Степан Руданский «Украине»
Ой из-за горы, из-за кручи
Слышен стон телег скрипучих,
Держит речь козак неспешно
Голосом могучим:
«Украина, Украина,
Моя мать родная!
Долго ль ещё над тобой
Будет власть чужая?
Долго ль ещё кровушку
Будут твою пить,
Твоих деток бедных
Во цепях водить?
Ваша слава - в могиле,
А свобода - в Сибири;
Вот что тебе, матушка,
Москали решили!
Позови же, Украина,
Бедная вдовица.
Может твой усталый голос
Детям вновь сгодится!
Может вновь развяжутся
Связанные руки,
Может снова зазвенят
Казацкие саблюки!
Может войско запорожское,
Разольётся морем,
А дивчина, как впервые,
Песней успокоит!
Тогда нас уж не забудут
И московские внуки,
Кровью пусть они заплатят,
Муками за муки.
Украина, милая!
Позови скорее,
Ведь сосут кровь нашу гады,
Сильней всё, сильнее.
****
Степан Руданський «До України»
Ой з-за гори, із-зі кручі
Та скриплять вози йдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, йдучи:
«Україно, Україно,
Моя рідна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?
Чи ще довго кривавицю
Будуть з тебе пити,
Тай діточок твоїх бідних
В кайдани водити?
Твоя слава – у могилі,
А воля – в Сибірі;
От що тобі, матусенько,
Москалі зробили!
Гукни ж, гукни, Україно,
Нещасная вдово!
Може діти на твій голос
Обізвуться знову!
Може знову розв’яжуться
Зв’язанії руки,
Може знову бряжчатимуть
Козацькі шаблюки!
Може військо запорозьке,
Як море, заграє,
А дівчина, як і вперше,
Пісню заспіває!
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Гукни ж, серце, Україно,
Та тільки скоріше,
Бо щодалі ссуть кров нашу,
Все більше і більше!»
