -  лісник  уб*є
З  ружжя  старого,  тільки  я  покажу.
А  хочеш  миру,  то  роби  як  всі,
Зігнися  хутко  і  підстав-но  шию,
(В  мене  нашийник  є  такий  тобі!)
За  те  я  нагодую  і  умию.»

«Чи  ти  дурний,  Вівчуре,  вже  зовсім?
Щоб  я  нашийник  сам  одів  на  груди!
Та  я  голодний  свою  лапу  з*їм,
Як,не  дай  Бог,  в  капкані  вона  буде!
Бо  я  вже  волі  присмаком  пропах,
Я  свою  кров  змішав  із  соком  лісу!
А  ти  мене  зовеш  під  старий  дах?
Не  зли,  Вівчуре,  ти  мене  до  біса.»

Та  й  повернувсь  до  лісу  сірий  Вовк
І  дотепер  по  хащах  десь  блукає,
І  вольниці  своїй,  поки  не  здох,
При  місяці  пісні-жалі  співає!


Мораль  така:  Достаток  і  ярмо
Не  завше  всіх  приваблюють  на  світі,
Бо  хто  свободу  взяв  на  полотно  -
Тому  кайдани  більше  не  одіти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191062
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010

Цю подорож я назову - ЛЮБОВ

Цю  подорож  я  назову  -  Любов!
Між  зорями  у  Всесвіті  Кохання,
А  замість  палива  ракетного  -  ми  кров
З  сердець  у  ступені  залили  на  світанні.

Багато  літ  назад  ми  взяли  старт,
Земних,  так  мовить,  бо  для  нас  це  -  миті,
Життя  своє  поклали  на  алтар
В  імя  життя  й  любові  на  планеті!

І  дотепер  орбітами  пливем,
Галактики    недолі  обминаєм,
Наперекір  відомих  теорем,
Все  ж  летимо  й  поки-що  не  сідаєм.

Стукіт  сердець,  помножений  на  жар,
Взаємну  близькість  в  амплітуді  часу,
Ми  викидаєм  з  сопел,  як  пожар,
У  простір  Вічності  і  з  ним  згораєм  разом.

Як  у  комет  -  в  нас  вогнянні  хвости,
Розбиті  в  хаосі  життя  метеорити,
Не  палимо  лиш  пройдені  мости,
Щоб  повернутись  в  часі  і  любити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010

Віра, Надія, Любов

Любов  і  Віра  -
Дві  святих  сестри,
Що  можуть  розігнати
Морок  страху.
Заставить  можуть
У  потЕмках  йти
І  в  усмішці
Ложити  лоб  на  плаху.
Вони  збудити
Вміють  почуття,
Які  в  невіглавстві
І  розпачі  забуті.
Це  вже  сторінка
Нашого  життя,
Провірена  не  раз
В  гріхів  покуті.
Й  коли  вони
Так  можуть  окрилить,
Додати  сили,
Розуму,  наснаги  -
То  й  боягузам
Можна  прищепить
Шматок  маленький
Вірності  й  відваги!
А  взяти  їх  як  прапор,
Як  призив
І  возєднати
Ще  й  сестру  Надію  -
То  вже  й  Дамаст
Ніякий  не  страшний
А  може  і  не  треба
Нам  Тесея.
А,  обєднавшись
Разом  навіки,
Цих  три  сестри
Вселивши  в  свої  душі,
Обрушимо  ураз
Не  кулаки  -
А  твердість  волі
Прокрусту  обрушим.
Й  ніхто  не  зна
Чому  тут  справді  буть,
В  яких  тенетах
Полоніє  правда  -
Ісус  ж  направив
На  праведну  путь
Колись  давно
Із  Кілікії  Савла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190881
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010

Текіла і Кактус

Б  А  Й  К  А

Текіла  раз  гуляла  по  саду,
Під  парасольку  вкрадливо  ховалась,
В  думках  крутила  всякую  «бурду»
Й  сама  до  себе  в  щасті  усміхалась.
«Ото  життя!»  -подумала  -  «Дивись,
Як  добре  буть  Текілою-Анєжо!
А  он  той  дурень  Кактусом  родивсь
Й  ні  разу  ще  не  бачив  він  Парижа!
Щось  там  лепоче,  що  заслуга  в  тім,
Що  я  от-так-от  в  розкоші  купаюсь,
Бо  він,  начебто,  кинув  рідний  дім
І  все  зробив,  що  я  так  називаюсь.
А  дзуськи,  хочеш?  Кактусе  дурний!
Та  хто  ти  є!  Бур*ян  якийсь,  та  й  годі!
Похожий  чимось  на  «заголовний»
Й  живеш,  як  бидло,  прямо  на  городі.
А  я,  дивись,  яка  панянка  є
І  як  мене  поважно  величають!
Про  мене  слава  всі  рекорди  б*є
І  геть  усі  мене  у  світі  знають!
Не  тільки  знають  -  в  насолоді  п*ють,
Мою  красу  чуть  не  з*їдять  очима
І  навіть  скажу  я  якусь  дурню  -
Аплодисментів  повная  перина!
А  ти  -  селюх  нещасний,  от  і  все!
І  помовчи,  як  старші  виступають!»
Й  від  радощів  от-от  знесе  яйце...
Аж  тут  і  Кактус  слОвечко  вставляє:
«Дурні  ви,  пані,  прошу  ізвінить,
Але  й  направду  розуму  в  вас  мало!
Не  було  би  мене  -  то  й  вам  не  жить
Й  не  милуватись  у  кривих  дзеркалах!»

Мораль  проста:  Як  хизуватись  чимсь
І  перед  дзеркалом  себе  ж  і  вихваляти  -
То  подивись,  чи  не  зробивсь  ти  тим,
Кого  раніше  б  й  не  пустив  до  хати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010

Божий дар

Коли  малі  зявляємось  на  світ,
Бог  роздає  нам  долі,як  забаву.
Одним  -    красу,одним  сулить  політ
В  великім  спорті,третім-почесть  й  славу.

Одним  Творець  спіслав  великий  ум,
А  другим  -  тіла  міць  й  залізні  мязи,
Одним  -  зверхвитривалість,сили  дух,
А  іншим  -  те  і  те,і  все  одразу.

Не  нам  ділити  дари  від  Творця,
Не  нам  судити  по  якій  причині
Одним-багатство,другим-чин  жреця,
А  третім  -  те  і  те,пополовині.

Такий  його,  бо,  справедливий  суд,
За  стиль  батьків,за  вчинки  наших  предків,
Отримуєм  таланти  з  його  рук,
Неначе  =оскарів=  златії  статуетки.

Та  зрозуміти,що  тобі  дано
Судилось  нам  пізнать  лише  з  роками,
Коли  вже  видно  Вічності  пано,
Й  перед  Творцем  постати  треба  саме.

До  цього  ж  треба  жити  і  творить,
Щоб  кожну  іскорку  ту  божого  таланту
В  імя  Життя  й  Любові  запалить
Й  не  дати  їй  потухнуть  доостанку!

Щоб  діти  не  платили  за  гріхи,
Яких  самі  ніколи  не  робили
І  в  день  народження  отримали  дари
Такі,які  насправді  заслужили!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190679
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2010

Коефіцієнт мудрості

Розумні  не  шкодують  мудрих  слів
І  я  стараюсь  завжди  прислухатись,
Та  деколи  трапляються  такі,
Що  лиш  говорять,  аби  щось  сказати.

І  так  по-«мудрому»  розмову  заведуть,
І  так  занесуть  у  мудрячі  дебри  -
Що  і  самі  не  знають  як  звернуть,
Уже  язик  їм  мало-що  не  стерпне.

Шукають  підтримки,  очима  просять:  «Ну!
Скажи  як  вийти  з  того  лабіринту?»
Я  ж  по-дурному  краще  промовчу  -
Розставлю  у  умі  коефіцієнти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190464
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010

Свиноматка і Кабан

Б  А  Й  К  А

Журила  Свиноматка  Кабана:
«Чого  ти  всім  постійно  підтакаєш?
Чи  свого  слова  в  тебе  вже  нема,
Чи  взагалі  нічого  ти  не  знаєш?
Ну  помогли  тобі  завферми  стать,
Але  за  те  вже  не  лижи  всім  ноги!
Пора  й  про  своїх  поросяток  дбать,
А  не  чекать  від  когось  допомоги!»
На  то  їй  каже  в  відповідь  Кабан:
«А  що  я  можу  сам  отут  зробити?
До  поросят  зайду  -  такий  там  гам,
Що  вже  не  радий  і  не  хочу  жити.
А  ті  два  пси,  що  так  допомогли,
Хоч  і  кордуплі,  та  усенько  знають:
Коли  лиш  рохкать,  а  коли  і  злим
Прикинутись,  як  того  забажають.
За  те  не  дуже  вже  і  так  хотять  -
Лишень  корита  наші  об*єднати,
Щоби,  коли  у    мене  їжі  гать
І  їм  могло  з  того  перепадати.»
«Чи  ти  дурний,  Кабане,  вже  зовсім?
У  тебе  мізгів  не  хватало  зроду!
Ти  нині  їх  запустиш  тільки  в  двір  -
То  завтра  все  вже  винесуть  з  городу!
А  годувати  поросяток  чим?
За  то  подумав,  чи  ти  вже  забувся?
Завферми  нині  -  то  ще  дідько  з  ним,
А  раптом  привілегії  скінчуться?»

Та  не  послухав  слів  отих  Кабан
І  зараз  сам  у  лісі  з  тими  псами,
Бо  вигнав  всіх  Господар  потім  сам,
Як  взнав,  що  роблять  за  його  плечами.


Мораль  проста:  про  своє  вічно  дбай!
Тоді  й  тобі  стократ  воно  вернеться,
Бо  як  ти  «друзів»  та  не  пригощай  -
А  їм  все  мало  із  того  здається!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190461
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010