там, де кінчаєшся ти починаюся я.
місто поманить нас у таємну сповідь.
схованки не знайти, але ж в ній твоя
тепер владарює несамовито повінь.
кроком твоїм мій починається слід
там, де древні казки малює уява
під ногами тихенько потріскував лід
мене чомусь рятувала твоя поява.
небом твоїм мій починається сон
ляж коло мене, і тихо собі засни
межі полів малюють крило ворон
руки твої манять тепло весни.
я заблукала в лісі твоїх примар
вітер гойдає віти сумних дерев
ти у руках зАвжди тримав ліхтар
міцно тримав, наче оголений нерв.
не відпускай,і не дозволяй піти
місто сховає нас у вечірній аурі,
бо з тобою це зовсім інші світи
світи, у яких Петрарка пише до Лаури.