В твоїх очах уже немає болю,
А на губах – лиш посмішка свята.
Тобі вже досить. Ти не прагнеш волі,
І вже забула сказані слова.
А ти ж була нестримна, наче вітер,
А ти була незламна, запальна.
Та хто посмів зламати твої квіти,
Що ти плекала у саду одна?
Чиї то руки золоте волосся
Зібрали у тугий високий хвіст?
Ти вже забула, як колись жилося.
Твої слова уже втрачають зміст.
І ти здалась, знесилена до краю.
Ти впала, наче перший білий сніг.
Ти ще прийдеш до мене, я це знаю.
Ти прийдеш знову й станеш на поріг.
Тоді на мить зародиться надія,
Тоді в очах відновиться іскра.
Тоді згадається давно забута мрія.
Ти зміниш все. Уже прийшла пора.
