. Правиця із чужим ім’ям,
несе на Русь із сіверської нерусі
то дерева,
то припіщень,
то буй-туман,
переміжаючи обмовку течії
в кишенях звив,
стоячою від північ/руше/вітер
хвилею;
Такою, що її не ждав,
очікуючи від осоч та осокорь,
обідньої,
дзвъньчайну привізню…
Дорожче те лиття,
чий пломінь їсть
чарівну руну,
про що вся папороть цвіте,
латаття вирізьблень плете,
та дощ скарби із нього творе…
Ото, вони, що вірнії - такі:
най, наче варені
на спечої сльозі-засліпі,
а – вър-веренги,
яко гурт сказав:
не претикаються об щодень сплав,
тримають норови,
які обіцяно:
дубовії, не липні,
виразні…
Одразу по злиттю –
ліворуч суне, суне;
І як стає із двох одне –
крізь п’яльці виплечень тече,
та чортом нове ложе оре…
образність і нові слова просто змовчу, бо то є Щось!
