Так слухають давні забуті сонети.
Так вічним коханням заплатять за нас.
А маємо щось у душі про запас?
Прислухайся. Ніч. Так зникають поети.
Навшпиньки, мов діти, по гострим стилетам
На зустріч свободі. Смішні і слабі.
Нічого взамін не просили собі
І танули в сутінках вільні поети.
Я сам не пророк. Я сліпий, як прикмети,
Що нас, заблукалих, ведуть напролом.
Чи знають вони, що бездонний розлом
В якому безслідно зникають поети?
То в світло чи в темряву йдуть силуети?
То хто буде тим, хто спинив маячню?
Дозволь це мені, поки словом дзвеню.
Побачим наскільки правдиві поети.
І звону питання сповиті секретом,
Як птиці, що каменем падають вниз.
Як наше життя: чи то дар, чи каприз?
Як ті, хто ще не народився поетом.
