Вагон дрімав під шум коліс,
Співали рейки звичну пісню,
Десь за вікном ріка та міст,
Той, що у юності, колишній.
На мить припавши до вікна,
Все пригадалось там відразу,
Той міст в снах бачила вона,
В сні чула незабутню фразу...
Та раптом сльози чи слова,
Летіли з вуст як в невідомість:
"Ще в серці та любов жива!"
Усе це слухав незнайомець.
Не розказати не змогла б,
Так почуття палали в грудях,
Вже все одно як він осудить,
Що сказане хтось знати буде...
Вона замовкла, серцю легко,
Як скинула з плечей печаль,
Десь біль залишила далеко,
І світлий спомин як вуаль...
Галина Грицина.
