Ми мандрували бездною...
Ми йшли по шляху вісімки...
Чомусь здалося, що це улюблене число.
Хтось не діставшись сенсу арифметики перечив, що ходимо по колу.
Бездна мандрувала в нас, нуртувала поїздом метро по наших венах-метрополітенах.
Бездна отруїла і мене, та я була не першою.
Мов та чума, вона накинулась спочатку на думки, отруїла там наміри, народила нові мотиви і, здалося, втратила всі прагнення.
Квіточками здалися усі її творіння в моїй голові, коли черепна коробка стала їй затісною і твердою домівкою.
Вона мов та інфекція, що любить завжди йти зверху і донизу, пішла шляхом ОРВІ, тільки не від носа до легенів, а страшніше – вона знайшла притулок у моєму бідному розчавленому серці, і так їй там стало добре, що вона вирішила відгуляти новосілля на-ура.
Прокинувшись мов з перепою, я почала сумувати за тим як вона веселилася у моєму грецькому горішку.
Симптоми мого отруєння бездною помічали усі.
Моє бліде обличчя так і шепотіло усім, що щось не те ковтнула за сніданком. І почала жалкувати, що не навпаки.
Я намагаючись звільнитись від неї, виштовхнути її назовні , та активованого вугілля при отруєнні бездною не існувало.
Пошуки аптеки з ліками для боротьби з бездною почала шукати у собі. Ранком одного тижня бездна зіграла роль будильника.
Їй щось затісно стало, і вона почала рватись назовні солоною водою.
Я намагалась зупинити цей потоп, та номер Ноя залишився у тебе в телефоні. Я так хотіла скинути тобі «Передзвоніть мені будь ласка», та телефон відмовився шукати тебе у довіднику. Я вирішила, що це знак.
І згадала, як ходили вісімкою.
І захотілось просто по колу.
Коли я почала вишивати на нашій вісімці проліски, ти прийшов з ножицями.
Солона вода заплямувала мій конспект, і я злякалась, що з ним буде те, що з моїми новими чоботями, коли посипали сіллю, щоб не ковзати.
Зрозумівши, що дурниці в голову посилає мені бездна, я посміхнулась, вона йшла назад.
Аптека була поряд…∞
