Втікали від буденності
і на хиткому стрілися мості...
Втомилися від звичного
й пірнули в забуття - в обійми зради.
Забракло сил і віри нам
здолати це в собі насамоті.
В пориві сходим з розуму
й не просим в серця дозволу й поради.
Поранилися пристрастю,
ховаючись від вітру і дощу.
Громами й блискавицями
кричало небо... Ми його не чули.
Над вістрям леза ніжності
з тобою у сплетінні... Я лечу!..
Ми завтра пошкодуємо...
І змиє нашу ніч гроза в минуле.
Розділені світанками,
щоразу вкотре каємось. Але...
При кожній новій зустрічі -
розхитуємо міст гріхопадіння.
В ту саму воду канемо
й ховаючись під хвилями, пливем -
аж до зорі останньої,
де знову зустрічаємо прозріння.