Я не можу вичавити зі себе й півслова на день,
я не можу погоджуватись зі всіма
ознаками шизи
у дзеркалі бачити відбиток
чиєїсь руки
стверджуючи що це
господня метаморфоза
тверднути у твердині
чиїхось очей
грати в гамівній
на сліпих акордах
відчуваючи,
але не зобачивши шляху
до передсмертних втеч
я ж не буду кричати
як жінка «я течууууууу»
адже це навіть не кров
а цемент
прогнилої спадщини,
що дісталась
мені
від них,
я бував у туалетній
кімнаті
це напевно
все що я бачив,
санітарно-чистий
світ,
в якому руки
мої точили
ножі,
ніжки
ніжки
чужі
вже звисають
догори ногами,
і здається
що це
я повісився
не дочекавшись
повного розвіту
Православ’я,
і здається
це не я
весь цей час
тік
