Про роман Гері Блеквуда “Писець у Шекспіра” (Gary Blackwood, ‘Shakespeare's Scribe’, 2002), другу частину трилогії.
Цей роман продовжує розпочату в романі “Крадій у Шекспіра“ (Shakespeare’s Stealer) розповідь юним читачам від першої особи про Віджа, хлопця-сироту, який потрапив внаслідок своєї вимушеної спроби записати, тобто вкрасти для свого господаря текст “Гамлета“ до трупи “Слуг лорда-камергера“ і став там актором-учнем, виконавцем жіночих ролей. Перш, ніж розповідати про книгу “Писець у Шекспіра”, треба, по-перше, визнати, що сюжет попереднього роману “Крадій у Шекспіра“ перестав, як виявляється, вважатися історичним: ця книга – кінця XX ст.., але вже мало хто вірить у стенографів, які записували, як Відж, у єлизаветинському театрі повністю текст п’єси для конкурентів. Все ж роман “Крадій у Шекспіра“ є і користується успіхом. Отже, історична версія породила літературний факт: якщо навіть саме таких крадіїв не було в історичній реальності, вони є в літературній. По-друге, треба нагадати, що доля літературних і кіношних продовжень часто вважається суперечливою: на них чекають завдяки успіхові попередньої частини, але ж вони щодо неї вторинні, що може зашкодити їх популярності. Тому автор має вигадати щось нове, чим продовження збагачувало б історію, розпочату раніше.
У романі “Писець у Шекспіра” Відж продовжує служити у трупі “Слуг лорда-камергера”, вдосконалюється як актор, краще взнаючи це ремесло й мистецтво, разом з іншими юними акторами-учнями допомагає і прибирає в театрі, також приносить користь як лікар. Найбільше за все в світі Відж боїться бути вигнаним з трупи “Слуг лорда-камергера” за недостатньою придатністю. Хоча він і вирішив на час дії роману, що акторство – різновид безумства, він дорожить приналежністю до акторської трупи, тому, що це – найближча відома йому, сироті, подібність до сім’ї.
У романі, можна сказати, два сюжети. Один – атмосфера дії, але й те, заради чого насправді роман написаний: продовження розповіді про єлизаветинський театр, який показаний юним читачам початку XXI ст. зсередини. Про що саме тут йдеться? Про епідемію чуми, через яку вистави мали припинятися. Про гастролі: “Слуги лорда-камергера” вирушають з Лондона на гастролі, бо в столиці вони через загрозу чуми грати не можуть. У провінції їм також часто відмовляють у можливості вистав: побоюються то чуми, то розладу моральності, який може привести чуму як покарання з небес. Друг Віджа Сандер, який залишився в Лондоні, ближче до кінця роману гине від чуми. Ще в романі йдеться про шахрайство: фальшива трупа “Слуг лорда Пембрука” їздить тими же землями, що й справжні “Слуги лорда-камергера”. Також йдеться про конкуренцію в театрі і особливо про відоме суперництво між дорослими трупами і трупами хлопців-акторів. Фігурою, протиставленою Віджу в цьому романі, стає прийнятий з трупи хлопців-акторів до “Слуг лорда-камергера“ юний виконавець жіночих ролей Сал (Салатіел) Пейві. Актор він талановитий, тому як конкурент для Віджа небезпечний. Більшу частину дії Сал Пейві представлений як фігура несимпатична: з дорослими акторами-пайовиками він люб’язний, з юними учнями зверхній. Спершу в романі висловлено думку, що Сал Пейві може бути перевдягненою дівчиною – але ні, цей прийом вже був застосований у попередньому романі з Джуліаном, який виявився Джулією, отже, тут повторений бути не може. Сал Пейві також сильний як актор тому, що вкладає у ролі свою особистість, тобто – страждання, які він пережив.
Інший сюжет роману – те, що дає привід для раніше названого сюжету: розповідь про Віджа, про його дорослішання, про його розвиток як актора, який можливий тільки за його розвитку як особистості. Відж хотів би знати більше своєї передісторії, що складно для хлопця з сирітського притулку. Одного разу в нього знаходиться батько, солдат Джеймі Редшо. Мелодраматичний прийом? Та справа в тому, як тут з ним поводяться. Спершу Відж не відчуває прив’язаності: він не звик до того, щоб у нього був батько, як і, наскільки Відж розуміє, Джеймі не звик до того, щоб у нього був син. Відж-оповідач називає Джеймі не батьком, а по імені: у цьому начебто виявляється відсутність звички. Далі Відж намагається захистити Джеймі, коли того звинувачено у крадіжці грошей з театральної каси. У Віджа створюється, таким чином, конфлікт між товаришами і сім’єю. Та згодом з’ясовується, що Джеймі Редшо насправді не батько Віджа, а ще один шахрай, який скористався Віджем і вигаданою історією кохання до матері Віджа, щоб приєднатися до “Слуг лорда-камергера”; до того ж серед фальшивих “Слуг лорда Пембрука”, які стоять за Джеймі, знаходиться давній неприятель Віджа Нік, якого читач має пам’ятати за попереднім романом. У Віджа, який і не звик бути зачарованим, - ще одне болісне розчарування, але й ще одне набуття життєвого досвіду, збагачення особистості, хоча про це і складно говорити. І набуття має йому допомогти бути сильним актором.
Дві головні, які добре запам’ятовуються, фрази роману промовляють два протиставлені персонажі. Одну – актор Роберт Армін у відповідь на висловлений Віджем жаль про те, що Відж не знає, з чого його зроблено: “Я завжди думав, що те, з чого ти зроблений, не таке важливе, як те, що ти з цим робиш” (“Well, I’ve always thought that what you’re made of is not as important as what you do with it.”). Іншу – Джеймі Редшо у відповідь на зізнання Віджа, що той хотів би знати, звідки він походить: “Це неважливо. Що справді важливо, це де ти закінчиш” (“That’s not important,” he said. “All that truly matters is where you end up”) – і тут же Джеймі, якого Відж ще вважає своїм батьком, зауважує, що Відж не хоче закінчити так, як Джеймі. (“You don’t want to end up like me.”). Відж сам одразу ж помічає, наскільки слова Роберта Армина и Джейми Редшо схожі. Для читача, видимо, те, що головна думка романа висловлена двома протиставленими в ньому персонажами, які не домовлялися, має наголосити і на її важливості в романі, і на її обґрунтованості в житті.
Що автор вигадав нового, щоб продовження не губилося в тіні початку? Треба повернутися до заголовку. У цьому романі більше майстра Шекспіра і він ближчий до головного героя ; крім цього, Шекспір показаний за роботою. Почати з того, що в цьому романі з’являється молодший брат Шекспіра Едмунд. Зображений він несимпатичним, але знаменита за біографіями старшого брата історія з браконьєрством розказана як така, що відбулася з ним. (Приклад того, як у переказі герой подій може мінятися на іншого героя – або принаймні так запропоновано у цьому романі). Що до старшого брата Вільяма, у бійці йому зламали праву руку. Відж зробив перев’язку, але також має записувати під диктовку Шекспіра нову п’єсу. А яка це? ‘All is well that ends well’ (“Кінець діло хвалить”). Не найулюбленіша шекспірівська п’єса, а тут на неї звернено читацьку увагу. Шекспір не приховує від Віджа свого роздратування, коли п’єса не вдається, як і натхнення, якщо воно з’являється; за кілька миттєвостей, як і раніше помічав Відж, меланхолія обертається у Шекспіра на манію. Відж також помічає, що те, що Шекспір говорить у своїх п’єсах взагалі, також звернене й до кожної конкретної людини. У даному випадку Відж для Шекспіра – і перший читач, і спостерігач, і навіть почасти співавтор: це з подачі Віджа Шекспір вводить до п’єси слова “Кінець діло хвалить“, які згодом зробить її назвою: автор роману підтримує ту версію, що раніше п’єса називалася ‘Love’s Labour Won’ – “Зусилля кохання, які увінчалися успіхом”. Ще в іншому місці Шекспір висловлює думку про те, що добре було б зобразити у п’єсі людей, які ховаються за кущами: натяк на майбутнього “Макбета”. Хоча автор показує в романі і відомий практицизм Шекспіра, насамперед читач має запам’ятати Шекспіра, зануреного у працю. При цьому вони з Віджем не зближаються як друзі; між ними все ж зберігається відстань, яка лише іноді скорочується, бо вони працюють у парі.
Участь у створенні п’єси “Кінець діло хвалить“ сприяє тому, що Відж дуже добре розуміє її героїню, Гелену. Вона – його дзеркало, Відж порівнює себе з нею, відчуває з нею спорідненість. І це призводить героя роману до великої перемоги: Відж виграє у Сала Пейві виконавське змагання, кому має належати роль Гелени, та ще й так, що Пейві здається сам. Шекспір також висловлює Віджу своє схвалення: “З тобою в ролі Гелени, можливо, ця п’єса виявиться не настільки поганою”. Так Відж має стати співавтором успіху нової п’єси. Можливо, і її читач тепер зможе уявляти за фігурою її героїні, чия історія взята з новели “Декамерона”, також історію юного актора.
Роман має вселяти думку: те, як людина робить свою справу – наприклад, на сцені – залежить від того, яка це людина, що вона знає про себе і як розуміє те, що знає. А п’єсу ‘All is well that ends well’ (“Кінець діло хвалить”) роман закликає своїх читачів перечитати або прочитати вперше.
ID:
986311
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.06.2023 15:50:37
© дата внесення змiн: 16.06.2023 15:52:07
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
