Була шоста ранку, А. сидів на ліжку, в тисячний раз прокручуючи дії на балконі все це було схоже на сон, але якби ж він міг спати. В його голові переплітались питання, на які він не знав відповіді. Продзвенів будильник і А. зрозумів, що час збиратись на роботу. Він сходив в душ, одягнувся, заварив кави, але не пішов з нею на балкон так, як це робив за звичай, його відмовив страх, страх перед тим, що слідів не буде, а це означало б невпинне наближення до межі, яка відділяє нормальний психічний стан людини від божевілля. Для А. ризик зійти з розуму був досить високий. Він розумів це і тому намагався відкинути думки про нічну пригоду і налаштуватись на звичайний робочий ритм, він вирушив на роботу. По дорозі до автопарку А. дивився на сіре небо, яке ось ось вибухне новою порцією снігових пластівців, на дерева, автомобілі, людей, на все окрім снігу, що рипів під ногами «Рип – рип, рип - рип». Він намагався переконати себе, що нічого не сталось з надією, що мозок повірить в це і зітре з пам’яті нічні події. В автопарку на нього чекали невтішні новини.
Зайшовши на територію А. помітив групу робітників які весело щось обговорювали, він попрямував до них і з метою вияснити що є причиною такої радості, запитав у першого зустрічного, в чому справа. Це був невисокий чолов’яга на вигляд п’ятдесяти років в величезній пуховій шапці, що робила його схожим на гігантського опенька з руками, ногами і червоним від морозу носом. Опеньок заговорив напрочуд гучним басом « - Відбій роботі, командир, сніг зробив нам вихідний, засипавши дорогу до лісу так, що там і танком не проїдеш. – Сказавши це, чолов’яга розплився в посмішці. – Дякую, сказав А. – посміхнувшись у відповідь, та новина була зовсім не радісною для нього. Він надіявся, що ліс відволіче його від зайвих думок і повністю затягне в свій власний світ, наповнений зимовою тишею та незрівнянною гармонією буття. – Все відносне, -- подумав А, дивлячись на «опенька» та інших людей, які раділи несподіваному вихідному, далі розвернувся і пішов геть з автопарку, але бажання повертатись додому він не мав, тому А. попрямував до зупинки, де сів в маршрутне такі, яке прямувало до центра міста. Він стояв в кінці автомобіля, тримавсь за поручні і подумки рахував кількість зупинок, які робила маршрутка, адже тільки так можна було зрозуміти де він знаходиться. Мороз вкрив вікна білим, непроглядним інієм і дорогу бачили лише водій, та люди, що сиділи біля вікон. Останні, теплом своїх рук, розтоплювали іній на склі, утворюючи маленькі кружки, через які було видно вулиці та будинки. Для А. це нагадувало ілюмінатори на борту літака, він ніколи не літав і політ був однією з його заповітних мрій.
А. вийшов на потрібній зупинці і направився в місце де працював його єдиний друг, якого звали Карл Корнеггі, за покликом життя він був барменом, професію мав аналогічну. Знайомі вони були з дитинства, зростали в одному дворі, разом навчались в школі і мали спільні інтереси та світоглядні позиції. Карл був єдиною людиною з якою А. підтримував зв’язок такий тривалий період часу, спілкування з ним було напрочуд легким на відміну від спілкування з іншими людьми. В молодості А. і Карл багато часу проводили разом та доросле життя поглинуло їх обох і зараз вони бачились в край рідко. В останнє зустріч відбулась місяць тому на дні народження їх спільного знайомого, тоді Карл добряче випив і ледь не влаштував бійку з одним із гостей, що ненароком вилив сік йому на сорочку, А. сильно постарався, щоб відтягти друга від гостя і ще більших зусиль йому коштувало завести його додому. Гарний був вечір.
Прямуючи в бар А. відчував дитяче нетерпіння і бажання зустрітись з старим другом, він знав, що як тільки його побачить, бажання розвіється, зникне в небутті, як ніби ніколи його і не було. Та зараз він йшов пришвидшеним кроком, минаючи будинки один за одним, поглядом шукаючи вивіску з назвою потрібного йому бару.
«Квартира» таку назву мав невеликий андеграунд бар, в якому працював Корнеггі Був ранок, він тільки прийшов на роботу і почав облаштовувати свою барну стійку, поновлювати алкоголь та доставляти бокали. Зробивши все Карл вирішив добавити собі енергії і випити чашку кави. Заваривши міцної арабіки він вже зібрався сісти та насолодитись першим ковтком, але його зупинило скрипіння дверей та чиїсь кроки сходами. – Кляті алкоголіки, в таку ранню годину і вже ідуть випити, -- подумав Карл і поставив чашку на барну стійку. Та побачивши в дверях першого відвідувача, бармен розплився в посмішці. Перед ним стояв високий худорлявий чоловік, років тридцяти, з білою шкірою і такими мішками під очима, що дивлячись на них здавалось ніби він не спав вічність. Це був його старий і справжній друг А.
– Ну привіт друже, -- Промовив А. пожимаючи величезну руку свого товариша. Карл вже більше дев’яти років займався пауерліфтингом і його, без того велика постать, зараз була схожа на височенний валун, що якимось дивом стояв вертикально на двох опорах і не падав піддаючись силі тяжіння. – Кави, -- запропонував той, замість вітання. – Від кави я б не відмовився, та налий мені краще чогось міцнішого, -- промовив А. всідаючись на високий стілець поряд з барною стійкою. Карл подивився на свого друга, стурбованим поглядом, він знав, що А. не п’є і на це були певні причини. Справа в тому, що в момент коли організм переповнений алкоголем, всі свої сили він кидає на вивільнення себе з обіймів вжитого спиртного, людина втрачаючи свою енергію, засипає і відбувається неприємний для неї процес трезвіння, але так як людина спить, дискомфорту вона не відчуває, та згадує про всі радості похмілля, лише зранку. З А. ж ситуація була де що інша, він не міг заснуть і навіть після великої кількості випитого, організм не забирав останню енергію на боротьбу з сп’янінням, А. трезвів дуже повільно, відчуваючи весь процес з його початку і до вирішального кінця.
– Щось трапилось, -- промовив Карл, міркуючи чи варто задовольнити бажання свого друга. – Поки що я не знаю трапилось щось чи ні, але вже цілком усвідомив, що випити мені необхідно. – Промовив А. з таким впевненим та серйозним поглядом, що бармен одразу ж потягнувся за пляшкою старого коньяку, який він беріг для особливих гостей. – А я все ж вип’ю кави бо день обіцяє бути довгим, а всю попередню ніч я те і робив, що прокидався аби втихомирити Дума, який бігав як навіжений по хаті і люто гарчав. Карл жив в великому будинку за містом в компанії свого вірного ротвейлера, якого він, по причині морозів, тимчасово виселив з воль’єра забравши до себе в дім. - Ти з’ясував причину його неспокійної поведінки? Запитав А., зробив перший ковток і одразу ж відчув тепло, яке почало розпливатись по всьому тілі, коньяк дійсно був відмінний. – З’ясував і уже замовив сигналізацію, яку проставлять по периметру будинку. Кляті грабіжники, швидко ж вони зрозуміли, що я пса в дім забрав. Уявляєш, виходжу зранку на двір і бачу сліди на снігу, від воріт і до входу в будинок, але чомусь вони обриваються біля дверей, -- В А. мурашки побігли по тілу, невже це відбувається не тільки з ним, хто ці люди? від питань занило в висках, він зробив великий ковток з бокалу і почав слухати припущення друга, що до обриву слідів. Карл продовжував розповідати. -- Можливо вони по під стіною пішли, там снігу не було, відповідно і слідів не видно, взагалі дивні якісь грабіжники, взимку ходять в легкому взутті бо сліди були точно від туфель чи чогось подібного. – А згадав відбиток босої ноги на балконі, відчувши гостру необхідність повернутись до себе в квартиру і гарненько все обдумати, він зробив останній ковток допивши коньяк та попрощався з другом. – Якщо щось дізнаєшся про тих грабіжників, дай знать, -- сказав А. на виході з бару.
ID:
646136
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.02.2016 22:02:39
© дата внесення змiн: 22.02.2016 22:03:10
автор: Олексій Сонях
Вкажіть причину вашої скарги
|
