Пісок кипить, розжарений на сонці,
і жовтий колір заливає взір;
так хочеться скупатись в ополонці,
й на небо глянути з лісистих гір.
Цей світ не так прекрасний як гадаєш,
в душі багато буде різних ран,
тому в пустелі просто в твердь пірнаєш,
не думаєш, що це простий обман.
Нема нікого, ждеш лиш допомоги,
та це міраж, - з тобою лиш вона,
пекельна спрага,- давить до знемоги,
неначе воля, а в душі тюрма.
І б'єшся тілом об пекучу пустку,
жага життя веде тебе вперед,
і тілу тлінному немає спуску,
ідеш на дно, між сонячних тенет.
