Мій вересень, навіщо ти про осінь?..
В потужнім небі велетні-хмарки.
Тепла на всіх ще досить, майже досить.
Ти ж зовсім не про холод, навпаки!
Ти не про розпач і не про розлуку.
Ти про натхненні зорі, як вірші.
Про квіти, що хапаються за руку:
«Візьми мене, тримай, не залиши!»
Останні квіти, пізні, мов надії,
Слабкі й непересічні водночас –
Стоять, як виклик вересневим діям,
Нашіптуючи: «Ще не час, не час!..»
Ще трішки сонця треба наостанок.
Ще трішки неба треба про запас.
Допоки промінь, що цілує ранок,
У пелюстках трояндових не згас.
14.09.24