Холодно…голод…мука… Ворони ситі...
Мариться щедрий колос, жнива, снопи.
Мама виймає хлібець із печі житній,
Тато нас вчить святого: «Не цуп, не вбий…».
Бабця сидить на призьбі, квасолю лущить,
Дідо старого воза латає… Сон…
Хочу кричати вголос і якнайдужче,
Біль без кордонів, оргії… Де кордон?
В’яло сповзає вечір зі стріх, одвірків,
Плачуть безхлібні, спраглі, голосить дзвін…
Діти… голодні діти… було їх кілька…
Батько уже не чує, вмирає він.
Гнеться стара халупа все нижче й нижче,
Крушаться вікна, стіни, зогнилий під.
Сниться, що мати рідна вечерять кличе…
Місяць по ріках болю іде убрід…
Холодно… голод… мука… забуті села,
Страшно лягати спати, бо сниться хліб.
Молиться сивий старець, а лихо – меле
Чорну святу землицю на свіжий гріб…
Л.Шмигельська
