Війна війною, а життя іде.
Десь дощ крапить,
Десь сніг ще не сповзає,
Хтось у добрі біди собі не знає,
Когось життя наосліпки веде.
І тихо так в просторих кабінетах
Де шепче зиск, а совість же мовчить,
Там павуки плетуть свої тенета,
Як це було і з ними, і до них.
Все залишилося змінивши свої назви,
Пакують правду в нові воронки
Й по кладовищах розпихають в ями,
Поклавши зверху мов печать вінки.
Життя ж іде, понуро так плететься,
Утративши надію вже на те,
Що просто так нікому не минеться
І з рук ніколи більше не зійде
Обман і зрада рідного народу,
В них забуття дітей проливших кров
Щоб ми були, ну а війна війною.
Сховає сльози України, дощ …