Дививсь на місто я з свого вікна…
У спину меч встромив вечірній холод…
Та через думку, що іде війна
Не ліз у мене сміху п’янкий солод.
Трусилось тіло, по ночах не спав,
Забув про те, що вічність турбувало.
Душа кричала, біль в мені стогнав,
І моє серце дико закричало
«Скажи мені.. скажи мій «старший брате»,
Чому ти на мене прийшов з мечем?
Чому пускаєш ти на мене гради?
Й «рятуєш» серце миротворчим рогачем?
Чи може я тобі поганого зробив?
Скажи мені, коли на мене ти в образі?..
А ти, напевне, захотів собі рабів,
Та й мрієш ти у власному екстазі.
Але скажу тобі я – не радій.
Якщо заснув, прийде пора вставати.
Бо ти не до кінця ще зрозумів,
За смерть синів тобі відповідати.»
