Дощик, Божа роса,
Її личко умила,
Мов хотіла сказать:
«Чом так рано втомилась?»
Ледь минуло цій жінці сорок,
Як у засвіти відійшла,
В спадок дітям лишила… сором
Й хрест з могилкою край села,
Й біль невипитий, полиновий,
Адже мами у них нема,
Й правди зерна, вже без полови…
В серці кожного з них – зима,
Бо ніхто вже їх не пригорне
Материнським легким крилом,
Не підставить плеча в час горя,
Не посадить так за столом,
Як це робить лиш рідна мати,
І чужим їхній став поріг.
Він також буде сумувати…
Боже, чом її не вберіг?
Будуть роки життям котитись,
Усього буде і в путі,
До матусі ж не притулитись
Двом синам більше у житті…
30.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
співчуваю 
