В очах веселка кольорова,
Яскраво будить почуття,
Без неї все так тимчасово,
А в ній є потяг до життя.
Ти пронеси веселку милу,
Довкола світу пронеси!
Без неї де шукати сили
Щоб далі жити без краси?
Тому люблю, люблю щоразу
Цей довгий посмішки політ,
Його перлини і алмази
В яких вмістився цілий світ.
Люблю його і в час печалі
І в плині радісних годин,
Без нього, де я не причалю
Маяк не світить ні один.
Казкове світло! Ох, зелене!
Не знаю я, та знаєш ти
Чому в шляху твоїм до мене
Назавжди спалені мости.
По цьому попелі дістатись,
До тебе крізь стіну дощу
Ніяк не можна. Щоб не здатись
Я над розламом пролечу!
Ти подивись - лечу як птиця:
Хвіст у безодню, крила в вись!
За обрій де очей зірниці
В руках Беленуса сплелись.
В дорозі цій горить зорею
Гарячих губ нетлінний жар,
Душа палає, а за нею
Кругом по світу мчить пожар.
Я долечу! Хоч птах останній
Ніщо не збудить у тобі,
Ти не сердись, він із коханням
Жив в довгій, вічній боротьбі.
Великі люди теж любили
Я не великий, тільки все ж,
Люблю твій голос серцю милий
Який ти світу віддаєш.
В тобі гармонії скрижалі!
В тобі рум’янку дивний ріст!
І руки ніжні тонко зжали
Моїх фантазій пересвист.
Тебе люблю неначе вперше
І мов востаннє у житті,
Хто цей порив нездібний зменшить
І серце лишить в пустоті?
Собі шепчу - якщо любити
То до останньої сльози!
Безпечний дурень, хочеш жити
То сані вгору все ж вези!
То ж я везу. Вгорі богиня
Очей несила відвести!
Скажи ж мені, скажи єдина
Невже згоріли всі мости?
Невже ніде не знайду латки,
Щоб доторкнутись до весни?
Весни тієї, що в достатку
Ти випромінюєш крізь сни.
Хай не знайду, з тобою поруч
Перетерпіти можна все
Ти засмієшся, заговориш
І радість смуток весь знесе!
Твоїми чарами зігрітий,
Серед веселкових доріг,
Я розкажу, що все ж на світі
Тебе люблю я більше всіх!
