Коли вирвешся з будня тенет,
Вечір ковдрою ніч накриває.
Я згадаю Петрарки сонет,
В нім любов до Лаури палає.
Лине світом та чиста любов,
Крізь століття до нас долітає.
Серед шелесту трав і дібров
Молодим свої чари вручає.
Пам’ятаємо ті спориші,
Де по росах ми юні бродили,
І плетуться в рядочки вірші,
Про часи, де ми ніжно любили.
Та летять, відлітають літа,
Скроні памороззю покриває
Не черствіє, не в’яне душа,
Бо вона у сонетах літає.
