в той час, як січневий сніг замітав знелюднені Чернівці
і джаз було чути лише у одній випадковій кав'ярні,
ми цілувалися, сидячи вдвох на жахливо тісному стільці
і вголос читали Алана Ґінзберга в оригіналі.
коли близько п'ятої ранку Керуак впав зі стіни,
ти радісно крикнула: "слухай, ми все ж розірвали тишу!"
любов - це можливість хоч трохи побути дітьми
і відчувати світ як поети, дихати справді глибше.
на вулиці -20. єдиний плюс - це відсутність циган,
ми замикаємось у підсобках старих універських підвалів.
по вулиці Кобилянської ходить безцільно сам
веселий китаєць, який в Україні шукає Дао.
єдина радість за день - це світлі платівки Івасюка.
ти струшуєш з мене сніг, знімаєш свій мокрий одяг.
тепер у міському театрі теплою стане твоя рука,
і близькість високого вмить розіб'є мою емоційну колоду.
відразу ж опісля вистави впадемо на свіжий сніг
дивитися на зірки крізь ритми улюблених віршів,
читати тіла одне одного по складах, забувши про часу біг,
у змерзлому місті створивши приватну тепличну вічність.
p.s. любов та нові ідеї народжуються за неймовірно схожих обставин.