Невпевненості кроки, невідомо,
Чи то учора,чи через століття?..
Виженуть душу відчайдушну з дому,
Сумління розриваючи в лахміття.
Невпевнено, але тим більш страшніше,
Забувши знову врівноважить, терези?
Що відміряли біди, куди більше,
Гучніше шалу літньої грози…
Невпевненість розбудить Мінотавра,
У лабіринтах здійснення бажань,
Людську подобу, в образі кентавра,
Нездійснених химерних сподівань…
Це неминуче… бо зітліє в попіл,
Від темних сил народжена душа.
Жахлива, наче, в серце влучний, постріл,
Підступна, як духмяна анаша.
У хворій збоченій отій уяві,
Де власна велич, тьмарить і п‘янить,
Купатись хочеться у власній славі,
Невпевненості збутися кортить.
Проллються сльози,відчай, ріки крові,
Насичуючи вщерть амбітну суть…
І захлинаючись в оманливій промові,
Не стримує звірячу, дику лють.
За горизонти поглядом дістати
Із висоти свого дрібного зросту,
Народженому повзать – не літати…
Та знову, хоче… впевненості просто.
03.07.2014.
Гарний вірш. Хочеться побажати мудрості всім нам, щоб виправдати свою невпевненість, та дослухатися до голосу разума, коли "наполеонівскі" амбіції беруть гору.
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас якраз мудрості вдосталь...Та коли корона, як Вавілонська вежа...А з-за хмар людей не побачить...не те,що до мудрості дослухатись
неуверенность в себе заставляет сомневаться в своих силах, в поступках, в выборе, в себе... но иногда нужно сомневаться, чтобы не быть самоуверенным... вот эта грань довольно неоднозначна... Хороший стих!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лишь бы не патологическая навязчивая идея,по трупам к цели,ради самоутверждения