А ти таки Жовтень:
ти золотом пишеш, охрою –
Художник натхненний
пригубив терпкого вина…
Запалимо, Жовтень?..
Ревнивиця осінь з тобою
Вальсує так млосно –
і грає жагою струна.
Запалимо, Жовтень?
Зірвемо убір з горобини…
З берізками в північ
водитимем вальс-хоровод…
Із вітром у парі
ганятимем зграї пташині
І збуримо плеса
осінніх остуджених вод…
Бо ти таки - Жовтень:
насипав прощального злОта,
Мазками ясними
забарвив знайомий пейзаж…
Така твоя, Жовтню,
осіння рутинна робота –
А світ поринає
У сонячнобарвний міраж…
Прощаємось, Жовтень?
Богема, художник, богема…
РозІп’ємо в парі
прозорого жАлю бокал…
Чому так бентежить
одвічна осінняя тема?
Прощаємось, Жовтню?
До зустрічі, красеню… Жаль…