Одна лиш фраза й народився вірш.
Вірш як дитина, а я його татко.
Хоч не поет я, все ж пишу не гірш.
Також не мама я, а маю немовлятко.
Вірш треба пестити немов дитину.
Зрадлива рима часом може утекти.
Найважче знайти віршові дружину,
Найважче від біди остерегти.
У всіх дітей перехідний є вік.
І вірші також, дуже сильно емоційні.
А я людина! Я звичайний чоловік!
Та вже старий. Думки маю покійні…
Татко не я, ліричний той герой,
Який про вірші хоче більше розказати.
Як татко злиться, краще заспокой,
Щоб вірш спокійно міг собі літати.
Не може бути в клітці рима й вірш,
Так як не може бути музика без ноти.
Не має здатності вірш помирать скоріш.
І не стоїть відносно ноти він навпроти…
