Зашепотів, загуркотів мій рідний ліс
І листя жовті падають у долоні.
Мій Вітер вільний ти б мені приніс
Дощу свободи, бо живу у полоні.
Хай зливою у річки мої течуть вірші,
хай хмариться і грім гримить усюди.
Запалить блискавка вогнем олтар душі,
Щоб від дрімоти пробудились люди.
Не зафарбуй, не полони прошу,
Хмаринами над лісом чисте небо.
Душа і тіло прагне вже дощу,
В живій воді велика є потреба.
Хай небеса відкриються в цей час
І сяйво сонячне зігріє сподіванням,
З яким творив і жив тоді Тарас -
У першим своїм творі і останнім.
Нехай в нас оживуть слова Франка,
І співи чисті Лесі Українки,
Сатира Котляревського їдка,
Покличе нас відповісти за вчинки.
Зашепотів, загуркотів мій рідний ліс;
Чекають спраглі люди "Буревію".
Мій "Буревію", ти б мені приніс
Хоч трішки правди, - від брехні хворію.
Нехай наповниться мій дивний ліс, мій гай,
Пташиним співом у часи останні.
Печуть у хатах люди каравай,
Живе народ у добрі і сподіванні.
Той "Буревій" несе над лісом зливу,
І він очистить гай від бур'яну,
А я, віддавши Господу данину,
У молитві руки угору простягну.
