Майже кожна осіння ніч
починалась для неї однаково :
Не встигала чиркнути сірник
і зчинити галас,
відображень своїх лякалась
у химерах столового срібла.
Одягалась у чорне, зблідла.
Замість сну вона просто плакала.
Дуже рідко вмикала світло
і на стінах виводила вектори :
Так робила,щоб вигнати страх.
І варила каву,
З ніг на голову все повертала,
поки в двері стукала злива.
Та вона, ще вночі щаслива,
Прикидалася зранку мертвою.
Прокидалася з новою силою
Мала звичку всміхатись йому,
Хоч боялася ніжності.
Більш не знаходила тем,
з нею поряд сьогодні Шопен
Із платівки на згадку.
На портрет одягала краватку
з ароматом морозу і вічності.
Коли раптом ще тепла зі сну
зустрічала хлопчиська із Бостона,
То всміхалась.
Шукала гроші...
“Обійми мене, мій хороший “.
Він долоню їй клав на плече.
Все. Від нього вона не втече.
...І згасали дві темні постаті.
