Самотнє дерево в полі
Сягало корінням Небо,
Верхів'я цілувало Землю.
І бачило воно не так як всі,
І знало, що це прекрасно,
І знало, бо звикло,
І думало, що так і має бути.
А вітер взяв і перевернув дерево!
Зобачило воно все в інших перспективах.
Страшно, бо не звично,
Страшно, бо не знаєш як просто стояти, а це те, що ти вмів все життя і те, що ти робив.
А чи це так правильно деревам бути? Догори, до Сонця личком?
А що було до того?
Тож бачило гілля комахи різні і тварини дивні, і гомоніло з ними, і чаювало, і купа квітів-трав було навкруги!
А тепер бачить щось крилате. А! Птахи! Але ж чужі! Такі далекі!
Засумувало воно за кролями в своїм гіллі, за мишками та їжачками.
Тепер стоїть як всі і гине.
Бо вітер так схотів, а дерево наївне увірило. Не всі вітри хороші.
Реальність живе в тобі, а не у думках інших.
Вибирай свою.
(с) Ольга Баландюх, 07.11.20
