сумні сади
поля самотні
холодний вітер
шум дощу
бреду одна
в самій безодні
й фарбую листя досхочу
для себе я любов відкрила
без неї змерзну-пропаду
шукаю в малюванні
крила
на диво
досі не знайду
я спокою давно не знаю
і витрачаю стільки сил
та вітер листя обриває
та дощ
змиває фарб розлив
творю терпляче все спочатку
на чари-барви не скуплюсь
все поприводжу до порядку
згустити фарби не боюсь
скрізь чародійно
пожартую
із сонця золото сточу
яскраво вишню розфарбую
химерно клена засвічу
тих
хто найбільше перепросить
лишу зеленими стоять
вербі лиш порум’яню коси,
у дуба ж
вуса хай горять
нехай коралово-червоне
глибоко-жовте й золоте
і малахітово-іржаве
світло-зелене
трав’яне
мідно-рожеве
винно-стигле
пастельно-жовте і каштан
кульбабове
морквяно-сизе
темно-бордове
тиціан
ясно-вогненне
синювате
охра
кармінне
кіновар
рубінове і геть строкате
ванільне
бронза і янтар
а ще північно-бірюзове
коричневе
гранат
горіх
десь шоколадне чи кленове
багряне
перше поміж всіх
жовтогаряче й променисте
сангіна
м’ята і лимон
малинове
бургундське чисте
і пурпурне
неначе сон
лишень не буде сумно-сірим
мов смуток мій, мов самота
нехай усі шукають крила
краса хай в душах пророста
в калюжах мокнуть витинанки
та нетривалий вернісаж
бо мовчазні туманні ранки
мене сховають
мов міраж
Richterе!
