Осіння злива у мені
Вже заливає все до краю...
А я не можу, -
У вині
Червонім душу сповідаю!
Куди ж, кохання, ти втікло?
Чому печаль лише співає?
А злива б'є
В моє вікно
І думки біллю розчиняє
Ще вчора в Літечко злетів
Несамовито так, гадаю
Кохати я лишень хотів...
Та Осінь знову,
Пам'ятаю
Твої слова, чудова мить,
Навіки разом
Завжди будем!
І подих сильно так тремтить
І вириває серце з грудей...
Чому у Осінь ти втекла?
Не хочу я, тебе чекаю,
І вірю, -
Літнього тепла
У серці ще достатньо маю,
Так хочу знову разом бути
Й кохання наше зберегти,
Щоб пригорнутися,
Відчути
Як пристрасно палаєш ти!
З думок - намисто нанизаю,
Словами ніжними - переплету,
У мріях
Знову в ніч злітаю,
У завтрішню солодку ту!
А потім буде особливий
Щасливий день,
Я б так хотів,
Щоб на руїнах тої зливи
Зізнатися тобі без слів!
Оценка поэта: 5 ех, Сергій... чоловіки плачуть, коли кохання вислизає з рук...а що вони роблять для того, щоб його удержати?
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як це що? Звісно, - кохають!
З чого Ви взяли, що кохання вислизає з рук? Просто воно таке шалене, що вже перейшло у Осінь... А думками я ще в Літі пещуся.... Та тож одні метафори! Оксано, більше романтизму!
Дякую,
Як це що? Звісно, - кохають! 
