Колихала дитя мати
Й жалібно співала,
Почав голос в ній втихати,
Наче вже дрімала.
І приснився сон невдовзі
Про долю малого –
Бачила його в дорозі,
Бачила сумного.
Повертався з чужих країв
До рідного дому,
Півжиття свого прогаяв
І в стрітить нікому.
Як поїхав, та й поїхав –
Новий світ, дівчата…
В дома невелика втіха,
Ще й хворая мати.
В чужих радість так не довга,
Забави скінчились,
Спом’янув свою небогу,
Очі сліз налились.
«Повернуся я до дому,
Матір розпитає –
Про мою злиденну втому,
Як серце страждає...»
Він приїхав, в руках квіти,
До дверей прямує,
Ноги самі хочуть бігти –
Рідний запах чує.
Відкриває двері хати,
Заходить, ой Боже!
В труні лежить рідна мати,
В своїй смертній ложі.
Закричало дитя криком
Й матінка проснулась...
Щоб не став цей сон тим лихом,
До Бога звернулась:
Пошли, Боже, цій дитині
Правду й легку долю,
Не таку як сиротині,
Пошли добру, молю!
Щоб по світу не скиталось
Батраком злиденним,
Свою землю не цуралось,
Не було нужденним:
Ні захисту ні любові
Й у рідному краю,
Чи в ділах, чи просто в слові
Хай лиха не знає.
І благаю тебе, Боже,
Почуй мене, зглянься,
Хай країна наша зможе
Дати дітям щастя!
28.02.2010
