Тихенький дощик
Так невтішно,
Доріжку осени змочив...
Десь з висоти на землю грішну
Листочок жовтенький злетів, -
Немов сторінка, що пожовкла,
Встеливши пилом почуття,
Маленька часточка, краплинка
Мого минулого життя...
Осіннім парком,
Як в дитинстві,
Про страх і відчуття забув...
Лише з природою в єдинстві
Крізь сльози осени збагнув, -
Летять роки і час згадати
Про них, як промінь світлих мрій,
Всі на землі, мов листя жовте,
Та змочені росою вій...
Це місце згадок,
Дивовижно,
До нього ноги самі йдуть...
Щоразу на душі тривожно
І, ніби вогники пливуть
Крізь гілки сонячні надії
Й на землю падають дощем,
Вони думками мене гріють...
А вітер шелестить плащем!
Такий невпинний,
Життєдайно
Згори зриває новий лист...
Куди спішиш? Вернись негайно!
Облиш свій невгамовний хист!
Колись і я радів поривам,
Твій дух у спину відчував,
Наперекір тобі, у зливу,
Лице під комір не ховав!
Я прошу,
Не спіши зривати
Мої листочки, - то роки...
Так болісно вже відчувати
Й писати гірко ці рядки!
Бо розуміння й осторога,
Нажаль, приходять лиш тоді,
Коли вже встелена дорога
Роками-листям у журбі...
Та я не плачу,
То багатство!
Я впевнено іду життям...
І сподівань величне братство
Плекаю мужнім почуттям,
Бо є у мене вічна сила,
Допомагає знов і знов
Розправити над світом крила, -
Моя невичерпна Любов!
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Граматично, так, - "осені"...
але, чомусь, у підсвідомості завжди вимовляю саме так "осени" (не знаю навіть звідки взялося), тому і написав саме так... і змінювати не буду, бо подобається!
чудово! 
Граматично, так, - "осені"...
