У полі дозрівають колоски.
Гарячий липень згадує про літо.
І вечір дотиком ласкавої руки
Розсипле роси – намистинки в квіти,
І все у світі мов би затріпоче,
Душа спокою, затишку захоче.
У полі спека дихає в лице,
Час стомлено спинився, мов нероба,
Але налите, мабуть, по вінце
Теплом й любов’ю серце хлібороба.
А взавтра вранці вітер світ розбудить,
І серед трав так затишно нам буде...
Все забувається, бо час таки мина,
Уже стерня на полі, вітер й спокій,
І ночі безпросвітна глибина,
Але ще чути літа тихі кроки...
І ні сльозинки з неба, ні негодам!
А зорі літні з розуму як зводять!
У полі доривають колоски,
Ген пролетів у небі чистім жайвір,
Торкнеться вечір стомлено руки.
Здається, рік цей видався врожайним.
Приємна втома... запах хліба й вишень.
Сплять громовиці, світ єднає тиша!
Оценка поэта: 5 Чомусь мені здається, що вишні лишилися далеко позаду... Вони не вписуються в природньо-часову картину.
А загалом - вірш гарний. так захотілося літа!!!!
Оценка поэта: 5 Дуже добре, але роси-намистинки якось вилазять, ламаючи розмір. Допрацюйте трішечки, у вас це вийде! Вірю у вас! Дякую за чудовий вірш!
Farjen відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
