Незрозумiлим про зрозумiле (писали з другом по рядочку кожен)
Росте береза дивна у саду вишневім,
На ній цвітуть каштани та кросівки,
А я купаюсь у ставку рожевім,
I шукаю улюблені шнурівки,
Мене бентежить запах той осінній,
Що долина від тих дерев прекрасних!
А я не хочу спати нині. . .
Бо прокидаюся від снів ужасних)
Ті сни мене не полишать до скону,
Я їхній раб, невільник злої долі...
А я плюю на всі тi заборони,
Що забувають залишать мене в неволі. . .
А я плюю в обличчя того смерда,
Що бабцю за півхліба поховає!
I чути знову всюди їхнє "да",
А в наших уже гідності немає. .
А я плюю, плюю, плюю,
Бо кожен гріх, то втрачене життя,
Я все, що зможу,те зроблю,
На більше не спроможний я. . .
Я розірву всі злії ланцюги,
І кинусь палко в ноги супостату!
Моєї бiльш не буде там ноги,
Де змусили б мене i вас страждати.
Страждати, кричати на Світ не зважати,
Плювати, пиляти, від себе тікати,
Зробити щось добре, зробити погане...
Цей світ уже вмер, і мене не дістане....
Мене не зачепить ця ваша могильня,
Я вище, я завтра, я вічний, я Бог...
Я змучений вами і вашим насиллям...
І знову москаль: "Простите, не смог"
Я vs Рома Бiлан
