Як була маленька, всіх любила,
Небайдужих кликала в обійми.
Гарна, із косою, чорнобрива,
Мала довгі, мерехтливі вії.
Всіх до серця свого прикладала,
Рани помагала заживлять,
Відкладала найважливі плани,
Щоб опорою для когось стать.
Світ наївності у юності плекала,
Ось тому лишилася без кіс.
Обманули й вії попекли чимало,
І степів не видко між узлісь.
Як доросла стала, то повстала:
Буревії їй тепер старші брати,
За спиною ті, кого кохала,
У руках праведний меч святий.
