Хосе Ламарк де Новоа (Іспанія) , У перших днях весни
Anch’io somo pittore *
(Correggio)
Йди, мила Весно, розжени собою
Страхи зимові та печаль у світі,
І чарівний розмай духмяних квітів
Полий ти щедро ніжною рукою.
Бринить повітря піснею дзвінкою –
Птахи, комахи цвіркають у вітті;
Луг розгортає шати барвно шиті,
Що сонце шиє ниттю золотою.
Все знову оживає: ліс дрімучий,
Долини, гори і річки співучі,
Де ластівка крило вмочає злетом;
І навіть я, старий, що вже кінця чекаю,
О, мила Весно, запах твій коли вдихаю,
Кричу: „Подайте ліру – буду й я поетом!”
* Я теж художник
(Кореджо)
Jose Lamarque de Novoa
En los Primeros Dí́́as de Primavera
Anch’io somo pittore
(Correggio)
Ven, Primavera: del invierno cano
Las tristezas ahuyenta y los horrores,
Y bellos ramos de olorosas flores
Vierte en la tierra con propicia mano.
A tu influjo se puebla el aire vano
De insectos y de pajaros cantores;
Luce el prado su manto de colores,
Que esmalta el sol, de mundos soberano.
Todo renace y vive: el bosque umbrío,
El valle, el monte, el murmurante río
Do moja el ala golondrina inquieta;
Y aun yo, a la vejez doblé la frente,
¡Oh Primavera! al respirar tu ambiente,
¡Dadme una lira! – exlamo – ¡Aún soy poeta!
