Погожий день. Яка чудова осінь!
Яка розкішна золота пора!
В очах її легенька мила просинь.
Вона мені подруга і сестра…
Складає тихо листяні узори
На тепле ще від літа полотно,
Десь вдалині жовтіють мужні гори
Мов у старому давньому кіно…
Загралось сонце листячком кленовим,
Шепоче казку теплий вітерець.
Красується намистом бурштиновим
Посланець сонця – ніжний промінець…
Сади... Вони ще пахнуть трохи медом,
Горіхом, що згубився у траві…
Земля вкриває плечі теплим пледом
І гріє руки в теплім рукаві…
Захоплююсь! Яка прекрасна осінь!
Синь з золотом – ліси і небеса…
Магічний спокій – шелест в безголоссі…
Предивовижна є твоя краса!
Гарна осінь і я таку люблю, саме цієї пори і "прийшла"в земне життя, шкода, що така золотиста швидко блякне під дощами та з холодом, гарних тобі і світлих днів, Наталочко
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З кожним роком збагачується, Наталю, твій духовний простір красивою поезією. Дійсно, мене втішила і причарувала предивовижна краса. Знаю, що українські осені бувають насправді золотими.Чудова поезія!!!
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Галинко, за такі теплі рядки...Гарної Вам осені, такої золотої та теплої!
