|
( етюд)
День, передвіщаючи негоду, ступив на землю несміло, ліниво, похмуро. Декілька раз виглянуло, ніби соромлячись кого, ранкове сонце, яке потім зникло у сіруватому небі десь далеко за глибокими хмарами, що пливли повільно і безтурботно по бездонній небесній гладі.
Вітер ще з учорашнього дня, угамувавшись, спить собі десь у соковитих зелених шатах, навіть не навідавшись у гості, не пробігши по високих травах, обтрушуючи росу, якої майже не було .
…І тільки думки, ніби розгнуздані коні, біжать, летять пустопаш, не знаючи ні доріг ні стежок, у незрозумілі, нескінченні далі, долаючи кілометри. І не зупинити їх, не приборкати, не втихомирити… Навіть дощ, який підкрався непрошено, проливаючи щедро сльози, не притримає їх. Великі каплі в дружному хороводі витанцьовують на асфальті під вікном, схиливши у смуток пониклі, промоклі квіти, свій красивий, але холодний і зрадливий танок.
Дощ співав свою улюблену пісню, а серце, переповнене жалю і смутку, щеміло, боліло, виривалось і бігло, доганяючи думку, …до Тебе навстріч…
Вони летять в парі - обнадійлива думка і закохане серце, міцно обнявшись, кудись у незрозумілу, безкінечну даль. І не зупинити їх ні проливному дощу, ні відстані, ні мовчазним самотнім вулицям… Нікому!
Останній часом думка часто прибігає до Тебе. Ти відчуваєш?... Покрутиться близенько, несміло доторкнеться до Тебе, загляне в вічі і…повертається, ніби обшмагована батогом, зболена, знесилена, зів’яла….
В Тебе також дощить… І мабуть саме це, держить Тебе у похмурому полоні промоклих днів. А я чекаю…
А я не боюся дощу, не боюся зливи, бо думка про Тебе, солодкий присмак не закінчених фраз несуть у незнані і такі жадані обійми Твоїх рук – такий теплих і ніжних – ніжних…
А дощ співає! Співає чи плаче? Та я все одно в полоні його жадних і міцних обіймів, обцілована наскрізь його настирливими вустами, І вже не зрозуміло, де закінчується дощ, і починаєшся Ти…
А завтра буде новий день, теплий, світлий, вимитий старанними дощовими потоками, з сонцем і свіжістю. А ще, щедрий на щиру розмову, на зустріч самотніх душ, які прилетять одна одній навстріч. Буде день, той вимріяний і вистражданий. День, в якому будеш Ти.
18. 07. 2018 р
ID:
799830
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.07.2018 23:26:55
© дата внесення змiн: 18.07.2018 23:26:55
автор: Валентина Рубан
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прочитала одним подихом, дуже сподобався твір! Віриться, що дощ припиниться, визирне сонце і зустріч відбудеться! Щастя Вам, Валечко!
Чудово і цікаво!Дуже гарні,щирі почуття!
