на чиє зачекалась повернення
та що танцює вночі на березі
аж ключиці висвистують у повітрі
й підвісними містками над часом
колихаються передпліччя
аж ріжеться наскрізь голос
і розходяться шви терпіння
заґратованих ними ран
проливаючи на розведене місячне світло
серцево-серцевий колір
з врожаю найбільш гіркого року
щоб стало маснішим за дотики
ринкових патрачів риби
щоб змогло запліднити знов
передчасно вигорілих світляків
розсіяних в грудях найближчого лісу
де консервативно настроєні сосни
морщать кору проводячи обшуки в пам’яті
але не пригадують ночі тривалішої за цю
де тільки та хто й сама танцює щоб не погаснути
зможе перетанцювати місячне світло
яке тремтить на поверхні води
15.08.22
