Доброго ранку, тобі золотаве сонце,
Ти знову торкаєшся мого підвіконня, моєї душі,
Так, ти не вибагливе зовсім, рум'яне, величне.
Ой! Знов усміхаєшся тепло якійсь незнайомці…
І прориваєшся паростком в дивні вірші.
Знову закохуєш в себе, тим ароматом чудовим.
А яке ж ти для мене зовсім незвичне…
Кожного разу цікаве і рідне, щось недосяжне,
Для світу.
Доброго дня, тобі помаранчеве сонце,
Що ж засліпляй, я навіть сьогодні не проти,
Відблиски хай прикрашають сині озера й степи …
Хай виграють і співають саме отій незнайомці…
Я відчуваю тепло, то твій дотик.
Знову ти бавишся там на зеленім горбочку,
Добре мій друже, і пастушка ти приспи…
Нехай і він полетить у країну із мрій – приспи…
До зеніту.
Доброго вечора, тобі бурякове сонце,
Вже настала пора відпливати й тобі у човні,
Ти не сумуй. На тебе і завтра чекатимуть люди….
А головне – ти завше потрібен отій незнайомці…
Вона відчуває тебе, то твій дотик.
Не треба мабуть говорити, залиш і до завтра…
І знаєш попрошу прийди у самому любому сні…
Розкажеш можливо про очі коханої - мені…
А я щось тобі…
