тремтить віконне скло
в спробах набути течію
лункість нічних вулиць
готова прочинити
семилисник звуку
готова розділити з нами
його тягар
мильні бульбашки сміху
видуваються з губних
дірочок від гачків —
дута свобода
покотиполе на ланцюгу
поневірянь
теорія великого вибуху
не вкладена в кульбабовій
голові
роздимається
п’ятилисник шурхоту —
вільні падіння простертих рук,
бродяжа нитка ліхтарного голосу
просилена крізь совине вушко,
розходження швів накладених
голками секундних стрілок,
течія віконних уламків,
друге оскління ріки
самотня риба на дні
переходить себе убрід
тоне в районі серця
б’ються неонові вивіски
в ім’я звільнення кольору
ми пливемо — наввиринки —
чергуючи вдих і вибух
30.03.24
