"Нам приносять літа журавлі, а не весняні ластівки"
І мелодія літа тихіше звучить вдалині.
І малина гіркою стає на вустах моїх –
Й знову тугою й смутком відгукують думи мої.
А вже діти давно називають мене ніжно мамою
І вже вкотре у вікна до нас загляда суєта.
І тривожать печалі і біди душевною раною -
Осінь в душу прийшла, тихо смутком на плечі лягла.
Я життя полюбила, а воно відлітає лелекою.
Запізнилася я із словами подяки за все.
Доле, доле моя, поведи мене гарною стежкою,
Щоб трава і роса, щоб кульбаба весняна цвіла.
Віддавала любов, намагалася бути я мудрою.
Захищалась від зла, посміхалась рокам, як могла.
Я любила життя і була завжди щирою й доброю,
Я на крилах, здавалось, всю землю, як птах, обняла.
З останнього рядка очевидно, що обійми у вас найкрилатіші 
