Я не хочу війни…
Хочу, щоби її загасили,
Бо гіркі полини
Залоїли в мені кожну кліть.
Хіба можна забуть
Материнське ридання над сином,
Із АТО що прибув?
Хіба може таке не боліть?
Не двоколірний світ –
Ми про це не сьогодні дізнались.
Найстрашніше ж, як він
Одягається в чорну чалму,
Коли землі в крові,
Коли люди живуть біля згарищ,
Коли падає квіт
Із питанням, останнім: «Чому?»
Я не хочу війни,
Щоб зірки без причини згорали.
Чим юнак завинив,
Котрий місце у небі зайняв?
Де ж та правда, скажіть?
Божа сила чом тих не карає,
Хто не знає межі
Й руку хто на хлопчину підняв?
Не один ще впаде,
Та залишить нам віру й надію,
Щоби завтрашній день
Попіл згарища не притрусив,
Щоби він і вона
Квітам, сонцю і дітям раділи,
Щоби жодна війна
Наші долі не сміла косить.
21.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
НЕЗАЛЕЖНОСТІ – Двадцять пять років!
Запам’ятаймо: старі і малі!
Що МИ-не бендери, жиди й москалі!
Закарбуймо у словах і на ділі!
МИ-УКРАЇНЦІ на нашій землі!
Гарячі серця! Патріоти і ні!
Не сіймо ворожнечу між нами! Рубаймо на пні!
Життя одне! Хай будуть цілі одні:
БУТИ МИРУ! ВІЙНІ-НІ! НІ-ВІЙНІ!
,потрібно частіше нагадувати про це.Дякую Вам за вірш. 
