Після війни в цьому місті
Практично нічого і не змінилось,
Ось дивись - це будинок,
В якому я народився,
Це подвіря, в якому я виріс,
Це мій менший брат -
Мої сорочки він носив
на виріст,
Допоки сам не почав
Голитись.
Нічого не зникне,
завжди щось повинно
Залишитись,
темна пляма сонця,
Старі порізи на вилицях,
І навіть по смерті,
Коли, здається, вже
Нічого,
Залишається память:
Холодна як чорна твердь,
точна як старий
лічильник.
Шкода, брате, але тут
Нічого немає,
немає міста, вірніше,
немає нікого, хто його
памятає,
Тут немає ні твого дому,
І в тебе ніколи не було
Брата,
Все, що ти зараз говориш
правда -
Але лише твоя правда.
Це місто після війни
померло наче людина,
Порізане горло,
надірвана пуповина,
Нічого хорошого,
Нічого злого,
Тільки дими і собаки,
Якщо ти не боїшся смерти,
Чим я можу тебе злякати.
Втрата, - говорить він, -
Це коли сонце спікає серце
І залишається в грудях,
Втрата - це серпень,
Втрата - любов, яка
Розїдає зуби..
Страшно, коли тебе
Зі мною більше ніколи
не буде...
Страшно, що все завжди
Починається знову:
Ось мій будинок, в якому
Я народився,
Ось подвіря, в якому я виріс.
33 роки без смерті.
33 роки потому.
ID:
603957
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.09.2015 18:53:37
© дата внесення змiн: 03.09.2015 18:53:37
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
