Боги створили цей світ із частин Іміра. Створивши людей, боги оселили їх на землі, у серединному світі, який обгородили від етунів стіною, виготовленою з вік убитого ними Іміра. Так земля й отримала ім'я Мідгард. Мідгарду боги благоволили і з'єднали його з небом райдужним мостом, якому дали ім'я Біврьост.
Високо над землею боги побудували собі країну - Асгард - і стали називатися асами. З Йотунхеймом боги ніколи не ладнали і захищалися від нього як могли. За межами світу, створеного тріадою богів, створилося царство Утгард, "зовнішній", трансцендентний, світ, який іноді ототожнюють із Йотунхеймом і куди простий смертний потрапити не може.
Сім назв однієї планети,
А може єднання семи це світів.
Тріадою створено,
Трійка богів, третя планета.
Мідгард земля.
І міра духу та надія.
Вязниця душ
І кокон долі, грішної й святої.
Одним здається - це підйом,
Прогрес, прорив,
Що випадковим був тут взрив.
Нам же вказали - це падіння.
Зіслання і тяготиться тут душа.
Ніхто її не доглядає
І мало хто про неї дбає,
Частіше просто забуває,
Матеріальним лиш живе,
У дім чужий несе й несе.
З собою це не забере.
А діти наче то його,
У них вселилось люте зло.
Та хто скажіть це розуміє.
Від божевілля - скаженіє.
А девять тіл скажіть в кого?
Одне і те і те є зло.
Воно гниє, воно в гріху,
Це кокон, в ньому твій метелик.
Метелики парять до зір.
Ми падаємо ж нище й нище.
Стихія Геї ближче й блище.
Ми попіл, ми для неї корм.
Вона взяла нас всіх в полон.
ДАР БОЖИЙ
Дарув наш Бог нам мову,
Божі вклав в уста слова.
В цих словах людська душа.
Оживили образ новий,
Бог побачив - ми сини.
Ми божественне творіння
І творці також є ми.
Мова мов та паляниця.
Сонця світло і тепло.
Нею можна причаститься
І добра у ній зерно.
Розділи на частини,
Розламали на куски,
Мову нашу солов'їну
Оглушили й просопли.
В інших мовах віглоски
Та крупиці від добра.
Зерна, що не проростуть.
Підмінили ж образ й суть.
Як чужинці всі живуть.
