Я буду сумувати,
Крізь сон тебе гукати,
У ліжку знов шукати…-
Немає…
На клапті буде рвати-
Я ж міг не відпускати…
Стискати і тримати
До краю…
То, бачу, не здалося,
Що то твоє волосся
Для мене заплелося
У грати.
І зовсім не тривожить,
Що вже втекти не можу.
Лиш став твій погляд кожен
Чекати.
Та й ти ледь-ледь трималась,
В обіймах розчинялась…
Ми душами торкались,
Не тілом.
В душі волав до тебе:
-Не йди, молю, не треба!
Тепер ти всі потреби
І сили.
Хоч бомби, хоч гармати,
Мав просто обіймати,
І все міцніш тримати
За руку.
Мов хтось відрізав крила,
Коли в машину сіла…
Дверцята зачинила
Без стуку.
Очима проводжаю
Як в безвість відїзджає,
Що душу зігріває
В морози.
Слова забрала й рими
Стають вірші кривими -
В них кожне слово мимо...
Та й проза…
Та й все, що не про тебе
Тепер жену від себе.
-Ти більш за кисень треба,-
Волаю.
Благаю, повертайся
І назавжди лишайся.
У кожнім сні з'являйся -
Чекаю!
